Постанова

від 18.04.2019 по справі 910/13378/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2019 р. м. Київ Справа№ 910/13378/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Вайнер Є.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 18.04.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бері-Комерц" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 (повний текст складений 28.12.2018)

у справі № 910/13378/18 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Симбіозіс Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бері-Комерц"

про стягнення 303397,87 грн.

В судовому засіданні 18.04.2019 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Симбіозіс Агро" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бері-Комерц" про стягнення 303397,87 грн. заборгованості за договором поставки.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 006/18 від 11.06.2018 щодо своєчасності оплати вартості отриманого товару, у зв`язку з чим позивач просить стягнути 277160,80 грн. заборгованості, 2051,20 грн. 3% річних та 24185,87 грн. інфляційних втрат.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 у справі №910/13378/18 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бері Комерц" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Симбіозіс Агро" 277160,80 грн. заборгованості, 2051,20 грн. 3% річних, 4188,18 грн. судового збору, 12883,97 грн. витрат на правничу допомогу.

У задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бері Комерц" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Симбіозіс Агро" 24185,87 грн. інфляційних втрат відмовлено.

Рішення обґрунтовано частковою доведеністю позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 17.01.2019 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована неповним дослідженням судом та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, фактичним обставинам справи.

На переконання апелянта, суд дійшов помилкового висновку щодо доведеності позивачем факту поставки повару відповідачу, в той час як відповідачем не було отримано товарів, відповідно до укладеного між сторонами договору. Таким чином, відповідач вважає, що висновки суду щодо належного виконання умов укладеного договору позивачем є передчасними та такими, що не ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Звертає увагу, що всі рахунки - фактури, копії яких додані до позовної заяви позивачем, виписані до дат, зазначених у відповідних видаткових накладних, тобто до виникнення у позивача права на оплату товару, який ще не був поставлений на той момент за твердженнями позивача.

Апелянт вказує, що про відсутність підстави поставки товару свідчить відсутність жодних доказів подання письмових замовлень уповноваженими особами відповідача.

На думку відповідача, судом помилково встановлено, що відповідачем здійснена часткова оплата вартості поставленого товару на суму 95 000,00 грн.

Апелянт також вказує, що судом було помилково встановлено, що надані позивачем копії видаткових накладених є підставами для підтвердження господарських відносин, в той час, як вказані документи не містять обов`язкового реквізиту первинних документів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2019 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 колегією суддів в зазначеному складі відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 14.03.2019.

11.02.2019 від представника позивача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якого просить забезпечити у Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2019 у справі №910/13378/18 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Симбіозіс Агро" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та призначено розгляд справи на 14.03.2019 в режимі відеоконференції.

14.03.2019 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці за сімейними обставинами.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 розгляд справи призначено в режимі відеоконференції на 18.04.2019.

Явка представників сторін

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 18.04.2019 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судове засідання апеляційної інстанції 18.04.2019 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника позивача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

11.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Симбіозіс Агро" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бері-Комерц" (покупець) укладено договір поставки №006/18, за умовами якого постачальник зобов`язується проводити поставку покупцю у власність (повне господарське відання) продукцію окремими партіями відповідно до письмових замовлень покупця, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору (п. 1.1 договору).

Найменування, кількість, ціна та загальна вартість товару зазначаються у бухгалтерських документах постачальника: рахунку-фактурі, видаткових накладних, які після підписання сторонами мають юридичну силу специфікації в розумінні ст. 266 ГК України та є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2, 4.2 договору товар повинен бути поставлений покупцю у термін, погоджений в усній чи письмовій формі постачальником на кожну окрему партію. Товар вважається поставленим постачальником та переданим у власність покупця з моменту підписання покупцем видаткових накладних, які свідчать про факт отримання товару. Підписання видаткової накладної покупцем (або його представником) свідчить про приймання ним товару (партії товару) по якості та кількості без зауважень (претензій)

Загальна орієнтовна ціна договору залишається відкритою, а остаточна сума договору складає суму всіх видаткових накладних на підставі яких здійснюється поставка продукції за даним договором окремими партіями, та визначається виходячи із встановлених цін на продукцію. Оплата покупцем здійснюється на підставі рахунків-фактур, які постачальник виписує на кожну партію товару. Оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний у п. 13 договору, протягом 14 календарних днів з дати отримання товару (п.п. 3.5, 6.1, 6.2 договору).

Строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 10.1 Договору).

На підтвердження обставин щодо поставки товару відповідачу, позивач надав до матеріалів справи видаткові накладні: № РН-0000032 від 26.06.2018 на суму 92558,40 грн., № РН-0000036 від 05.07.2018 на суму 132299,52 грн., № РН-0000041 від 20.07.2018 на суму 72774,24 грн., № РН-0000046 від 03.08.2018 на суму 74528,64 грн. Загальна вартість поставленого згідно зазначених видаткових накладних товару становить 372160,80 грн. Всі видаткові накладні підписані та скріплені печатками сторін.

Позивач виставив відповідачу рахунки-фактури для оплати отриманого товару: № СФ-0000032 від 22.06.2018 на суму 92558,40 грн., №СФ-0000036 від 02.07.2018 на суму 132299,52 грн., № СФ-0000041 від 02.07.2018 на суму 72774,24 грн., № СФ-0000046 від 27.07.2018 на суму 74528,64 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач частково оплатив вартість поставленого товару, що підтверджується платіжним дорученням №272 від 28.09.2018 на суму 95000,00 грн. Крім того позивачем надано банківські виписки за період з 01.01.2018 по 30.09.2018 по рахунку, в підтвердження того, що інших коштів від відповідача на рахунок позивача не надходило. Також позивачем надано за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 звіти по дебетових і кредитних операціях по рахунку позивача, якими підтверджено здійснення відповідачем оплати частини вартості товару у сумі 95000,00 грн. 28.09.2018.

03.10.2018 позивач звернувся до відповідача з претензією № ВП04-27, в якій просив сплатити заборгованість та штрафні санкції на загальну суму 303397,87 грн. (докази направлення в матеріалах справи).

Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення підлягає зміні виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 ЦК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджується факт постачання позивачем товару на загальну суму 372 160,80 грн., внаслідок чого у відповідача виникло зобов`язання вказаний товар оплатити.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України та пункту 6.2 Договору, оплата товару за видатковою накладною від 26.06.2018 мала бути здійснена до 10.07.2018 включно, відповідач є таким, що прострочив оплату з 11.07.2018. Оплата товару за видатковою накладною від 05.07.2018 мала бути здійснена до 19.07.2018 включно, відповідач є таким, що прострочив оплату товару з 20.07.2018. Оплата товару за видатковою накладною від 20.07.2018 мала бути здійснена до 03.08.2018 включно, відповідач є таким, що прострочив оплату товару з 04.08.2018. Оплата товару за видатковою накладною від 03.08.2018 мала бути здійснена до 27.09.2018 включно, відповідач є таким, що прострочив оплату товару з 28.09.2018. Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов`язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Відповідач частково оплатив вартість отриманого від позивача товару на суму 95000,00 грн., у зв`язку з чим сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 277 160,80 грн.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, станом на день звернення до суду заборгованість відповідачем не сплачена та становить 277160,80 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідачем не було подано до суду відзиву на позовну заяву та не спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 277160,80 грн.

Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов`язань, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі підлягають задоволенню у повному обсязі на суму 277160,80 грн.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення 2051,20 грн. 3% та 24185,87 грн. інфляційних втрат за прострочення оплати поставленого товару.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних, колегія суддів зазначає, що сума є більшою, ніж та, що розрахована позивачем, керуючись ст. 237 ГПК України, з відповідача підлягає стягненню 3% річних у розмірі заявленому позивачем - 2051,20 грн.

Щодо стягнення втрат від інфляції у розмірі 24185,87 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з тексту позовної заяви, позивач розраховує не втрати від інфляції, а пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та посилається на ст. 549 ЦК України, ст.ст. 230, 231 ГК України та Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань". Отже в позові, зокрема в розрахунку, що міститься в тексті позовної заяви, позивач нарахував пеню у сумі 24185,87 грн., а не втрати від інфляції у розмірі 24185,87 грн., які він просить стягнути в резолютивній частині позовної заяви. Втрати від інфляції позивач в тексті позову та розрахунку, що в ньому міститься, не розраховує та зазначає про їх стягнення лише в резолютивній частині позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Оскільки позивач не вказав, за який період він нараховував заявлені до стягнення втрати від інфляції та не обґрунтував підстави їх стягнення, суд не може самостійно визначити період, за який позивач просить стягнути втрати від інфляції та здійснити їх розрахунок, оскільки він обмежений у своїх повноваженнях та може лише оцінювати обґрунтованість розрахунку, здійсненого позивачем та перевіряти його арифметичну вірність. Отже позивачем не виконано покладений на нього обов`язок з доведення обґрунтованості заявленої вимоги та не надано розрахунок втрат від інфляції, які він просить стягнути.

