Постанова

від 27.12.2018 по справі 2а-13301/10/0470

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 грудня 2018 року

Київ

справа №2а-13301/10/0470

адміністративне провадження №К/9901/3461/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013 (головуючий суддя: Богданенко І.Ю., судді: Дадим Ю.М., Уханенко С.А.)

у справі № 2а-13301/10/0470

за позовом Державної податкової інспекції у Кіровському районі міста Дніпропетровська

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фоззі-Ост

про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Кіровському районі міста Дніпропетровська (далі - позивач, ДПІ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фоззі-Ост (далі - відповідач, ТОВ), в якому просила стягнути з ТОВ на користь держави за рахунок активів штрафні (фінансові) санкції на суму 260234,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.07.2011 позов задоволено: стягнуто з ТОВ на користь держави штрафні санкції у сумі 260234,00 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013 постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову апеляційного суду з підстав порушення ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та залишити в силі постанову суду першої інстанції. За доводами касаційної скарги, апеляційним судом не було дано належної оцінки обставинам, встановленим при розгляді справи № 2а-7369/10/0470, зокрема щодо обсягу позовних вимог, які були задоволені у межах розгляду вказаної справи, а також не було дано оцінки рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 27.05.2010 № 0001432303 та № 0001422303, несплата за якими була підставою для позову ДПІ у цій справі.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У судовому процесі встановлено, що фактичною підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення штрафних (фінансових) санкцій у сумі 260234,00 грн., застосованих згідно з рішеннями від 27.05.2010: № 0001432303, № 0001422303, № 0001462303 та № 0001472303, стали обставини несплати відповідачем цїєї суми штрафних (фінансових) санкцій. Згідно з вказаними рішеннями до відповідача були застосовані штрафні (фінансових) санкцій за порушення ст.ст. 17, 22, 23 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (далі - Закон № 265/95-ВР; у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір), та пунктів 1.2, 2.2. 2.6 постанови Правління Національного банку України Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні 15.12.2004р. № 637, зареєстрованої Міністерством юстиції України 13.01.2005 № 40/1-320 (далі - Положення № 637).

За визначенням підпункту 14.1.175 пункту 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з мотивів того, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2010 були скасовані податкові повідомлення-рішення від 27.05.2010: № 0001462303 у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 123047,45 грн. та № 0001472303 у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 782,00 грн.

Вказані обставини стали підставою для висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Однак, із такими висновками апеляційного суду не можна погодитися в повній мірі, оскільки вони зроблені без належної оцінки доказів та встановлення всіх обставин у справі.

Так, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ДПІ у судовому процесі, на що також звертає увагу у касаційній скарзі, посилалась на обставини несплати відповідачем штрафних (фінансових) санкцій також і за податковими повідомленнями-рішеннями від 27.05.2010: № 0001432303, № 0001422303; а не тільки за податковими повідомленнями-рішеннями від 27.05.2010: № 0001462303 та № 0001472303. Більше того, апеляційний суд посилаючись на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2010, встановив часткове скасування податкових повідомлень-рішень від 27.05.2010: № 0001462303 та № 0001472303. При цьому, іншій сумі заборгованості, за стягненням якого ДПІ звернулась до суду, апеляційний суд не дав належної оцінки.

Тоді як наявність або відсутність у платника недоїмки зі сплати штрафних (фінансових) санкцій; підстави її виникнення у випадку наявності; загальний розмір такої заборгованості; правомірність тієї чи іншої частини такої заборгованості у випадку оспорення її у частині, відповідно до ст. 138 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення оскаржуваного рішення апеляційного суду) - входять до предмету доказування при розгляді судом адміністративного позову про стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій.

Ці обставини не можуть вважатись встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом апеляційної інстанції без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Згідно з частиною 1 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (частина 4 цієї статті).

Відповідно до частини 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017).

Частиною 1 ст. 242 КАС України у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017) встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті)

Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вищенаведені порушення апеляційним судом норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити обставини щодо наявності у відповідача недоїмки зі сплати суми штрафних санкцій, правомірності підстав виникнення такої заборгованості у випадку наявності; загальний розмір такої заборгованості; правомірність тієї чи іншої частини такої заборгованості у випадку оспорення її у частині. Для чого, у разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 353 , 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко