Постанова

від 20.12.2018 по справі 910/775/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2018 р. Справа№ 910/775/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Пашкіної С.А.

секретар судового засідання : Цибульський Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 20.12.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 25.09.2018 (повний текст складено 01.10.2018)

у справі №910/775/18 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Житлово-будівельного кооперативу "Верстат"

про стягнення 511 450, 74 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Київенерго (далі - позивач, ПАТ Київенерго ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу Верстат (далі - відповідач, ЖБК Верстат ) про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги в розмірі 511450,74 грн., з якої: 369 952,63 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 16 385,08 грн. 3% річних, 87 488,90 грн. інфляційних втрат, 37 624,13 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення умов договору №710203 (720076) на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.06.2001 неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо сплати вартості поставленої теплової енергії, внаслідок чого станом на 01.01.2018 у останнього утворилась заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2014 по 01.01.2018 у розмірі 369952,63 грн. Крім того, враховуючи прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 16385,08 грн. та інфляційні втрати у розмірі 87488,90 грн., а також з посиланням на п. 3.5 додатку № 4 договору №710203 (720076) на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.06.2001 - пені у розмірі 37 624,13 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що ЖБК Верстат не відмовляється від виконання своїх зобов'язань за договором, проте з наданих позивачем документів та розрахунку ціни позову вбачається, що нарахування останнім проведені в період з квітня 2015 по 01.01.2018 на підставі тарифів, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 №613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", відповідно до якої було встановлено тариф в розмірі 531,10 грн./Гкал. Проте, вказана постанова, відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15, визнана нечинною з моменту її прийняття, у зв'язку з чим, у період з 01.04.2015 по 01.07.2016 позивачем мав бути застосований тариф, встановлений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №465 від 23.04.2015 у розмірі 295,17 грн./Гкал.

Крім того, відповідачем в ході розгляду справи було подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій останній зазначив, що з наданого позивачем розрахунку вбачається, що останнім розрахунок здійснено за період з 01.11.2014 по 01.01.2018, проте позивачем подано позовну заяву до суду 23.01.2018, а відтак, позивачем пропущено строк позовної давності за вимогами за період з 01.11.2014 по 23.01.2014, що згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог за якими сплив строк позовної давності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 (повний текст складено та підписано 01.10.2018) у справі № 910/775/18 позовні вимоги задоволено частково, а саме: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 197038,90 грн. заборгованості, 36297,88 грн. інфляційних втрат, 8519,43 грн. трьох процентів річних, 23459,43 грн. пені. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог мотивовано тим, що відповідач, в порушення умов договору №710203 (720076) на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.06.2001 неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо сплати вартості поставленої теплової енергії. При цьому, позивачем нарахування проведені в період з квітня 2015 року по 01.01.2018 на підставі тарифів, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 №613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", відповідно до якої було встановлено тариф в розмірі 531,10 грн./Гкал. Проте, відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15, постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015 була визнана судом нечинною з моменту її прийняття. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що обрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії за період з квітня 2015 року по червень 2016 року необхідно здійснювати за тарифами, які були встановлені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №465 від 23.04.2015 та становили 295,17 грн./Гкал. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що за вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за листопад та грудень 2014 року позивачем пропущено визначений законом трирічний строк позовної давності. Також, внаслідок здійсненого перерахунку, суд першої інстанції з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 3.5 додатку № 4 договору №710203 (720076) на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.06.2001 задовольнив вимоги про стягнення 36297,88 грн. інфляційних втрат, 8519,43 грн. трьох процентів річних, 23459,43 грн. пені.

Не погодившись з вказаним рішенням, скаржник звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції при вирішенні спору безпідставно не було враховано, що:

- у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15 не досліджувалось питання рентабельності;

- в тексті рішення суд першої інстанції не обґрунтував підставу здійснення перерахунку і такий обов'язок у позивача - відсутній;

- перерахунок нарахувань підлягає регулюванню приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України;

- поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.07.2017 порушено касаційне провадження у справі № 826/15733/15 з перегляду постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016;

- позивач просив суд першої інстанції зупинити провадження у справі № 910/775/18 до вирішення в касаційному порядку справи № 826/15733/15;

- судом першої інстанції не надано оцінки наявному в матеріалах справи гарантійному листу від відповідача від 30.10.2017 № 71, яким відповідач визнав нарахування по договору, в т.ч. і за тарифами, встановленими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 №613, а також вказаний лист свідчить про визнання відповідачем свого боргу, а отже є підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України;

- посилання суду першої інстанції на зміни, внесені до Закону України Про житлово-комунальні послуги щодо удосконалення розрахунків за електроносії - є невірним, оскільки внаслідок внесених змін виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є ПАТ Київенерго , що ніяким чином не позбавляє балансоутримувача (управителя) будинку (тобто відповідача) бути споживачем або виконавцем послуг.

