Рішення

від 20.12.2018 по справі 916/2309/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" грудня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/2309/18

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Себовій О.О.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - на підставі довіреності №6 від 05.10.2018р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Державної екологічної інспекції в Одеській області до відповідача ОСОБА_2 підприємства «Миколаївський Комунгосп» про стягнення 48 630,92грн.,

ВСТАНОВИВ:

Державна екологічна інспекція в Одеській області (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою ОСОБА_2 підприємства «Миколаївський Комунгосп» (надалі - відповідач), в якій просить суд стягнути з відповідача суму шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, у вигляді збитків, нанесених державі Україна, у розмірі 48 630,92 грн. та стягнути витрати на судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.

Правовими підставами звернення з відповідним позовом Державною екологічною інспекцією в Одеській області визначено положення ст.ст. 13, 50, 66 Конституції України, ст.ст. 318, 321, 324 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5, 16, 20, 68, 38 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища» , ст. 211 Земельного кодексу України, ст.ст. 44, 46-49 Водного кодексу України, ст. 149 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства було встановлено, що в порушення п. 9 ст. 44, ст. 48 Водного кодексу України, відповідач в період з 15.10.2016р. по 07.03.2018р. здійснював водокористування без дозволу на спеціальне водокористування, чим завдав державі збитки в розмірі 48 630,92 грн.

Ухвалою господарського суду від 22.10.2018 року, за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2309/18 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. та судове засідання для розгляду справи по суті було призначено на "20" листопада 2018 р. о 10:00 год.

Ухвалою господарського суду від 20.11.2018 року було відкладено розгляд справи на "13" грудня 2018 р. о 10:20 год.

13.12.2018 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву (вх. ГСОО №25767/18), в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу, згідно якого проти заявлених позовних вимог заперечує та за відсутності вини нового керівника відповідача просить суд у задоволені позовних вимог відмовити.

Судом 13.12.2018р. було оголошено перерву в судовому засіданні до "20" грудня 2018р. до 12:20 год.

В судовому засіданні 20.12.2018 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено сторонам, що повне рішення буде складено 26.12.2018 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як встановлено судом, у період часу, згідно довідки ОСОБА_2 підприємства «Миколаївський Комунгосп» (а.с. 30), з 15.10.2016р. по 07.03.2018р. було використано води 11 159 м. куб.

У відповідності до ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Положення про Державну екологічну інспекцію в Одеській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 28.09.2017р. №652 та на підставі Річного плану здійснення державного нагляду (контролю) Державної екологічної інспекції України на 2018 рік, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 30.11.2017р. №710, видано наказ від 27.02.2018р. №112 про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства ОСОБА_2 підприємства «Миколаївський Комунгосп» .

На підставі наказу Державної екологічної інспекції в Одеській області від 27.02.2018р. №112 оформлено направлення №67пр про проведення в період з 01.03.2018р. по 07.03.2018р. планової перевірки дотримання ОСОБА_2 підприємством «Миколаївський Комунгосп» вимог природоохоронного законодавства за адресою: 67813, Одеська обл., Овідіопольський р-н., с. Миколаївка, вул. Набережна, буд. 24.

Під час проведення перевірки позивачем було встановлено, що відповідач у період з 15.10.2016р. по 07.03.2018р. здійснював водокористування при відсутності дозволу на спеціальне водокористування, про що зазначено в Акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства ОСОБА_2 підприємством «Миколаївський Комунгосп» . Вищезазначений акт був підписаний з боку відповідача керівником ОСОБА_3

За результатами перевірки, на підставі ОСОБА_4 розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389, інспектором з охорони навколишнього природного середовища Одеської області ОСОБА_4 здійснено розрахунок шкоди, завданої державі самовільним використанням води законодавства ОСОБА_2 підприємством «Миколаївський Комунгосп» при відсутності дозвільних документів, розмір якої становить 48 630,92 грн.

07.03.2018 року позивачем складено протокол про адміністративне правопорушення №000034, яким зафіксовано порушення посадовою особою відповідача ст. 44 Водного кодексу України.

Надіслана позивачем претензія №58 від 07.06.2018р. (а.с. 27-28) про відшкодування збитків завданих державі внаслідок порушення законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища в розмірі 48 630,92 грн., була залишена відповідачем без задоволення.

Як встановлено судом, предметом спору у справі є наявність чи відсутність підстав для стягнення 48 630,92 грн. шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, у вигляді збитків нанесених державі Україна, спричиненої внаслідок самовільного користування водними ресурсами без дозволу на спеціальне водокористування.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (надалі - Закон) в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтями 68, 69 Закону встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Частиною 1 статті 149, статтею 151 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до Водного кодексу України підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827).

Стаття 2 Водного кодексу України містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.

Тобто, прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Відповідно до положень статей 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (п. 9 ч. 1 ст.ст. 44, 49 Водного кодексу України).

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому, спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі №3-32гс15.

Як встановлено судом, згідно довідки ОСОБА_2 підприємства «Миколаївський Комунгосп» з 15.10.2016р. по 07.03.2018р. було використано води 11 159 м. куб.

Так, згідно ч. 1 статті 23 Кодексу України про надра (у редакції чинній на момент здійснення відповідачем водокористування без спеціального дозволу), землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Таким чином, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання. У свою чергу, видобуток підземних вод для задоволення господарсько-питних, питних і санітарно-гігієнічних потреб для населення вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.

Під час проведення перевірки позивачем було встановлено, що відповідач у період з 15.10.2016р. по 07.03.2018р. здійснював водокористування без дозволу на спеціальне водокористування, про що зазначено в Акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 07.03.2018р.

Статтями 47, 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та статтями 110, 111 Водного кодексу України передбачено, що за порушення при користуванні природними ресурсами настає відповідальність, у тому числі цивільна. Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Згідно до статті 56 Кодексу України про надра основними вимогами в галузі охорони є: забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр; додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами.

Статтею 65 Кодексу України про надра передбачено, що порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні, у тому числі в самовільному користуванні надрами.

Відповідно до статті 67 Кодексу України про надра підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень законодавства про надра, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

За приписами статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

На позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

У відповідності до змісту п. 1.6 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" № 02-5/744 від 27.07.2001 року (із змінами і доповненнями), вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника.

Як вже зазначалось вище, позивач в обґрунтування вимог посилається на користування відповідачем за період з 15.10.2016р. по 07.03.2018р. водою за відсутності відповідного дозволу.

Наведена обставина була встановлена проведеною Державною екологічною інспекцією в Одеській області перевіркою, про що складено 07.03.2018 року акт.

Із змісту п.п. 4.5.2 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/744 від 27.06.2001 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів без відповідного дозволу є самовільним.

При цьому, відповідачем не доведено того, що він завчасно звернувся за отриманням дозволу до відповідного органу.

Отже, наведене свідчить про те, що відповідачем не було вжито заходів до своєчасного отримання дозволу на спеціальне водокористування.

Так, водокористування має здійснюватися лише на підставі відповідного дозволу, факт водокористування протягом певного часу за відсутності дозволу встановлено та не заперечується відповідачем.

Таким чином, належними та допустимими доказами у даній справі (документи, складені за результатами перевірки) підтверджується те, що відповідач у період починаючи з 15.10.2016р. по 07.03.2018р. здійснював самовільне водокористування.

Отже, поведінка відповідача є неправомірною, а його вина полягає у здійсненні водокористування без відповідного дозволу, що призвело до спричинення державі збитків в сумі 48 630,92 грн., які розраховані позивачем відповідно до ОСОБА_4 розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 р. № 389.

Суд перевіривши, розрахунок позивача щодо визначення розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів у відповідності до п. 9.1 ОСОБА_4 розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів, які обчислено за формулою: З сам. =5*W* Tар, де Tар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої ст. 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар'єрних та дренажних вод грн./100м 3 , води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн./10000м 3 , води, яка входить до складу напоїв, грн./м 3 ), виходячи із обсягу води спожитої відповідачем у період з 15.10.2016р. по 07.03.2018р. (11 159м 3 ), згідно довідки ОСОБА_2 підприємства «Миколаївський Комунгосп» , встановив його правильність.

З огляду на викладене, позивачем доведено наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, за подання позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державної екологічної інспекції в Одеській області до відповідача ОСОБА_2 підприємства «Миколаївський Комунгосп» про стягнення 48 630,92грн. -задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_2 підприємства «Миколаївський Комунгосп» (67813, Одеська обл., Овідіопольський р-н., с. Миколаївка, вул. Набережна, буд. 24; код ЄДРПОУ 32695471) - суму шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу у вигляді збитків нанесених державі Україна, у розмірі 48 630 /сорок вісім тисяч шістсот тридцять/грн. 92 коп. до Державного бюджету України на р/р №3311333700374 фонду охорони навколишнього природного середовища, МФО 828011, код ЄДРПОУ 37929461, банк ГУ ДКСУ в Одеській області, одержувач - УК у Овідіопольському районі, код бюджетної класифікації 24062100, символ звітності банку - 331.

3.Стягнути з ОСОБА_2 підприємства «Миколаївський Комунгосп» (67813, Одеська обл., Овідіопольський р-н., с. Миколаївка, вул. Набережна, буд. 24; код ЄДРПОУ 32695471) на користь Державної екологічної інспекції в Одеській області (65107, м. Одеса, пр-т Шевченка, 12; код ЄДРПОУ 38017120) 1 762 /одна тисяча сімсот шістдесят дві/ грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 26 грудня 2018 р.

Суддя С.Ф. Гут