Рішення

від 08.01.2019 по справі 640/20918/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 січня 2019 року № 640/20918/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Скидан С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Укрпошта" Дирекції "Автотранспошта" до третя особа: про Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві державний виконавець Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Журавльова Єлизавета Вікторівна визнання протиправною та скасування постанови, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, за участю:

від позивача - Шкарупа О.В.;

від відповідача - Засімов О.С.;

від третьої особи - не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Укрпошта" Дирекція "Автотранспошта" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Журавльової Єлизавети Вікторівни про стягнення виконавчого збору у розмірі 14892,00 грн, що була винесена при примусовому виконанні рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10.09.2018 у справі № 367/8553/17 в рамках виконавчого провадження № 57326473;

- визнати протиправними дії Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, що виразились в порушенні норм права, а саме: частини другої статті 19 Конституції України, частини першої статті 2, частини першої статті 4 Закону України від 02.06.2016 № 1403 "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", частини першої статті 2, частини другої статті 18, частини четвертої статті 27 Закону України від 02.06.2016 № 1404 "Про виконавче провадження" та пунктів 1, 7 розділу І, пунктів 4, 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, та прав і законних інтересів позивача, та зобов'язати утриматись від порушення Закону України від 02.06.2016 № 1404 "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірна постанова не ґрунтується на нормах матеріального права, позаяк не містить роз'яснення строку і порядку оскарження останньої. Звернув увагу, що постанова про стягнення виконавчого збору повинна надсилатись у формі оригінала, а не копії. Акцентує увагу, що оскаржувана постанова була була вручена позивачу з порушенням строків, встановлених Законом України "Про виконавче провадження". Крім того, зазначив, що спірна постанова прийнята державним виконавцем з порушенням строку та процедури, встановлених частиною четвертою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою суду від 24.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/20918/18 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання та викликом сторін на 08.01.2019.

Представник позивача у судовому засіданні 08.01.2019 позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 08.01.2019 заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позов. Зокрема, у відзиві зазначено, що вказане виконавче провадження було відкрито державним виконавцем ОСОБА_5. 05.11.2018 вказане виконавче провадження у зв'язку з звільненням ОСОБА_5 було передано державному виконавцю Журавльовій Є.В., яка за результатами опрацювання останнього встановила, що постанова про стягнення виконавчого збору не винесена, й останньою було винесено оскаржувану постанову 09.11.2018. У зв'язку з невиконанням боржником рішення суду, виконавцем 15.11.2018 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" та в цей же день направлено повідомлення до Управління поліції в Солом'янському районі ГУ НПУ в м. Києві про вчинення кримінального правопорушення. 28.11.2018 до відповідача надійшла заява стягувача про виконання рішення суду, до якого було додано наказ від 15.11.2018 про поновлення на роботі. Додатково зазначено, що відповідно до статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавцем дій не є підставою для скасування такого рішення.

Третя особа явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, причини неявки суду не повідомила, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, у зв'язку з чим судом ухвалено про розгляд справи за відсутності третьої особи.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

09.11.2018 державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Журавльовою Єлизаветою Вікторівною прийнято постанову ВП № 57326473 про стягнення з Дирекції "Автотранспошта" ПАТ "Укрпошта" виконавчого збору у розмірі 14892,00 грн (а.с. 17).

Вважаючи протиправною вказану постанову, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За визначенням статті 1 Закону України від 02.06.2016 N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частиною п'ятою статті 26 Закону N 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Так, постановою державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_5 від 04.10.2018 ВП № 57326473 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 367/8553/17, виданого 11.09.2018 Ірпінським міським судом Київської області, про поновлення ОСОБА_6 на роботі на посаді начальника відділу обліку, підготовки, аналізу та руху кадрів Дирекції "Автотранспошта" ПАТ "Укрпошта" з 09.06.2016.

У пункті 4 резолютивної частини вказаної постанови зазначено, що згідно частини третьої статті 27 Закону N 1404-VIII за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати - юридичної особи.

За визначенням частини першої статті 27 Закону N 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Частиною четвертою вказаної статті Закону N 1404-VIII встановлено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Одночасно частиною третьою статті 40 Закону N 1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

З аналізу наведених положень вбачається, що Законом N 1404-VIII виокремлено випадки, у яких державним виконавцем може бути винесена постанова про стягнення виконавчого збору, а саме:

- одночасно з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження;

- якщо виконавчий збір не стягнуто - не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження).

Так, матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем у відзиві, що при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем не було прийнято постанову про стягнення виконавчого збору.

Спірна постанова прийнята відповідачем лише 09.11.2018.

Постановою державного виконавця від 15.11.2018 закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 367/8553/17, виданого 11.09.2018 Ірпінським міським судом Київської області, про поновлення ОСОБА_6 на роботі на посаді начальника відділу обліку, підготовки, аналізу та руху кадрів Дирекції "Автотранспошта" ПАТ "Укрпошта" з 09.06.2016, на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII.

Оскільки при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем не було прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, така постанова повинна була бути прийнятою не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження, тобто, 16.11.2018.

Разом з тим, оскаржувана постанова прийнята відповідачем, як уже зазначалось, 09.11.2018, тобто, з порушенням процедури, встановленої Законом N 1404-VIII.

З огляду на наведене, судом не приймаються до уваги посилання відповідача на статтю 13 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до частини п'ятої якої порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури , передбаченої цим Законом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо решти доводів позивача, суд зазначає наступне.

Так, частиною першою статті 13 Закону N 1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 7 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 N 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 N 2832/5) встановлено, що постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити:

номер виконавчого провадження;

вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене;

мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову;

резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови.

Вивчивши зміст спірної постанови, суд вважає, що остання повністю відповідає наведеним положенням Інструкції, позаяк мотивувальна частина містить посилання на норми Закону N 1404-VIII та підстави її прийняття, а у резолютивній частині роз'яснено позивачу, що строки і порядок оскарження встановлені Законом N 1404-VIII.

Суд звертає увагу позивача, що Інструкцією N 512/5 не встановлено чіткої форми постанови про стягнення виконавчого збору, при цьому, спірна постанова містить усі реквізити, передбачені пунктом 7 розділу І Інструкції N 512/5.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд звертає увагу, що решта наведених позивачем підстав в обґрунтування позовних вимог є формальними та не можуть бути самостійними підставами для скасування спірного рішення.

Враховуючи, що судом встановлено, що спірна постанова прийнята відповідачем з порушенням процедури, визначеної Законом N 1404-VIII, суд не вбачає підстав для надання правової оцінки решті доводам позивача.

Також суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання останнього утриматись від вчинення дій, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

&?е;...&gя; поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

На думку суду, самі по собі оспорювані дії не створюють будь-яких правових наслідків для позивача, позаяк примусове виконання рішень віднесено до дискреційних повноважень відповідача. Правові наслідки, у даному випадку, для позивача несуть акти індивідуальної дії - постанова про стягнення виконавчого збору.

У даному випадку вимога про зобов'язання відповідача утриматись від порушення Закону України від 02.06.2016 № 1404 "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень, є похідною та задоволенню не підлягає. Крім того, як станом на час звернення з даним позовом до суду, так і станом на час розгляду справи судом, виконавче провадження № 57326473 є закінченим.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш ИВ:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" Дирекції "Автотранспошта" (03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 13, ідентифікаційний код 25777646) задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Журавльової Єлизавети Вікторівни від 09.11.2018 ВП № 57326473 про стягнення виконавчого збору.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (03036, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 76А, ідентифікаційний код 35008087) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" Дирекції "Автотранспошта" (03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 13, ідентифікаційний код 25777646) 1762,00 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко