Рішення

від 18.12.2018 по справі 910/10649/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.12.2018Справа № 910/10649/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Бондаренко Г. П.,

за участю секретаря - Бабаджанян М.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи

За позовом Приватної організації Організація колективного управління авторськими та суміжними правами (02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка,23, оф.916) в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю Мун рекордс (03087, м. Київ, вул. Іскрівська/Міцкевича, буд. 9/9)

До Товариства з обмеженою відповідальністю ІТ-Бастер (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, буд.45)

Про стягнення компенсації у зв'язку із порушенням майнових прав суб'єкта авторського права

За участю представників сторін:

від позивача: Луценко О. В., довіреність № б/н від 01.01.2018;

від відповідача: не прибув.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватна організація "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами (далі - організація)" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю Мун рекордс (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю ІТ -Бастер (далі - відповідач) про виплату компенсації у зв'язку із порушенням майнових прав суб'єкта авторських прав.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку відповідача майнових авторських прав щодо музичного твору "ІНФОРМАЦІЯ_1" (автор музики - ОСОБА_2, автор текст - ОСОБА_3, виконавець - ІНФОРМАЦІЯ_2) , які були передані в управління організації згідно з договором №1705201/01 від 17.05.2012. Предметом позову у справі є стягнення з відповідача на користь організації компенсації в розмірі 223 774, 00 грн за порушенням майнових авторських прав (незаконне виконання).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 у справі № 910/10649/18 позовну заяву Приватної організації Організація колективного управління авторськими та суміжними правами в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю Мун рекордс залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви десять днів з дня вручення ухвали.

27.08.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від організації надійшла заява про усунення недоліків на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 у справі № 910/10649/18, якою організація усунула недоліки поданої позовної заяви.

Ухвалою суду від 03.09.2018 було відкрито провадження у справі № 910/10649/18 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 27.09.2018. Ухвала про відкриття провадження у справі №910/10649/18 направлена сторонам 03.09.2018 для відома та виконання.

У судове засіданні 27.09.2018 представник відповідача не прибув, у зв'язку із чим підготовче засідання у справі відкладено на 06.11.2018, про що постановлено відповідну ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2018 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду на 04.12.2018.

У судове засідання 04.12.2018 представник відповідача не прибув, про причини неявки не повідомив. Ухвалою суду від 04.12.2018 розгляд справи було відкладено на 18.12.2018.

Відповідач в судове засідання 18.12.2018 не прибув, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи. Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач також не скористався.

Суд зазначає, що відповідач повідомлявся про рух справи № 910/10649/18 за адресою, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, 45.

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також у відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до поштового повернення № 0103047710107, яке повернулося на адресу Господарського суду міста Києва, поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 не було вручене під час доставки, про що вказано: "за закінченням терміну зберігання". Ухвала суду від 29.09.2018 була отримана відповідачем 18.10.2018, про що свідчить поштове повернення № 0421016882556. Також відповідно до поштового повідомлення, яке повернулося на адресу Господарського суду міста Києва, поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2018 не було вручене під час доставки, про що вказано: "за закінченням терміну зберігання".

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З урахуванням наведеного відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду міста Києва про рух справи № 910/10649/18 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Позивач в судовому засіданні 18.12.2018 підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши наявні в матеріалах справи докази, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Приватна організація Організація колективного управління авторськими та суміжними правами обліковується як організація колективного управління майновими авторськими і суміжними правами згідно з Свідоцтвом № 18/2011 від 24.01.2018, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

У відповідності до договору №17052012/01 про управління майновими авторськими правами від 12.05.2012 (далі за текстом - договір), укладеного між позивачем, як видавником та організацією, організації доручено здійснення управління на колективній основі майновими авторськими правами позивача.

Так, відповідно до п. 2.1 договору, видавник доручає організації здійснювати управління на колективній основі його майновими авторськими правами на твори, перелік яких додається до договору. Надання повноважень на колективне управління правами передбачає: укладання організацією договорів з користувачами щодо надання дозволу на використання творів з каталогу (п.3.2.1), збір винагороди (п.3.2.3), її розподіл та виплату (п. 4.2.2.). територія управління - Україна (п. 1.1.5.).