Щодо наданого у позовній заяві розрахунку пені, суд зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 ЦК України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 7.1 договору за невиконання чи не належне виконання зобов`язань за цим договором постачальник та покупець несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Отже як вбачається з умов договору за прострочення оплати вартості товару, сторони не обумовили можливість стягнення пені та відповідно не узгодили її розмір (ставку). Крім того, у резолютивній частині позову, позивач не просить стягнути пеню з відповідача. З огляду на вищезазначене, судом першої інстанції вірно встановлено відсутність підстав для стягнення з відповідача пені.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 14 000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Згідно додаткової угоди від 01.10.2018 до договору № 87 від 28.09.2018 про надання юридичних послуг адвокатом, укладеною між адвокатом Шевченком Олександром Аркадійовичем та ТОВ "Симбіозіс Агро", адвокат та замовник погодили наступні об`єм послуг та оплати: складання претензії № ВП04-27 на ім`я ТОВ "Бері-Комерц" про сплату коштів у розмірі 303397,87 грн. - 2 години на загальну вартість 4000,00 грн., складання позову до Господарського суду міста Києва, відповідач ТОВ "Бері-Комерц" про стягнення коштів у розмірі 303397,87 грн. - 5 годин на загальну вартість 10000,00 грн. Загальна вартість послуг становить 14000,00 грн. До матеріалів справи додано акт про надання юридичних послуг адвокатом від 03.10.2018 на загальну суму 14000,00 грн. В підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу до позову долучено платіжне доручення № 138 від 03.10.2018 на суму 14000,00 грн. з призначенням платежу: за надання юридичних послуг адвокатом згідно договору № 87 від 28.09.2018.

Також представником позивача надано суду копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії № 1929, яке видано 15.12.2008, та довіреність № 3 від 29.09.2018.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 129 ГПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.ч. 1-4 ст. 126 ГПК України).

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Колегія суддів зазначає, що професійна правнича допомога, відповідно до норм ГПК України віднесена до витрат, пов`язаних із розглядом справи, проте витрати на складання претензії в порядку досудового врегулювання спору не можна віднести до вказаних витрат, оскільки вони не мають відношення до них та понесені позивачем на власний розсуд до початку судового розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу щодо складання претензії в порядку досудового врегулювання спору.

Зважаючи на наявність в матеріалах справи доказів понесення позивачем витрат на професійну правову допомогу на загальну суму 10000,00 грн., приймаючи до уваги, що відповідачем не було доведено неспівмірності таких витрат, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам, а саме в сумі 9200,00 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності стягнення з відповідача судових втрат на професійну правничу допомогу знайшли своє часткове підтвердження під час перегляду справи апеляційним господарським судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вірно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об`єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з`ясував дійсні права і обов`язки сторін, однак дійшов помилкового висновку щодо розміру витрат на професійну правову допомогу адвоката, що підлягають стягненню з відповідача.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Бері-Комерц" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 у справі №910/13378/18 з підстав, викладених в ній, підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 у справі №910/13378/18 підлягає зміні з вищевикладених підстав, з викладенням резолютивної частини рішення в редакції постанови Північного апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бері-Комерц" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 у справі №910/13378/18 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 у справі №910/13378/18 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бері Комерц" (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 51, ідентифікаційний код 40861482) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Симбіозіс Агро" (49024, м. Дніпро, вул. Солончакова, буд. 165, ідентифікаційний код 37820467) 277160,80 грн. заборгованості, 2051,20 грн. 3% річних, 4188,18 грн. судового збору, 9200,00 грн. витрат на правничу допомогу.

3. В решті позові відмовити.

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

4. Матеріали справи №910/13378/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 07.06.2019 після виходу членів колегії суддів з тривалих відпусток.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б.Михальська