Постанова

від 13.12.2018 по справі 914/832/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2018 р. Справа №914/832/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Орищин Г.В.,

суддів Галушко Н.А.,

Желіка М.Б.,

секретар судового засідання Лялька Н.Р.,

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2018 (суддя Кітаєва С.Б., повний текст складено 10.10.2018)

у справі № 914/832/18

за позовом ОСОБА_2, м. Люблін, Республіка Польща

до відповідача-1 Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна", м.Львів

до відповідача-2 ОСОБА_4, м.Львів

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Теллус Капітал", с. Воля-Висоцька, Жовківський район, Львівська область

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Гетьман-Жовква", с. Воля-Висоцька, Жовківський район, Львівська область

про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

представники:

- від позивача - ОСОБА_5,

- від відповідача-1 - Сенів Т.В.,

- від відповідача-2 - ОСОБА_7,

- від третьої особи-1 - не з'явився,

- від третьої особи-2 - не з'явився.

05.05.2018 до Господарського суду Львівської області надійшов позов ОСОБА_2 до відповідачів Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - СУПП ТзОВ) "Гермес-Україна" та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення промислового корпусу від 23.10.2008, що був укладений між відповідачами та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гавриловою В.А. та зареєстрований в реєстрі за №4244 (а.с. 9-17, т.1).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.08.2018 до участі у справі залучено як третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача-1 Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) Теллус-Капітал та ТзОВ Гетьман-Жовква а.с. 194-197, т.2).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.09.2018 (а.с. 50-71, т.2) в задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд зазначив про обґрунтованість позову у даній справі, однак у зв'язку з пропуском п.Ліпніцким Кшиштофом позовної давності та поданням п.Биховченко Ю.В. заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності, суд дійшов висновку про необхідність відмови в позові на підставі ч.4 ст.267 ЦК України.

Дане рішення оскаржив позивач, оскільки вважає, що при його прийнятті суд неповно з'ясував обставини, що мають значення у даній справі, визнав встановленими ті обставини, які не були доведені та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, а також порушив норми процесуального права і неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити.

Позивач стверджує, що ним не було пропущено позовну давність при зверненні до Господарського суду Львівської області із позовом у даній справі, з огляду на таке:

1) оспорюваний договір купівлі-продажу від 23.10.2008 був укладений на підставі рішень загальних зборів СУПП ТзОВ "Гермес-Україна", оформлених протоколами №18 від 18.04.2008 та № 19 від 20.10.2008, а також довіреності від 22.04.2008, виданої від імені СУПП ТзОВ "Гермес-Україна" на ім'я ОСОБА_9, що була посвідчена приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Дудою Світланою Богданівною та зареєстрована в реєстрі за №749;

2) документи, на підставі яких було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу від 23.10.2008, в судовому порядку було визнано недійсними, а саме:

- рішенням Господарського суду Львівської області від 19.04.2017 у справі №914/240/17, яке не оскаржувалось та набрало законної сили, було визнано недійсними рішення загальних зборів СУПП ТзОВ "Гермес-Україна", оформлених протоколами №18 від 18.04.2008 та № 19 від 20.10.2008;

- рішенням Господарського суду Львівської області від 21.02.2018 у справі №914/1589/17, яке було залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 та постановою Верховного Суду від 18.07.2018 було визнано недійсною довіреність, видану СУПП ТзОВ "Гермес-Україна" від 22.04.2008 на ім'я ОСОБА_11

3) лише після ухвалення цих судових рішень і набрання ними законної сили, у ОСОБА_2 з'явилось право і можливість звернутись до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.10.2008.

Відповідачі та треті особи не виконали вимог ухвали суду від 06.11.2018 та не подали письмових відзивів чи пояснень по суті апеляційної скарги.

Проте, в судовому засіданні 13.12.2018 відповідачі усно висловили свою позицію та міркування з приводу апеляційної скарги, зокрема, відповідач-1 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, а відповідач-2 - заперечив з приводу її задоволення, зазначивши про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Треті особи не забезпечили участі своїх представників в судове засідання, хоча були повідомлені про дату, час та місце судового розгляду за поштовими адресами, відомості про які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Незважаючи на те, що поштові відправлення від третіх осіб були повернуті на адресу суду із довідками ВПЗ із зазначенням причини повернення інші причини, які не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення , суд належним чином виконав вимоги ст.120 ГПК України щодо їх повідомлення про судовий розгляд.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, враховуючи те, що відповідачі усно надали пояснення по суті спору та виклали свою позицію щодо апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо здійснити без представників третіх осіб.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідачів, оцінивши подані ними докази на відповідність фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 (позивач) є учасником СУПП ТзОВ Гермес-Україна (відповідач-1), якому належить частка в статутному капіталі товариства у розмірі 203' 713,00 грн. При цьому, статутний капітал товариства становить 242' 000,00 грн. Керівником товариства є ОСОБА_12.

СУПП ТзОВ Гермес-Україна діє на підставі статуту з урахуванням змін, зареєстрованих 29.06.1999 (а.с. 39-44, 45-46, 47, 48, т.1). Доказів існування іншої редакції статуту в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань та в матеріалах справи не міститься.

Згідно п. 10.4 статуту СУПП ТзОВ Гермес-Україна , діяльність дирекції очолює генеральний директор, який призначається зборами засновників. Договори, пов'язані з придбанням або відчуженням нерухомості або транспортних засобів на суму понад 10' 000,00 гривень або еквівалентну суму, генеральний директор має право укладати лише після погодження зборів учасників.

18.04.2008 зборами учасників СУПП ТзОВ Гермес-Україна було прийнято рішення, оформлене протоколом №18 від 18.04.2008, про уповноваження ОСОБА_12 виписати нотаріально завірене доручення на ОСОБА_9, який погодився взяти на себе зобов'язання по підготовці документів для прискорення продажу приміщення промислового корпусу № 2, загальною площею 2728,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Патона Є., будинок № 1 (а.с. 21, т.1).

22.04.2008 від імені СУПП ТзОВ Гермес-Україна видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дудою Світланою Богданівною та зареєстровану в реєстрі за №749 (а.с. 23, т.1). Відповідно до умов цієї довіреності, СУПП ТзОВ Гермес-Україна , в особі генерального директора ОСОБА_12, уповноважило ОСОБА_9 представляти інтереси СУПП ТзОВ Гермес-Україна та бути представником товариства з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, громадських, господарських та інших органах, установах і організаціях незалежно від підпорядкованості, форм власності, галузевої належності, зокрема, представляти інтереси товариства з питань відчуження належного йому приміщення промислового корпусу № 2 (два), загальною площею 2728,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Патона Є., будинок № 1, укладати всі передбачені законом договори по управлінню і розпорядженню даним приміщенням, проводити розрахунки по укладених договорах.

Пізніше, зборами учасників СУПП ТзОВ Гермес-Україна було прийнято рішення, оформлене протоколом №19 від 20.10.2008, про надання ОСОБА_9, що діє згідно довіреності та в інтересах товариства, згоди на продаж приміщення промислового корпусу №2, загальною площею 2728,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Патона Є., будинок № 1, яке належить ТзОВ Гермес-Україна на підставі права власності та призначення йому винагороди за виконану роботу (а.с. 22, т.1).

23.10.2008 на підставі вказаної довіреності, ОСОБА_9, діючи від імені СУПП ТзОВ Гермес-Україна (продавця), відчужив приміщення промислового корпусу №2 загальною площею 2728,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 (покупця) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гавриловою В.А. й зареєстрованого в реєстрі за № 4246 (а.с. 24-25, 70-73, 74-77, т.1).

Відповідно до п.1 та п.2 договору, продавець продав, а покупець купила приміщення промислового корпусу №2 (два) літера № за планом земельної ділянки Б-1, загальною площею 2728,5 кв.м. в будинку № 1, розташованому по АДРЕСА_1. Зазначене приміщення промислового корпусу №2 розташоване в цегляному будинку на першому поверсі. Загальна площа цього нежитлового приміщення становить 2728,5 кв.м. Зазначене приміщення промислового корпусу №2 (два) літера № за планом земельної ділянки Б-1, належить продавцю на праві колективної власності на підставі договору купівлі-продажу №154, укладеного АТ Львівська товарно-фондова біржа від 02.04.1998, акту прийому-передачі від 11.05.1998, зареєстрованого в Обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 22.02.2008 за реєстраційним номером 20797356.