Відповідно п.2.2. договору встановлений вид (спосіб використання) щодо об'єктів переданих в управління - а саме публічне виконання.

Пунктом 3.2.6. договору передбачено право організації вчиняти дії, передбачені чинним законодавством України, необхідні для захисту майнових прав, управління якими здійснює організація, відповідно до статутних повноважень та цього договору.

Відповідно до п. 9.1 договору, додаткових угод №10, №14, №15, №17 та №19 - договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2018 включно.

На виконання умов вищезазначеного договору організацією надано декларацію об'єктів авторського права (музичних творів) № 103 від 09.02.2017 щодо музичного твору ІНФОРМАЦІЯ_1 , майнові права на які передані в управління організації.

Відтак, організація здійснює колективне управління майновими авторськими правами на музичний твір ІНФОРМАЦІЯ_1 , правовласником на який є позивач.

Належність позивачу майнових авторських прав на вказаний музичний твір підтверджується договором про передачу майнових авторських та суміжних прав № 06/09-02-17 від 09.02.2017.

Зокрема, 09.02.2017 між позивачем та учасниками музичної групи ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 укладено договір про передачу майнових авторських та суміжних прав №06/09-02-17, предметом якого є виключні авторські права на твір та виключні суміжні права на фонограму, перелік яких наведений в додатках до договору (копія міститься в матеріалах справи). Відповідно до укладеного договору позивачу надане виключне право на використання творів та фонограм (п. 2.1.1.), надання права на використання іншими особами (п. 4.1.), а також право звернення до суду за захистом порушених прав і стягнення компенсації (п. 4.3). Зазначений договір відповідно до п. 10.1. вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2023.

Додаток № 2 до вказаного договору містить перелік фонограм, права на які передано за договором. Вказаний додаток містить назву фонограми: ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, суб'єктом майнових суміжних прав на зазначені фонограми на території України є позивач.

Таким чином, позивач набув права вимагати і одержувати від третіх осіб будь-які види винагород і компенсацій за використання творів, а організація - звертатися до суду із відповідними позовами в інтересах позивача.

Дана позиція підтримана та висловлена у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 06.06.2010 Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжні трава .

З матеріалів справи вбачається, що актом фіксації №15/10/17 від 09.10.2017, складеним представником організації, та відеозаписом публічного виконання на відеокамеру було встановлено, що у приміщенні ресторану Гарміні , розташованому за адресою: м. Київ, проспект Московський, 34-в, в якому здійснює господарську діяльність відповідач, вільно розповсюджувалися (публічно виконувались) музичні твори за допомогою обладнання, яке є в закладі, для фонового озвучення приміщення закладу, в тому числі музичний твір під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 , суб'єктом майнових авторських прав щодо яких є позивач. У вказаному акті зазначено, що представником закладу не заявлені підстави для використання вказаного музичного твору; представники закладу відмовились від підписання акту.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує, що використання відповідачем таких музичних творів у власній господарській діяльності відбулося без дозволу правовласника та без сплати авторської винагороди, чим порушено авторські права, передбачені вимогами п. а , статті 50 Закону України Про авторське право і суміжні права .

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

За таких обставин, суд зобов`язаний оцінити підставність або безпідставність вимог позивача для того, щоб реалізувати завдання господарського судочинства, визначене ч. 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ст. 440 Цивільного кодексу України відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Статтею 1 Закону України Про авторське право і суміжні права встановлено, що публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях.

Цією ж статтею встановлено, що публічне сповіщення (доведення до загального відома) - передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

Відповідно до п. 3 ст. 426 Цивільного кодексу України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Пунктом 29 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначено, що враховуючи приписи ГПК України щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке:

1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача. У випадках, коли права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав; у таких випадках обов'язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у свідоцтві, покладається на відповідача.

2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України Закону України "Про авторське право і суміжні права" при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).

Як встановлено судом, на підтвердження факту використання відповідачем твору ІНФОРМАЦІЯ_1 музичного гурта ІНФОРМАЦІЯ_2 у приміщенні ресторану Гарміті , розташованому за адресою: м. Київ, проспект Московський, 34-в, надано відеозапис публічного виконання, акт фіксації № 15/10/17 від 09.10.2017, оформлений у приміщенні закладу , а також копію фіскального чеку № 12948 від 09.10.2017.

