Рішення

від 13.11.2018 по справі 910/9776/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2018Справа № 910/9776/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело-1" (02088, м. Київ, ПРОВ. ІНЖЕНЕРНИЙ, будинок 17/1; код ЄДРПОУ 32590768)

до

1) Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (04050, м. Київ, ВУЛИЦЯ МЕЛЬНИКОВА, будинок 31; код ЄДРПОУ 00131305)

2) Громадської організації "Джерело" (02088, м. Київ, ВУЛИЦЯ ДЕМИДІВСЬКА, будинок 76; код ЄДРПОУ 26315244)

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничиа фірма "Владислав" (02160, м. Київ, ВУЛИЦЯ МАРИНИ РАСКОВОЇ, будинок 11, кімната 608; код ЄДРПОУ 21456780)

про визнання договору купівлі - продажу недійсним

За участю представників сторін:

від позивача: Андрієнко С.В. - довіреність № 17-3/2018 від 17.03.2018 року;

від відповідача 1: Жовтун О.В. - довіреність № 180312010 від 12.09.2018 року;

від відповідача 2: Тропець О.В. - довіреність № б/н від 05.02.2018 року;від відповідача 3: Кухно А.В. - довіреність № б/н від 30.07.2018 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело-1" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго", Громадської організації "Джерело" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Владислав" про визнання недійсним договору купівлі - продажу № 1332/18-16 від 29.08.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що предметом договору купівлі - продажу № 1332/18-16 від 29.08.2016 року, укладеного відповідачами, є майно, яке належить на праві власності ТОВ Джерело-1 , отже вказаний правочин не відповідає вимогам ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України та є таким, що згідно ст. 228 ЦК України порушує публічний порядок, в зв'язку з чим має бути визнаний недійсним в судовому порядку на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9667/18 приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 28.08.2018 року.

28.08.2018 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник ПАТ "Київенерго" подав клопотання про заміну сторони в порядку процесуального правонаступництва, згідно якої просив суд замінити відповідача у справі - Публічне акціонерне товариство "КИЇВЕНЕРГО" (код ЄДРПОУ 00131305) його правонаступником Приватним акціонерним товариством "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" (код ЄДРПОУ 41946011).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2018 року заяву Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про заміну сторони в порядку процесуального правонаступництва задоволено, здійснено заміну відповідача 1 у справі №910/9776/18 - Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (04050, м. Київ, ВУЛИЦЯ МЕЛЬНИКОВА, будинок 31; код ЄДРПОУ 00131305) на його правонаступника - Приватне акціонерне товариство "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" (04080, м. Київ, ВУЛИЦЯ НОВОКОСТЯНТИНІВСЬКА, будинок 20; код ЄДРПОУ 41946011).

У підготовчому засіданні 28.08.2018 року оголошено перерву до 12.09.2018 року в порядку, передбаченому ст. 183 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою на місці Господарським судом міста Києва в судовому засіданні 12.09.2018 року ухвалено продовжити строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів в порядку, передбаченому ст. 177 ГПК України та оголошено перерву в підготовчому засіданні згідно ст. 183 ГПК України до 02.10.2018 року.

В судовому засіданні 02.10.2018 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 23.10.2018 року.

В судовому засіданні 23.10.2018 року на підставі ст. 216 ГПК України судом оголошено перерву до 13.11.2018 року.

В судові засідання 23.10.2018 року та 13.11.2018 року з'явились уповноважені представники позивач та відповідачів 1, 2, 3.

21.08.2018 року через канцелярію суду відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву, в якому ГО Джерело заперечує проти позовних вимог, посилаючись на той факт, що станом на дату укладення оспорюваного Договору купівлі-продажу ГО Джерело належала частка в КТП в розмірі 42%, ТОВ НВП Владислав - в розмірі 58 % в КТП, що підтверджується Робочим проектом № 2003/5-РП електропостачання та зовнішнього освітлення площадки котеджної забудови в селі Бортничі, пров. Інженерний та Ялинковий, вул. Демидівська, який за замовленням ГО Джерело протягом 2003-2004 років виконувало Товариство з обмеженою відповідальністю СГС , Договором про організацію і проведення спільної діяльності з метою створення спільної власності від 02.10.2004 року, укладеним між ГО Джерело та ТОВ НВФ Владислав .

Окрім того відповідач 2 у відзиві звертає увагу, що рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 41/317 за позовом ГО "Джерело" до ТОВ "Джерело-1", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ "НВФ "Владислав", визнано недійсною Окрему угоду від 04.04.2005 року до Договору про організацію і проведення спільної діяльності з метою створення спільної власності від 02.10.2004 року, за умовами та наслідками укладення якої відбулась заміна однієї зі сторін - ГО Джерело на ТОВ Джерело-1 . Також за твердженнями відповідача 2, проект на спорудження КПТ 6215 розроблявся за замовленням ГО Джерело та КТП 6215 та 6216 споруджувалися за рахунок коштів інвесторів.

23.08.2018 року відповідачем 3 через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому ТОВ "НВФ Владислав за перечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що дозвільна документація, проектування, погоджувальні документи та нормативно - технічна документація на КТП 7057 (6215) були створені і оформлені виключно на первинного власника - ГО Джерело . При цьому усі докази, на які посилається позивач в позовній заяві, а саме договір № 12 від 12.11.2003 року, накладна № 30 від 27.11.2003 року, підрядний договір № 893 від 16.04.2004 року, акти виконаних робіт № 893/1 та № 893/2 від 17.09.2004 року) виконувалися позивачем як підрядником та за наслідками попередніх дій ГО Джерело і були частиною господарської діяльності делегованої від ГО Джерело до ТОВ Джерело-1 .

Також 27.08.2018 року через канцелярію суду представником відповідача 1 подано відзив на позовну заяву, в яких ПАТ Київенерго вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству України, оскільки судом у рішенні по справі № 41/317 встановлено, що ТОВ Джерело-1 в рамках окремої угоди від 04.04.2005 за актом приймання-передачі КТП 7057 (6215), проектно-дозвільна документація на будівництво КТП 7057 (6215) та акт технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію не передавались, тобто заміна сторони не відбулася і ТОВ Джерело-1 не набуло навіть часткової власності на КТП 7057 (6215). Окрім цього відповідач 1 зазначає, що перебування майна на балансі суб'єкта господарювання не встановлює та не має прямої залежності із правом власності, а тому таке право, в разі його оскарження чи не визнання іншою особою, може бути доведено в судовому порядку.

27.08.2018 року через канцелярію суду відповідачем 3 подані додаткові пояснення до відзиву, в яких ТОВ НВФ Владислав наголошує на висновках суду у справі № 11/246-А, згідно яких на час складення документів про передачу ТМЦ та робіт КТП 6215 позивач не був учасником Договору від 02.10.2004 року, а став учасником цього Договору лише на підставі окремої угоди від 04.04.2005 року, в подальшому визнаною недійсною в судовому порядку.

Окрім того 10.09.2018 року через канцелярію суду позивачем подано відповідь на відзиви відповідачів 1-3, в якій позивач не визнає жодних доводів відповідачів з мотивів їх невідповідності об'єктивній дійсності та законодавству, зазначаючи при цьому, що право власності на КТП 7057(6215) виникло у ТОВ "Джерело-1" на підставі закону в результаті створення цього майна за власні кошти, що підтверджується належними та допустимими доказами - первинним документами, факт права власності ТОВ "Джерело-1" раніше вже неодноразово встановлений судовими рішеннями, укладаючи оскаржуваний договір купівлі-продажу № 1332/18-16 від 29.08.2016 року його сторони - ГО "Джерело" та ТОВ "НВФ "Владислав" не мали необхідного обсягу прав щодо майна, вчинили протиправні дії стосовно майна, яке їм не належало.

12.09.2018 року через канцелярію суду відповідачем 3 подані доповнення до додаткових пояснень до відзиву на позовну заяву.

28.09.2018 року відповідачем 2 через канцелярію суду подані заперечення на відповідь позивача на відзив.

01.10.2018 року через канцелярію суду ПАТ ДТЕК Київські електромережі подані заперечення на відповідь на відзив.

02.10.2018 року відповідачем 2 через канцелярію суду подані доповнення до відзиву на позовну заяву.

В судових засіданнях 23.10.2018 року та 13.11.2018 року уповноважений представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Уповноважені представники відповідачів 1-3 в судових засіданнях 23.10.2018 року та 13.11.2018 року проти позовних вимог заперечували з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 13.11.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів 1-3, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 29 серпня 2016 року між Громадською організацією "Джерело" (відповідач 2 у справі, продавець 1 за договором), Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Владислав" (відповідач 3 у справі, продавець 2 за договором) та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (відповідач 1 у справі, покупець за договором) був укладений Договір купівлі-продажу № 1332/18-16 (далі - Договір), за умовами п.1.1 якого продавець 1 та продавець 2 зобов'язуються передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити на умовах визначених цим Договором, КТП 7057, обладнання РУ 10/0,4 кВ, кабельну та повітряну лінії (далі - майно), характеристику якого наведено у п.1.2 цього Договору.

Згідно п.п.1.2, 1.3 Договору перелік, назва і вартість Майна визначені у Додатках № 1,2, 3 до цього Договору. Місцезнаходження майна: Бортничі (пров. Інженерний). Продавець 1 та Продавець 2 зобов'язуються передати покупцю проектно-кошторисну документацію на майно одночасно з передачею майна, про що зазначається у акті приймання-передачі.

Майно належить продавцю 1 та продавцю 2 на праві власності (п.1.4 Договору).

Як визначено в п. 2.1 Договору , за домовленістю сторін, вартість майна, за якою воно продається, становить без ПДВ 3360,00 грн. (три тисячі триста шістдесят грн. 00 коп.).

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до п. 10.1 Договору вказаний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами, засвідчення печатками та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Вказаний Договір підписаний представниками покупця, продавців 1 та 2 та засвідчений печатками сторін.

Згідно з Розпорядженням АЕК "Київенерго" № 106 "Про зміну схем електричних з'єднань понад 1000В" від 23.05.2008 року, номер КТП 6215 був змінений на 7057.

Зокрема, предметом Договору є КТП 7057 (6215), обладнання РУ 10/0,4 кВ, кабельна та повітряна лінії, яке придбано ПАТ Київенерго безпосередньо для розподілення (передачі (розподілу) місцевими (локальними) електричними мережами) електричної енергії.

Як стверджує позивач в позовній заяві, укладаючи оскаржуваний договір купівлі-продажу № 1332/18-16 від 29.08.2016 року його сторони - ГО "Джерело" та ТОВ "НВФ "Владислав" не мали необхідного обсягу прав щодо майна та вчинили протиправні дії стосовно майна, яке їм не належало.

Так, в обґрунтування наявності права власності ТОВ Джерело-1 на КТП 7057 (6215) позивач посилається на первинні документи, а саме Договір купівлі-продажу № 12 від 12.11.2003 року, Підрядний договір № 893 від 16.04.2004 року, накладну № 30 від 27.11.2003 року, Акти виконаних робіт №893/1 та №893/2 від 17.09.2004 року, зазначаючи при цьому, що позивач набув право власності на КТП 7057(6215) придбавши, встановивши його на підставі правочинів та отримав первісне повне право власності на нього як на новостворену річ.

При цьому додаткового позивач посилається на встановлені судами преюдиційні факти, зокрема, у рішенні Господарського суду міста Києва від 16.06.2010 року у справі № 35/79 за позовом ТОВ НВФ "Владислав" до ТОВ "Джерело-1" за участю третьої особи ГО "Джерело" про визнання права власності на КТП 7057(6215), яким встановлено, що в листопаді 2003 року два КТП були придбані ТОВ "Джерело-1", то підтверджується договором №12 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго Каркас" та накладною №30 від 27 листопада 2003 року; в квітні 2004 між ТОВ "Джерело-1" і ТОВ "Електротехсервіс" було укладено Договір №893 на монтаж та підключення двох КТП і наладку електромереж. При цьому згідно актів виконаних робіт №893/1 і №893/2 від 17.09.2004 КТП були встановлені на пров. Інженерному в с. Бортничі, і введені в експлуатацію з присвоєнням номерів 6215 і 6216, а також була прокладена частина електромереж.

Окрім цього як зазначає позивач, в рішенні № 35/79 встановлено, що первісним власником КТП 6215 є ТОВ "Джерело-І", у початковий період існування майно повністю належало на праві власності "ТОВ Джерело-1".

За твердженнями позивача, Господарським судом міста Києва при розгляді справи № 910/24046/15 (рішення від 24.2.2015 року) встановлено, що КТП 7057(6215) та КТП 6216 належать на праві власності ТОВ "Джерело-1", що підтверджується Договором купівлі-продажу №12 від 12.11.2003 року, Підрядним договором № 93 від 16.04.2004 року.

Також позивач зазначає в позовній заяві, що з метою набуття ТОВ НВФ "Владислав" права власності на частину КТП 7057(6215) 04.04.2005 року ТОВ НВФ "Владислав" та Громадська організація "Джерело" ініціювали укладення з ТОВ "Джерело-1" Окремої угоди про заміну сторони до договору про організацію та проведення діяльності з метою створення спільної власності від 02.10.2004 року, внаслідок укладання якої ТОВ НВФ "Владислав" отримало майнові права на частку КТП 7057(6215), якою до підписання окремої угоди володіло ТОВ "Джерело-1" на підставі вищеописаних документів.

Рішенням Господарського суду міста Києва по справі № 41/317 від 21.05.2013 року Окрему угоду від 04.04.2005 року визнано недійсною. В результаті визнання недійсною Окремої угоди від 04.04.2005 ТОВ НВФ "Владислав" втратило право власності на частку КТП 7057(6215), а ТОВ "Джерело-1", за твердженням позивача, відновило свої права на 100 % КТП 7057(6215) як первісний власник майна.

Також ТОВ" Джерело-1" посилається на аналогічний висновок Господарського суду міста Києва у рішенні від 23.09.2014 року по справі 910/15550/14 за участю ПАТ "Київенерго", ТОВ "Джерело-1", ТОВ НВФ "Владислав" про визнання договору недійсним, рід час розгляду якого суд встановив, що в результаті визнання недійсною Окремої угоди від 04.04.2005 року положення щодо набуття ТОВ "Науково-виробнича фірма "Владислав" права власності на частку КТП 7057 втратили свою силу.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що укладений між відповідачами спірний Договір купівлі-продажу № 1332/18-16 від 29.08.2016 року не відповідає вимогам статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України по причині вирішення у договорі питання про право власності на майно - КТП 7057(6215), яке не належить сторонам оспорюваного договору, в зв'язку з чим вказаний правочин має бути визнаний недійсним в судовому порядку згідно ст.ст.203, 215 ЦК України.

Окрім того, позивач додатково в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що Договір купівлі-продажу № 1332/18-16 від 29.08.2016 року був спрямований на незаконне заволодіння майном ТОВ "Джерело-1" зі сторони ПАТ "Київенерго", Громадської організації "Джерело" та ТОВ "НВФ "Владислав", чим вказані сторони порушили конституційні права ТОВ "Джерело-1" на недоторканість права власності, що в силу норми частини 2 статті 228 ЦК України призводить до нікчемності цих договорів, та є підставою для визнання договору недійсним як такого, що порушує публічний порядок.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (далі - Постанова № 11) загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Суд зазначає, що згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При цьому, зміст правочину відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Тобто, виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

За змістом постанови пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 року (далі - Постанова № 9) відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до Постанови № 9 під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, в обґрунтування позовних про недійсність Договору купівлі-продажу № 1332/18-16 від 29.08.2016 року позивач посилається на порушення останнім вимог статей 317, 319, 321 ЦК України, позаяк сторони у вказаному правочині вирішили питання щодо права власності на майно - КТП 7057(6215), яке не належить сторонам оспорюваного договору.

Суд зазначає, що за змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з укладенням договорів та інших правочинів (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, між сторонами фактично був укладений договір купівлі - продажу, який підпадає під правове регулювання норм § 1 глави 54 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу країни за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Як зазначалось судом вище, предметом спірного правочину є КТП 7057 (6215), обладнання РУ 10/0,4 кВ, кабельна та повітряна лінії.

У відповідності до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

При цьому, приписи вказаної статті кореспондуються з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Відповідно до вимог ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Так, за приписами ст.ст. 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частинами 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України, якою закріплено принцип свободи договору, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Конституційний Суд України в п.3.2 Рішення від 10.11.2011р. № 15-рп/2011 у справі № 1-26/2011 зазначив, що регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, особи при укладенні угоди повинні враховувати межі дозволеності угод і призначення їх у суспільстві, дотримуватись вимог цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України у справі №8/5025/1402/12 від 24.12.2013р..

Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Проаналізувавши умови Договору купівлі-продажу № 1332/18-16 від 29.08.2016 року суд приходить до висновку про погодження його сторонами усіх істотних для даного Договору умов, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про його укладеність.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно п. 2.10. постанови № 11 в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Як зазначалось судом вище, як на підставу позовних вимог позивач посилається, зокрема, на встановлення судовими рішеннями факту набуття ТОВ "Джерело-1" права власності на КТП 7057(6215).

За приписами ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Так, як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва у справі №41/317 від 21.05.2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2013 року, 02 жовтня 2004 року між ГО "Джерело" та ТОВ "Науково-виробнича фірма "Владислав" було укладено Договір № б/н про організацію і проведення спільної діяльності з ціллю створення спільної власності, згідно умов пункту 1.1 якого сторони врегулювали свої відносини щодо спільної діяльності і партнерської співпраці по завершенню проектування, будівництва, підключення і введення в експлуатацію КТП з метою подальшої спільної експлуатації на підставі спільних зусиль і внесення в спільну діяльність коштів і матеріалів.

Відповідно до п. 3.4. Договору на будівництво КТП ГО Джерело зобов'язалась надати відповідну документацію із проекту енергопостачання ГО Джерело і підключення ТОВ НВФ Владислав до КТП.

В термін знаходження КТП на балансі ГО Джерело обслуговувати КТП і підтримувати його в робочому стані на підставі Договору № 901 від 14 травня 2004 року з ТОВ Електротехсервіс .

Згідно умов зазначеного Договору сторони набувають у власність по 50 % КТП-6215.

Так, як передбачено сторонами в п. 3.6 Договору, ТОВ НВФ Владислав вносить свій внесок у спільну діяльність в рамках даного договору у розмірі 100000 грн., які рівні 50% у спільній власності і визначає розподіл потужності КТП 6215 у кількості 200 кВт для кожної зі сторін: шляхом перерахунку коштів з розрахункового рахунку ТОВ НВФ Владислав га розрахунковий рахунок ГО Джерело чи відповідно до реквізитів, що вказуються додатково Листом ГО; чи шляхом передачі актом прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ), виконаних робіт чи послуг, погоджених з ГО Джерело .

Відповідно до п. 3.7 Договору оплата, передача ТМЦ виконання робіт чи послуг здійснюється рівними частинами у наступні строки: до 10.10.2004-25000 грн.; до 10.11.2004 - 25000 грн.; до 10.12.2004 - 25000 грн.; до 10.01.2005 -25000 грн.

Згідно п. 3.9 Договору на будівництво право власності на частину спільної власності переходить після повної сплати суми по Договору.

Факт передачі даних коштів ТОВ НВФ Владислав підтверджується Доповненнями до Договору про організацію і проведення спільної діяльності з метою створення спільної власності від 02.10.2004 року, від 10.10.2004 року, від 10.11.2004 року, від 10.12.2004 року та від 05.01.2005 року, якими ГО Джерело погодило для ТОВ НВФ Владислав оплати з метою їх наступної передачі в рахунок внеску у спільну діяльність згідно п. 3.6 Договору.

Окрім цього, факт отримання ГО Джерело від ТОВ НВФ Владислав вартість товарів (робіт, послуг) в розмірі 105 499,36 грн. підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт від 10.10.2004 року.

Також вказаним судовим рішення було встановлено, що 04 квітня 2005 року між ГО Джерело , ТОВ Джерело-1 та ТОВ НВФ Владислав було укладено крему угоду про заміну сторони до Договору про організацію та проведення спільної діяльності з метою створення спільної власності від 02.10.2004 року.

У пункті 1 зазначеної угоди сторони погодили змінити ГО Джерело в зобов'язаннях та правах за Договором від 02.10.2004 року про організацію та проведення спільної діяльності з метою створення спільної власності та всіх доповненнях до договору на ТОВ Джерело-1 за відповідною згодою про відсутність будь-яких заперечень з боку ТОВ НВФ Владислав .

Умовами п. 2 зазначеної Угоди сторони погодили рахувати ТОВ Джерело-1 отримувачем ТМЦ і робіт по акту приймання-передачі від 10.10.2004 на суму 24 999,00 грн. та накладними № 1 від 10.11.2004 року, № 2 від 10.12.2004 року, № 3 від 28.01.2005 року, № 4 від 31.03.2005 року від ТОВ Владислав за погодженням ГО Джерело , та дооформити документи фактичної передачі цих ТМЦ від ТОВ Владислав до ТОВ Джерело-1 .

Пунктом 3 зазначеної Угоди сторони визначили, що ТОВ НВФ Владислав належним чином виконало всі свої зобов'язання і є належним власником 53 % КТП, тобто, є суб'єктом права спільної власності.

Пунктом 4 Угоди передбачено, що ТОВ Джерело-1 після підписання цієї угоди зобов'язано підписати з ТОВ НВФ Владислав акт, яким підтвердити повністю виконання своїх зобов'язань з боку ТОВ НВФ Владислав та підтвердити факт, що 53 % КТП-6215 належать ТОВ НВФ Владислав . У разі підписання цього акту зазначена угода втрачає свою чинність та не створює будь-яких правових наслідків для сторін.

Окрім цього 07.04.2005 року між TOB "Джерело-1" (співвласник 1) та TOB "НВФ "Владислав" (співвласник 2) було підписано акт виконаних робіт до Договору № б/н від 02.10.2004 року про спільну діяльність з метою створення спільної власності, в якому сторони погодили, що співвласник 2 належним чином виконав свої зобов'язання згідно Договору № б/н від 02.10.2004 року про спільну діяльність та Окремої угоди від 04.04.2005 року про заміну сторони Договору № б/н від 02.10.2004 року про організацію та проведення діяльності з метою створення спільної власності і є належним власником 53 % КТП 6215 та електромереж; співвласнику 1 належить 47 % КТП-6215 та електромереж і він є суб'єктом права спільної власності.

В подальшому за результатами розгляду позовної заяви ГО Джерело про визнання недійсною Окрему угоду від 04.04.2005 року про заміну сторони до Договору № б/н від 02.10.2004 року про організацію та проведення діяльності з метою створення спільної власності, Господарський суд міста Києва у справі № 41/317 прийшов до висновку, що укладаючи Окрему угоду від 04.04.2005 про заміну сторони до договору № б/н від 02.10.2004 про організацію та проведення діяльності з метою створення спільної власності, голова правління ОСОБА_5 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки загальними зборами ГО Джерело рішення щодо відчуження 47 % в КТП 6215 не приймалося і не делегувалися такі повноваження голові правління ОСОБА_5, у зв'язку з чим зазначена угода судом визнана недійсною.

Також судом встановлено, що ТОВ Джерело-1 в рамках Окремої угоди від 04.04.2005 за актом приймання-передачі КТП 7057 (6215), проектно-дозвільна документація на будівництво КТП 7057 16215) та акт технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію не передавалась.

Враховуючи дані факти, судом визнано недійсною Окрему угоду від 04.04.2005 року про заміну сторони до договору про організацію та проведення діяльності з метою створення спільної власності від 02.10.2004 року.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих. що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, діючим залишився Договір № б/н про організацію і проведення спільної діяльності з метою створення спільної власності від 02.10.2004 року, укладений між ТО Джерело та ТОВ Науково-виробнича фірма Владислав , відповідно до умов якого у власності сторін перебуває по 50 % КТП-6215 (7057).

Тобто, зважаючи на висновки суду у справі № 41/317, заміна сторони не відбулася і ТОВ Джерело-1 не набуло навіть часткової власності на КТП 7057.

Після набрання чинності рішенням суду у справі № 41/317, між ГО Джерело та ТОВ НВФ Владислав було укладено Додаткову угоду від 01 лютого 2014 року до Договору № б/н від 02.10.2004 року про організацію та проведення діяльності з метою створення спільної власності, відповідно до п. 3 якої оскільки права ТОВ Джерело-1 на КТП № 6215/7057, які виникли на підставі Окремої угоди від 04.04.2005 року про заміну сторони до Договору № б/н від 02.10.2004 року про організацію та проведення діяльності з метою створення спільної власності, було визнано недійсними, сторони підтвердили, що на даний час вказаний Договір № б/н від 02.10.2004 року про організацію та проведення діяльності з метою створення спільної власності є єдиним документом, яким підтверджується право на КТП № 6215/7057.

Сторони визнали, що співвласник - 2 і співвласник -1 є належними власниками КТП 7057 (попередній диспетчерський № 6215), тобто є суб'єктами права спільної часткової власності, розмір часток яких за домовленістю сторін визначається наступним чином: ГО Джерело належить 42 % КТП 7057, ТОВ НВФ Владислав належить 58 % КТП 7057.

Доказів визнання недійсною чи розірвання Договору № б/н від 02.10.2004 року про організацію та проведення діяльності з метою створення спільної власності та/або Додаткової угоди від 01 лютого 2014 року до нього суду не надано.

Суд зазначає, що факт визнання Окремої угоди від 04.04.2005 року про заміну сторони до Договору № б/н від 02.10.2004 року про організацію та проведення діяльності з метою створення спільної власності недійсною не скасовує положень Договору б/н про організацію та проведення діяльності з метою створення спільної власності від 02.10.2004 року, відповідно до умов якого ГО Джерело та ТОВ НВФ Владислав домовилися про спільну діяльність та партнерське співробітництво по завершенню проектування, будівництва, підключення до КТП 6215 (7057) з метою подальшої спільної експлуатації на підставі об'єднання своїх зусиль та внесення у спільну діяльність засобів та матеріалів.

При цьому судом не приймаються до уваги посилання позивача обґрунтування позовних вимог на рішення Господарського суду міста Києва по справі № 35/79 від 16.06.2010 року, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ НВФ "Владислав" до ТОВ "Джерело-1", за участю третьої особи ГО "Джерело", про визнання права власності на КТП 7057(6215), у зв'язку з тим, що відповідно до Договору б/н про організацію та проведення діяльності з метою створення спільної власності від 02.10.2004 року існує спільна часткова власність у ТОВ "НВФ " Владислав" та відсутні правові підстави на визнання за ним права власності на увесь об'єкт, а не з підстав встановлення факту перебування спірного КТП у власності ТОВ Джерело-1 .

В свою чергу суд звертає увагу, що відповідно до Статуту Громадської організації Джерело основним завданням організації є здійснення функцій, що забезпечують інвесторам проектів реалізацію прав щодо користування проінвестованими ними об'єктами. Майно та кошти організації утворюються за рахунок, зокрема добровільних внесків членів організації, внесків інвесторів проектів будівництва об'єктів загального користування.

Стаття 24 Закону України Про об'єднання громадян (в редакції 2003 року) та пункт 7.5 Статуту ГО Джерело передбачають, що з метою виконання статутних завдань і цілей Громадська організація може здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридично: особи, заснування підприємств в порядку, встановленому законодавством.

Оскільки ГО Джерело , як громадське об'єднання, не мало наміру здійснювати господарську діяльність, для виконання статутних функцій у 28 серпня 2003 року було прийнято рішення про створення ТОВ Джерело-1 , де ГО було одним із учасників (з часткою ГО Джерело у статутному капіталі ТОВ Джерело-1 в розмірі 30%). Тобто створення ТОВ Джерело-1 відбулося для здійснення господарської діяльності з метою виконання цілей та статутних завдань ГО Джерело , а саме: побудови каналізації, водопроводу, водопроводу, електромережі та інше, інфраструктури котеджної забудови, та з метою реалізації прав членів ГО щодо користування проінвестованими ними об'єктами (електромережами, водопроводом тощо).

Додатково зазначені факти підтверджуються Статутом ТОВ Джерело-1 , листом ГО Джерело , зареєстрованим у ПАТ "Київенерго" 09.08.2005 року, яким відповідач 1 звертався з проханням переоформити договір №2086246 від 01 жовтня 2004, підписаний з АК Київенерго на ТОВ Джерело-1 , яке створене ГО "Джерело" для ведення господарської діяльності.

При цьому фінансування будівництва КТП та електричних мереж здійснювалось на підставі укладених між ТОВ Джерело-1 та жителями с. Бортничі (членами ГО) договорів про будівництво вуличних мереж електропостачання та водовідведення для приватних будинків по вул. Лісовій, вул. Демидівській, пров. Інженерному, пров. Ялинковому, за умовами яких ТОВ Джерело-1 як виконавець зобов'язувалось побудувати мережі каналізації та електропостачання колективного користування по вул. Лісовій, вул. Демидівській, пров. Інженерному, пров. Ялинковому, а споживачі (члени ГО) зобов'язувались профінансувати вартість будівництва мереж каналізації та електропостачання.

При цьому судом критично оцінюється обґрунтування позовних вимог позивача фактами, встановленими в рішенні Господарського суду міста Києва від 24.12.2015 року у справі № 910/24046/15 про визнання недійсним одностороннього розірвання договору, а саме щодо встановлення факту введення КТП в експлуатацію та їх перебування на балансі ТОВ Джерело-1 , а також що КТП 7057(6215) та КТП 6216 належать на праві власності ТОВ "Джерело-1", оскільки право власності на КТП не було предметом спору самої справи №910/24046/15, а оцінка фактів судом, здійснена виходячи з рішення від 16.06.2010 року у справі №35/79, предметом якої справи була Окрема угода № б/н від 02.10.2004 року, яка в наступному була визнана недійсною згідно рішення суду від 21.05.2013 року, яке набрало законної сили 10.10.2013 року, за результатами розгляду судового спору у справі №41/317.

При цьому, перебування майна на балансі суб'єкта господарювання не встановлює та не має прямої залежності із правом власності, а тому таке право, в разі його оскарження чи не визнання іншою особою, може бути доведено в судовому порядку.

Окрім цього суд зазначає, що приєднання нових електроустановок замовника до електричної мережі у 2003 році регулювалось Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики № 28 від 31.07.1996 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 2 серпня 1996 року за № 417/1442 (далі - Правила).

Відповідно до пункту 2.2 Правил приєднання нових чи реконструйованих електроустановок замовника до електричної мережі передбачає такі етапи: подання замовником до електропередавальної організації (основного споживача) заяви про приєднання його електроустановок до електричної мережі. Документи, необхідні для видачі технічних умов, замовник (споживач) додає до заяви про приєднання; підготовка та видача замовнику (споживачу) електропередавальною організацією (основним споживачем) технічних умов приєднання, оплата замовником (споживачем) вартості видачі технічних умов; підготовка електропередавальною організацією (основним споживачем) на основі типового договору (додаток 4) проекту договору про приєднання та його підписання сторонами; розроблення і узгодження замовником (або спеціалізованою організацією на договірних умовах із замовником) проектної документації для об'єктів будівництва і реконструкції; будівництво і монтажно-налагоджувальні роботи; проведення приймально-здавальних випробувань; отримання акта-допуску на підключення електроустановок замовника до електричної мережі; укладення договору про постачання електричної енергії та/або інших договорів, укладення яких передбачено цими Правилами підключення електроустановок замовника до електричної мережі.

Так, Робочим проектом № 2003/5-РП (далі - Робочий проект) електропостачання та зовнішнього освітлення площадки котеджної забудови в елі Бортничі, пров. Інженерний та Ялинковий, вул. Демидівська передбачено, до виробником частини електрообладнання для КТП є ТОВ ЕнергоКаркас , м. Хмельницький. Тобто Робочий проект є документом, який встановлює технічні вимоги, умови для встановлення електрообладнання і підключення його до мереж електропостачання.

На аркуші 4 Розділу 1. Загальна пояснювальна записка Робочого проекту в пункті 1.1. зазначено, що Робочий проект електропостачання та зовнішнього освітлення площадки котеджної забудови Громадського об'єднання "Джерело" розроблено на підставі: завдання на розробку проекту; технічних умов № 24489 від 28.09.2003 р., виданих АЕК Київенерго ;технічних умов КП Київміськсвітло № 334-4 від 07.07.2003 р. Робочим проектом передбачається виконання електропостачання площадки забудови ГО Джерело .

Таким чином, ГО Джерело здійснено всі етапи, які передбачені Правилами для будівництва та підключення нової електроустановки КТП.

Поряд із цим суд зазначає, що всі правочини та дії, на які посилається позивач в позовній заяві в обґрунтування позовних вимог, а саме договір № 12 від 12.11.2003 року, накладна № 30 від 27.11.2003 року, підрядний договір № 893 від 16.04.2004 року, акти виконаних робіт № 893/1 та № 893/2 від 17.09.2004 року, вчинялись позивачем як підрядником та за наслідками попередніх дій ГО Джерело і були частиною господарської діяльності делегованої від ГО Джерело до ТОВ Джерело -1 .

Наразі як зазначено в рішенні Господарського суду міста Києва від 04.08.2006 року у справі № 11/246А, ТОВ "Джерело-1" на час передачі ТМЦ та робіт для створення КТП 6215 не було учасником Договору б/н про організацію та проведення діяльності з метою створення спільної власності від 02.10.2004 року,а стала учасником вказаного Договору на підставі Окремої угоди від 04.04.2005 року.

В свою чергу посилання позивача на оформлення КПТ 7057(6215) на баланс ГО "Джерело" 01.10.2004 року при укладанні договору №2086246 про постачання електричної енергії з ГО "Джерело" з порушенням законодавства, без наявності документів на право власності на КТП 7057(6215) у ГО "Джерело" судом оцінюються критично як такі, що не підтверджені належним доказами та не відповідають фактичним обставинам справи.

Окремо суд звертає увагу, що однією з підстав для задоволення позову позивач, посилаючись на ст. 228 ЦК України, зазначає, що відповідачі, укладаючи оспорюваний договір порушили публічний порядок.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.04.2016 року, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права у подібних правовідносинах, прийшов до такого висновку.

Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, окрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами і стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може 5уш вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на фактичні обставини справи, суд доходить висновку про відсутність ознак того, що договір купівлі - продажу № 1332/18-16 від 29.08.2016 року, укладений між ПАТ КИЇВЕНЕРГО , Громадською організацією Джерело та ТОВ НВП ВЛАДИСЛАВ з наміром порушити публічний порядок.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі ГарсіяРуїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі ХіроБалані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також у зв'язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним і настання відповідних юридичних наслідків, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачеві у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимоги відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 04.01.2019 року.