Рішення

від 13.12.2018 по справі 922/2513/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/2513/17

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Шарко Л.В.

судді: Буракова А.М. , Чистякова І.О.

при секретарі судового засідання Васильєвій Л.О.

розглянувши справу

за позовом Громадської організації "Грінда Інтернешнл", м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 екологічна інспекція у Харківській області до Національного природного парку "Гомільшанські ліси", с. Коропове про стягнення 39703,00 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_3, довіреність б/н від 27.12.17р.;

відповідача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 19.09.18р.;

третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація "Грінда Інтернешнл" звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Національного природного парку "Гомільшанські ліси" про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища в розмірі 39 703 грн. Позивач просив суд покласти витрати зі сплати судового збору на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач у своєму позові і додаткових поясненнях зазначає, що по-перше, рубка дерев проводилася у зоні регульованої рекреації національного природного парку, в якій чинним законодавством України заборонено проведення рубок головного користування, по-друге, незаконна рубка лісу проводилася в період масового розмноження тварин, що також суперечить чинному законодавству, по-третє, про незаконний характер рубки свідчить відсутність відмежування лісосік та маркування дерев. Позивач на підставі отриманих даних за Методикою, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд" від 24.07.2013 №541, розрахував розмір шкоди, заподіяної лісу, який склав 39 703 грн. Враховуючи виявлені порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, які мали місце на території природно-заповідного фонду України, та шкоду, завдану державі, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача майнової шкоди, спричиненої неналежним виконанням обов`язків та порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в розмірі 39 703 грн.

Рішенням від 02.11.2017 Господарський суд Харківської області у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 року апеляційну скаргу Громадської організації "Грінда Інтернешенл" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 02.11.2017 у справі №922/2513/17 залишено без змін.

Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 липня 2018 року касаційну скаргу Громадської організації "Грінда Інтернешнл" задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 02.11.2017 у справі №922/2513/17 скасовано, справу №922/2513/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 жовтня 2018 року для розгляду справи №922/2513/17 призначено судову колегію у складі: головуючий суддя Шарко Л.В., судді Буракова А.М., Чистякова І.О.

Ухвалою суду від 16.10.18р. призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 31.10.18р. о(об) 11:00 год.

29.10.18р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог. Даний відзив долучено судом до матеріалів справи.

У зв`язку з перебуванням судді Буракової А.М. у відпустці, що унеможливило проведення судового засідання, призначеного на 31.10.18р. о(об) 11:00 год., ухвалою повідомленням від 01.11.18р. повідомлено сторін про те, що підготовче засідання у справі №922/2513/17 відкладено на 22.11.18р. об 11:00 год.

06.11.18р. від позивача надійшла відповідь на відзив, яку долучено судом до матеріалів справи.

22.11.18р. від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 22.11.18р. оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 30 листопада 2018 року о 12:00 год.

30.11.18р. в судовому засіданні оголошено протокольну ухвалу про закриття провадження по справі та призначення справи до розгляду в судовому засіданні на 05 грудня 2018 року о 10:40 год.

05.12.18р. в судовому засіданні оголошено перерву до 13 грудня 2018 року о 10:30 год.

Представник позивача в судовому засіданні 13.12.18р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.12.18р. проти позову заперечував.

Представник третьої особи в судове засідання 13.12.18р. не з`явився.

Враховуючи те, що норми Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

23.05.2017 року Громадській організації "Грінда Інтернешнл" стало відомо про здійснення незаконної рубки лісу на території Національного природного парку "Гомільшанські ліси" (відповідач) поблизу села Коропове, Зміївського району, Харківської області.

Як зазначає позивач, дана ділянка перебуває у віданні Коропівського природоохоронного відділення Національного природного парку "Гомільшанські ліси".

25.05.2017 року комісією у складі Голови правління Громадської організації "Грінда Інтернешнл" ОСОБА_4 та членів Громадської організації "Грінда Інтернешнл" ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 було здійснено виїзд на місце вчинення незаконної рубки лісу та було проведено його огляд.

Під час вищезазначеного огляду позивачем було виявлено 20 незаконно зрублених дерев, у тому числі буреломних та сухостійних та встановлено, що рубка лісу проводилась в зоні регульованої рекреації Національного природного парку "Гомільшанські ліси".

На підставі наведеного, комісією позивача було складено акт огляду місця незаконної рубки лісу, для чого були виконані необхідні заходи заміри за допомогою законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, а саме: лінійки вимірювальної металевої № 7 (свідоцтво № 03/2078 від 20.04.2017 року) та № 8 (свідоцтво № 03/2079 від 20.04.2017 року), що відповідають вимогам ДСТУ ГОСТ 427:2009.

Як зазначає позивач на підставі отриманих даних за методикою, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд» від 24.07.2013 року № 541 був розрахований розмір шкоди, заподіяної лісу, який склав 39703,00 грн.

Таким чином, позивач зазначає, що по-перше, рубка дерев проводиться у зоні регульованої рекреації національного природного парку, в якій чинним законодавством України заборонено проведення рубок головного користування, по-друге незаконна рубка лісу проводилася в період масового розмноження тварин, що також суперечить чинному законодавству, по-третє про незаконний характер рубки свідчить відсутність відмежування лісосік та маркування дерев, встановлених чинним законодавством.

Позивачем було надіслано відповідні заяви, у яких повідомлялося про виявлені факти незаконної рубки лісу на території Національного природного парка «ГОМІЛЬШАНСЬКІ ЛІСИ» , до Державної екологічної інспекції у Харківській області (заява від 07.06.2017 року № GI-40-GL), Зміївського відділу поліції ГУ НП в Харківській області (заява від 07.06.2017 року № GI-42-GL) та до Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства (заява від 08.06.2017 року № GI-43-GL).

Втім, доказів надання відповіді на заяву позивача від 07.06.2017 року ОСОБА_2 екологічна інспекція у Харківській області до суду не надала.

Таким чином, позивач здійснив усі дії, направлені на повідомлення Державної екологічної інспекції у Харківській області про вчинення правопорушення у зоні національного природного парку.

Враховуючи виявлені порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, які мали місце на території природно-заповідного фонду України, та шкоду, спричинену державі, позивач звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача майнової шкоди, спричиненої неналежним виконанням обов`язків та порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 39703,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. ОСОБА_2 забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Положеннями ст. 16 Конституції України, регламентовано обов'язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України.

Статтею 36 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

У відповідності до положень ст. 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Пунктом "ж" частини 1 статті 21 Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що громадські природоохоронні організації мають право подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Діяльність громадських організацій в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів.

Пунктом "д" статті 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, зокрема, збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні.

При використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, встановлених цим Законом та іншим законодавством України.

Частина 1 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачає, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

У відповідності до положень ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, національні природні парки.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Статтею 20 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів. На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань:

- збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів;

- створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів;

- проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;

- проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням:

- заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

- зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони;

- зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку; тут забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов'язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації;

- господарська зона - у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об'єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників.

На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить бо може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.

Зонування території національного природного парку, рекреаційна та інша діяльність на його території провадяться відповідно до Положення про національний природний парк та Проекту організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Забороняється проведення рубок головного користування та всіх видів поступових та суцільних рубок, вирубування дуплястих дерев, а також добування піску та гравію в річках та інших водоймах у заповідній зоні національних природних парків.

Положення ст. 63 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачають, що громадський контроль за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, які проводять свою діяльність відповідно до Положення про громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Виходячи з аналізу положень частини 2 статті 1 ГПК України (в редакції на момент порушення позовного провадження 31.07.2017) та пункту "ж" частини 1 статті 21 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" можна зробити висновок про те, що на момент звернення позивача з позовом до суду чинним процесуальним законодавством було передбачено можливість звернення до суду інших органів (громадських природоохоронних організацій), оскільки право на звернення з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, прямо передбачено нормами спеціального природоохоронного законодавства.

Так, позивач є громадською організацією, правові засади діяльності яких в Україні регулюються Законом України «Про громадські об'єднання» від 22.03.2012 №4572-VI. На відміну від попереднього Закону України «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992 №2460-XII, який втратив чинність 01.01.2013, Закон України «Про громадські об'єднання» (далі - Закон) не обмежує «захист інтересів» від імені громадських організацій лише «власними інтересами» членів цих організацій.

Навпаки, Закон №4572-VI у статті 1 визначає громадську організацію як добровільне об'єднання фізичних осіб для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Таким чином, відповідно до закону, діяльність громадських організацій спрямована не лише на задоволення інтересів їх членів, а й покликана захищати суспільні інтереси, тобто суспільства в цілому. При цьому, держава як форма організації суспільства повинна діяти в його інтересах, у противному випадку, суспільство в особі громадян та створюваних ними організацій має право реагувати на будь-які порушення, у тому числі через механізми судового захисту.

Крім того, перелік прав громадських об'єднань, передбачений ч.1 ст. 21 закону України «Про громадські об'єднання» не є вичерпним. Відповідно до п.6 ч.1 ст.21 Закону: «Для здійснення своєї мети (цілей) громадське об'єднання має право: здійснювати інші права, не заборонені законом» .

Більш того, відповідно до п.2 ч.1 ст.21 Закону: «громадське об'єднання має право: звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами» .

Перелік державних органів, у розумінні закону України «Про громадські об'єднання» , наведений у п.1 ч.5 ст.10 Закону та включає в склад державних органів і суди.

Таким чином, такі об'єднання можуть діяти в інтересах членів організації, для задоволення суспільних, економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів. Отже, право представляти інтереси своїх членів громадська організація реалізує відповідно до Конституції України та законодавства про об'єднання громадян.

В аспекті визнання наявності суспільного інтересу колегія суддів зазначає, що поняття суспільного інтересу, для задоволення і захисту якого створюються громадські організації, не конкретизовано в національному законодавстві України, тому колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин прецедентну практику ЄСПЛ, яка достатньо повно регламентує право об'єднань громадян на захист інтересів у судах і є відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» обов'язковою для застосування судами України як джерела права.

Низкою рішень Європейського суду з прав людини встановлено, що асоціації, громадські об'єднання, громадські організації мають право на звернення із позовом в інтересах своїх членів, які одночасно є членами відповідної територіальної громади, або на захист суспільного інтересу.

Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року зазначив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

У рішенні у справі «ОСОБА_8С.Б.Л. проти Бельгії» (L' Erabliиre A.S.B.L. v. Belgium) від 24 лютого 2009 року, в якій екологічною організацією оскаржувалась відмова держави у перегляді дозволу на розширення сміттєвого полігону, Європейський суд прийшов до висновку щодо можливості громадської організації здійснювати захист суспільних інтересів в судовому порядку відповідно до статті 6 Конвенції, у випадку, якщо мета такого захисту обмежується просторовими та часовими межами. Так, Суд зазначив, що Конвенція не допускає народних позовів з метою уникнути звернення до Європейського Суду осіб зі скаргами на сам факт прийняття закону, що застосовується до будь-якого громадянина країни, або на судове рішення у справі, сторонами якого вони не є. Однак за обставин даної справи і особливої природи оспорюваного заходу, з урахуванням статусу організації-заявника та його членів, а також того факту, що мета, що ними переслідується, обмежувалася простором і предметом, і він захищав суспільний інтерес, вимога організації-заявника не є народним позовом (actio popularis). Відповідно, питання, порушене організацією-заявником, має достатній зв'язок з правом, на підставі якого він може стверджувати, що володіє ним як юридична особа, для того щоб стаття 6 Конвенції була прийнятною.

