Рішення

від 18.12.2018 по справі 922/3003/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/3003/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинтех Плюс", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дом Євроінвест", м. Харків

про стягнення 74839,00 грн.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 10.10.2018)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шинтех Плюс" 05.11.2018 р. звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дом Євроінвест" про стягнення 74839,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо розрахунку перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Шинтех Плюс" за договором постачання товару та надання послуг № 13/17 від 11.01.2016.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.11.2018 р. прийнято позовну заяву ТОВ "Шинтех Плюс" до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/3003/18 та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У судовому засіданні 04.12.2018 р., керуючись приписами ст. 252 ГПК України, суд перейшов до розгляду справи по суті в порядку спрощеного провадження.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.12.2018 р., занесеною до протоколу судового засідання, розгляд справи було відкладено на 18.12.2018 р. о 12:00.

У судове засідання 18.12.2018 р. відповідач участь свого повноважного представника не забезпечив, будь-яких доказів або заяв по суті спору до матеріалів справи станом на 18.12.2018 р. не надав.

При цьому, суд визнає, що відповідач був належним чином повідомлений про факт відкриття провадження у даній справі, проте не скористався своїм правом на надання відзиву на позов, виходячи з наступного.

Процесуальні документи у даній справі, зокрема, ухвала суду про відкриття провадження у справі, направлялись відповідачу на адресу зазначену у позовній заяві: 61003, Харківська обл., місто Харків, пров. Дубового, будинок 9-В та яка співпадає з адресою зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте вищезазначені процесуальні документи повернулись на адресу суду без вручення їх відповідачу з довідкою пошти "зі спливом строку зберігання".

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За таких підстав, враховуючи те, що ухвала про відкриття провадження у справі № 922/3003/18 була направлена відповідачу на адресу зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд визнає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи та про дату, час та місце проведення судових засідань, проте не виявив бажання бути присутнім у судовому засіданні, та його неявка не перешкоджає розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 202 ГПК України.

Крім того, враховуючи те, що відповідач був належним чином та завчасно повідомлений про час і місце розгляду справи, проте відзив на позовну заяву у строк встановлений судом або докази погашення заборгованості не подав, суд вирішує справу в порядку ч. 9 ст. 165 ГП України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази надані до суду, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

11.01.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шинтех" (позивач, на даний час "Шинтех Плюс", постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Євроінвест" (відповідач, покупець) договір постачання товару та надання послуг № 13/17, у відповідності до умов якого, позивач передає і зобов`язується передавати надалі протягом всього строку дії договору товар окремими партіями у власність відповідача, а відповідач приймає та зобов`язується приймати в подальшому від позивача товар за ціною і в асортименті, які вказані в остаточно погоджених накладних, які є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, позивач зобов`язаний передати визначену партію товару відповідачу, а відповідач зобов`язаний прийняти товар протягом 7-ми календарних днів з моменту здобуття письмового замовлення відповідача, за при нагоді у позивача поставити замовлений товар у визначеній кількості та сортименті, про що позивач робить відмітку у письмовому замовленні. Остаточно погоджені між сторонами асортимент, кількість, якість і ціна товару вказуються у видаткових накладних на товар, переданий покупцеві, які є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 3.1 договору, ціна договору складається із вартості всього переданого за даною угодою товару протягом строку дії даного договору. Вартість визначається сумарно, виходячи із сум, вказаних у видаткових накладних.

Відповідно до п. 3.2 договору повна оплата переданого за видатковою накладною партії товару здійснюється відповідачем не пізніше 7 календарних днів з моменту отримання партії товару. Оплата товару здійснюється окремо згідно кожної накладної на кожну окрему партію товару, яка оформлена у відповідності до договору. Відповідач зобов`язаний зазначати номер накладної та договір, за яким здійснюється оплата.

Відповідно до п. 1.4 договору, договір діє до 31 грудня поточного року включно. Термін дії договору щороку продовжується у відповідності до п. 1.5.

Відповідно до п. 1.5 договору, в разі відсутності на дату закінчення строку дії дійсного договору офіційного повідомлення від будь-якої зі сторін про не бажання продовжувати договірні відносини, строк дії договору вважається автоматично продовженим до 31 грудня наступного року.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів письмової відмови будь-якої зі сторін договору про відсутність бажання продовжувати договірні відносини, суд дійшов висновку, що даний договір є діючим.

Як зазначає позивач, на виконання своїх зобов'язань за спірним договором ним за період часу з 30.11.2017 р. по 12.01.2018 р. окремими партіями було поставлено відповідачеві товар та надані послуги на загальну суму 46410,00 грн.

На підтвердження факту передання відповідачу товару позивач надав до суду видаткові накладні № 3829 від 14.12.2017 на суму 14800, 00 грн., № 65 від 12.01.2018 на суму 8200,00 грн., підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками, копії яких залучені до матеріалів справи (т. 1 а.с. 18, 21).

На підтвердження факту надання відповідачу послуг позивач надав до суду акти надання послуг № 3844 від 15.12.2017 на суму 580, 00 грн. № 3879 від 19.12.2017 на суму 1010,00 грн., підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками, копії яких залучені до матеріалів справи (т. 1 а.с. 19-20).

Крім того, позивач наголошує, що ним було здійснено ще одну поставку товару на суму 21440,00 грн. та надано послуги вартістю 380,00грн., але відповідач відмовився підписувати відповідну видаткову накладну та акт наданих послуг.

На підтвердження факту здійснення поставки товару на суму 21440 грн. та надання відповідачу послуг вартістю 380 грн. позивач посилається на показання свідків та податкові накладні, що були прийняті та підтверджені відповідачем.

Таким чином, за твердженням позивача, ТОВ "ТД Євроінвест" поставлений товар та надані послуги отримав, проте оплату обумовлену сторонами не здійснив, у зв'язку з чим, у останнього виникла перед позивачем заборгованість за поставлений за договором № 13/17 постачання товару та надання послуг від 11.01.2016 р., яка станом на 10.08.2018 року становить 46410,00 грн.

Обставини щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором в сумі 46410,00 грн. стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, в зв'язку з простроченням відповідачем своїх зобов'язань за загальний період з 08.12.2017 року по 30.10.2018 (включно) окремо по кожній партії товару та факту надання послуг, позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 13292,00 грн., штраф у розмірі 4641,00 грн. та 26% річних у розмірі 10496,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до умов п. 3.2 договору відповідач зобов'язався оплатити вартість переданого за видатковою накладною партії товару не пізніше 7 календарних днів з моменту отримання партії товару.

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов'язки. Обов'язки позивача виразились у передачі товару та наданні послуг відповідачу, а обов'язки відповідача - в оплаті цього товару та послуг.

Надані позивачем видаткові накладні № 3829 від 14.12.2017 на суму 14800, 00 грн., № 65 від 12.01.2018 на суму 8200,00 грн. та акти надання послуг № 3844 від 15.12.2017 на суму 580, 00 грн. № 3879 від 19.12.2017 на суму 1010,00 грн. визнаються судом належними первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в яких зафіксовано факт здійснення господарської операції і встановлено виконання договірних відносин з боку позивач та які є підставою виникнення кореспондуючого обов'язку у відповідача щодо здійснення розрахунків за отриманий товар та послуги.

Згідно з ч.1ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи вищевикладене, не надання відповідачем доказів здійснення своєчасної оплати поставленого товару та наданих послуг, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати:

- поставленого позивачем товару на підставі видаткової накладної № 3829 від 14.12.2017 на суму 14800, 00 грн. - з 22.12.2017 р.;

- поставленого позивачем товару на підставі видаткової накладної № 65 від 12.01.2018 на суму 8200,00 грн. - з 20.01.2018 р.;

- наданих послуг, зафіксованих у акті надання послуг № 3844 від 15.12.2017 на суму 580, 00 грн. - з 23.12.2017 р.;

- наданих послуг, зафіксованих у акті надання послуг № 3879 від 19.12.2017 на суму 1010,00 грн. - з 27.12.2017 р.

З приписами статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, матеріали справи містять належні докази виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором щодо своєчасної поставки відповідачу товару та надання послуг на загальну суму 24590,00 грн., та не містять доказів в підтвердження оплати відповідачем вказаної суми, що є предметом позову, при цьому учасниками справи не зазначено про існування таких доказів.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних доказів виконання домовленості або вмотивованих заперечень проти неї, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, вимоги позивача у вищезазначеній сумі основного боргу у розмірі 24590,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення основного боргу за здійснену поставку товару на суму 21440 грн. та наданні відповідачу послуг вартістю 380 грн., суд керується наступним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4., 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено обов'язкові реквізити первинних документів, а саме первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Первинних документів, які б містили відомості про господарську операцію та визначені законом обов'язкові реквізити, до матеріалів справи не надано.

Що ж до доведення факту виконання зобов'язань позивачем перед позивачем щодо поставки товару та надання послуг шляхом подання до матеріалів справи податкових накладних та письмових показань свідків, то вони не можуть бути визнані судом достовірними та належними доказами у даній справі.

Відповідно до п.201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, з податкових накладних №13 від 01.12.2017 та № 350 від 30.11.2017 р. неможливо встановити чи віднесено відповідачем суму ПДВ до складу податкового кредиту по ПДВ та чи існують розбіжності між сторонами по даним операціям. Інформація з податкових органів до суду позивачем не надана.

Показання свідків взагалі не приймаються судом до увагу в якості належних доказів, оскільки вони не відповідають таким передбаченим ст. 3 ЦК України засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність. Так, позивачем не доведено, яким чином, особи які працюють на посаді менеджера, а тим більше водія, зі спливом річного терміну після здійснення чи не здійснення спірних господарських операцій, можуть пам'ятати, саме спірні господарські операції та те, що вони були вчинені саме за договором поставки, на який позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог; не надано доказів того, що вказані спірні господарські операції відрізнялись від інших правочинів та безпосередніх дій сторін, що надало б змогу їх запам'ятати та відрізнити від інших подібних, або доказів, що така поставка та надана послуга була одиничною та більше нікому не надавались. Більш того, суду не надано доказів того, що вказані особи взагалі працювали на підприємстві позивача станом на листопад-грудень 2017 року на відповідних посадах. За таких підстав, оскільки в процесі судового розгляду позивачем належними та допустимими доказами не було доведено факту поставки відповідачеві товару на суму 2144,00 грн. та надання послуг на суму 380 грн., суд вважає, що правові підстави для стягнення з відповідача вказаних сум відсутні, відповідно і відсутні підстави для задоволення позову в цій частин.

Приймаючи до увагу визнання судом підтвердженою належними доказами та простроченої заборгованості у загальній сумі 24590,00 грн., суд розглядає позов про стягнення штрафних санкцій та річних за невиконання відповідачем договірних зобов'язань з урахуванням встановлених вище судом фактів.

За змістом ст. ст.610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) за яким передбачено правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 547ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Правові основи господарської діяльності суб'єктів господарювання регулюються Господарським кодексом України, ст. 230 якого встановлено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.7 договору, в разі порушення термінів оплати товару, відповідач в першу чергу зобов`язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення протягом всього часу прострочення, а також відповідно до ст. 625 ЦК України 26% річних від простроченої суми боргу на протязі всього часу прострочки. Крім того, в разі прострочення відповідачем оплати строком понад 30 календарних днів, відповідач зобов`язаний сплатити додатково штраф у розмірі 10 % від простроченої суми. При цьому, сторонами узгоджено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч.1 ст. 231), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.

Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо термінів поставки товару, то суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої пунктом 5.7 договору неустойки.

При цьому суд зауважує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Враховуючи визнання правомірності нарахування пені та штрафу, встановлених умовами договору на суми прострочення оплати на поставки товару та надані послуги (за видатковими накладними № 3829 від 14.12.2017 на суму 14800, 00 грн., № 65 від 12.01.2018 на суму 8200,00 грн. та актами надання послуг № 3844 від 15.12.2017 на суму 580, 00 грн. № 3879 від 19.12.2017), судом здійснено власний розрахунок пені з урахуванням приписів чинного законодавства, періоду початку прострочення визначеного вище та до 30.10.2018 р. - дати зазначеної позивачем.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням встановленої судом дати настання строку виконання зобов'язання, судом визначено що розмір пені нарахований судом за цей період дорівнює 6921,52 грн. Натомість позивачем за визначений період та за визнаними судом простроченнями заявлено до стягнення пеню у розмірі 6889,00 грн.

Крім того, судом визнано, що прострочення оплати становить понад 30 календарних днів, у зв'язку з чим позивачем правомірно заявлено до стягнення з посиланням на п. 5.7. договору, штраф, який за розрахунками суду дорівнює 2459,00 грн.

За таких підстав, враховуючи відсутність у суду підстав для виходу за межі заявлених позовних вимог в частині пені, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 6880,00 грн. пені та 2459,00 грн. штрафу визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, в іншій частині правові підстави для стягнення пені та штрафу у суду відсутні.

Щодо стягнення з відповідача 26% річних суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 5.7. договору, у разі порушення відповідачем строків оплати товару, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу у відповідності до ст. 625 ЦК України, 26% річних від простроченої суми боргу на протязі всього часу прострочки.

Таким чином, сторонами при укладанні договору враховуючи принцип свободи договору було змінено розмір річних визначений у законі та встановлено нарахування 26% річних від простроченої суми заборгованості, замість 3% річних, визначених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунок 26% річних, здійснений позивачем, з урахуванням фактів встановлених вище, судом встановлено, що він не відповідає вимогам законодавства, а саме позивачем взято період нарахування за накладною № 65 та актами на один день більше, а за видатковою накладною №3829 вказано на прострочення 321 дня, замість вірних 313 днів прострочення.

В даному випадку, позивачем здійснено розрахунок річних у сум 5399,00 грн.

Натомість, здійснивши перерахунок суми 26% річних, судом встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає 5309,15 грн., з яких:

- за накладною № 65 на суму заборгованості 8200,00 грн. за період з 20.01.2018 року по 30.10.2018 року (дати визначеної позивачем) 1658,87 грн.;

- за актом № 3879 на суму заборгованості 1010,00 грн. за період з 27.12.2017 року по 30.10.2018 року (дати визначеної позивачем) 221,59 грн.;

- за актом № 3844 на суму заборгованості 580,00 грн. за період з 23.12.2017 року по 30.10.2018 року (дати визначеної позивачем) 128,90 грн.;

- за накладною № 3829 на суму заборгованості 14800,00 грн. за період з 22.12.2017 року по 30.10.2018 року (дати визначеної позивачем) 3299,79 грн.

В іншій частині стягнення 26% річних суд відмовляє в задоволенні позову, у зв`язку з безпідставністю їх нарахування.

Відповідно до частини 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру позовних вимог. Згідно з приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір вник внаслідок неправомірних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на те, що спір виник у зв'язку з невиконанням відповідачем у добровільному порядку своїх зобов'язань, позивачем доведено наявність основного боргу, а також враховуючи сплату позивачем за подання позову судового збору у мінімальному розмірі визначеному ЗУ "Про судовий збір", суд керуючись приписами ч. 9. ст. 129 ГПК України, вважає за необхідне судовий збір у розмірі 1762 грн., сплачений позивачем, покласти на відповідача у повному обсязі та стягнути з останнього на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статями 124, 129-1 Конституції України, статями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 165, 202, 233, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дом Євроінвест" (61003, м. Харків, пров. Дубового, буд. 9-В; ідент. код 39730538) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинтех Плюс" (03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. 22, приміщення 12; ідент. код 38258146) 24590,00 грн. основного боргу, 2459,00 грн. штрафу, 6889,00 грн. пені, 5309,15 - 26 % річних та 1762,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 26.12.2018 р.

Суддя ОСОБА_2

/справа № 922/3003/18/