Рішення

від 21.12.2018 по справі 570/5513/17

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 570/5513/17

провадження № 2/570/552/2018

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 грудня 2018 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника позивачів адвоката ОСОБА_2,

відповідачів ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

секретаря судового засідання Кмін В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.П.Могили, 24/ цивільну справу за позовом ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 до Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_4, ОСОБА_3, треті особи: державний нотаріус Рівненської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_7, Управління Держкомзему у Рівненському районі, Управління Рівненського районного відділу земельних ресурсів про встановлення факту прийняття спадщини, визнання рішення сільської ради недійсним, визнання недійсними Державних актів на земельну ділянку та їх скасування, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

покликаючись на перевищення сільською радою своїх повноважень, що призвело до порушення їх прав, позивачі у поданій до суду 13 грудня 2017 року позовній заяві просять

- встановити факт прийняття ними спадщини після смерті 16 липня 2001 року в с.Решуцьк Рівненського району Рівненської області їх чоловіка та батька ОСОБА_8 відповідно,

- визнати недійсним рішення Олександрійської сільської ради №58 від 11 лютого 2003 року Про передачу земельних ділянок у приватну власність ,

- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії РВ №062581, виданий Рівненським районним відділом земельних ресурсів 05 березня 2004 року на ім'я ОСОБА_3 та скасувати його,

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 15 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та посвідчений державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_7, реєстраційний №12-1411,

- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №842607, виданий Управлінням Держкомзему у Рівненському районі 10 вересня 2012 року на ім'я ОСОБА_4 та скасувати його,

- визнати за ними у порядку спадкування за законом після смерті чоловіка та батька право власності по 1/2 частині за кожним земельної ділянки по вул.Сонячна, 13 в с.Олександрія Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 5624680400:08:032:0016, площею 0,1500 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Відповідно до відзиву на позовну заяву ОСОБА_4 просить відмовити у позові як у зв'язку з пропуском строку позовної давності, так і у зв'язку з безпідставністю та недоведеністю позовних вимог. Стверджує, що позивачами не доведено, що на момент загибелі померлий проживав разом з позивачами та був зареєстрований з ними за однією адресою. Факт вступу в управліення або володіння спадковим майном протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини нічим не підтверджено. Померлий не набув право власності на земельну ділянку.

Аналогічна заява подана і відповідачем ОСОБА_3

Згідно заперечення сільський голова ОСОБА_9 просить відмовити у позові. По суті показав, що на час смерті ОСОБА_8 право власності ним набуте не було., тому станом на 11 лютого 2003 року автоматично віднесена до земель запасу Олександрійської сільської ради, тому ця земельна ділянка передана у приватну власність його матері, яка у 2012 році передана до ОСОБА_4 згідно цивільно-правової угоди.

Учасників справи відповідно до ст.ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи. Інші учасники до суду не з'явилися. Враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторін, дійшов висновку про можливість розглянути справу у відсутність осіб, які не з'явилися до суду.

Позивач ОСОБА_1 підтримує позов повністю і по аналогічних мотивах.

По суті спору показав, що після смерті батька прийняв спадщину, оскільки мав на руках його ощадну книжку, на час смерті батька і в подальшому проживав з матір'ю. На день смерті батька він був неповнолітнім, а потім вчився та працював в Києві. У 2005 році став повнолітнім, але до 2015 року ні до нотаріуса, ні до суду не звертався. В 2011 році він одружився і став задумуватися про батькову спадщину, оскільки є його єдиним спадкоємцем. Баба говорила, що перепише земельну ділянку на нього, але цього не зробила.

Представник позивачів адвокат ОСОБА_2, підтримуючи вимоги та аргументацію своїх довірителів, показала, що померлий ОСОБА_8 і його дружина ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, згодом розлучилися.

Таким чином, доводи, викладені у запереченнях проти позову щодо пропуску позивачами строку позовної давності є безпідставними, оскільки правовідносини із спадкування в даному випадку носять тривалий характер. Аналогічний висновок міститься у рішенні Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-32цс 12, яке відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

При житті ОСОБА_8 виготовив план забудови земельної ділянки, будівельний паспорт земельної ділянки, отримав усі дозвільні документи та розпочав на земельній ділянці по вул.Сонячна, 13 у с.Олександрія Рівненського району Рівненської області будівництво житлового будинку, звівши сарай.