Судом здійснено дослідження наданих доказів, зокрема, відеозапису фіксації факту порушення відповідачем авторських прав на публічне виконання, з приводу чого судом встановлено наступне.

З проведеного відеозапису достовірно вбачається, що такий запис проводився у приміщенні ресторану Гарміті , розташованому за адресою: м. Київ, проспект Московський, в якому зафіксовано звучання музичного твору під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 гурту ІНФОРМАЦІЯ_2 (12 хв. 34 сек. відеозапису). Таким чином, суд дійшов до висновку, що обставини справи щодо здійснення відповідачем у приміщенні ресторану Гарміті , в якому останній здійснює свою господарську діяльність, розташованому за адресою: м. Київ, проспект Московський, 34-в, використання вказаного вище музичного твору доведено матеріалами справи.

При цьому у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про правомірне використання відповідачем спірного музичного твору, а тому використання відповідачем спірного музичного твору у власній господарській діяльності відбулося без дозволу відповідного правовласника та без сплати авторської винагороди.

Вищий господарський суд України у постанові від 15.07.2014 у справі № 910/13888/13 зазначив, що договір, на підставі якого правовласник отримав заявлені права - які в наступному передані в колективне управління Організації колективного управління авторськими та суміжними правами, підтверджує наявність у правовласників відповідних прав.

При цьому, Вищий господарський суд України у постанові від 20.09.2016 у справі № 910/31179/15 зазначив, що саме відповідач, який здійснює господарську діяльність у магазині, несе відповідальність за додержання в ньому вимог закону щодо охорони права на об'єкти інтелектуальної власності.

Також суд зазначає, що організація мала право провести відеофіксацію з огляду на положення пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України N 71 від 18.01.2003 Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань , за яким, суб'єкти комерційного використання повинні, зокрема, не перешкоджати представникам уповноважених організацій колективного управління фіксувати факти прямого чи опосередкованого комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, зокрема, за допомогою технічних засобів і (або) шляхом складення відповідного акта фіксації.

Статтею 50 Закону України Про авторське право і суміжні права встановлено, що порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21 - 25, 42 і 43 вказаного вище Закону обмежень майнових прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України Про авторське право і суміжні права за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.

При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення.

Відповідно до п. г ч. 1 ст. 52 Закону України Про авторське право і суміжні права при порушеннях будь-якою особою, зокрема, авторського права, передбаченого статтею 50 закону, суб'єкти авторського права мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату компенсацій.

Пунктом г ч. 2 ст. 52 Закону України Про авторське право і суміжні права передбачено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про: виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом г ч. 2 ст. 52 Закону межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Відповідно до п. 51.2, 52.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 N 12 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права та/або суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права та/або суміжних прав, а розмір збитків суб'єкт такого права доводити не зобов'язаний. Водночас розмір доведених збитків має враховуватися господарським судом у визначенні розміру компенсації.

Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права даного позивача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні. У визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення.

В абз. 9 ч. 2 ст. 52 Закону України Про авторське право і суміжні права зазначено, що при визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пп. г п. 2 ст. 52 Закону № 3792-XII межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. Закону України Про авторське право і суміжні права об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, зокрема музичні твори з текстом і без тексту.

Таким чином, з огляду на розмір заявлених позовних вимог і встановленого законом мінімального розміру компенсаційних заходів, спрямованих на захист майнових прав суб'єктів авторського права, за наявності встановленого порушення стягненню підлягає сума у розмірі не менше 10 мінімальних заробітних плат на користь кожного із власників майнових прав на використані твори.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 3-994гс15.

Відповідно до вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача компенсації в сумі 223 774, 00 грн (127*1762, 00 = 223 774, 00), виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який на момент подачі позовної заяви складав 1 762, 00 грн.

Разом з тим, Суд вважає визначений організацією розмір компенсації необґрунтовано завищеним.

Так, організацією належними засобами доказування доведено факт порушення відповідачем майнових прав суб'єкта авторського права шляхом вчинення дій, які визнаються порушенням авторського права, але належним чином не обґрунтовано співвідношення розміру визначеної ним компенсації за порушення авторського права з розміром завданої неправомірним використанням об'єктів авторського права шкоди, що може бути визначена з урахуванням розміру збитків потерпілої особи, розміру доходу, отриманого відповідачем внаслідок правопорушення, факт виплати винагороди видавцем, тощо.

Відповідно до абзацу 3 підпункту 51.3. пункту 51 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 17.10.2012 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності у визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення.

Законом України Про державний бюджет України на 2018 рік встановлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01.01.2018 - 3 723,00 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги організації в інтересах позивача про зобов'язання відповідача сплатити компенсацію за порушення майнових прав суб'єктів авторського права підлягають задоволенню частково у розмірі 37 230, 00 грн (3 723 * 10 = 37 230, 00), тобто у розмірі мінімальної компенсації за використання твору.

При цьому судом було враховано, що Вищий господарський суд України в своєму листі від 06.07.2017 за № 07.01-11/1085/17, зазначив, що на даний час мінімальна заробітна плата не підлягає застосуванню як розрахункова величина при визначенні компенсації, пов`язаної з порушенням авторського права і (або) суміжних прав та підлягає застосуванню розрахункова величина у розмірі 1600, 00 грн. До даного висновку Вищий господарський суд України прийшов з посиланням на пункт 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 за № 1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України , згідно якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі1600, 00 гривень.

Вищий господарський суд України у вищезазначеному листі робить висновок, що виплата компенсації, пов`язаної з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, підпадає під ознаки інших виплат , про якій йдеться у наведеному Законі України від 06.12.2016 за № 1774-VIII, тобто на даний час розмір мінімальної заробітної плати не підлягає застосуванню як розрахункова величини при визначенні компенсації, передбаченої статтею 52 Закону України Про авторське право і суміжні права .

Разом з тим, суд зазначає, що в пункті 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 за № 1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України йдеться про визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат САМЕ ПРАЦІВНИКАМ (інші виплати, які стосуються трудових відносин та відносин по найму) , а тому на переконання суду застосування даної норми закону до визначення розрахункової величини при визначенні компенсації , передбаченої статтею 52 Закону України Про авторське право і суміжні права , яка за своєю правовою природою є видом відповідальності за порушення прав та є альтернативою стягненню збитків чи неотриманого доходу та не має ніякого відношення до будь-яких виплати працівника , є помилковим та таким, що не відповідає суті захисту порушеного права та природі притягнення до цивільно-правової відповідальності за порушення авторських та (або) суміжних прав.

Листи Вищого господарського суду України носять рекомендаційний характер і не підлягають обов'язковому застосуванню судами.

Враховуючи викладене при здійсненні розрахунку компенсації судом використовувалася розрахункова величина визначена спеціальним законом - Законом України Про авторське право і суміжні права .

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Організація просить суд окрім судового збору покласти на відповідача витрати на поштове відправлення копії позовної заяви відповідачу.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 128 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов'язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

В матеріалах справи наявні докази понесення організацією витрат на здійснення поштового відправлення відповідачу копії позовної заяви в розмірі 21, 00 грн (оригінал фіскального чеку № 00082170006583 від 09.08.2018).

Такі витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватної організації Організація колективного управління авторськими та суміжними правами в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю Мун Рекордс до Товариства з обмеженою відповідальністю ІТ-Бастер про стягнення компенсації у зв'язку із порушенням майнових прав суб'єкта авторського права задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІТ-Бастер (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, буд. 45; ідентифікаційний код 36187245) на користь Приватної організації Організація колективного управління авторськими та суміжними правами (02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка, 23, оф. 916; ідентифікаційний код 37396151) в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю Мун Рекордс (03087, м. Київ, вул. Іскрівська/Міцкевича, будинок 9/9; ідентифікаційний код 36883133) 37 320 (тридцять сім тисяч триста двадцять) грн 00 коп. компенсації за порушення майнових авторських прав, 559 (п'ятсот п'ятдесят дев'ять ) грн 80 коп. судового збору та 3 (три) грн 50 коп. витрат, пов'язаних з підготовкою до її розгляду.

3. В задоволенні інших позовних вимог, а саме щодо стягнення 186454,00 грн компенсації у зв'язку із порушенням майнових прав суб'єкта авторського права, відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г. П. Бондаренко