Рішення

від 11.12.2018 по справі 554/7455/18

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 11.12.2018 Справа № 554/7455/18

Провадження № 2/554/3043/2018

РІШЕННЯ

іменем України

11 грудня 2018 року м.Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого судді Андрієнко Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Карабаш О.В.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Полтавській області, Полтаварибоохорона про стягнення середнього заробітку за час затримки по день кінцевого розрахунку за період з 10.02.2017 року по 10.09.2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 53934,35 грн., середній заробіток за час затримки по день кінцевого розрахунку за період з 10.02.2017 року по 10.09.2018 року.

В обгрунтування вимог позовної заяви позивачем зазначено, що 25 липня 2014 року позивач був поновлений на посаді начальника Державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Полтавській області на підставі рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 12 вересня 2011 року, також цього дня був звільнений із займаної посади і у відповідності до ст.116, ст117 КЗпП України відповідач повинен був здійснити перед позивачем розрахунки при звільненні, виплатити заробітну плату та відпускні. Вказує, що зазначені норми були відповідачем порушені, заробітна плата не виплачена, не видана довідка про розмір грошових коштів, належних йому при звільненні, також не виплачені відпускні. На переконання ОСОБА_2, до цього часу відповідач із позивачем не розрахувався, разом із цим, відповідач має зобов'язання сплачувати грошові кошти по день кінцевого розрахунку, оскільки на день подання позову не сплатив грошових коштів. Середній заробіток позивача складав 2838,65 грн. Зазначає, що термін заборгованості за даним позовом з 10.02.2017 року по 10.09.2018 року складає 19 місяців та сума заборгованості становить 53934,35 грн., виходячи з відповідного розрахунку. На підставі викладеного, просить позов задовольнити повністю.

18.09.2018 року ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду (а.с.7-8).

Від представника ОСОБА_3 охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Полтавській області 17.10.2018 року до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги позивача ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки по день кінцевого розрахунку відповідач не визнає у повному обсязі. Так, відповідно до рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08.06.2017 року, яке вступило в законну силу після розгляду судом апеляційної інстанції, ОСОБА_2 були нараховані та виплачені грошові кошти в сумі 34063,80 грн. та 19.12.2017 року на картковий рахунок позивача за його завою Полтаварибохороною в добровільному порядку перераховано грошові кошти в сумі 27421,36 грн. з утриманням відповідних податків і зборів. Вважав твердження позивача про те, що до цього часу відповідач з ним не розрахувався, такими, що не відповідають дійсності, так як Полтаварибохорона повністю розрахувалась з ОСОБА_2 в межах задоволених заявлених ним позовних вимог згідно рішення суду від 08.06.2017 року. Крім того, вказує, що позивачем 20.11.2017 року отримано виконавчий лист, виданий на підставі вищевказаного рішення суду, про стягнення грошових коштів у розмірі 34063,80 грн. за час затримки по день кінцевого розрахунку за період з 10.02.2016 року по 10.02.2017 року та надав виконавчий документ до ДКСУ у м.Кременчук з метою повторного отримання грошових коштів з державного бюджету, які в добровільному порядку йому були виплачені. Таким чином, рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 08.06.2017 року виконане в повному обсязі та в добровільному порядку. Полтаварибоохорона не є роботодавцем для позивача, так як ОСОБА_2 був прийнятий на посаду начальника та звільнений з посади начальника згідно наказів Державного агентства рибного господарства України. Наказом від 25.07.2014 року ОСОБА_2 було поновлено на посаді начальника Головного державного управління, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Полтавській області з 23.12.2010 року та звільнено в день поновлення 25.07.2014 року за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України. Поновлення відбулось на підставі рішення суду, фактично ОСОБА_2 не перебував на посаді і не працював жодного дня. Враховуючи вищевикладене, за період часу з 19.01.2011 року по теперішній час з відповідача згідно рішень суду на користь ОСОБА_2 стягнуто коштів на загальну суму 266766,82 грн. Крім того, Полтаварибоохорона перебуває у стані припинення та кошторисом на 2018 рік не передбачено кошторисних призначень для будь-яких виплат. Отже, на підставі викладеного, оскільки грошова заборгованість перед відповідачем відсутня, а рішення суду виконані в повному обсязі та в добровільному порядку, просить відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с.14-19).

