Постанова

від 27.12.2018 по справі 500/1559/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/5060/18

Номер справи місцевого суду: 500/1559/15-ц

Головуючий у першій інстанції Жигулін С. М.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дрішлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Півнєві Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства Стоянов А.А. на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 січня 2018 року за позовом ОСОБА_4 до фермерського господарства Стоянов А.А. про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

19 травня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Фермерського господарства Стоянов А.А. про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що він є власником земельної ділянки площею 3,8614 га, розташованої на території Новопокровської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області. 01 вересня 2014 року між ОСОБА_4 та ФГ Дінекс - Агро було укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки. На думку ОСОБА_4, при укладанні даного договору були дотримані вимоги ст. 124 ЗК України, ст. ст. 15, 16 ЗУ Про оренду землі , у зв'язку з чим договір є чинним відповідно до ст. 204 ЦК України.

В процесі вжиття сторонами по договору оренди землі від 01.09.2014р. заходів щодо державної реєстрації даного договору позивачу стало відомо, що ухвалою господарського суду Одеської області від 24.10.2014р. про вжиття заходів забезпечення позову по справі за позовом ФГ Стоянов А.А. до ФГ Дінекс - Агро про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками реєстраційній службі Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області було заборонено здійснювати державну реєстрацію права оренди земельних ділянок розташованих на території Новопокровської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області на ім'я суб'єкта речового права - ФГ Дінекс - Агро , у тому числі земельної ділянки, що є об'єктом договору оренди землі від 01 вересня 2014 року.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав, позивачу стало відомо про те, що державним реєстратором 06.12.2014р. було здійснено державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, виданого 04.01.2011р. ФГ Стоянов А.А. . ОСОБА_4 зазначає, що будь-яких договорів оренди землі між ним та ФГ Стоянов А.А. не підписувалось. Документи, що ФГ Стоянов А.А. 06.12.2014р. було подано до реєстраційної служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області, містять підроблений підпис орендодавця.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_4 просить визнати недійсним з моменту укладання договір оренди земельної ділянки б/н, кадастровий номер НОМЕР_1, виданий 04.01.2011р. ФГ Стоянов А.А. та зареєстрований 06.12.2014р. державним реєстратором реєстраційної служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області Щокіною Н.С., згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Справа розглянута за відсутності сторін.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Суд визнано недійсним з моменту укладення договір оренди без номера земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, виданий 04.01.2011р. фермерським господарством Стоянов А.А. та зареєстрований 06.12.2014р. державним реєстратором реєстраційної служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області Щокіною Н.С., згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 17940048 від 12.12.2014р..

Стягнуто з ФГ Стоянов А.А. на користь ОСОБА_4 судові витрати 24 360 гривень.

В апеляційній скарзі ФГ Стоянов А.А. просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 січня 2018 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм права.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з'явились, але про розгляд справи вони сповіщались неодноразово належним чином та завчасно, документів підтверджуючих поважність причини неявки до апеляційного суду ними надано не було. Тому у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розглядові справи та у доступі до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 27.12.2018 року.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Стаття 204 ЦК України регламентує принцип презумпції правомірності правочину, за змістом якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (стаття 207 ЦК України).

Правомірний правочин є підставою виникнення та підтвердженням наявності цивільних прав та обов'язків (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

За правилами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 14 вказаного Закону зазначено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 16 вказаного Закону укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_4 на праві власності належить земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_1, на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від лютого 2010 року серії НОМЕР_2, загальною площею 3,8614 гектарів, та свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВКМ №718793 від 01 серпня 2008 року (а. с. 10).

За договором оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року відповідач, ФГ Стоянов А.А. , отримав від позивача ОСОБА_4 в оренду вказану земельну ділянку, яка знаходиться за межами с. Нова Покровка на території Новопокровської сільської ради та зареєстрований 06 грудня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області Щокіною Н.С., згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 17940048 від 12 грудня 2014 року (а. с. 13).

Позивач ОСОБА_4 оскаржує факт укладання договору у письмовій формі та його підписання.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з вини відповідача, який не надав суду оригінали договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року та акту приймання-передачі земельної ділянки до вказаного договору, не була проведена судова почеркознавча експертиза, тому суд визнав факт для з'ясування якого було призначено експертизу, тобто підтвердження відсутності підпису позивача на договорі, що у відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання вказаного договору недійсним.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

У пунктах 1, 2, та 7 постанови Пленуму Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06 листопада 2009 року, Верховний Суд України, роз'яснив, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно статей 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Однак, в порушення вимог ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав вірної оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов'язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, не укладання договору оренди земельної ділянки в письмовій формі та відсутності його підпису, а відповідач - ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову.

Дійсно, згідно статті 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Однак, висновок суду першої інстанції про те, що судова почеркознавча експертиза не була проведена у зв'язку з тим, що відповідач, Фермерське господарство Стоянов А.А. , не надав експерту оригінали договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року та акту приймання-передачі земельної ділянки до вказаного договору, спростовується наявними у справі документами.

Так, 07 грудня 2015 року Одеський науково-дослідницький інститут судових експертиз направив суду першої інстанції клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи №7318/02:

оригіналів договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року та акту приймання-передачі земельної ділянки до вказаного договору;

вільних зразків підпису ОСОБА_4 в оригіналах різних документів станом на січень 2012 - 2014 років;

надання згоди на використання підписів ОСОБА_4, які містяться в матеріалах справи, в якості зразків його підпису (а. с. 117-118).

Також, в матеріалах справи є листи Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз від 24 грудня 2015 року та від 12 лютого 2016 року з клопотанням установи про надання дозволу на продовження терміну проведення судової почеркознавчої експертизи (а. с. 115, 147).

Але, суд першої інстанції не виконав усі вимоги, заявлені експертом у клопотанні, без чого проведення експертизи стало неможливим, тому згідно повідомлення №7318 від 24 червня 2016 року матеріали справи були повернуті експертною установою без надання експертного висновку (а. с. 122).

На аркушах справи 164-166 та 167 містяться надані відповідачем копії договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року та акту приймання-передачі земельної ділянки до вказаного договору.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вказаними письмовими документами доведено, що призначена ухвалою суду від 25 листопада 2015 року судова почеркознавча експертиза не була проведена на протязі двох років також у зв'язки з тим, що позивач ОСОБА_4, не надав суду вільні зразки свого підпису в оригіналах різних документів станом на січень 2012-2014 років, не була надана згода експерту на використання підписів позивача ОСОБА_4, які містяться в матеріалах справи, в якості зразків його підпису та суд не надав дозволу на продовження терміну проведення судової почеркознавчої експертизи. Тому законних підстав для застосування положення ст. 109 ЦПК України у суду в даному випадку не було.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач ОСОБА_4 в позовній заяві визнав, що між ним та ФГ Стоянов А.А. протягом певного періоду часу існувала усна домовленість щодо порядку та умов використання останнім земельної ділянки площею 3,8614 га, розташованої на території Новопокровського району Ізмаїльського району Одеської області, але стверджував, що у письмовій формі договір не укладався (а. с. 4).

Спір між сторонами у справі виник у зв'язку з тим, що позивач ОСОБА_4 01 вересня 2014 року уклав з ФГ Дінес-Агро договір оренди землі, не розірвавши попередній договір оренди, укладений 04 січня 2011 року з відповідачем у справі, що підтверджується наявними у справі документами справи №916/4288/14 за позовом ФГ Стоянов А.А. до ФК Дінекс-Агро про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, у тому числі, земельною ділянкою площею 3,8614 га, що належить позивачу ОСОБА_4, яка розглядається в господарському суді Одеської області (а. с. 11-12, 18-24).

Тому в матеріалах справи відсутні будь-які безспірні докази у підтверджені того, що позивач не підписував спірний договір оренди земельної ділянки, що йому належить.

Як вже було зазначено, за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. А також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси (ст. ст. 45, 46 ЦПК України).

У абзаці 2 п. 11 постанови № 14 Пленуму Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз'яснив, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Таким чином, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналізуючи зазначені норми права, роз'яснення Верховного Суду України, з'ясовуючи вказані обставини та наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що в судовому засіданні позивачем ОСОБА_4 не доведено належним чином те, що відповідач укладанням договору оренди земельної ділянки порушує його права.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що, оскільки в судовому засіданні не доведено порушення прав позивача ОСОБА_4 відповідачем, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України його право не підлягає захисту судом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем ОСОБА_4 в судовому засіданні не доведено належним чином підстави, передбачені ст. ст. 203, 215 ЦК України та ст. 14 Закону України Про оренду землі , для визнання спірного договору оренди землі недійсним. Спірний договір оренди землі укладений у встановленої законом формі та порядку, тому законних підстав для визнання його недійсним немає.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_4 є незаконними, необґрунтованими й не підлягають задоволенню.

Порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України та норм матеріального права, а саме, ст. ст. 203, 215 ЦК України та ст. 14 Закону України Про оренду землі , у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі ч.ч. 1 та 13 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідач, ФГ Стоянов А.А. , поніс та документально підтвердив сплату судового збору при подачі апеляційної скарги в сумі 365,40 грн. (а.с. 172), тому з позивача ОСОБА_4 на користь відповідача слід присудити судовий збір в сумі 365,40 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Стоянов А.А. задовольнити, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 січня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до фермерського господарства Стоянов А.А. про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Фермерського господарства Стоянов А.А. судовий збір в сумі 365,40 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 27 грудня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

А.І.Дрішлюк

Р.Д.Громік