Згідно з витягом з Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/775/18 розподілено для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 поновлено ПАТ Київенерго пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі №910/775/18, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ Київернего , розгляд апеляційної скарги призначено на 20.12.2018.

05.12.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Зокрема, відповідач вказував на те, що:

- трирічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за період з 01.11.2014 по 23.01.2014 - минув;

- строк позовної давності - не переривався відповідачем, лист № 71 від 30.10.2017 вказану обставину - не підтверджує;

- з даних облікових карток вбачається, що нарахування вартості теплової енергії за період з 01.04.2015 по 01.07.2016 було здійснено за тарифом 531,10 грн./Гкал, встановленим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 №613, яка визнана нечинною з моменту її прийняття згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15, у зв'язку з чим за період з 01.04.2015 по 01.07.2016 застосування тарифу у розмірі 531,10 грн./Гкал - є безпідставним, а застосуванню підлягає тариф 295,17 грн./Гкал згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №465 від 23.04.2015.

13.12.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наголошував на тому, що судом першої інстанції не взято до уваги наявність ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.07.2016, якою порушено касаційне провадження у справі № 826/15733/15, що зумовлювало необхідність зупинення провадження у справі. Крім того, перерахунок нарахувань підлягає регулюванню приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України, а гарантійний лист відповідача від 30.10.2017 № 71 свідчить про визнання відповідачем свого боргу, а отже є підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України.

Враховуючи положення п.17.4 ч.17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, п.п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та у зв'язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф. на лікарняному, розпорядженням №09.1-08/701/18 від 20.12.2018 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/775/18.

У відповідності до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Пашкіна С.А., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 справу №910/775/18 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Пашкіна С.А., Мартюк А.І., розгляд справи вирішено здійснювати в раніше призначеному засіданні 20.12.2018.

В судовому засіданні 20.12.2018 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (ухвала Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 про призначення апеляційної скарги до розгляду на 20.12.2018 вручена відповідачу згідно поштового повідомлення 0412805486992).

Ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 01.06.2001 між Акціонерною енергопостачальною організацією "Київенерго", наразі - Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (позивач, енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом "Верстат" (відповідач, абонент) укладено Договір №710203 на постачання теплової енергії у гарячій воді, разом з тим, відповідно до звертання-доручення про внесення змін до договору, з 01.03.2011 сторонами змінено номер договору на №720076, так предметом вказаного договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.2.1 Договору, енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з Додатком №1 до цього договору.

Згідно з п. 2.3.1 Договору, абонент зобов'язується додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Пунктом 2.3.2 Договору визначено, що абонент зобов'язується виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку №4 до договору.

Додатком 1 до договору передбачено, що позивач відпускає теплову енергію в гарячій воді в межах Q рік = 650 Гкал/рік.

Відповідно до п. 2 додатку №4 до договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у міжрайонному відділенні із збуту теплової енергії №4 за адресою: вул. Борщагівська, буд. 171/18, розрахункова група, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в МВРТ-4), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Пунктом 3 цього ж додатку визначено, що сплату за вказаними в п.2 цього додатку документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому - якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 3 числа місяця, наступного за розрахунковим (п.3.1 Додатку №4).

Згідно з п. 3.2 додатку №4 до договору абонентам, що не мають приладів обліку щомісячно виставляється до сплати кількість теплової енергії згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації, та фактичного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

У випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України (п. 3.5 Додатку №4).

Пунктом 8.1 договору визначено, що вказаний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001 року.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.8.4 Договору).

Як підтверджується наявними матеріалами справи, позивач на підставі укладеного між сторонами договору надавав відповідачу послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, зокрема у період з 01.11.2014 по 01.01.2018, що підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, нарядами щодо теплового навантаження, відомостями облікових карток по договору.

Спір між сторонами щодо кількості та якості наданих послуг відсутній, що учасниками спору не заперечувалось.

Позивач у позові вказував, що за період з 01.11.2014 по 01.01.2018 ним надано відповідачу послуг на загальну суму 369 952, 63 грн., які не були оплачені відповідачем, внаслідок чого, станом на 01.01.2018 за ним утворилась заборгованість в розмірі 369 952, 63 грн., яка заявлена до стягнення.

Відповідач в обґрунтування заперечень посилався на те, що в період з квітня 2015 по 01.01.2018 нарахування проведені на підставі тарифів, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 №613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", відповідно до якої було встановлено тариф в розмірі 531,10 грн./Гкал. Проте, вказана постанова, відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15, визнана нечинною з моменту її прийняття, у зв'язку з чим, у період з 01.04.2015 по 01.07.2016 позивачем мав бути застосований тариф, встановлений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №465 від 23.04.2015 у розмірі 295,17 грн./Гкал.

Крім того, відповідачем до суду першої інстанції було подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій останній зазначив, що з наданого позивачем розрахунку вбачається, що останнім розрахунок здійснено за період з 01.11.2014 по 01.01.2018, проте позивачем подано позовну заяву до суду 23.01.2018, а відтак, позивачем пропущено строк позовної давності за вимогами за період з 01.11.2014 по 23.01.2014.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно з ч. 4 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

За приписами п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем всупереч умов договору та ст. 526 Цивільного кодексу України допущено порушення виконання своїх зобов'язань в частині оплати послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді за спірний період з 01.11.2014 по 01.01.2018, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог стосовно наявності у відповідача перед позивачем невиконаного та простроченого грошового зобов'язання по договору.

В той же час, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що позивачем нарахування проведені в період з квітня 2015 по 01.01.2018 на підставі тарифів, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 №613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", відповідно до якої було встановлено тариф в розмірі 531 грн./Гкал.

Проте, відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15, постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015 була визнана судом нечинною з моменту її прийняття.

Довод скаржника про те, що у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15 не досліджувалось питання рентабельності та поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.07.2017 порушено касаційне провадження у справі №826/15733/15 з перегляду постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані з огляду на наступне.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У рішенні від 25.07.2002 по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017), постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Таким чином, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15 набрала законної сили з моменту її проголошення, і питання рентабельності не входило до предмету дослідження у даній справі з огляду на те, що предметом дослідження у справі був відповідний нормативно - правовий акт і судом адміністративної юрисдикції розглядався публічно - правовий спір щодо чинності вказаного акту, а не наслідків його прийняття.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що підстави для зупинення провадження у справі № 910/775/18 - були відсутні з огляду на те, що об'єктивна неможливість розгляду справи у даному випадку - була відсутня і суд першої інстанції обгрунтовано здійснив розгляд справи, оскільки зібрані докази дозволяли встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вартість спожитої відповідачем теплової енергії у гарячій воді за період з квітня 2015 року по червень 2016 року підлягає розрахунку за тарифами, які були встановлені постановою НКРЕКП №465 від 23.04.2015 та становили 295,17 грн./Гкал.

Посилання скаржника на те, що перерахунок нарахувань підлягає регулюванню приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України - судом апеляційної інстанції відхиляється з огляду на те, що припис ст. 1212 Цивільного кодексу України регулює набуття/збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). Проте, між учасниками спору правовідносини виникли внаслідок укладення договору, і наявність між сторонами договірних відносин, які регулюються спеціальними нормами законодавства, виключає застосування в контексті спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Також, відповідачем до суду першої інстанції було подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення основної заборгованості за період з 01.11.2014 по 23.01.2014, і судом першої інстанції за заявою позивача було застосовано трирічний строк позовної давності, з чим суд апеляційної інстанції погоджується з огляду на наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Таким чином, з урахуванням викладеного, перевіривши надані позивачем розрахунки, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач звернувся до суду із відповідним позовом 25.01.2018, що підтверджується відтиском календарного штемпелю вхідної кореспонденції суду першої інстанції на позовній заяві, а тому за вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за листопад та грудень 2014 року позивачем пропущено визначений законом трирічний строк позовної давності, що є підставами згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України для відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за визначений період.

При цьому, позивач був обізнаний про наявність боргу у відповідача за спірний період і не навів обґрунтованих підстав поважності причин його пропуску ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи.

Довод скаржника про те, що судом першої інстанції не надано оцінки наявному в матеріалах справи гарантійному листу від відповідача від 30.10.2017 №71, яким відповідач визнав нарахування по договору, в т.ч. і за тарифами, встановленими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 №613, а також вказаний лист свідчить про визнання відповідачем свого боргу, а отже є підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необґрунтований з огляду на наступне.

Ст. 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1). Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч. 2). Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 3). Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 4).

Чинне законодавство не містять чіткого визначення дії, що свідчить про визнання особою свого боргу. До таких дій, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Так, позивач посилається на те, що відповідач листом від 30.10.2017 №71 визнав нарахування по договору, в т.ч. і за тарифами, встановленими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 №613.

Дослідивши вказаний лист від 30.10.2017 № 71, суд апеляційної інстанції встановив, що у ньому відповідач просив його борг за теплову енергію в сумі 259 917, 12 грн. реструктуризувати на 24 місяці і видати акт на підключення житлового будинку до тепломережі; вказаний лист підписано головою правління Пилипчук В.І. та бухгалтером Ройзен З.Л.

В свою чергу, вказаний лист не містить ні реквізитів договору, по якому відповідачем визначається певний борг, ні період за який нарахована вказана сума, ні тариф за яким вона нарахована, а отже, вказаний лист не приймається судом апеляційної інстанції як належний, допустимий та достатній доказ згідно з ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання нею свого боргу в розумінні ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, перевіривши розрахунок суду першої інстанції основної заборгованості за період з січня 2015 року по січень 2018 року з урахуванням тарифів, встановлених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №465 від 23.04.2015, які діяли у період з квітня 2015 року по червень 2016 року, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 197 038,90 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині обгрунтовано задоволено судом першої інстанції.

Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції безпідставно враховано зміни, внесені до Закону України Про житлово-комунальні послуги щодо удосконалення розрахунків за електроносії, оскільки внаслідок внесених змін виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є ПАТ Київенерго , що ніяким чином не позбавляє балансоутримувача (управителя) будинку (тобто відповідача) бути споживачем або виконавцем послуг - судом апеляційної інстанції відхиляються саме як підстава для скасування оскаржуваного рішення з огляду те, що наведений закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки. В свою чергу, вказані обставини не спростовують обов'язків відповідача здійснити оплату вартості наданої позивачем та спожитої відповідачем теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених укладеним договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до положень статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 16 385, 08 грн. та інфляційні втрати в розмірі 87 488, 90 грн.

Суд апеляційної інстанції врахувавши те, що судом першої інстанції вірно застосовано строки позовної давності до вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості за період з листопада по грудень 2014 року, а також вірно здійснено перерахунок суми основної заборгованості за період з квітня 2015 року по червень 2016 року, у відповідності до тарифів, які діяли у зазначений період, дійшов висновку, що внаслідок здійсненого перерахунку наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача 36 297, 88 грн. інфляційних втрат та 8 519, 43 грн. трьох відсотків річних.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 37 624, 13 грн.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з положеннями ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За умовами п. 3.5 Додатку №4 до договору сторони узгодили, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Судом апеляційної інстанції за наслідками розгляду справи в апеляційному порядку встановлено, що оскільки відповідачем допущено прострочення виконання своїх зобов'язань в частині своєчасного виконання зобов'язань по сплаті обумовлених договором платежів, а тому згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, ч. 1, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України наявні підстави для застосування штрафної санкції у вигляді пені за порушення грошових зобов'язань, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є законними, обгрунтованими та доведеними.

Також, здійснивши перерахунок суми пені щодо суми, строків та ставок нарахувань, з урахуванням того, що до вимог позивача застосовано строки позовної давності щодо стягнення основної заборгованості за період з листопада по грудень 2014 року, а також здійснення перерахунку суми основної заборгованості за період з квітня 2015 року по червень 2016 року, у відповідності до тарифів, які діяли у зазначений період, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 23 459, 43 грн.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції оцінивши наявні у справи докази в сукупності, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 197 038, 90 грн. основної заборгованості, 36 297, 88 грн. інфляційних втрат, 8 519, 43 грн. трьох процентів річних, 23 459, 43 грн. пені. В решті позовних вимог позов задоволенню не підлягає.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 (повний текст складено та підписано 01.10.2018) у справі №910/775/18 - відсутні.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Північний апеляційний господарський суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника. Крім того, судом першої інстанції вірно здійснено розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 76-79, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі №910/775/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі №910/775/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/775/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.А. Пашкіна