22.10.2018 року ОСОБА_2 надано до суду відповідь на відзив, у якому із запереченнями, викладеними у відзиві не погодився, вважав, що відповідач помилково визначив фактичні підстави позову про стягнення на користь позивача грошових коштів в сумі 53934,35 грн. в якості середнього заробітку за час затримки по день кінцевого розрахунку за період з 10.02.2017 року по 10.09.2018 року, оскільки, як стверджує позивач, даний позов витікає з тих обставин, що відповідач систематично в різний період часу не розраховувався із ним, внаслідок чого утворився борг і наявні обов'язки по оплаті грошових коштів по день кінцевого розрахунку. При цьому, відповідачем не надано пояснень щодо причин виникнення боргу та відповідач необґрунтовано вважає, що позивач подав позов із підстав виконання судового рішення у справі від 08.06.2017 року №554/2004/17. Стверджує, що одне із рішень суду виконано, але оплата здійснена не за всі періоди існування боргу та не всі рішення суду, частково здійснено стягнення із суму боргу. Подані документи про часткове виконання грошових виплат не спростовує правових підстав позову (а.с.58-59).

22.10.2018 року представником відповідача заявлено відвід головуючому судді (а.с.60-61).

Ухвалою суду від 22.10.2018 року, заявлений відвід визнано необґрунтованим та судом передано заявлений відвід на вирішення іншому судді (а.с.71-72).

23.10.2018 року ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави в задоволенні заяви представника ОСОБА_3 охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Полтавській області ОСОБА_4 про відвід судді по даній справі відмовлено (а.с.75-76).

Крім того, відповідачем подано до суду письмові заперечення до відповіді на відзив ОСОБА_2 від 20.10.2018 року, у яких посилався на те, що твердження позивача про систематичне невиконання відповідачем в різний період часу розрахунків із ним і наявності боргу і обов'язків по сплаті грошових коштів по день кінцевого розрахунку, є хибним та спростовується Актом перевірки від 21.02.2018 року, згідно якого заборгованості не значиться. Вказував, що рішення суду та всі зобов'язання відповідачем виконані та будь-яка заборгованість перед позивачем відсутня (а.с.83-85).

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, заперечував проти позову, посилаючись на вказані ним обставини, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач та представник позивача у судове засідання не з'явились, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, від позивача ОСОБА_2 надійшла до суду заява про розгляд без участі, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити у повному обсязі (а.с.95).

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у справі письмовим доказам в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст.12, ч.1 ст.13 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, але у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст.16 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач згідно наказу Державного комітету рибного господарства України №338-к від 10 серпня 2010 року перебував у трудових відносинах з роботодавцем на посаді начальника Головного Державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Полтавській області, та згідно наказу №606-К від 23 грудня 2010 року останній був звільнений з займаної посади згідно п.1 ст.40 КЗпП України.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 06.09.2012 року по справі №2/1622/881/2012, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_2 задоволено; визнано незаконним та скасовано вищезазначений наказ Державного комітету рибного господарства України №606-К від 23.12.2010 року, стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 42897,99 грн.; зобов'язано видати дублікат трудової книжки ОСОБА_2; вирішено питання про судові витрати по справі (а.с.2-3).

Наказом Державного агентства рибного господарства України від 25 липня 2014 року № 42-ТО ОСОБА_2 поновлено на посаді начальника Головного державного управління, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Полтавській області з 23 грудня 2010 року та цим же наказом ОСОБА_2 звільнений за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.36).

В день звільнення позивача відповідачем не було здійснено позивачу виплати всіх сум, що належать йому в день його звільнення, а також позивачу не виплачено його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ст.1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 КЗпП України і частині першій статті 1 Закону України Про оплату праці , як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структуру заробітної плати визначено у ст.2 Закону України Про оплату праці , якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До останніх належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до вимог частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. За змістом частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За правилами частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи із зазначеного, відповідальність підприємства у вигляді обов'язку щодо сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає у тому разі, коли роботодавець під час звільнення працівника не виплачує належну йому заробітну плату за виконану на умовах трудового договору роботу. Тобто, на момент звільнення працівник повинен перебувати з підприємством у трудових відносинах і відповідно роботодавець повинен обчислювати винагороду за виконану роботу та у разі, якщо роботодавець під час звільнення не виплачує належні працівникові суми, то для роботодавця настають негативні наслідки, передбачені ст.117 КЗпП України у вигляді обов'язку виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку за період з моменту звільнення і до моменту фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 01.04.2013 року по справі №554/1472/13-ц стягнуто з ОСОБА_3 охорони використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Полтавській області (Полтаварибоохорона) на користь ОСОБА_2середньомісячний заробіток за час затримки з розрахунком та видачі трудової книжки за період з 24.11.2011 року по 24.02.2013 року в сумі 57779,26 грн. (а.с.62-63).

