Окрема думка

від 27.11.2018 по справі 905/1227/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду

Ситнік О. М. , Британчука В. В., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б.

27 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 905/1227/17

Провадження № 12-112гс18

У справі за позовом керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України)до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (далі - Фонд), Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Технотрон (далі - ТОВ Фірма Технотрон ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, - Маріупольський професійний ліцей, про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання вчинити певні дії за касаційної скаргою Фонду на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2017 року в складі колегії суддів Татенко В. М., Черноти Л. Ф., Марченко О. А.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року касаційну скаргу Фонду задоволено частково. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2017 року у справі № 905/1227/17 змінено, виклавши її резолютивну частину в такій редакції: Апеляційну скаргу Заступника прокурора прокуратури Донецької області, м. Маріуполь, Донецька область задовольнити частково. Рішення Господарського суду Донецької області від 09 серпня 2017 року у справі № 905/1227/17 скасувати. Визнати недійсним договір оренди № 4785/2011 від 31 травня 2011 року, договір № 2 від 30 травня 2014 року та договір № 3 від 16 листопада 2016 року (які є невід'ємними частинами договору № 4785/2011 від 31 травня 2011 року), укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (ідентифікаційний код 13511245) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Технотрон (ідентифікаційний код 20335760), предметом якого є нежитлові вбудовані приміщення на другому поверсі будівлі учбових майстерень для розміщення виробництва індикаторів температури для газових плит, загальною площею 22,14 м 2 за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Воїнів-визволителів (Приморська), буд. 1, що перебуває на балансі Маріупольського професійного ліцею, вартість якого становить 45 064,00 грн.У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Технотрон (87529, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Приморська, 1, код ЄДРПОУ 20335760) на користь прокуратури Донецької області, м. Маріуполь (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 6; р/р 35216066016251, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 25707002) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 800,00 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 880,00 грн. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (61057, м. Харків, майдан Театральний, буд. 1, код ЄДРПОУ 13511245) на користь прокуратури Донецької області, м. Маріуполь (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 6; р/р 35216066016251, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 25707002) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 800,00 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 880,00 грн. . Вирішено питання про розподіл судових витрат за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Вирішуючи виключну правову проблему, Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до положень цивільного та господарського законодавства розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторін права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

ВеликаПалата Верховного Суду зазначила, що укладення сторонами додаткової угоди про припинення договору оренди та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення.

Не перешкоджає поданню відповідного позову після закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15 (провадження № 3-1143гс15), оскільки розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.

З такими висновками не погоджуємося та вважаємо, що відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного в указаній постанові Верховного Суду України з огляду на таке.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про існування виключної правової проблеми щодо можливості визнання в судовому порядку недійсним розірваного договору оренди нежитлового приміщення.

Суд касаційної інстанції зазначив, що у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15 викладено правову позицію про неможливість визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який сторони розірвали, а майно повернули, оскільки предмет спору припинив існування.

З матеріалів господарської справи вбачається, що 31 травня 2011 року між Фондом (орендодавець) та ТОВ Фірма Технотрон (орендар) укладено договір № 4785/2011 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Згідно з пунктом 1.1 договору зі змінами і доповненнями, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлові вбудовані приміщення (надалі - майно) на другому поверсі будівлі учбових майстерень загальною площею 22,14 м 2 , яке розташоване за адресою: м. Маріуполь, вул. Воїнів-визволителів, 1, що знаходяться на балансі Маріупольського професійного ліцею (надалі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 31 березня 2014 року і становить за незалежною оцінкою 45064,00 грн.

Відповідно до пункту 10.1 договору зі змінами і доповненнями він діє з 31 травня 2011 року до 25 травня 2014 року включно.

31 травня 2011 року майно за договором оренди № 4785/2011 передано в користування орендарю на підставі акта приймання-передачі орендованого майна (додаток № 2 до договору оренди).

Сторони дійшли взаємної згоди продовжити строк дії договору оренди до 20 травня 2017 року включно.

У позовній заяві керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області в інтересах держави в особі МОН Українизазначав, що договір оренди від 31 травня 2011 року № 4785/2011 (зі змінами) укладено з порушенням вимог чинного законодавства про освіту, внаслідок чого, за твердженням прокуратури, він підлягає визнанню недійсним, а спірне майно - поверненню навчальному закладу.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 09 серпня 2017 року у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Представник Фонду надав апеляційному суду заяву про припинення провадження у справі, яка обґрунтована відсутністю предмета спору, оскільки між ТОВ Фірма Технотрон та Маріупольським професійним ліцеєм 16 серпня 2017 року було підписано акт приймання-передачі про повернення з оренди спірних нежитлових приміщень, тобто, на його думку, договір оренди було розірвано із 17 серпня 2018 року, та на момент звернення прокурора з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду спірне майно вже було повернуто балансоутримувачу, отже, предмет спору відсутній.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним на майбутнє договір оренди зі змінами і доповненнями від 31 травня 2011 року № 4785/2011. Зобов'язано ТОВ Фірма Технотрон протягом 14 днів з моменту набрання постанови законної сили звільнити та повернути балансоутримувачу - Маріупольському професійному ліцею за актом приймання-передачі передані в оренду згідно із спірним договором оренди нежитлові приміщення площею 22,14 м 2 вартістю 45064,00 грн, розташовані за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Воїнів-визволителів (Приморська), буд. 1.

Предметом спору є об'єкт спірних правовідносин, тобто благо, щодо якого виникає спір між сторонами правовідносин.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У конкретному договірному зобов'язанні в якості елементів змісту договірних зобов'язань сторонами визначаються предмет, місце, строк виконання зобов'язання, зустрічні зобов'язання боржника та інші.

Виникнення спору може обумовлюватися або порушенням окремих умов договору, або порушенням певних прав позивача.

Стаття 610 ЦК України визначає порушенням зобов'язання його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, на відміну від раніше чинної конституційної норми про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Поняття юридичний спір має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття спір про право (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття спір про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Частиною першою статті 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом статей 599, 604 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином або за домовленістю сторін.

У статтях 651, 653 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто при настанні конкретних юридичних фактів, в тому числі за наявності волі сторін, зобов'язання припиняє своє існування та означає, що учасники такого зобов'язання втратили свої права та обов'язки за зобов'язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов'язку його виконувати.

У пункті 1-1 частини першої статті 80 ГПК України, в редакції чинній на момент розгляду та вирішення справи судами попередніх інстанцій, визначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Аналогічно вирішено питання про закриття провадження у справі відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Таким чином, відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами, а припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина перша статті 759 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з частиною третьою статті 207 ГК України, що передбачено і у статті 236 ЦК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Із правової природи такого зобов'язання вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України, оскільки використання майна - річ безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо.

Тому, визнаючи договір оренди недійсним, необхідно серед іншого встановити обставини, пов'язані з виконанням такого договору, та визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за цим договором.

У даній справі позовні вимоги прокурора зводяться до визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який між сторонами розірвано, а з матеріалів справи вбачається, що майно повернуто орендодавцю, жодних неврегульованих питань між сторонами договору не існує, як не доведено і існування будь-якого інтересу чи правовідносин з третіми особами з приводу укладення, виконання та припинення цього договору оренди, тобто зобов'язання за спірним договором є припиненими.

Такі висновки вказані у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15 (провадження № 3-1143гс15), з якими ми погоджуємося і вважаємо, що оскільки фактичне користування майном на підставі договору оренди у разі його недійсності унеможливлює проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення, у зв'язку із чим у даному випадку визнання договору оренди недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування, пролонгації договору оренди від 31 травня 2011 року не відбулося, договір розірвано та нерухоме майно повернуто у встановленому порядку Фонду. Спору щодо цього майна не існує, відсутні підстави вважати про наявність предмета спору у даній справі.

Вважаємо, що відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди, якого вже не існувало на момент розгляду справи, та не вбачається підстав для відступлення від висловленого Верховним Судом України правового висновку в згаданій постанові.

На нашу думку постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2017 року та рішення Господарського суду Донецької області від 09 серпня 2017 року необхідно скасувати, провадження у справі закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України в редакції, від 03 жовтня 2017 року.

Судді Великої Палати

Верховного Суду О. М. Ситнік

В. В. Британчук

Н. П. Лященко

О. Б. Прокопенко