По справі Горраіз Лізаррага та інші проти Іспанії (Gorraiz Lizarraga and Others v. Spain від 27 травня 2004 № 62543/00, ECHR 2004 III, § 36): « 45. Суд зазначає, що, доповнюючи захист громадських інтересів, провадження в Національній юрисдикції, а згодом у Верховному суді були призначені для захисту певних конкретних інтересів членів асоціації» .

І там же:

« 48. Відповідно, § 1 статті 6 Конвенції застосовується до конкретного провадження» .

По справі Національна група інформації та протидії заводу «Мелокс» - Група «Ні заводу «Мелокс» та змішаному оксидному паливу» проти Франції (Collectif national d' information et d' opposition а l' usine Melox - Collectif Stop Melox et Mox v. France №75218/01, 28.03.2006), уряд Франції, як і відповідач у даному провадженні, перш за все посилався на відсутність порушеного права позивача.

ЄСПЛ на це вказав: «З цієї точки зору, як вказувалося урядом, "спір" йде не про "права" цивільно-правового характеру, на які асоціація-заявник може претендувати як власник. Буквальне тлумачення пункту 1 статті 6, відповідно, призводить до висновку, що він не може бути застосований до справи, про яку йде мова.

Проте, Суд вважає, що такий підхід не відповідав би реальності сьогоднішнього громадянського суспільства, в якому асоціації відіграють важливу роль, особливо, захищаючи деякі справи в державних органах або в національних судах, зокрема, в області охорони навколишнього середовища. Він також зазначає, що "в демократичному суспільстві, відповідно до Конвенції, право належного відправлення правосуддя займає настільки важливе місце, що обмежувальне тлумачення пункту 1 статті 6 не відповідає цілі і меті цього положення" (див серед іншого, справа Delcourt проти Бельгії від 26 березня 1992 року, серія № 234-B, § 25).

Суд прийшов до висновку в цьому випадку що, якщо предметом розгляду був в значній мірі захист спільних інтересів, «спір» , порушений асоціацією - заявником мав на додаток достатній зв'язок з "правом", яке належить їй як юридичній особі на підставі статті 6 § 1 Конвенції» .

Отже, громадські організації, яким стали відомі порушення діючого законодавства у галузі, що відноситься до їх статутної діяльності, мають усі підстави для представництва в суді суспільних інтересів з цих питань.

За таких умов, твердження відповідача про те, що громадський контроль в сфері природоохоронного законодавства може здійснюватися виключно Держекоінспекцією та громадськими інспекторами, закріпленими за відповідним підрозділом органу Держекоінспекції, на думку колегії суддів, є хибним.

Громадські організації мають безспірне право звернення до суду із позовами про усунення порушень природоохоронного законодавства, в тому числі шляхом стягнення шкоди, якщо такі позови подані на захист статутних цілей або в суспільному інтересі, і, відповідно, мають право здійснювати громадський контроль в сфері природоохоронного законодавства.

Отже, громадські організації мають право звернення до господарського суду з позовами про усунення порушень природоохоронного законодавства, в тому числі шляхом стягнення шкоди, якщо такі позови подані на захист статутних цілей організації або на захист суспільного інтересу - прав громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля (стаття 50 Конституції України), якому кореспондує обов'язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України (стаття 16 Конституції України), такі громадські організації можуть діяти в інтересах держави для забезпечення такого суспільного інтересу, поряд з іншими державними природоохоронними органами, уповноваженими на цю діяльність законом.

Аналогічні висновки зроблені, також, в Постанові Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.18р., з якими погодився Верховний суд, в Постанові від 06.07.18р., під час перегляду судового рішення господарського суду Харківської області від 02.11.17р. по даній справі.