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 22.12.2015 року по справі №554/4456/15-ц стягнуто з ОСОБА_3 охорони використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Полтавській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 19870,55 грн. (а.с.86).

Заочним рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 21.07.2016 року по справі №554/768/16-ц стягнуто з ОСОБА_3 охорони використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Полтавській області (Полтаварибоохорона) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки з розрахунком за період з 10.05.2015 року по 10.02.2016 року в сумі 28386,90 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 10596,72 грн., а всього 38983,62 грн.; вирішено питання про судові витрати по справі (а.с.64-66).

Заочним рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 08.06.2017 року по справі №554/2004/17 стягнуто з ОСОБА_3 охорони використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Полтавській області (Полтаварибоохорона) на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 34063,80 грн. середнього заробітку за час затримки по день кінцевого розрахунку за період з 10.02.2016 року по 10.02.2017 року; вирішено питання про судові витрати (а.с.32-34, 67-68).

Як вбачається з копії довідки від 05.02.2015 року про середню заробітну плату (дохід), при звільненні ОСОБА_2 були нараховані: заробітна плата за жовтень 2010 року у розмірі 1894,86 грн.; заробітна плата за листопад 2010 року у розмірі 3254,19 грн. (а.с.96).

Відповідно до копії платіжного доручення №U949320 від 19.06.2013 року на підставі рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 06.09.2012 року по справі №2/1622/881/2012 на картковий рахунок ОСОБА_2 з відповідача ОСОБА_3 Державної казначейської служби України в м.Кременчуці проведено примусове списання коштів на суму 42897,99 грн. (а.с.103).

Відповідно до копії платіжного доручення №U1073559 від 09.07.2013 року на підставі рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 01.04.2013 року по справі №554/1472/13-ц на картковий рахунок ОСОБА_2 з відповідача ОСОБА_3 Державної казначейської служби України в м.Кременчуці проведено примусове списання коштів на суму 58894,26 грн. (а.с.104).

Відповідно до копії меморіального ордеру №1 (#99852233) від 31.10.2014 року на підставі рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 28.04.2014 року по справі №554/12127/13-ц на картковий рахунок ОСОБА_2 з відповідача ОСОБА_3 Державної казначейської служби України в м.Кременчуці проведено примусове списання коштів на суму 27933,99 грн., а також 03.11.2014 року - 1183,33 грн. та згідно з меморіальним ордером №1 (#99951477) від 05.11.2014 року перераховано грошові кошти у сумі 29776,94 грн. (а.с.105, 106, 107).

Відповідно до копії виписки по банківському рахунку від 29.09.2014 року вбачається, що на підставі рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 23.09.2014 року по справі №554/8733/14-ц на картковий рахунок ОСОБА_2 з відповідача ОСОБА_3 Державної казначейської служби України в м.Кременчуці проведено примусове списання коштів на суму 14277,34 грн. (а.с.108).

Відповідно до копії меморіального ордеру №1 (#46494855) від 15.04.2016 року на підставі виконавчого листа по справі №554/4456/15-ц на користь ОСОБА_2 з відповідача ОСОБА_3 Державної казначейської служби України в м.Кременчуці проведено примусове списання коштів на суму 19870,55 грн. (а.с.100).

Відповідно до копії меморіального ордеру №1 (#76145263) від 26.01.2017 року на підставі виконавчого листа по справі №554/768/16-ц на користь ОСОБА_2 з відповідача ОСОБА_3 Державної казначейської служби України в м.Кременчуці проведено примусове списання коштів на суму 38983,62 грн. (а.с.101).

Крім того, на підставі заяви ОСОБА_2 від 11.12.2017 року та на виконання рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 08.06.2017 року по справі №554/2004/17 Полтаварибоохороною платіжним дорученням №229 від 18.12.2017 року перераховано ОСОБА_2 на картковий рахунок грошові кошти у розмірі 27421,36 грн. (а.с.20, 32, 102, зворотній бік а.с.102).

Отже, як вбачається із матеріалів справи у їх сукупності, що відповідачем були сплачені позивачу усі виплати, передбачені чинним законодавством України, та здійснено з ним повний розрахунок за вказаними рішеннями суду.

Разом із тим, статтею 61 Конституції України визначено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За даних обставин, стаття 117 КЗпП України не може бути застосована оскільки вона встановлює матеріальну відповідальність роботодавця за несвоєчасні виплати, лише обраховуючи її в розмірі середнього заробітку.

За своєю правовою природою присуджені судовими рішеннями грошові кошти ОСОБА_2 не є сумою, належною при звільненні, а є штрафними санкціями за невиконання визначеного законом для роботодавця обов'язку проведення з працівником розрахунку при звільненні.

Суми, належні при звільненні, які були присуджені за рішеннями суду фактично були сплачені позивачу. З цього слід виходити, що правовідносини сторін з нарахування та виплати заборгованості по заробітній платі, а також середнього заробітку за час затримки її виплати по день фактичного розрахунку припинились, тобто право на судовий захист в межах ст.117 КЗпП України позивач вже використав, середній заробіток за весь період несплати по час фактичного розрахунку судом вже був стягнутий та виплачений.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підстав у своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів в їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про відсутність в даному випадку підстав для застосування до ОСОБА_3 охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Полтавській області, Полтаварибоохорона заходів, встановлених ст.117 КЗпП України, оскільки з позивачем проведено фактичний розрахунок, що підтверджується матеріалами справи.

Суд вважає, що трудовий спір між позивачем та відповідачем вже вирішено рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 06.09.2012 року по справі №2/1622/881/2012, яке вступило в законну силу, та виконано 19.06.2013 року, а питання стосовно стягнення середнього заробітку вирішено в судовому порядку 21.07.2016 року по справі №554/768/16-ц та 08.06.2017 року по справі №554/2004/17, вказані судові рішення виконані в січні 2017 року року та грудні 2017 року відповідно, а також відповідачем виконані й інші рішення суду, ухвалені на користь ОСОБА_2 (а.с.97-99), а тому підстав для повторного застосування відповідальності до ОСОБА_3 охорони використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Полтавській області (Полтаварибоохорона) немає.

Крім того, статтею 117 КЗпП України не передбачена відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виплати середнього заробітку після ухвалення рішення суду, яким вже вирішено питання такої відповідальності. Фактично, позивачем заявляється вимога повторного стягнення середнього заробітку не за затримку заробітної плати, як належних сум при звільненні, а за середній заробіток. Вказане не передбачено законодавством.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При цьому суд зауважує, що відповідно до рішення ЄСПЛ Brumarescu v. Romania від 28.11.1999 року, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі (справа Ryabykh v. Russia від 24 липня 2003 року).

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 року (заява №377/02) по справі Меньшакова проти України суд дійшов до висновку, що за національним законодавством України з прийняттям рішення суду зобов'язання колишнього роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінено на зобов'язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється нормами трудового права. З прийняттям відповідних судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов'язання виконати рішення суду. Підставою для відповідальності роботодавця за ст.117 КЗпП України є заборгованість по платежам, які належали працівникові при звільненні. Зокрема, стаття 117 Кодексу законів про працю не могла бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд також бере до уваги висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, з урахуванням вищенаведених підстав, виходячи з принципів верховенства права, змагальності сторін, а також всебічності та повноти з'ясування обставин справи, розумності та справедливості, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України судові витрати по справі необхідно віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 10, 12, 13, 76-81, 81, 82, 89, 141, 229, 258, 259, 263-265, 258-259, 263-265, 273, 279 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Полтавській області, Полтаварибоохорона про стягнення середнього заробітку за час затримки по день кінцевого розрахунку за період з 10.02.2017 року по 10.09.2017 року.

Судові витрати в сумі 704,80 грн. віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

позивач : ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1;

відповідач : ОСОБА_3 охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Полтавській області, Полтаварибоохорона, місцезнаходження за адресою: вул.Флоцька, буд.4, м.Кременчук, Полтавська область, код ЄДРПОУ 34987803.

Повне судове рішення складено 14 грудня 2018 року.

Суддя Г.В. Андрієнко