Після смерті чоловіка позивачі спадщину прийняли шляхом фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном. За періоду шлюбу нажили спільне майно - кухонний набір, газову плиту, меблеву стінку, прихожу - які знаходилися у квартирі, де померлий проживав із сім'єю і після його смерті - як речі домашнього вжитку - відповідно до положень чинної на той час ст.533 ЦК УРСР фактично перейшли у володіння та користування його спадкоємців - дружини і неповнолітнього сина. Також беззаперечним доказом прийняття дружиною (особисто і як законною представницею малолітнього ОСОБА_1) спадщини після смерті ОСОБА_5 є факт прийняття ОСОБА_5 залишку коштів, що знаходилися на рахунку її чоловіка № 6151, що знаходяться у ощадкасі № 6397/027 ВАТ Державний ощадний банк України , що підтверджується ощадною книжкою, наявною на руках позивачів на ім'я їх чоловіка та батька відповідно.

У зв'язку із цим ОСОБА_5 і ОСОБА_1 як спадкоємці, які фактично вступили у спадщину - на сьогоднішній день виявили бажання оформити свої спадкові права і на земельну ділянку, яка належала їх чоловіку та батьку відповідно, у зв'язку із чим звернулися до Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області із заявою про з'ясування правового статусу незавершеного будівництва і земельної ділянки, яка у свій час виділялася ОСОБА_1 JI.O.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнає, стверджує, що в 1992 році взяла земельну ділянку для свого сина, бо хотіла забрати його у своє село. Вважає, що вчинила правильно, оскільки ця земельна ділянка нікому крім неї не була потрібна, а її, як неофорлену, могли забрати.

Відповідач ОСОБА_4 просить у задоволенні позову відмовити, оскільки позивачами як пропущено строк позовної давності, про що стороною відповідача подана відповідна заява, так ними і не прийнята спадщина, оскільки ніхто з них не проживав з померлим на час його смерті. ОСОБА_1 ні до неї, ні до своєї бабусі не приїзджав, нічим не допомагав і земельна ділянка стала йому потрібна, коли він вже тривалий час прожив у шлюбі.

Суд, заслухавши їх пояснення, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Позивачі скористалися правовою допомогою.

Як встановлено судом, рішенням Олександрійської сільської ради від 29 липня 1992 року чоловіку ОСОБА_5 та батьку ОСОБА_5 ОСОБА_1 ОСОБА_10 виділено земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку в с.Олександрія Рівненського району.

27 жовтня 1993 року позивачам, ОСОБА_8, сину позивачки від першого шлюбу ОСОБА_11 видано направлення про переселення з смт.Березне у с.Олександрію Рівненського району відповідно до ст.4 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

22 жовтня 1996 року Олександрійською сільською радою винесене рішення № 125 про передачу у приватну власність для індивідуального житлового будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель, зокрема і ОСОБА_8

На заяву позивача 30 жовтня 2014 року надійшла відповідь, що згідно даних земельно- кадастрового обліку Олександрійської сільської ради із 1992 по 1996 роки земельна ділянка у с.Олександрія Рівненського району Рівненської області по вул.Сонячна, 13 площею 0,15 га рахувалася за ОСОБА_8.

16 липня 2001 року помер ОСОБА_8.

14 листопада 2001 року його батьки подали заяву про прийняття спадщини після його смерті на його майно: незавершене будівництво у с.Олександрія.

Відповідно до отриманої вищезазначеної відповіді Олександрійської сільської ради - згідно записів земельно-кадастрової книги Олександрійської сільської ради за 1996 рік (№ 1587) запис ОСОБА_8 закреслено та дописано - ОСОБА_12.

Згідно записів земельно-кадастрової книги Олександрійської сільської ради за 2007 рік (№1709) запис ОСОБА_3 ще раз виправлено на ОСОБА_4 та зазначено підставу - Державний акт на право власності на землю серії ЯМ №842607, виданий 28 серпня 2012 року.

Рішенням Олександрійської сільської ради №58 від 11 лютого 2003 року передано земельну ділянку ОСОБА_3. Відповідно до даного рішення на ім'я ОСОБА_3 видано 05 березня 2004 року Рівненським районим відділом земельних ресурсів державний акт серії РВ №062581.

15 жовтня 2010 року ОСОБА_3 подарувала земельну ділянку, розташовану на території с.Олександрія Рівненського району Рівненської області, загальною площею 0,154 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка належала їй на підставі вищевказаного недійсного державного акту ОСОБА_4, що підтверджується договором дарування від 15 жовтня 2010 року, посвідченим державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за №2-1411.

На підставі цього договору дарування ОСОБА_4 Управлінням Держкомзему у Рівненському районі 10 вересня 2012 року видано державний акт на спірну земельну ділянку серії ЯМ №842607.

03 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на майно його батька, а саме на земельну ділянку в с.Олександрія Рівненського району Рівненської області. 03 грудня 2015 року постановою державного нотаріуса ОСОБА_13 йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що залишилося після смерті 16 липня 2001 року ОСОБА_8 у зв'язку з відсутністю відомостей та документів, необхідних для його видачі.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

У відповідності до вимог п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, крім того, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у ст.317 ЦК України. Згідно з нормою ст.319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Ст.321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст.41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Право власності набувається на підставах, які не заборонені законом. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зі змісту ч.3 ст.1269 ЦК України вбачається, що особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків. У відповідності до ч.4 ст.1268 ЦК України, яка регулює питання про прийняття спадщини, неповнолітня особа вважається такою, що прийняла спадщину, крім випадків, встановлених ч.ч.2-4 ст.1273 цього Кодексу, тобто випадків, коли батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини.

За результатами аналізу встановлених обставин справи та вищенаведених правових норм можна дійти таких висновків.

Суд вважає за необхідне висловити свою думку з приводи заяви відповідача.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст.15, 16, 20 ЦК), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч.1 ст.259 ЦК України).Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

За наведених обставин, позивачівідносяться до спадкоємців першої черги як дружина та син спадкодавця. На час його смерті разом з ним не проживали, доказів того, що спадщину фактично прийняли, не представили та у встановлений шестимісячний строк заяви до нотаріуса про прийняття спадщини не подавали. На день смерті батька ОСОБА_1 був неповнолітнім. Однак на день смерті батька і після його смерті з ним не проживав, заяви про прийняття спадщини після досягнення повноліття не подавав. З вказаним позовом позивачі звернулися через 16 років після смерті батька і через 12 років після досягнення повноліття. Доказів того, що йому встановлено додатковий строк для прийняття спадщини суду не подав.

За наведених обставин позивачам слід відмовити у задоволенні позову за пропуском строку звернення до суду. Оскільки інші позовні вимоги є похідними від вказаної позовної вимоги, у їх задоволенні необхідно відмовити.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв'язку з відмовою у позові понесені судові витрати покладаються на сторону, яка їх понесла.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст.263-265, 282 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

відмовити у позові ОСОБА_5, ОСОБА_1 до Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_4, ОСОБА_3, треті особи: державний нотаріус Рівненської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_7, Управління Держкомзему у Рівненському районі, Управління Рівненського районного відділу земельних ресурсів про встановлення факту прийняття спадщини, визнання рішення сільської ради недійсним, визнання недійсними Державних актів на земельну ділянку та їх скасування, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та визнання права власності на спадкове майно.

Рішення може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, НОМЕР_1, виданий 06 квітня 1998 року Березнівським РВ УМВС України в Рівненській області, РНОКПП НОМЕР_2, проживаючий ІНФОРМАЦІЯ_3.

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_5, НОМЕР_3, виданий 12 червня 2004 року Березнівським РВ УМВС України в Рівненській області, РНОКПП НОМЕР_4, проживаючий ІНФОРМАЦІЯ_6.

Відповідач: Олександрійська сільська рада Рівненського району Рівненської області, розташована по вул.Святопреображенська, 66, с.Олександрія Рівненського району Рівненської області.

Відповідач: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_7, проживаючий ІНФОРМАЦІЯ_8.

Відповідач: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_9, проживаючий ІНФОРМАЦІЯ_8.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Управління Рівненського районного відділу земельних ресурсів, розташоване по вул.П.Могили, 22б, в м.Рівне.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: державний нотаріус Рівненської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_7, знаходиться по вул.Незалежності, 7, в м.Рівне.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Управління Рівненського районного відділу земельних ресурсів, розташоване по вул.Буковинська, 3, в м.Рівне.

Повне судове рішення виготовлено 29 грудня 2018 року.

Суддя: Кушнір Н.В.