Відповідно до ст.ст.68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У роз'ясненні Вищого господарського суду України N 02-5/215 від 01.04.94 «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» зазначається, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків (відшкодування шкоди), господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно - наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Відповідно до ч. 1 п. 8 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Відповідно до ч.1 ст.22, ч.1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв`язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв`язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Вимоги про стягнення збитків можуть бути задоволені лише у випадку якщо буде доведено кожний з елементів складу правопорушення. Недоведення хоч би одного з них виключає можливість задоволення вимоги про стягнення збитків.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди міститься у ст.1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно ст.1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно встановити в діях відповідача наявність складу цивільного правопорушення, а саме: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою; вину заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Спираючись на загальний принцип презумпції вини в цивільному праві, суд зазначає, що встановлюється презумпція вини завдавача шкоди, що означає те, що особа, яка завдала шкоди може бути звільнена від обов`язку її відшкодування тільки в тому разі, якщо сама доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, у вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог природоохоронного законодавства, слід виходити з того, що обов'язки із забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які й повинні нести відповідальність за невиконання та неналежне виконання згаданих обов'язків, зокрема за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок та пошкодження дерев невстановленими особами.

У відповідності до п.1.1., 1.2., 1.3. ПОЛОЖЕННЯ ПРО НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК "ГОМІЛЬШАНСЬКІ ЛІСИ" затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 30.09.2011р. N 367 (з подальшими змінами) Національний природний парк "Гомільшанські ліси" (далі - Парк) створений Указом Президента України від 06.09.2004 № 1047/2004 "Про створення національного природного парку "Гомільшанські ліси". Парк розташований на території Зміївського та Первомайського районів Харківської області.

Парк є бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.

Парк є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в відділенні Казначейства України і утримується за рахунок коштів Державного бюджету. Парк має печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням, бланки, штампи та офіційну емблему, що реєструються в установленому порядку.

У п.п.6.1.2 п.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/744 від 27.06.2001 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" звернуто увагу (роз'яснено), що обов'язки із забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання правил і норм використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до статті 19 Лісового кодексу України, покладено на постійних лісокористувачів.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення природоохоронного законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні їх працівниками та не перешкоджанні незаконному вирубуванню лісових насаджень, внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев невстановленими особами.

Враховуючи вимоги статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України, у вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Правове регулювання рубок головного користування встановлене, зокрема, Порядком спеціального використання лісових ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.07 року № 761, надалі також - "Порядок № 761", а також Правилами рубок головного користування, затвердженими наказом Державного комітету лісового господарства України від 23.12.09 року № 364, надалі також - "Правила № 364".

У відповідності до п. 6 Порядку № 761 для категорій лісів з особливим режимом лісокористування (ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення, рекреаційно-оздоровчі та захисні) встановлюються, зокрема, обмежений режим лісокористування за площею і шириною лісосік, термінами примикання, застосування окремих систем і способів рубок.

Згідно п. 4.2 Правил № 364 технологічні карти під час проведення рубок на території та об'єктах природно-заповідного фонду погоджуються з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами Мінприроди.

Проведення рубок формування і оздоровлення лісів регламентоване, зокрема, Правилами поліпшення якісного складу лісів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року № 724.

В даній справі незаконність рубки дерев підтверджується характером виявленої рубки, зоною її проведення, а також періодом, в який рубка була здійснена.

Так, по-перше, рубка проводиться у зоні регульованої рекреації національного природного парку, в якій чинним законодавством України заборонено проведення рубок головного користування.

У відповідності до ч. 1 ст. З Закону України "Про природно-заповідний фонд України від 16.06.1992 року № 2456-ХІІ, надалі також - "Закон № 2456-ХІІ", до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища.

Згідно зі ст. 20 Закону № 2456, національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

По-друге, незаконна рубка лісу проводиться в період масового розмноження тварин, що суперечить чинному законодавству України.

Так, у відповідності до ст. 39 Закону України "Про тваринний світ" від 13.12.2001 року № 2894-ІІІ у період масового розмноження диких тварин, з "01" квітня до "15" червня, забороняється проведення робіт та заходів, які є джерелом підвищеного шуму та неспокою (пальба, проведення вибухових робіт, феєрверків, санітарних рубок лісу, використання моторних маломірних суден, проведення ралі та інших змагань на транспортних засобах).

Таким чином, рубка лісу та транспортування деревини належать до робіт, які є джерелом підвищеного шуму, який негативно впливає на популяцію диких тварин у даний період.

По-третє, в процесі розгляду справи, після їх повернення касаційною інстанцією на новий розгляд, відповідач підтвердив, що в період проведення позивачем огляду лісу, жодних законних рубок на території Національного природного парку "Гомільшанські ліси" не проводилось.

Суд звертає увагу, що факт незаконної рубки лісу підтверджується також, наявним в матеріалах справи доказом - відео матеріалом (а.с. № 130 том 1 ), а також відео на компакт диску VS CD-R 700 MB, який було оглянуто в судовому засіданні 13 грудня 2018 року, та який відображає огляд місця проведення незаконної рубки лісу та її наслідків, проведення замірів та здійснення розрахунку шкоди щодо суми завданих збитків.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не довів, що в його діях, а в даному випадку у бездіяльності його працівників, відсутня вина у заподіянні шкоди. Відповідачем не надано суду доказів вчинення ним дій, створення сприятливих умов щодо охорони лісу та недопущення самовільної (незаконної) рубки невідомими особами на території Національного природного парку "ГОМІЛЬШАНСЬКІ ЛІСИ".

За вищенаведених обставин, суд вважає, що відповідачем порушено вимоги Лісового кодексу України, Законів України "Про охорону навколишнього природного середовища" та "Про природно-заповідний фонд України", ПОЛОЖЕННЯ ПРО НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК "ГОМІЛЬШАНСЬКІ ЛІСИ" затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 30.09.2011р. № 367 (з подальшими змінами) і вважає, що в діях (бездіяльності) відповідача наявний склад цивільного правопорушення.

Відповідно до ст. 65 Закону № 2456, розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів, що проводиться відповідно до цього Закону, та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У п.16 постанови Верховного Суду України від 10.12.2004 № 7 "Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля" звернуто увагу судів на те, що розміри відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно - заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів, що провадиться відповідно до ст. 65 Закону України від 16.06.1992 № 2456-ХII Про природно-заповідний фонд України , і спеціальних такс.

На час вчинення лісопорушення, і на даний час, чинною є прийнята відповідно до ст..65 Закону № 2456 постанова Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 № 541 Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд . Розрахунок розміру шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки 20 дерев, у тому числі буреломних та сухостійних, що проводилась в зоні регульованої рекреації Національного природного парку "Гомільшанські ліси", виконаний позивачем на підставі отриманих даних за методикою, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд» від 24.07.2013 року № 541.

Відповідачем не надано суду контррозрахунку шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища, крім того, доказів, що розрахунок позивачем проведений не вірно до суду також не було надано, таким чином, розмір шкоди, який був визначений позивачем не був спростований відповідачем.

Отже, розрахунок, наданий позивачем, згідно якого сума шкоди складає 39703,00 грн., суд вважає вірним.

При стягненні шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, слід врахувати приписи статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та вимоги пункту 7 частини третьої статті 29, пункту 4 частини першої статті 69-1 Бюджетного кодексу України, які визначають, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Так, в даному випадку інтереси держави в отриманні до державного бюджету відшкодування за незаконну вирубку лісу співпали з "суспільним інтересом" про право громадян проживати в екологічно безпечному середовищі, яке вимагає виконання конкретних приписів законодавства щодо охорони природних національних парків і суспільство має право захищати свої інтереси через діяльність громадських організацій, що визначено законодавцем згідно з пунктом "ж" частини 1 статті 21 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Системний аналіз статей 22, 54 ГПК України (в редакції до 15.12.2017, яка діяла на час звернення позивача з позовом) щодо прав та обов'язків сторони у господарському процесі, форми і змісту позовної заяви, дозволяє зробити висновок про те, що законодавець згідно з пунктами 2, 4 частини 2 статті 54 цього Кодексу передбачив обов'язковим зазначення у позовній заяві найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по-батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб), або реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків за його наявності; зміст позовних вимог. Частиною 3 статті 54 ГПК України позивачу надано право зазначити у позовній заяві інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору, а частиною 2 статті 22 ГПК України позивачу надано право подавати докази, давати усні та письмові пояснення, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають в ході судового процесу.

Отже, зазначені процесуальні норми, які поширюються на громадську організацію, яка звернулася з позовом до суду на захист суспільного (державного) інтересу, пов'язаного з порушенням природоохоронного законодавства, не містять конкретних вимог щодо відображення саме у вступній чи резолютивній частині заяви посилання на наявність підстав для звернення з позовом в інтересах конкретного державного органу, на відміну від вимог статті 29 ГПК України, якими визначається обов'язок прокурора для представництва інтересів громадянина або держави у відповідній заяві обґрунтувати наявність підстав для такого представництва.

Наявність підстав для захисту суспільного інтересу громадська організація може обґрунтувати і в ході судового розгляду наданням відповідних пояснень та доказів.

Так, позивачем в письмових поясненнях від 13.09.2017 (вхідний суду 13.09.2017, т. 1, а.с. 121-122) та письмових поясненнях від 02.11.2017 (вхідний суду 02.11.2017, т. 1, а.с. 58) було зазначено координати рахунку Управління казначейства Зміївського району Харківської області, на який мали бути стягнуті збитки по предмету спору.

Також, суд зазначає, що відповідно до мотивувальної частини позовної заяви позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на статтю 69-1 Бюджетного кодексу України, якою визначено порядок та розмір надходжень до спеціальних фондів місцевих бюджетів за завдані екологічні збитки.

Аналогічні висновки зроблені, також, в Постанові Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.18р., з якими погодився Верховний суд, в Постанові від 06.07.18р., під час перегляду судового рішення господарського суду Харківської області від 02.11.17р. по даній справі.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює, докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає доведеним наявність шкоди, протиправної поведінки відповідача, вини відповідача і причинно-наслідкового зв`язку між збитками та протиправною поведінкою відповідача.

З огляду на таке, у відповідача виникає обов`язок відшкодування шкоди за наявності доведення позивачем всіх елементів правопорушення.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов підлягає задоволенню у повному обсязі, судові витрати покладаються на відповідача повністю.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст. 16, Цивільного кодексу України; ст. 11 Закону України "Про громадські об`єднання"; ст.ст. 5, 20-2, 21, 41, 68, 69 ЗУ "Про охорону навколишнього середовища"; ст.ст. 1, 2, 5, 6, 7 Закону України "Про основні заходи здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"; ст.ст. 62, 63, 65 Закону України "Про природно-заповідний фонд України"; ст. 69-1 Бюджетного кодексу України; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Національного природного парку "Гомільшанські ліси" (63436, Харківська область, Зміївський район, с. Коропове, вул. Монастирська, 27, код 33292652) на користь держави (р/р 33111331700235, отримувач : УК Зміївському р-ні /с.Задонецьке/ 24062100; код ЄДРПОУ: 37754227; банк отримувача: ГУДКСУ у Харківській області , МФО 851011; код бюджетної класифікації: 24062100 "Грошові стягнення за шкоду, заподіяні порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності") шкоду в сумі 39703,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Національного природного парку "Гомільшанські ліси" (с. Задонецьке) на користь Громадської організації "Грінда Інтернешнл" (м. Харків) витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 26.12.18р.

Головуючий суддя Суддя Суддя ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11