Постанова

від 27.12.2018 по справі 910/5072/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" грудня 2018 р. Справа№ 910/5072/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання: Бовсунівській Л.О.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 27.12.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Юкос

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 (повне рішення складено 21.08.2018)

у справі №910/5072/18 (суддя Васильченко Т.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства Видобувна компанія Укрнафтобуріння

до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Юкос

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року Приватне акціонерне товариство Видобувна компанія Укрнафтобуріння (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Юкос (далі - відповідач) про стягнення основного боргу за договором № ПГ-Т/17-012/21 купівлі - продажу природного газу від 17.11.2017 в розмірі 265 000,00 грн., а також 30 894,24 грн. інфляційних втрат, 7 087,37 грн. 3% річних, 71 992,83 грн. пені, 53 850,24 грн. 1% штрафу та 127 852,64 грн. 5% штрафу.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №ПГ-Т/17-012/21 від 17.11.2017 через несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 у справі № 910/5072/18 позовні вимоги задоволено частково.

Провадження у справі в частині стягнення 20 000,00 грн. основного боргу закрито.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Юкос на користь Приватного акціонерного товариства Видобувна компанія Укрнафтобуріння заборгованість у розмірі 245 000 грн. 00 коп., пеню у розмірі 69 307 грн. 47 коп., інфляційні втрати у розмірі 29 138 грн. 12 коп., 3% річних у розмірі 6 809 грн. 93 коп., штраф 1% у розмірі 49660 грн. 38 коп., штраф 5% у розмірі 92 200 грн. 48 коп. та судовий збір у розмірі 7681 грн. 76 коп.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього обов'язку за договором, своє зобов'язання щодо оплати за поставлений природний газ виконав невчасно, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Юкос звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 69 307, 47 грн., інфляційних втрат у розмірі 29 138,12 грн., 3% річних у розмірі 6 809, 93 грн., штраф 1% у розмірі 49 660,38 грн., штраф 5% у розмірі 92 200, 48 грн.; в іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Крім того, скаржник стверджує, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що позивач, не дивлячись на оплату 3-го та 4-го етапу, проведену відповідачем у строк, встановлений п. 2.4 договору, має право нараховувати штрафні санкції у вигляді пені, індексу інфляції, штрафів 1% та 5% на суму заборгованості, без врахування підстав визначених договором для застосування таких мір відповідальності. Також, апелянт зазначає, що з урахуванням положень п. 2.5, 3.3 договору останнім днем проведення оплати у відповідності до умов договору є саме 0 7.01.2018.

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, Приватне акціонерне товариство Видобувна компанія Укрнафтобуріння у своєму відзиві зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушень. Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення слід залишити без змін. Крім того, вказує, що суд першої інстанції правомірно визначив дату порушення зобов'язань та вірно зазначив, що встановлення строку остаточного розрахунку вже після підписання акту приймання-передачі газу, враховуючи фактичний обсяг газу, який був поставлений, не змінює встановлений сторонами на власний розсуд порядок поетапного проведення розрахунків і не звільняє від відповідальності за порушення зобов'язань по сплаті чергового платежу. Також, зазначає, що суд першої інстанції, врахувавши всі обставини справи і надані докази та провівши власноручно перевірку розрахунку штрафних санкцій, зробив вірні виправлення до сум штрафних санкцій, з чим позивач повністю погоджується.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовим поверненням, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України .

Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч. 3 ст. 202 ГПК України ).

Застосовуючи згідно статті 3 ГПК України , статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача, який повідомлявся про час та місце розгляду справи, однак не скористався своїм правом участі в судовому засіданні.

Представник позивача у судовому засіданні 27.12.2018 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представника позивача, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 17.11.2017 між Приватним акціонерним товариством Видобувна компанія Укрнафтобуріння (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Юкос (далі - покупець) укладено договір №ПГ-Т/17-012/21 купівлі - продажу природного газу (далі - договір) (т. 1; а.с. 35-38).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і сплатити на умовах договору природний газ.

Пунктами 1.3, 1.4 договору передбачено, що плановий обсяг газу, який продавець зобов'язується передати у звітному місяці - грудні 2017, а покупець прийняти та оплатити, складає 600,000 тис. м3. Загальна вартість газу, який продавець передає покупцю, визначається загальною вартістю обсягу фактично переданого газу на підставі актів приймання - передачі газу, вказаних в п.п. 3.3 договору.

Згідно із пунктами 2.1, 2.2 договору ціна 1000 м3 газу, що передається у звітному місяці - грудні 2017 складає 7 479,20 грн., крім того ПДВ 20% - 1 495,84 грн., разом з ПДВ - 8 975,04 грн. Загальна вартість газу, що передається згідно п. 1.3 договору складає 4 487 520,00 грн., крім того ПДВ - 897 504,00 грн., разом з ПДВ - 5 385 024,00 грн.

Приписами пунктів 2.4, 2.5 договору встановлено, що оплата загальної вартості газу проводиться на поточний рахунок продавця наступним чином: 30% від вартості планових обсягів газу - 08 грудня 2017; 30% від вартості планових обсягів газу - 20 грудня 2017; 30% від вартості планових обсягів газу - 29 грудня 2017 та 10% від вартості планових обсягів газу - 05 січня 2018. Остаточні розрахунки здійснюються сторонами договору на підставі актів прийому - передачі, вказаних у п. 3.3 договору, в яких зазначається фактично переданий обсяг газу та його загальну вартість, але не пізніше 07-го числа місяця, що слідує за звітним.

У відповідності до п. 3.3 договору передача фактичного обсягу газу за звітний місяць оформлюється сторонами актом приймання - передачі природного газу у віртуальній торговій точці.

Продавець зобов'язаний до 5-го числа місяця, що слідує за звітним, оформити з покупцем акт приймання - передачі газу, що підтверджує фактично переданий обсяг газу по договору, з урахуванням п. 5.5 договору (п. 4.1.3 договору).

Сторони у п. 2.6 договору встановили, що розрахунки за газ здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України (гривнях) на розрахунковий (поточний) рахунок продавця, вказаний у розділі 9 договору, або на будь-який інший розрахунковий (поточний) рахунок в Україні, про реквізити якого продавець зобов'язаний своєчасно письмово повідомити покупця.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення його печатками та діє до 31.12.2017 включно в частині постачання газу, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 8.1 договору).

Пунктом 2 ст. 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, договір, укладений між Приватним акціонерним товариством Видобувна компанія Укрнафтобуріння та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Юкос , за своєю правовою природою відноситься до договорів купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України ).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв обумовлену договором кількість природного газу загальним обсягом 600,000 тис. м3, що підтверджується актом приймання - передачі природного газу від 31.12.2017 на суму 5 385 024,00 грн., який підписаний сторонами без заперечень та скріплений печатками (т. 1; а.с. 39).

Також, доказом належного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та відповідно до матеріалів справи, відповідач здійснив оплату товару на час подання позову до суду на загальну суму 5 120 024,00 грн., вказана обставина підтверджується платіжними дорученнями: №76 від 12.12.2017 на суму 300000,00 грн.; №75 від 12.12.2017 на суму 600000,00 грн.; №79 від 13.12.2017 на суму 80000,00 грн.; №80 від 14.12.2017 на суму 80000,00 грн.; №99 від 22.12.2017 на суму 240000,00 грн.; №100 від 26.12.2017 на суму 150000,00 грн.; №103 від 27.12.2017 на суму 450000,00 грн.; №104 від 27.12.2017 на суму 200000,00 грн.; №105 від 27.12.2017 на суму 650000,00 грн.; №110 від 28.12.2017 на суму 900000,00 грн.; №111 від 05.01.2018 на суму 650000,00 грн.; №118 від 09.01.2018 на суму 250000,00 грн.; №127 від 12.01.2018 на суму 30000,00 грн.; №137 від 17.01.2018 на суму 55024,00 грн.; №145 від 19.01.2018 на суму 30000,00 грн.; №149 від 25.01.2018 на суму 40000,00 грн.; №163 від 31.01.2018 на суму 30000,00 грн.; №173 від 07.02.2018 на суму 30000,00 грн.; №177 від 09.02.2018 на суму 25000,00 грн.; №195 від 20.02.2018 на суму 30000,00 грн.; №202 від 27.02.2018 на суму 30000,00 грн.; №216 від 01.03.2018 на суму 25000,00 грн.; №217 від 05.03.2018 на суму 25000,00 грн.; №228 від 06.03.2018 на суму 25000,00 грн.; №230 від 07.03.2018 на суму 30000,00 грн.; № 233 від 07.03.2018 на суму 20000,00 грн.; №233 від 12.03.2018 на суму 25000,00 грн.; №236 від 13.03.2018 на суму 25000,00 грн.; №243 від 15.03.2018 на суму 35000,00 грн.; №253 від 21.03.2018 на суму 25000,00 грн.; №268 від 26.03.2018 на суму 25000,00 грн. та №306 від 13.04.2018 на суму 10000,00 грн.

Таким чином, в порушення вимог договору та ст. 610 ЦК України, свої зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі відповідач не виконав, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 265 000,00 грн.гривень (5 385 024,00 грн. (поставлений товар) - 5 120 024,00 грн. (оплачений товар) =265 000,00 грн.).

Місцевим господарським судом встановлено, що після подання позову до суду, відповідачем був погашений основний борг у сумі 20 000,00 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: №337 від 27.04.2018 на суму 5000 грн.; №332 від 26.04.2018 на суму 10000 грн; №383 від 30.05.2018 на суму 5000 грн.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що, оскільки сплата основного боргу відповідачем в сумі 20 000 грн. здійснена після подання позову (24.04.2018), тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України , інша частина боргу в сумі 245 000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений природний газ не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Сторони у пункті 5.4 договору встановили, що за порушення покупцем грошових зобов'язань згідно з п. 2.4 та п. 2.5 договору, покупець сплачує на користь продавця, крім сум заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, та додатково - штраф у розмірі 1% від суми простроченого платежу, а у разі прострочення платежу на строк понад 10 календарних днів - додатково штраф у розмірі 5% від суми простроченого платежу.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до ст.ст. 626 , 627 вказаного Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України , оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, погодження сторонами в договорі відповідальності у вигляді сплати пені за прострочення виконання зобов'язання з оплати газу, а також штрафу за допущення прострочення, відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України , а також приписам статей 546 ЦК України , статті 231 ГК України , тому одночасне стягнення вказаних штрафних санкцій не суперечить статті 61 Конституції України .

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

Позивач просив суд стягнути з відповідача за період з 09.12.2017 по 17.04.2018 пеню у розмірі 71 992,83 грн.

Апеляційний господарський суд, перевіривши за допомогою програми "Ліга:Закон" розрахунок пені, наведений позивачем та судом першої інстанції, дійшов висновку, що розрахунок пені суду першої інстанції у розмірі 69 307,47 грн. є арифметично правильним, оскільки позивачем було невірно визначено момент прострочення оплати 3-го та 4-го платежу, а також допущено арифметичні помилки під час підрахунку загальної суми пені.

Також, враховуючи, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отриманий природний газ, в тому числі і на строк понад 10 календарних днів, на підставі п. 5.4 договору, позивач нарахував та заявив до стягнення 1% штрафу в сумі 53850,24 грн. та 5% штрафу в сумі 127852,64 грн.

Перевіривши розрахунки 1% штрафу та 5% штрафу, наведених позивачем та судом першої інстанції, колегія суддів погоджується, що стягнення 1% штрафу у сумі 49660,38 грн. та 5% штрафу у розмірі 92200,48 грн. є арифметично правильними та нараховані відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Крім того, позивач просив суд стягнути за період з 09.12.2017 по 17.04.2018 з відповідача на свою користь 30 894,24 грн. - інфляційних втрат та 7 087,37 грн. - 3 % річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, оскільки позивачем було невірно визначено момент прострочення оплати 3-го та 4-го платежу, допущено арифметичні помилки в розрахунку, а також не враховано, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується, що стягнення 3% річних у сумі - 6 809,93 грн. та індексу інфляції у розмірі - 29 138,12 грн. є арифметично правильними, а тому суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Крім того, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача про те, що підстав для нарахування будь-яких санкцій до 07.01.2018 не має, оскільки за умовами договору остаточний розрахунок проводиться не пізніше 07.01.2018. Так, умовами п.п. 2.4, 2.5 договору сторони визначили, що оплата загальної вартості газу проводиться на поточний рахунок продавця наступним чином: 30% від вартості планових обсягів газу - 08 грудня 2017; 30% від вартості планових обсягів газу - 20 грудня 2017; 30% від вартості планових обсягів газу - 29 грудня 2017; 10% від вартості планових обсягів газу - 05 січня 2018. Остаточні розрахунки здійснюються сторонами договору на підставі актів прийому - передачі, вказаних у п. 3.3 договору, в яких зазначається фактично переданий обсяг газу та його загальну вартість, але не пізніше 07-го числа місяця, що слідує за звітним.

Таким чином, сторони визначили поетапну оплату замовленого за договором газу і в п. 5.4 встановили відповідальність за порушення відповідачем зобов'язань по сплаті чергових платежів. При цьому, встановлення строку остаточного розрахунку вже після підписання акту приймання-передачі газу, враховуючи фактичний обсяг газу, який був поставлений, не змінює встановлений сторонами у відповідності до ст. 627 ЦК України на власний розсуд порядок поетапного проведення розрахунків і не звільняє від відповідальності за порушення зобов'язань по сплаті чергового платежу.

З огляду на вказане вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких той звернувся до суду, порушено відповідачем, то позовні вимоги про стягнення коштів підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.07.2018 у справі № 925/372/18 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Черкаської області від 10.07.2018 у справі № 925/372/18 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Юкос на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 у справі №910/5072/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 у справі №910/5072/18 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/5072/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст. 281-285 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 28.12.2018

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б.Михальська