Рішення

від 26.12.2018 по справі 826/8156/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2018 року № 826/8156/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державної архітектурно - будівельної інспекції України

третя особа Приватне підприємство Інтерсервіс - 2009

про визнання протиправними рішень та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - відповідач 1), Державної архітектурно - будівельної інспекції України (далі по тексту - відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправними рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської рада (Київської міської державної адміністрації) щодо видачі Приватному підприємству Інтерсервіс - 2009 (ідентифікаційний код юридичної особи - 36516737) містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на вул. Златоустівська, 24-а у Шевченківському районі м. Києва від 02 серпня 2016 року № 664/16/12/009-16 та від 21 жовтня 2016 року № 1245/16/012/009-16 з намірами забудови для будівництва офісно-житлового комплексу та скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на вул. Златоустівська, 24-а у Шевченківському районі м. Києва від 02 серпня 2016 року №664/16/12/009-16 та від 21 жовтня 2016 року №1245/16/012/009/16, що видані Департаментом містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) замовнику будівництва Приватному підприємству Інтерсервіс - 2009 (ідентифікаційний код юридичної особи - 36516737);

- визнати протиправним рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт України на об'єкт Будівництво офісно-житлового будинку за адресою: місто Київ, вулиця Златоустівська, 24-а та скасувати зареєстровану Державною архітектурно-будівельною інспекцією України декларацію про початок виконання будівельних робіт від 07 вересня 2016 року № KB 083162511771 з листом-повідомленням вх. № 073/09/01-2606/2 від 26 січня 2017 року Про коригування проектної документації .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Приватним підприємством Інтерсервіс-2009 на підставі зареєстрованої Державною архітектурно-будівельною інспекцією України декларації про початок виконання будівельних робіт від 07 вересня 2016 року № КВ № 083162511771 розпочато будівництво офісно-житлового будинку по вул. Златоустівській, 24-А у місті Києві.

На думку позивача, Приватне підприємство Інтерсервіс-2009 на земельній ділянці за адресою: місто Київ, вул. Златоустівська 24-а, в силу положень частини 2 статті 5, абзацу 2 частини 2 статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності має право здійснювати будівництво лише відповідно до цільового призначення земельної ділянки згідно із Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, а саме зводити багатоповерхові житлові будинки.

Позивач вважає, що використання замовниками будівництва земельних ділянок з цільовим призначенням для житлової забудови з метою будівництва будівель з приміщеннями нежитлового призначення, є порушенням права позивача на створення реальних умов з придбання житла, адже земельна ділянка, що відповідно до містобудівної документації призначена виключно для створення житлового будинку використовується частково для створення нежитлових приміщень, тим самим зменшується кількість побудованого житла в місті Києві, що прямо впливає на ціну житлових приміщень.

На думку позивача, рішення відповідача 2 з реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт аналогічно як і рішення відповідача 1 щодо видачі Приватному підприємству Інтерсервіс-2009 містобудівних умов і обмежень та обмежень забудови земельної ділянки з намірами забудови для будівництва офісно-житлового комплексу є неправомірним.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник Державної архітектурно-будівельної інспекції України у відзиві на позовну заяву послався на те, що реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт здійснюється за декларативним принципом. Тобто, замовник будівництва несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації. А тому, в силу норм Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2001 року № 466, посадові особи органу архітектурно-будівельного контролю діяли у відповідності до чинного законодавства.

Крім того представник Державної архітектурно-будівельної інспекції України зазначив, що декларація про початок виконання будівельних робіт за своєю юридичною суттю є актом індивідуальної дії та направлена на врегулювання правовідносин, у даному випадку, між замовником будівництва та спеціально уповноваженим органом. В даному випадку, позивач не є стороною таких правовідносин, а тому оскаржувана декларація його права та інтереси не порушує.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у відзиві на позовну заяву зазначив, що розміщення на території багатоповерхової житлової забудови офісно-житлового будинку відповідає вимогам ДБН 360-92** та є дозволеним видом використання земельної ділянки і не потребує спеціального погодження.

На думку представника Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), наміри замовника щодо забудови земельної ділянки повною мірою відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Крім того, представник відповідача 1 наголошує й на тому, що в матеріалах позову не наведено доводів які б свідчили про порушення прав та інтересів позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 04 червня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Приватне підприємство Інтерсервіс-2009 (далі по тексту - тертя особа, ПП Інтерсервіс-2009 ) та призначено підготовче засідання.

У письмових поясненнях на позовну заяву представник ПП Інтерсервіс-2009 зазначив, що відповідно до генерального плану міста Києва земельна ділянка за адресою: місто Київ, вул. Златоустівська 24-а відноситься до житлової забудови. Більш того, як стверджує представник ПП Інтерсервіс-2009 , положеннями ДБН В.2-15-2005 Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення передбачена можливість розміщення нежитлових приміщень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 26 червня 2018 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 11 вересня 2018 року позивач підтримав заявлені ним позовні вимоги та просив суд їх задовольнити в повному обсязі. Представники відповідача 1 та 2 заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав, зазначених у відзивах на позовну заяву. Представник третьої особи також заперечував проти задоволення адміністративного позову посилаючись на підстави, зазначені у письмових пояснення на позовну заяву.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

На підставі договору оренди земельної ділянки від 07 квітня 2004 року Київська міська рада (Орендодавець) передала, а Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Укрспецсервіс (Орендар) прийняло в оренду на 25 років земельну ділянку з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Златоустівська, 24-а у Шевченківському районі м. Києва; розмір - 0,0401 га; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі; кадастровий номер - 8 000 000 000:88:146:0033.

Договором про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 06 квітня 2016 року внесено зміни до договору оренди, а саме, замінено сторону по договору Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Укрспецсервіс на Приватне підприємство Інтерсервіс-2009 .

02 серпня 2016 року Департаментом містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Приватному підприємству Інтерсервіс-2009 видані містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №664/12/009-16.

В подальшому, Департаментом містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видані містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 21 жовтня 2016 року №1245/16/012/009-16, згідно з якими містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 02 серпня 2016 року №664/12/009-16 втратили чинність.

07 вересня 2016 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві здійснено реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт № KB 083162511771.

Листом за вх. №073/09/01-2606/2 від 26 січня 2017 року Приватне підприємство Інтерсервіс-2009 повідомило Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про коригування проектної документації об'єкта Будівництво офісно-житлового будинку по вул. Златоустівська, 24-а у Шевченківському районі м. Києва у зв'язку з отриманням містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 21 жовтня 2016 року №1245/16/012/009-16.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Закон України Про регулювання містобудівної діяльності від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі по тексту - Закон України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 1 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Так, фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі (частини 2 та статті 29 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI).

Частинами 4 та 5 зазначеної статті передбачено, що спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Розгляд заяви і надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх наданні здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви.

Склад, зміст, порядок надання містобудівних умов та обмежень визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури (частина 7 статті 29 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI).

07 липня 2011 року наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №109 затверджено Порядок надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 липня 2011 року за №912/19650 (далі по тексту - Порядок № 109 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 109 містобудівні умови та обмеження є основною складовою вихідних даних.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом семи робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви разом із документами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу, у порядку, встановленому Законом України Про регулювання містобудівної діяльності .

При цьому, в силу приписів абзацу 2 пункту 2.4 Порядку № 109 підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Так, обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на вул. Златоустівська, 24-а у Шевченківському районі м. Києва від 02 серпня 2016 року №664/16/12/009-16 та від 21 жовтня 2016 року №1245/16/012/009/16 позивач посилається на невідповідність намірів забудови Генеральному плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської місткої ради від 28 березня 2002 року №370/1804.

Суд критично ставиться до вказаних тверджень позивача та не приймає їх до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до Генеральному плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської місткої ради від 28 березня 2002 року №370/1804, земельна ділянка на вул. Златоустівська, 24-а у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:88:146:0033) за функціональним призначенням належить до території багатоповерхової житлової забудови, що підтверджується наявним в матеріалах справи Фрагментом схеми функціонального зонування території за чинною містобудівною документацією.

При цьому, згідно з ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень територія міста за функціональним призначенням і характером використання поділяється на сельбищну, виробничу, в т.ч. зовнішнього транспорту, і ландшафтно-рекреаційну. До сельбищної території входять, зокрема, ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд (пункти 2.1, 2.2).

Більш того, можливість розміщення нежитлових приміщень при будівництві житлового будинку прямо передбачена положеннями пункту 2.50 ДБН В.2.2-15-2005 Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення , згідно з яким у першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків допускається розміщувати приміщення: адміністративні, магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, відділень зв'язку загальною площею не більше 700 кв.м, банків, магазинів і кіосків з продажу преси, поліклінік, жіночих консультацій, рентгено-стоматологічних кабінетів (в разі забезпечення вимог НРБУ (v0062282-97); роздавальних пунктів молочних кухонь, юридичних консультацій і нотаріальних контор, загсів, філій бібліотек, виставкових залів, контор житлово-експлуатаційних організацій, фізкультурно-оздоровчих занять загальною площею до 150 кв.м, культурно-масової роботи з населенням (для проведення лекцій, зборів, бібліотек-читалень, кімнат для індивідуальних занять, роботи гуртків, прийому громадян депутатами тощо), дитячих художніх шкіл, центрів соціального захисту населення, центрів зайнятості населення базового рівня до 50 відвідувачів і до 15 співробітників центрів, а також груп короткотривалого перебування дітей дошкільного віку (крім цокольного поверху). У житлових будинках допускається розміщення на верхньому житловому поверсі (у тому числі мансардному) творчих майстерень художників та архітекторів, при цьому вихід у сходову клітку житлової частини будинку слід передбачати через протипожежний тамбур-шлюз 1-го типу.

За таких підстав, а також враховуючи, що при видачі Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 21 жовтня 2016 року №1245/16/012/009/16 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 02 серпня 2016 року №664/16/12/009-16 втратили чинність, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем порушення відповідачем 1 вимог діючого законодавства під час видачі ПП Інтерсервіс-2009 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та, як наслідок, відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправним рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт України на об'єкт Будівництво офісно-житлового будинку за адресою: місто Київ, вулиця Златоустівська, 24-а та скасування зареєстрованої Державною архітектурно-будівельною інспекцією України декларації про початок виконання будівельних робіт від 07 вересня 2016 року № KB 083162511771, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 36 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що належать до I-III категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

Реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт проводить орган державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом п'яти робочих днів з дня надходження декларації.

Форма декларації про початок виконання будівельних робіт, порядок її подання та реєстрації, форма повідомлення про зміну даних у зареєстрованій декларації визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 36 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI).

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №466 затверджено Порядок виконання підготовчих та будівельних робіт (далі по тексту - Порядок №466 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм набуття права на виконання підготовчих та будівельних робіт.

Згідно пункту 16 Порядку №466, замовник (його уповноважена особа) заповнює і подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронну систему здійснення декларативних процедур у будівництві до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю два примірники декларації за формою, наведеною у додатках 4, 5, 6 до цього Порядку.

Один примірник декларації після проведення реєстрації повертається замовнику, другий - залишається в органі державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно до пункту 17 Порядку №466 орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом п'яти робочих днів з дня надходження до нього декларації перевіряє повноту даних, зазначених у декларації, та здійснює дії щодо внесення інформації, зазначеної у декларації, до реєстру.

При цьому, пунктом 18 Порядку №466 передбачено підстави для повернення з письмовим обґрунтуванням причин декларації про початок виконання будівельних робіт замовникові (його уповноваженій особі) для усунення виявлених недоліків, серед яких: у декларації не відображено інформації щодо замовника, назви чи адреси об'єкта, документа, що підтверджує право власності чи користування земельною ділянкою (крім випадків, визначених пунктом 7 цього Порядку), містобудівних умов та обмежень (крім об'єктів, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються), проектувальника, головного архітектора та/або головного інженера проекту, осіб, відповідальних за проведення авторського і технічного нагляду.

Після усунення недоліків декларація розглядається органом державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, передбаченому для її реєстрації (пункт 19 Порядку №466).

Вказані норми Порядку №466 кореспондуються з положеннями статті 36 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії декларації про початок виконання будівельних робіт від 07 вересня 2016 року № KB 083162511771, остання містить всі, визначені на час її подання законодавством, данні, що необхідні для її реєстрації згідно із Порядком №466.

З урахуванням зазначеного та враховуючи, що в силу частини 8 статті 36 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI саме замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про початок виконання будівельних робіт, суд вважає, що відповідач 2 під час реєстрації декларації діяв у відповідності до вимог, на підставі та у спосіб, що передбачені законодавством України, а тому приходить до висновку про відсутність підстав для визнання протиправним рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт України на об'єкт Будівництво офісно-житлового будинку за адресою: місто Київ, вулиця Златоустівська, 24-а та її скасування.

Щодо вимоги позивача про скасування листа-повідомлення вх. № 073/09/01-2606/2 від 26 січня 2017 року Про коригування проектної документації суд звертає увагу, що в статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України законодавцем встановлені певні обмеження щодо предмету оскарження, зокрема, до суду може бути оскаржено лише рішення суб'єкта владних повноважень.

Рішення суб'єкта владних повноважень являє собою акт розпорядчого характеру, що ухвалюється суб'єктом владних повноважень з метою розв'язання питань, які належать до його компетенції.

При цьому, лист Приватного підприємства Інтерсервіс-2009 за вх. №073/09/01-2606/2 від 26 січня 2017 року є документом інформаційного характеру, адресований Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з метою повідомлення про коригування проектної документації об'єкта Будівництво офісно-житлового будинку по вул. Златоустівська, 24-а у Шевченківському районі м. Києва .

Вказаний лист не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки, він не є нормативним актом, так як не містить ніяких норм; не є розпорядчим документом, так як не містить приписів управлінського характеру щодо здійснення певних дій або утримання від їх здійснення.

З огляду на те, що оскаржуваний лист не є рішеннями суб'єкта владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про необхідність постановлення рішення про відмову в задоволенні позову у відповідній частині вимог позивача.

Згідно з частини 1 статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У абзаці 1 частини 2 свого рішення від 25 грудня 1997 року за №9-зп, Конституційний суд України зазначає, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Водночас, частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає завдання адміністративного судочинства як справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приписами пункту 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 5 цього ж Кодексу вказує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

З огляду на викладене вище, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

У Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Верховний Суд України у своїй постанові від 10 квітня 2012 року в справі №21-1115во10 зазначає наступне: суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням .

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України №2-зп від 23 червня 1997 року у справі №3/35-313 вказано, що …за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію .

Відповідно до пункту 5 Рішення Конституційного суду України №9-рп/2008 від 22 квітня 2008 року у справі №1-10/2008, при визначенні природи правового акту індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, права позивача не були порушені у зв'язку з тим, що оскаржувані ним у даному провадженні рішення суб'єктів владних повноважень не створюють для позивача правових наслідків - не наділяють новими правами, не впливають на інтереси, не встановлюють нових (порівняно з часом до винесення оскаржуваного рішення) обов'язків.

Таким чином, на підставі встановлених фактичних обставин справи, суті позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що в даній адміністративній справі позивачем не доведено існування станом на момент розгляду справи факту порушення його законних прав та інтересів, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, покладений на них обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко