Постанова

від 16.09.2020 по справі 500/1559/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 500/1559/15-ц

провадження № 61-2411св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство Стоянов А. А. ,

особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Воронков Володимир Олексійович, на постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства Стоянов А. А. (далі - ФГ Стоянов А. А. ) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5122084500:01:001:0189, площею 3,8614 га, розташованої на території Новопокровської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області.

01 вересня 2014 року між ним та Фермерським господарством Дінекс-Агро (далі - ФГ Дінекс-Агро ) було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки.

У процесі здійснення державної реєстрації цього договору йому стало відомо, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 24 жовтня 2014 року про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ФГ Стоянов А. А. до ФГ Дінекс-Агро про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками реєстраційній службі Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області було заборонено здійснювати державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, розташованих на території Новопокровської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, на ім`я суб`єкта речового права ФГ Дінекс-Агро , у тому числі земельної ділянки, яка є об`єктом договору оренди землі від 01 вересня 2014 року.

Із витягу з Державного реєстру речових прав йому стало відомо про те, що 06 грудня 2014 року державним реєстратором було здійснено державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року, кадастровий номер 5122084500:01:001:0189, укладеного ним із ФГ Стоянов А. А. .

Зазначав, що він не укладав договір оренди землі з ФГ Стоянов А. А. . Документи, подані 06 грудня 2014 року ФГ Стоянов А. А. до реєстраційної служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області, містять підроблений підпис орендодавця.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5122084500:01:001:0189 від 04 січня 2011 року недійсним з моменту його укладення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року, укладений між ФГ Стоянов А. А. та ОСОБА_1 , зареєстрований 06 грудня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області Щокіною Н. С. згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 грудня 2014 року, індексний номер 17940048.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що у ОСОБА_1 було відсутнє вільне волевиявлення на укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки з ФГ Стоянов А. А. , що підтверджується встановленими судом обставинами. Зокрема, з вини відповідача, який не надав суду оригінал договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року та акт приймання-передачі земельної ділянки до вказаного договору, не була проведена судова почеркознавча експертиза. Тому суд відповідно до положень статті 109 ЦПК України визнав факт, для з`ясування якого було призначено експертизу, тобто підтвердження відсутності підпису позивача на договорі, що відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України є підставою для визнання вказаного договору недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 27 грудня 2018 року апеляційну скаргу ФГ Стоянов А. А. задоволено. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 січня 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду щодо неукладення ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки, а відтак і наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, не відповідають обставинам справи. Встановлений судом першої інстанції факт виконання підпису від імені ОСОБА_1 не ним самим, а іншою особою, не може бути прийнято як доказ відсутності вільного волевиявлення останнього на укладення з ФГ Стоянов А. А. договору оренди земельної ділянки.

Заперечення позивачем обставин підписання ним оспорюваного договору повинно бути підтверджено належними та допустимими доказами, ідентифікація виконавця підпису орендодавця на договорі оренди підлягає з`ясуванню лише на підставі спеціальних знань в ході проведення почеркознавчої експертизи.

До компетенції суду не належить з`ясування ідентифікації виконавця підпису, а тому визнання судом першої інстанції факту відсутності підпису позивача на договорі оренди не може замінити висновок експерта.

Апеляційний суд зазначив, що ненадання ФГ Стоянов А. А. оригіналів договору оренди та акта приймання-передачі земельної ділянки обґрунтовано втратою документів, що виключає ухилення особи від їх надання. Крім того, повідомлення експерта від 24 червня 2016 року про неможливість надання висновку за матеріалами справи обґрунтовано не лише відсутністю оригіналів досліджуваних документів, а й ненаданням вільних зразків підпису ОСОБА_1 , максимально наближених за часом їх виконання до досліджуваного документа.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Воронков В. О., просить скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 грудня 2018 року, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 січня 2018 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначила, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Цей факт підтверджується доданою до касаційної скарги копією свідоцтва про смерть від 12 вересня 2017 року серії НОМЕР_1 , виданого Ізмаїльським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції ОСОБА_1 помер, всупереч вимогам частини першої статті 55 ЦПК України правонаступників після смерті позивача до участі у справі залучено не було.

Крім того, апеляційний суд залишив без уваги те, що ФГ Стоянов А. А. так і не надало на вимогу суду оригінал договору оренди землі. Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що земельна ділянка передавалась відповідачу та використовувалась ним.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Воронков В. О., на постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 грудня 2018 року, витребувано справу № 500/1559/15-ц із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ФГ Стоянов А. А. про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки призначено до судового розгляду.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.

Фактичні обставини справи

На підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку від 19 лютого 2010 року серії ЯИ №191098 та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 серпня 2008 року серії ВКМ №718793 ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, загальною площею 3,8614 га, кадастровий номер 5122084500:01:001:0189 (а. с. 10).

