Рішення

від 20.12.2018 по справі 910/13378/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.12.2018Справа № 910/13378/18 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Симбіозіс Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бері-Комерц"

про стягнення 303397,87 грн

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Микитин О.В.

Представники сторін:

від позивача Васильєв П.С.

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 20.12.2018 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Симбіозіс Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бері-Комерц" про стягнення 303397,87 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконує свої грошові зобов"язання за договором поставки № 006/18 від 11.06.2018 щодо своєчасності оплати вартості отриманого товару, в зв"язку з чим позивач просить в судовому порядку суму заборгованості у розмірі 277160,80 грн, 3% річних у розмірі 2051,20 грн, втрати від інфляції у розмірі 24185,87 грн.

Ухвалою суду від 16.10.2018 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

24.10.2018 від позивача через канцелярію суду надійшов супровідний лист на виконання ухвали від 16.10.2018 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 29.10.2018 відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03.12.2018.

03.12.2018 від позивача надійшла заява про долучення доказів з додатками.

Ухвалою суду від 03.12.2018 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 20.12.2018.

Через канцелярію суду 20.12.2018 від позивача надійшла заява про залучення письмових доказів.

В судове засідання 20.12.2018 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи № 910/13378/18, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Відповідач був повідомлений про наслідки його неявки та не подання відзиву.

Представник позивача в судовому засіданні 20.12.2018 підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги.

Відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи, оскільки, ухвали суду направлялись відповідачу за його місцезнаходженням та були отримані, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, долученими до матеріалів справи.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

11.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Симбіозіс Агро" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бері-Комерц" (покупець) укладено договір поставки № 006/18, за умовами якого постачальник зобов'язується проводити поставку покупцю у власність (повне господарське відання) продукцію окремими партіями відповідно до письмових замовлень покупця, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору (п. 1.1 договору).

Найменування, кількість, ціна та загальна вартість товару зазначаються у бухгалтерських документах постачальника: рахунку-фактурі, видаткових накладних, які після підписання сторонами мають юридичну силу специфікації в розумінні статті 266 Господарського кодексу України та є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 2.1, 2.2, 4.2 договору товар повинен бути поставлений покупцю у термін, погоджений в усній чи письмовій формі постачальником на кожну окрему партію. Товар вважається поставленим постачальником та переданим у власність покупця з моменту підписання покупцем видаткових накладних, які свідчать про факт отримання товару. Підписання видаткової накладної покупцем (або його представником) свідчить про приймання ним товару (партії товару) по якості та кількості без зауважень (претензій)

Загальна орієнтовна ціна договору залишається відкритою, а остаточна сума договору складає суму всіх видаткових накладних на підставі яких здійснюється поставка продукції за даним договором окремими партіями, та визначається виходячи із встановлених цін на продукцію. Оплата покупцем здійснюється на підставі рахунків-фактур, які постачальник виписує на кожну партію товару. Оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний у п. 13 договору, протягом 14 календарних днів з дати отримання товару (п. 3.5, 6.1, 6.2 договору).

Строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2018 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1 Договору).

На підтвердження обставин щодо поставки товару відповідачу, позивач надав до матеріалів справи видаткові накладні: № РН-0000032 від 26.06.2018 на суму 92558,40 грн; № РН-0000036 від 05.07.2018 на суму 132299,52 грн; № РН-0000041 від 20.07.2018 на суму 72774,24 грн; № РН-0000046 від 03.08.2018 на суму 74528,64 грн. Загальна вартість поставленого згідно зазначених видаткових накладних товару становить 372160,80 грн. Всі видаткові накладні підписані та скріплені печатками контрагентів.

Позивач виставив відповідачу рахунки-фактури для оплати отриманого товару: № СФ-0000032 від 22.06.2018 на суму 92558,40 грн; № СФ-0000036 від 02.07.2018 на суму 132299,52 грн; № СФ-0000041 від 02.07.2018 на суму 72774,24 грн; № СФ-0000046 від 27.07.2018 на суму 74528,64 грн.

Відповідач частково оплатив вартість поставленого товару, що підтверджується платіжним дорученням № 272 від 28.09.2018 на суму 95000,00 грн. Крім того позивачем надано банківські виписки за період з 01.01.2018 по 30.09.2018 по рахунку, в підтвердження того, що інших коштів від відповідача на рахунок позивача не надходило. Також позивачем надано за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 звіти по дебетових і кредитних операціях по рахунку позивача, якими підтверджено здійснення відповідачем оплати частини вартості товару у сумі 95000,00 грн 28.09.2018.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № ВП04-27 від 03.10.2018, в якій просив сплатити заборгованість та штрафні санкції на загальну суму 303397,87 грн (докази направлення в матеріалах справи.

Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується факт постачання позивачем товару на загальну суму 372160,80 грн., внаслідок чого у відповідача виникло зобов'язання вказаний товар оплатити.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та пункту 6.2 Договору, оплата товару за видатковою накладною від 26.06.2018 мала бути здійснена до 10.07.2018 включно, відповідач є таким, що прострочив оплату з 11.07.2018. Оплата товару за видатковою накладною від 05.07.2018 мала бути здійснена до 19.07.2018 включно, відповідач є таким, що прострочив оплату товару з 20.07.2018. Оплата товару за видатковою накладною від 20.07.2018 мала бути здійснена до 03.08.2018 включно, відповідач є таким, що прострочив оплату товару з 04.08.2018. Оплата товару за видатковою накладною від 03.08.2018 мала бути здійснена до 27.09.2018 включно, відповідач є таким, що прострочив оплату товару з 28.09.2018. Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Відповідач частково оплатив вартість отриманого від позивача товару на суму 95000,00 грн, в зв'язку з чим сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 277160,80 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, станом на день звернення до суду заборгованість відповідачем не сплачена та становить 277160,80 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було подано до суду відзиву на позовну заяву та не спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 277160,80 грн.

Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі підлягають задоволенню у повному обсязі на суму 277160,80 грн.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 3% річних в сумі 2051,20 грн. та втрат від інфляції у розмірі 24185,87 грн. за прострочення оплати поставленого товару.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Згідно перерахунку суду сума трьох відсотків є більшою, ніж та, що розрахована позивачем, а тому керуючись ст. 237 ГПК України, з відповідача підлягає стягненню 3% річних у розмірі заявленому позивачем - 2051,20 грн.

Щодо стягнення втрат від інфляції у розмірі 24185,87 грн., суд зазначає наступне.

В тексті позовної заяви позивач розраховує не втрати від інфляції, а пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та посилається на ст. 549 ЦК України, ст. 230, 231 ГК України та Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Отже в позові, зокрема в розрахунку, що міститься в тексті позовної заяви позивач нарахував пеню у сумі 24185,87 грн, а не втрати від інфляції у розмірі 24185,87 грн, які він просить стягнути в резолютивній частині позовної заяви. Втрати від інфляції позивач в тексті позову та розрахунку, що в ньому міститься не розраховує та не зазначає про їх стягнення ніде крім резолютивної частини позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Оскільки позивач не вказав, за який період він нараховував заявлені до стягнення втрати від інфляції та не обґрунтував підстави їх стягнення, суд не може самостійно визначити період за який позивач просить стягнути втрати від інфляції та здійснити їх розрахунок, оскільки, він обмежений у своїх повноваженнях та може лише оцінювати обґрунтованість розрахунку, здійсненого позивачем та перевіряти його арифметичну вірність. Отже позивачем не виконано покладений на нього обов'язок з доведення обґрунтованості заявленої вимоги та не надано розрахунок втрат від інфляції, які він просить стягнути.

Щодо наданого у позовній заяві розрахунку пені, суд зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 7.1 договору за невиконання чи не належне виконання зобов'язань за цим договором постачальник та покупець несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Отже як вбачається з умов договору за прострочення оплати вартості товару, сторони не обумовили можливість стягнення пені та відповідно не узгодили її розмір (ставку). Крім того, у резолютивній частині позову, позивач не просить стягнути пеню з відповідача. З огляду на вищезазначене, відсутні підстави для стягнення з відповідача пені.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач в спростування, заявлених позивачем обставин не надав жодних доказів та заперечень та не скористався правом на подання відзиву. Про наслідки не надання відзиву у встановлений законом строк відповідач був повідомлений судом.

З вищезазначеного вбачається, що позов підлягає частковому задоволенню.

При здійсненні розподілу судових витрат господарським судом враховано наступне.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 4188,18 грн. Інша частина сплаченого судового збору залишається за позивачем.

Згідно додаткової угоди від 01.10.2018 до договору № 87 від 28.09.2018 про надання юридичних послуг адвокатом, укладеною між адвокатом Шевченком Олександром Аркадійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Симбіозіс Агро" адвокат та замовник погодили наступні об'єм послуг та оплати: складання претензії № ВП04-27 на ім'я ТОВ "Бері-Комерц" про сплату коштів у розмірі 303397,87 грн - 2 години на загальну вартість 4000,00 грн, складання позову до Господарського суду міста Києва відповідач ТОВ "Бері-Комерц" про стягнення коштів у розмірі 303397,87 грн - 5 годин на загальну вартість 10000,00 грн. Загальна вартість послуг становить 14000,00 грн. До матеріалів справи додано акт про надання юридичних послуг адвокатом від 03.10.2018 на загальну суму 14000,00 грн. В підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу до позову долучено платіжне доручення № 138 від 03.10.2018 на суму 14000,00 грн з призначенням платежу: за надання юридичних послуг адвокатом згідно договору № 87 від 28.09.2018.

Також представником позивача надано суду копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії № 1929, яке видано 15.12.2008, та довіреність № 3 від 29.09.2018.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, зокрема: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. ч. 2, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи наведене, зважаючи на наявність в матеріалах справи доказів понесення позивачем витрат на професійну правову допомогу на загальну суму 14000,00 грн., приймаючи до уваги, що відповідачем не було доведено неспівмірності таких витрат, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам, а саме в сумі 12883,97 грн.

На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бері Комерц" (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 51; ідентифікаційний код 40861482) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Симбіозіс Агро" (49024, м. Дніпро, вул. Солончакова, буд. 165; ідентифікаційний код 37820467) заборгованість у розмірі 277160 (двісті сімдесят сім тисяч сто шістдесят) грн. 80 коп., 3% річних у розмірі 2051 (дві тисячі п'ятдесят одна) грн. 20 коп., судовий збір у розмірі 4188 (чотири тисячі сто вісімдесят вісім) грн. 18 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 12883 (дванадцять тисяч вісімсот вісімдесят три) грн 97 коп.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бері Комерц" (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 51; ідентифікаційний код 40861482) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Симбіозіс Агро" (49024, м. Дніпро, вул. Солончакова, буд. 165; ідентифікаційний код 37820467) інфляційних втрат у розмірі 24185,87 грн - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 28.12.2018

Суддя І.В.Усатенко