В пункті 4 договору зазначено, що відповідно до відомостей, викладених у витягу з реєстру прав власності на майно, виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки №19654399/Р.№20797356/ вартість приміщення промислового корпусу №2, що продається, становить 308579,00 грн.

Відповідно до п.3 договору, продаж приміщення вчинено за 300000,00 грн., які представник продавця отримав повністю готівкою від покупця при підписанні цього договору - в інтересах продавця.

Зважаючи на вартість відчужуваного майна, його продаж, як випливає з п.10.4 статуту товариства, вимагав погодження зборів учасників товариства.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що документи, які були підставою для укладення спірного договору купівлі-продажу майна, визнані недійсними в судовому порядку.

Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 19.04.2017 у справі №914/240/17 (а.с. 49-53,т.1) було задоволено позов ОСОБА_14 до СУПП ТзОВ "Гермес-Україна" про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства, оформлених протоколами №18 від 18.04.2008 та №19 від 20.10.2008. Вказане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.02.2018 у справі №914/1589/17 (а.с. 54-62, т.1), яке було залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 (а.с. 162-167, т.1) та постановою Верховного Суду від 18.07.2018 (а.с. 168-173, т.1), задоволено позов ОСОБА_14 до СУПП ТзОВ Гермес-Україна та ОСОБА_9, за участю третьої особи ОСОБА_4 (залучена в ході розгляду справи), про визнання недійсною довіреності від 22.04.2008 на представництво прав та інтересів ТзОВ Гермес-Україна , виданої на ім'я ОСОБА_9

Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.04.2017 у справі №914/240/17 було встановлено, що про скликання 18.04.2008 та 20.10.2008 загальних зборів товариства ОСОБА_14 не було повідомлено, участі в таких зборах він не приймав та відповідних протоколів не підписував, відтак, вважаючи, що вказані рішення є такими, що грубо порушують його права та охоронювані законом інтереси як учасника товариства, що передбачені, зокрема, статутом товариства та Законом України Про господарські товариства , а також те, що мали місце істотні порушення вимог чинного законодавства і умов діючої редакції статуту товариства щодо процедури скликання та проведення зборів, суд дійшов висновку що оспорювані рішення зборів учасників ТзОВ Гермес-Україна використано невстановленою особою для відчуження майна товариства поза волею його учасників, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення позову

Рішеннями судів у господарській справі №914/1589/17 було встановлено, що оспорювану довіреність від 22.04.2008 підписано не керівником ТзОВ Гермес-Україна ОСОБА_12, а іншою особою, а також те, що оспорювана довіреність на відчуження нерухомого майна ТзОВ Гермес-Україна була вчинена за відсутності відповідного погодження загальних зборів ТзОВ Гермес-Україна , оскільки рішення загальних зборів учасників товариства, оформлені протоколом №18 від 18.04.2008 та №19 від 20.10.2008, було визнано недійсними на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2017 у справі № 914/240/17.

Окрім того, позивач долучив до матеріалів даної справи відповідні документи, що підтверджують вищенаведені висновки судів у господарських справах №914/240/17 та №914/1589/17, а саме:

- постанову про порушення кримінальної справи від 31.12.2009 (а.с. 26, т.1);

- експертні висновки, здійснені в ході розслідування вказаної кримінальної справи - висновок від 29.06.2010 №456 (а.с. 33-37, т.1) та висновок №457 від 15.07.2010 (а.с. 27-32, т.1), з яких вбачається, що: а) рукописні тексти Костилёва Ольга Владиславівна та підписи від імені ОСОБА_12 на довіреності від 22.04.2008 від імені ТзОВ Гермес-Україна на ім'я громадянина ОСОБА_9 виконані не громадянкою ОСОБА_12, а іншою особою; б) відбитки круглої печатки ТзОВ Гермес-Україна на довіреності від 22.04.2008 та на договорі купівлі-продажу від 23.10.2008, нанесені не круглою печаткою ТзОВ Гермес-Україна ;

- лист Державної прикордонної служби України №0.253-5727/0/15-10 від 31.05.2010 (а.с. 38, т.1), з якого вбачається, що на момент посвідчення оспорюваної довіреності від 22.04.2008 та на момент укладення договору купівлі-продажу від 23.10.2008, керівник ТзОВ Гермес-Україна ОСОБА_12 не перебувала на території України, оскільки виїхала за її межі 31.08.2007, а повернулась в Україну 30.06.2008.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про порушення оспорюваним договором корпоративних прав позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з ч. 1 ст. 88 ГК України та ч. 1 ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники господарського товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України "Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.

Згідно з ст. ст. 41, 59 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Відповідно до п. 2 постанови пленуму Верховного суду України №13 від 24.10.2008 Про практику розгляду судами корпоративних спорів , до підвідомчості господарських судів віднесено справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. При визначенні підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії судам необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним частиною першою статті 167 ГК, згідно з якою корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина третя статті 167 ГК України). Отже, відповідно до зазначених приписів законодавства суб'єктом корпоративних прав щодо господарського товариства є учасник (засновник, акціонер) такого товариства. Законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Однак, спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (п. 51 постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 № 13).

Як було зазначено вище, п.10.4 статуту СУПП ТзОВ "Гермес-Україна" передбачено порядок відчуження майна товариства, відповідно до якого загальні збори учасників погоджують відповідні договори на суму понад 10 000,00 грн.

Вчинення правочину, спрямованого на відчуження промислового корпусу №2 загальною площею 2728,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Патона, 1, вартість якого значно перевищує 10000,00 грн. без відповідного рішення та волі учасників СУПП ТзОВ "Гермес-Україна", порушує корпоративні права учасників товариства на участь в управлінні справами товариства, зокрема і позивача, передбачені статутом товариства. Про відчуження вказаного приміщення поза волею учасників свідчить факт недійсності рішень загальних зборів учасників СУПП ТзОВ "Гермес-Україна", оформлених протоколами №18 від 18.04.2008 та №19 від 20.10.2008, встановлений рішенням Господарського суду Львівської області від 19.04.2017 у справі № 914/240/17 та факт недійсності довіреності від 22.04.2008 на представництво прав та інтересів СУПП ТзОВ Гермес-Україна , виданої на ім'я ОСОБА_9, що встановлено рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/1589/17.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до ст. 244 ЦК України, представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи.

Частиною 3 ст. 244 та ст. 245 ЦК України встановлено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 23.10.2008 підписано неуповноваженою особою, оскільки така діяла на підставі довіреності, яка була визнана недійсною рішенням Господарського суду Львівської області від 21.02.2018 у справі №914/1589/17, та за відсутності погодження загальних зборів СУПП ТзОВ Гермес-Україна , у зв'язку з тим, що рішення загальних зборів учасників товариства, оформлені протоколами №18 від 18.04.2008 та №19 від 20.10.2008, були визнані недійсними на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2008 у справі № 914/240/17.

У зв'язку з цим, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.10.2008 є обґрунтованим.

Цей висновок суд апеляційної інстанції вважає правильним, оскільки матеріалами справи підтверджується наявність підстав, для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі ч.1 ст.215 та ч.2 ст. 203 ЦК України.

З приводу доводів скаржника про безпідставність застосування до спірних правовідносин позовної давності, судова колегія зазначає наступне:

Заяву про застосування позовної давності подав до суду першої інстанції відповідач-2 (а.с. 99-100, т.1). Стверджуючи про обізнаність позивача з існуванням (можливістю існування) оспорюваного договору, відповідач-2 зазначив наступне:

1) в порядку цивільного судочинства розглядалася справа №462/4125/13ц, в якій ОСОБА_2 брав участь як третя особа, а, отже, йому було відомо і про оспорювану довіреність, яка всесторонньо досліджувалася в ході розгляду цієї справи;

2) з ухвали Апеляційного суду Львівської області від 18.11.2014 вбачається, що під час перегляду рішення Залізничного районного суду від 02.09.2013 у справі №462/4125/13ц, інтереси ОСОБА_14 в судовому засідання представляв ОСОБА_15, що свідчить про обізнаність позивача з обставинами справи;

3) позивач, як основний учасник ТзОВ Гермес-Україна із часткою 84,18% не міг не знати, що відбувається з майном товариства. Крім того, інтереси позивача в Україні представляв ОСОБА_15, який повинен був і міг знати про існування оспорюваної довіреності, на підставі якої здійснювалося відчуження нерухомого майна ТзОВ Гермес-Україна ;

4) ще у 2009 році представник позивача ОСОБА_15 звернувся у правоохоронні органи із заявою про незаконне заволодіння належним ТзОВ Гермес-Україна об'єктом нерухомості.

В той же час, в апеляційній скарзі позивач стверджує про те, що ним не було пропущено позовну давність, оскільки можливість звернення із позовом у даній справі у нього виникла лише після набрання законної сили рішеннями судів у пов'язаних господарських справах №914/240/17 та №914/1589/17, якими було визнано недійсними рішення загальних зборів учасників СУПП ТзОВ "Гермес-Україна", оформлених протоколами № 18 від 18.04.2008 та № 19 від 20.10.2008, а також визнано недійсною довіреність від 22.04.2008.

За змістом ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3-4 ст. 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Згідно висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів вважає, що можливість бути обізнаним із оспорюваним договором виникла в позивача лише під час апеляційного перегляду цивільної справи №462/4125/13-ц (предметом якої було визнання недійсним договору від 23.10.2008), оскільки з ухвали Апеляційного суду Львівської області від 18.11.2014 вбачається, що у судовому засіданні 18.11.2014 був присутній представник позивача ОСОБА_15 (а.с. 103-105, т.1). При цьому, з відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, випливає, що вказане апеляційне провадження було відкрито 04.09.2014. Доказів, які б дозволяли зробити інші висновки, суду не надано.

Стосовно тверджень відповідача-2 про те, що ОСОБА_2 чи ОСОБА_15 могли та повинні були знати про оспорюваний договір, то такі є лише припущеннями. Вказані твердження могли би бути враховані судом за умови відсутності порушень законодавства при вчиненні оспорюваного договору. Проте, як було зазначено вище, матеріалами справи підтверджується той факт, що оспорюваний договір було підписано від імені СУПП ТзОВ Гермес-Україна неуповноваженою особою. Таким чином, навіть володіючи інформацією про відчуження належного СУПП ТзОВ Гермес-Україна об'єкта нерухомості, позивач міг не бути обізнаним із конкретними документами, на підставі яких здійснювалося таке відчуження.

Покликання відповідача-2 на належне повідомлення ОСОБА_14 про час та місце судового розгляду справи №462/4125/13-ц, про що зазначено у рішенні Залізничного районного суду м. Львова від 02.09.2013 з покликанням на оголошення в засобах масової інформації (а.с. 101-102, т.1), не може вважатися достатнім доказом такого повідомлення, оскільки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місце проживання позивача знаходиться в місті Люблін, Польща, а матеріали справи не містять доказів його належного повідомлення за місцем його постійного проживання.

Аналогічні обставини встановлено в постанові Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 у справі №914/1589/17, які колегія суддів вважає за можливе врахувати в порядку ч.4 ст. 75 ГПК України.

Таким чином, оскільки апеляційне провадження у цивільній справі №462/4125/13-ц з перегляду рішення суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.10.2008 було відкрито 04.09.2014, а представник позивача був присутній в судовому засіданні у вказаній справі 18.11.2014, а також виходячи з того, що з позовом у даній справі позивач звернувся до суду 05.05.2018, про що міститься відмітка суду на титульній сторінці позовної заяви, то звертаючись з позовом у даній справі позивач пропустив строк позовної даності, встановлений ст.257 ЦК України.

Колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено суду поважності причин або наявності обставин, які унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, а викладені у запереченнях на заяву про застосування позовної давності обставини не є об'єктивними причинами, які унеможливили своєчасне звернення позивача до суду з даним позовом. З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні заяви позивача, викладеної у запереченнях на заяву відповідача-2 про застосування позовної давності, про визнання причин пропущення строку для звернення до суду поважними та поновлення пропущеного строку.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3-4 ст. 267 ЦК України).

За таких обставин, зважаючи на заявлену відповідачем-2 вимогу про застосування судом строку позовної давності до вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.10.2008, а також відсутність належних та допустимих доказів поважності причин пропуску позивачем цього строку, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необхідність відмови ОСОБА_14 в задоволенні його позовних вимог у даній справі.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалене відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2018 у справі №914/832/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 26.12.2018.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік