Постанова

від 10.12.2018 по справі 910/8580/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2018 р. Справа№ 910/8580/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Калатай Н.Ф.

Дідиченко М.А.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайс"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 17.09.2018

у справі №910/8580/18 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аромат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайс"

про стягнення 166 461, 82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аромат" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНАЙС" (далі - відповідач) про стягнення 166 461, 82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 33/12-16 від 05.12.2016, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 166461, 82 грн., з яких 138201, 55 грн. основного боргу, 21903, 37 грн. пені, 2433,71 грн. процентів за користування чужими коштами та 3 923, 19 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі №910/8580/18 позовні вимоги ТОВ "Аромат" задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 138 201, 55 грн., пеню в розмірі 21 682, 75 грн., 3 % річних у розмірі 2 433, 71 грн., інфляційні втрати у розмірі 3 923, 19 грн. та 2 493, 62 грн. судового збору. В задоволенні інших позовних вимог, щодо стягнення 220, 62 грн. пені - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, скаржник (Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнайс") звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі №910/8580/18 - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення першої інстанції.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайс" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі №910/8580/18 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Дідиченко М.А., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №910/8580/18 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайс" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайс" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі №910/8580/18 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

26.11.2018 через відділ управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду встановила наступне.

05.12.2016 між позивачем, (як постачальником) та відповідачем, (як покупцем) було укладено договір № 33/12-16 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник приймає на себе зобов'язання виробляти виключно для покупця та поставляти покупцю на підставі відповідних заявок останнього товари, перелік, асортимент, якісні та інші характеристики, а також ціна яких визначається сторонами в специфікації, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати фактично поставлені у відповідності з поданими заявками товари.

Заявки та специфікація є невід'ємною частиною цього договору. Для зручності викладання товари, що поставляються постачальником, в подальшому по тексту іменуються як товар (п. 1.2. договору).

У відповідності до п. 2.1.2. договору постачальник зобов'язується поставляти товар на адресу покупця своїми силами та за свій рахунок, у відповідності з погодженими з покупцем заявками, по місцю знаходження складу покупця за адресою: м. Київ, вул. Столичне шосе, буд. 100, який в подальшому іменується як "територія покупця".

Покупець, згідно з п. 2.2, 2.4. договору, зобов'язується заздалегідь направляти постачальнику заявку, в якій відображує всі характеристики товару, в порядку, визначеному договором, та оплачувати вартість належним чином поставленого товару, в порядку передбаченому договором.

Відповідно до п. 3.1, 3.2, 3.3, 3.4. договору сторони домовились, що товар поставляється замовнику партіями на підставі направлених постачальнику заявок замовника, в яких визначається асортимент та кількість, загальна вартість та інші характеристики товару в кожній партії; заявки на кожну партію товару оформляються замовником та передаються постачальнику в письмовому вигляді, по факсу або у формі електронного повідомлення, направленого на електронну адресу постачальника; постачальник зобов'язаний в день отримання заявки підтвердити її прийняття шляхом письмового повідомлення замовника, в якості підтвердження прийняття заявки може виступати також рахунок постачальника на здійснення передплати вказаної партії товару; у випадку не направлення постачальником замовнику ні підтвердження про прийняття відповідної заявки в день її отримання, ні повідомлення про неможливість її прийняття в той же строк, така заявка вважається прийнятою постачальником та є для нього обов'язковою.

Строк виконання заявки - не більше 30 календарних днів (п. 3.7. договору).

Право власності на товар, що поставляється переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін відповідної накладної. Датою поставки товару вважається дата підписання накладної покупцем (п. 3.12. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору товар за договором поставляється за цінами, вказаними в специфікації до договору.

Згідно з п. 5.4. договору оплата ціни товару здійснюється покупцем шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок постачальника, в наступному порядку: 50% вартості першої партії товару оплачується покупцем протягом п'яти банківських днів з моменту підтвердження відповідної заявки постачальником в порядку, передбаченому п. 3.3. або 3.4. договору та отримання постачальника рахунку на оплату (п. 5.4.1. договору; інші 50% вартості першої партії товару (або інша сума, яка визначається виходячи із фактичної кількості поставленого товару - п. 3.19, 3.21 договору) оплачується покупцем протягом п'яти банківських днів з моменту фактичної поставки цієї партії, підписання сторонами відповідної видаткової накладної на отримання від постачальника рахунку на оплату (п. 5.4.2. договору. Оплата кожної наступної партії товару здійснюється в наступному порядку: 50% вартості кожної наступної партії товару оплачується покупцем протягом п'яти банківських днів з моменту підтвердження відповідної заявки постачальником в порядку, передбаченому п. 3.3. або п. 3.4. договору та отримання від постачальника рахунку на оплату (п. 5.4.3. договору); на оплату інших 50% вартості відповідної партії товару (або іншої суми, яка визначається виходячи з фактичної кількості поставленого товару - п. 3.19, 3.21 договору), покупцю надається відстрочка платежу 30 календарних днів з моменту фактичної поставки цієї партії, підписання сторонами відповідної видаткової накладної та отримання від постачальника рахунку на оплату.

В п. 7.4. договору сторонами було погоджено, що у випадку невчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний оплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на день виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Договір вступає в дію з моменту його підписання представниками обох сторін та діє до 31.12.2017 (п. 9.1. договору).

Договір вважається продовженим на тих же умовах на наступний календарний рік, якщо ні одна із сторін не пізніше, ніж за один календарний місяць до кінця строку, вказаного в п. 9.1. договору, письмово не заявить про припинення його дії (п. 9.2. договору).

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайс" колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи позивач здійснював поставки відповідачу товару обумовленого договором, водночас в 2018 році у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за договором та що відповідач листом від 09.02.2018 вих. №б/н гарантував позивачу сплату заборгованості за договором у розмірі 650 201, 55 грн., згідно графіку: до 28.02.2018 у сумі 200 000, 00 грн., до 31.03.2018 у сумі 300 000, 00 грн., до 30.04.2018 у сумі 150 201, 55 грн.

Поставка товару за договором позивачем відповідачу, як вбачається із наявних у справі доказів, здійснювалася за видатковими накладними № Аро-001971 від 29.06.2017 на суму 188 167, 20 грн., № Аро-003239 від 17.10.2017 на суму 226 569, 51 грн., № Аро-003323 від 23.10.2017 на суму 182 098, 44 грн., № Аро-003335 від 24.10.2017 на суму 43 156, 80 грн., № Аро-003420 від 02.11.2017 на суму 47 657, 60 грн. та № Аро-003586 від 20.11.2017 на суму 162 552, 00 грн.

Із належним чином засвідченої копії видаткової накладної № Аро-003586 від 20.11.2017 на суму 162 552, 00 грн., яка наявна в матеріалах справи вбачається, що товар був прийнятий відповідачем у повному обсязі без претензій та зауважень, що засвідчено підписом уповноваженої особи та печаткою відповідача.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, станом на 26.06.2018 залишилася частково неоплаченою одна поставка товару, а саме: за видатковою накладною № Аро-003586 від 20.11.2017 на суму 162 552, 00 грн. Зокрема, в травні 2018 року (18.05.2018) відповідачем була перерахована оплата за раніше поставлений за договором товар в сумі 50 000, 00 грн., 24 350, 45 грн. з яких були зараховані позивачем у погашення заборгованості за вищевказаною видатковою накладною.

Також як зазначено в позовній заяві, з урахуванням заліку коштів сплачених 18.05.2018, заборгованість відповідача перед позивачем за видатковою накладною № Аро-003586 від 20.11.2017 становить 138 201, 55 грн.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи доказів оплати, поставленого по видатковій накладній № Аро-003586 від 20.11.2017 товару в повному розмірі, або в іншому розмірі ніж 24 350, 45 грн. не містять.

Предметом позову у даній справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 138 201, 55 грн. основної заборгованості за договором, 21 903, 37 грн. пені за період прострочення з 21.12.2017 по 26.06.2018, 2 433, 71 грн. 3 % річних за період прострочення з 21.12.2017 по 26.06.2018 та 3 923, 19 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 21.12.2017 по 26.06.2018.

Укладений між сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до умов укладеного сторонами договору (п. 5.4.3.) 50% вартості кожної наступної партії товару оплачується покупцем протягом п'яти банківських днів з моменту підтвердження відповідної заявки постачальником в порядку, передбаченому п. 3.3. або п. 3.4. договору та отримання від постачальника рахунку на оплату (п. 5.4.3. договору); (п. 5.4.4.) 50% вартості відповідної партії товару (або іншої суми, яка визначається виходячи з фактичної кількості поставленого товару - п. 3.19, 3.21 договору), покупцю надається відстрочка платежу 30 календарних днів з моменту фактичної поставки цієї партії, підписання сторонами відповідної видаткової накладної та отримання від постачальника рахунку на оплату.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що рахунок - фактура № Аро-000774 на поставку товару на суму 162 552, 00 грн. був оформлений позивачем 20.11.2017 і був дійсний до сплати до 20.11.2017. При цьому товар за видатковою накладною № Аро-003586 від 20.11.2017 на суму 162 552, 00 грн. був поставлений позивачем та отриманий відповідачем також 20.11.2017, а передплата в розмірі 50 % здійснена відповідачем не була. Вказані конклюдентні дії сторін свідчать про зміну умов поставки в частині строків оплати товару, без визначення нового строку.

Відповідно до положень ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 вищевказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що вони зокрема спростовують доводи відповідача що строк виконання зобов'язань за договором не настав.

Колегія суддів зазначає, що отримавши 20.11.2017 товар за договором, з урахуванням здійснених сторонами конклюдентних дій щодо строків оплати товару та приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, поставлений по видатковій накладній № Аро-003586 від 20.11.2017 на суму 162 552, 00 грн. товар, відповідач був зобов'язаний сплатити 21.11.2017. Натомість поставлений товар був сплачений відповідачем частково на суму 24 350, 45 грн. 18.05.2018.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 138 201, 55 грн. (162 552, 00 - 24 350, 45 = 138 201, 55) відповідачем суду не надано.

Щодо наявних в матеріалах справи платіжних доручень, наданих відповідачем, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідні платіжні доручення підтверджують оплату по договору до 18.05.2018 включно, і не спростовують викладеного позивачем.

Колегія суддів зазначає, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 138 201, 55 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до ст. 692 ЦК України є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 138 201, 55 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму пені у розмірі - 21 903,37 грн., 3% річних у розмірі 2 433,71 грн., суму інфляційних витрат у розмірі 3 923,19 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України (далі за текстом - ГК України) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У випадку невчасної оплати вартості товару, згідно п. 7.4. договору, покупець зобов'язаний оплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на день виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Судом перевірено розрахунок позивача в частині стягнення пені за період прострочення з 21.12.2017 за несвоєчасну оплату поставленого 20.11.2017 товару та визнано арифметично неправильним, оскільки позивачем невірно визначений початок періоду прострочення відповідача та не враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так, період прострочення відповідача становить з 21.11.2017 по 21.05.2018, а розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 21.12.2017 (початок періоду визначений позивачем) по 21.05.2018 становить, за розрахунком суду, 21 682, 75 грн.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2 433, 71 грн. трьох відсотків річних та 3 923, 19 грн. індексу інфляції нарахованого на суму боргу за весь час прострочення за період з 21.12.2017 по 26.06.2018.

Згідно ст. 229 ГК України та ст. 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 ЦК України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних та індексу інфляції, нарахованих позивачем, судом встановлено, що позивачем правильно здійснено розрахунок 3% річних. Розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем арифметично не правильний, проте оскільки сума інфляційних втрат розрахована судом виявилася більшою за суму визначену позивачем, відповідні вимоги задовольняються судом за розрахунком позивача.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не подано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість та часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 138 201, 55 грн., пені за порушення строків оплати в розмірі 21 682, 75 грн., 3% річних у розмірі 2 433, 71 грн. та 3 923, 19 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що при винесенні рішення від 17.09.2018 у справі №910/8580/18 місцевим господарським судом було дотримано норм процесуального права, повно та всебічно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайс" задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати на підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника (Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайс").

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 76, 129, 269, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайс" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі №910/8580/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі №910/8580/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/8580/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді Н.Ф. Калатай

М.А. Дідиченко

Повний текст постанови складено 27.12.2018