З копії договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Стоянов А. А. , відомо, що позивач передав відповідачу належну йому земельну ділянку, площею 3,8614 га, яка знаходиться за межами с. Нова Покровка на території Новопокровської сільської ради, в оренду строком на 10 років. Цей договір зареєстрований 06 грудня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області Щокіною Н. С., підстава внесення запису про державну реєстрацію: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 грудня 2014 року, індексний номер: 17940048 (а. с. 13).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 листопада 2015 року у справі призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Згідно з повідомленням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 24 червня 2016 року № 7314 через відсутність оригіналів досліджуваних документів та вільних зразків підпису позивача матеріали справи повернуто без надання експертного висновку.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 листопада 2017 року зобов`язано ФГ Стоянов А. А. надати в судове засідання оригінал договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Стоянов А. А. , та акт приймання-передачі земельної ділянки за вказаним договором.

Зазначені документи відповідач суду не надав.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_1 .

Касаційну скаргу у цій справі подала ОСОБА_2 дружина позивача.

До матеріалів касаційної скарги ОСОБА_2 долучила копію свідоцтва про смерть ОСОБА_1 від 12 вересня 2017 року серії НОМЕР_1 , виданого Ізмаїльським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області. Відповідно до цього свідоцтва ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також ОСОБА_2 надала суду копії свідоцтв про право на спадщину від 04 березня 2019 року, відповідно до яких ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є спадкоємцями померлого ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

В силу дії у цивільному судочинстві принципу диспозитивності (стаття 13 ЦПК України) вступ у процес правонаступника позивача залежить від його волі.

Звернувшись до суду з касаційною скаргою, ОСОБА_2 зазначала, що вона є спадкоємицею після смерті ОСОБА_1 . Таким чином, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, які були ухвалені вже після його смерті, безпосередньо стосуються її прав та обов`язків, тоді як до участі у справі її залучено не було.

Оскільки позивач ОСОБА_1 помер, спірні правовідносини допускають правонаступництво і ОСОБА_2 надала суду документи на підтвердження свого правонаступництва, її необхідно залучити до участі у справі як правонаступника позивача.

Щодо вирішення спору по суті

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України , а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання договору оренди землі від 04 січня 2011 року недійсним, позивач посилався на те, що вказаний договір оренди він не підписував, а підпис від його імені виконано іншою особою.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК Україниі відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Під час розгляду справи з метою ідентифікації виконавця підпису орендодавця в оспорюваному договорі оренди судом першої інстанції було призначено судово-почеркознавчу експертизу.

Експертною установою матеріали цивільної справи були повернуті до суду без виконання, у зв`язку з ненаданням експертам відповідачем ФГ Стоянов А. А. оригіналів досліджуваних документів та вільних зразків підписів ОСОБА_1 .

Ненадання відповідачем документів для експертного дослідження, висновки якого могли підтвердити чи спростувати позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано вважав достатніми для застосування за заявою представника ОСОБА_1 наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України, згідно з якою суд встановив факт виконання підпису, виконаного на договорі оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року, а також на акті приймання-передачі земельної ділянки від імені ОСОБА_1 , не ним, а іншою особою.

Натомість апеляційний суд помилково вважав, що непідписання ОСОБА_1 оспорюваного договору не може доводитися встановленням судом першої інстанції відповідного факту з посиланням лише на статтю 109 ЦПК України.

Статтею 109 ЦПК України передбачені наслідки ухилення від участі в експертизі, відповідно до якої у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі, зокрема у наданні необхідних документів, без яких неможливо провести експертизу. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.

Оскільки ні в суді першої інстанції, ні на виконання клопотання експерта відповідач не надав оригінал договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Стоянов А. А. , та оригінал акта приймання-передачі земельної ділянки, суд першої інстанції обґрунтовано вважав його дії умисним ухиленням від участі в експертизі та застосував передбачені процесуальним законодавством наслідки такого ухилення.

Відсутність оригіналу оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Стоянов А. А. , та оригіналу акта приймання-передачі земельної ділянки унеможливлює проведення почеркознавчої експертизи за копією договору.

Суд першої інстанції, дотримуючись завдань цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених прав, свобод та інтересів, зокрема фізичних осіб, з урахуванням засад змагальності сторін, правильно застосував положення статті 109 ЦПК України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір оренди землі від 04 січня 2011 року, укладений між ФГ Стоянов А. А. та ОСОБА_1 , підписаний від імені позивача іншою особою.

Разом з цим, колегія суддів не може залишити в силі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 січня 2018 року з огляду на таке.

В оцінці застосування положень статей 203, 205, 215, 229-233, 627, 638 ЦК України та статей 14, 15, 18 Закону України Про оренду землі за подібних правовідносин Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, згідно з яким правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19)).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, який полягав у тому, що договір, укладений без волевиявлення позивача, зокрема підписаний не ним, а іншою особою, може бути визнано недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

З огляду на викладене позовна вимога про визнання договору оренди землі від 04 січня 2011 року, укладеного між ФГ Стоянов А. А. та ОСОБА_1 , недійсним є неналежним способом захисту порушеного права, а тому, враховуючи фактично правильну по суті відмову апеляційного суду у задоволенні позову ОСОБА_1 , постанова Апеляційного суду Одеської області від 27 грудня 2018 року підлягає зміні щодо підстав відмови у позові, з викладенням її мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 грудня 2018 року змінити щодо підстав для відмови у позові, з викладенням її мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції залишається без змін, а тому розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 55, 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Залучити правонаступника позивача ОСОБА_1 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства Стоянов А. А. про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Воронков Володимир Олексійович, задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 грудня 2018 року змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк