Постанова

від 08.01.2019 по справі 489/4194/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

08.01.19

22-ц/812/76/19

Провадження №22-ц/812/76/19

Категорія 53

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 січня 2019 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Коломієць В.В. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Цуркан І.І.

за участі позивача ОСОБА_1, представника відповідача - Жовтоножка Р.О.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №489/4194/17 за апеляційною скаргою Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу на рішення, яке постановив Ленінський районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Тихонової Наталі Станіславівни у приміщенні цього суду 24 жовтня 2018 року, за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу про зміну дати звільнення та стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2017 р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу про зміну дати звільнення та стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки.

Позовні вимоги мотивувала тим, що працювала у відповідача на посаді бухгалтера та згідно наказу №53-к/тр з 28 квітня 2017 р. мала бути звільнена за згодою сторін. Однак, 27 квітня 2017 р. дію наказу про звільнення позивача призупинено в зв'язку з необхідністю передачі нею справ та проведенням внутрішньої перевірки стану бухгалтерського обліку та звітності. Позивач до 02 червня 2017 р. продовжувала працювати та здійснювала свої посадові обов'язки. До того ж, трудова книжка позивачу після звільнення повернута відповідачем із затримкою, тобто затримка у видачі має місце з 02 червня 2017 р. (останній робочій день) по 26 червня 2017 р. (день, коли відповідач надіслав позивачу лист із пропозицією забрати трудову книжку). Отже, позивач має право на отримання середнього заробітку у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки.

Крім того, відповідачем в трудовій книжці позивача не внесено змін щодо дати її звільнення з урахуванням строку виконання нею трудових обов'язків після дати, визначеної в наказі про звільнення.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд зобов'язати відповідача змінити дату її звільнення з 28 квітня 2017 р. на 02 червня 2017 р. , шляхом внесення відповідних записів до трудової книжки, а також стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за затримку видачі трудової книжки з 02 червня 2017 р. по 26 червня 2017 р.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримала, проте змінила дату звільнення, яку потрібно вказати у трудовій книжці на 31 травня 2017 р., та, відповідно, просила стягнути середній заробіток за 26 робочих днів.

Відповідач згідно поданого відзиву позовні вимоги визнавав частково та вказував, що: 28 квітня 2017 р. був останнім робочим днем позивача, а продовження виконання нею посадових обов'язків було спричинено лише необхідністю виконання посадової інструкції в повному обсязі; твердження позивача про її примушення керівництвом ліцею до виходу на роботу не відповідає дійсності; з 29 квітня 2017 р. на добровільних засадах було продовжено трудовий договір між сторонами у зв'язку із виходом позивача на роботу; заява позивача від 31 травня 2017 р. про відновлення дії наказу про її звільнення не містить жодних відомостей про її візування керівництвом та ознайомлення керівника позивача із нею, реєстраційний номер та дата реєстрації на заяві поставлені позивачем самостійно; у поданій заяві позивач не вказала ні дату бажаного звільнення, ні підставу звільнення; 02 червня 2017 р. позивач за власним бажанням перестала ходити на роботу; в табелі обліку робочого часу вбачається, що останнім відпрацьованим днем позивачем у відповідача було 01 червня 2017 р.; оскільки позивач ухилялась протягом тривалого часу від отримання книжки, 26 червня 2017 р. відповідач направив їй листа про отримання трудової книжки; відповідач не має сплачувати позивачу середній заробіток за час нібито вимушеного прогулу, оскільки позивач не відвідувала роботу за власним бажанням, через що взагалі мала бути звільнена за прогул.

Представники відповідача в судовому засіданні позов визнали в частині зміни дати звільнення на 31 травня 2017 р., в іншій частині позов не визнали, вважаючи його безпідставним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2018 р. позовні вимоги задоволені.

Зобов'язано Миколаївський професійний ліцей торгівлі та ресторанного сервісу змінити дату звільнення ОСОБА_1 з 28 квітня 2017 р. на 31 травня 2017 р. та внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1

Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в розмірі 5 618 грн. 08 коп. та на користь держави судовий збір в розмірі 1 280 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1, вона звільнена з Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу 28 квітня 2017 р., що, в свою чергу, суперечить зібраним доказам у справі та не відповідає дійсності. Відповідачем надано табель обліку робочого часу та журнал відвідувань Ліцею працівниками, з яких вбачається, що останнім робочим днем ОСОБА_1 було 31 травня 2017 р. і факт продовження трудових відносин між сторонами відповідачем не заперечувався та не спростовувався. Враховуючи вищевикладене в силу вимог ч. 5 ст. 235 КЗпП України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині нарахування середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню та провів розрахунок відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. № 100, та враховуючи середню заробітну плату позивача за останні два повних робочих місяця встанови, що середньоденна заробітна складає 216 грн. 08 коп. (3484,80+1742,40+2768+432/39), а приймаючи до уваги кількість робочих днів, на які було затримано видачу позивачу трудової книжки, середній заробіток за час затримки, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1, складає 5 618 грн. 08 коп. (26 робочих днів х 216 грн. 08 коп.).

В апеляційній скарзі Миколаївський професійний ліцей торгівлі та ресторанного сервісу вказує, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не враховані норми чинного законодавства України та обставини, які є важливими для правильного вирішення справи по суті, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, в якому визнати датою звільнення позивачки останній день виходу на роботу - 01 червня 2017р., а в інших позовних вимогах відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 29 квітня 2017 р. позивач вийшла на роботу, тому відповідно до ч 2 ст. 38 КЗпП України дія трудового договору була продовжена, нової заяви про звільнення позивач не подавала, тобто нова дата звільнення не була визначена, а позивач 02 червня 2017 р. перестала виходити на роботу без поважних причин (скоїла прогул) та ухиляється від отримання трудової книжки. За такого відповідач вважає, що рішення суду слід скасувати, ухвалити нове, в якому визнати датою звільнення ОСОБА_1 останній день виходу на роботу - 01 червня 2017 р., а у задоволенні інших позовних вимог - відмовити. Також відповідач звертає увагу на неправильний розрахунок судом середнього заробітку, який підлягав стягненню, оскільки фактично, суд взяв до розрахунку кількість не робочих, а календарних днів затримки видачі трудової книжки.

Заперечень на апеляційну скаргу позивачем не надавалось.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).

В силу п. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Як роз'яснено в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 р. № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_1 з 17 квітня 2013 р. працювала в Миколаївському професійному ліцеї торгівлі та ресторанного сервісу на посаді бухгалтера І категорії та 18 квітня 2017 р. подала заяву на ім'я директора ліцею про звільнення з 28 квітня 2017 р. за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін).

Відповідно до наказу директора Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу від 25 квітня 2017 р. за №53к/тр ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера за згодою сторін з 28 квітня 2017 р. Також зазначено, що ОСОБА_1 може бути звільнена після належного оформлення, повної передачі справ і документації членам комісії, яка повинна бути зроблена до дня звільнення.

Таким чином, сторони досягли згоди щодо звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України та визначили дату такого звільнення - 28 квітня 2017 р. і ця домовленість могла бути анульована (змінена) лише при взаємній згоді про це роботодавця та працівника.

Наказом директора Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу від 27 квітня 2017 р. за №58к/тр дію наказу від 25 квітня 2017 р. за №53к/тр в частині звільнення позивача 28 квітня 2017 р. зупинено.

Доказів погодження сторонами трудового договору змісту наказу від 27 квітня 2017 р. за №58к/тр та визначення ними нової дати звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ст. 36 КЗпП України відповідачем суду не надано.

З представлених доказів (табелів робочого часу) вбачається, що ОСОБА_1 продовжувала працювати у ліцеї після 28 квітня 2017 р., у травні 2017 р. та 01 червня 2017 р. Такі обставини сторонами не заперечуються.

Відповідно до розрахункових листів за квітень 2017 р., травень 2017 р., червень 2017 р. позивач отримувала заробітну плату за виконувану роботу бухгалтера.

Згідно заяви позивача від 31 травня 2017 р. вона звернулась до директора Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу з проханням поновити дію наказу №53к/тр від 25 квітня 2017 р. в частині її звільнення, починаючи з 31 травня 2017 р.

Доводи представника відповідача про те, що реєстраційний номер та дата реєстрації на заяві поставлені позивачем самостійно і заява не була подана до керівництва закладу не заслуговують на увагу, оскільки вказана заява пройшла належну реєстрацію у системі діловодства відповідача.

Наказом від 31 травня 2017 р. №80/0 відновлено наказ від 25 квітня 2017 р. №53 К/ТР та зазначено вважати наказ від 27 квітня 2017 р. за №57/1 К/ТР недійсним. Зобов'язано бухгалтера ОСОБА_1 передати матеріальні цінності працівнику бухгалтерії, який має право на виконання відповідних функцій згідно з посадовою інструкцією; своєчасно надати та підготувати належним чином бухгалтерську документацію до 15 червня 2017 р.

Відомості про ознайомлення позивача із даним наказом або відмову її від ознайомлення, узгодження сторонами даного наказу та нової дати звільнення за угодою сторін відповідачем суду не надані. Усі доводи відповідача цей факт не спростовують, отже відповідачем не доведено обізнаність позивача про дату звільнення та необхідність отримання трудової книжки саме у зазначений день.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що відповідач всупереч вимогам ч. 1 ст. 21, п. 1 с. 36 КЗпП України в односторонньому порядку змінив умови досягнутої з позивачем угоди щодо її звільнення з 28 квітня 2017 р., яка була оформлена наказом від 25 квітня 2017 р. №53к/тр. При цьому підстави звільнення сторонами змінені не були.

Через таке аргументи відповідача в апеляційній скарзі про необхідність подання позивачем нової заяви про звільнення та неподання такої заяви, суперечать вимогам трудового законодавства.

Також відхиляються колегією суддів доводи відповідача про застосування положень ч. 2 ст. 38 КЗпП України щодо продовження дії трудового договору після 28 квітня 2017 р., оскільки вказана норма регулює порядок звільнення з інших підстав - з ініціативи працівника, тоді як сторони досягли згоди стосовно звільнення позивача за п. 1 ст. 36 КЗпП України і ця домовленість у передбачений законом спосіб анульована або змінена не була.

01 червня 2017 р. трудові відносини сторін були припинені, позивач на роботу не вийшла, але трудова книжка позивачу видана не була.

13 червня 2017 р. позивач звернулась до директора Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу із проханням про повернення їй трудової книжки та оформлення її звільнення.

Проте, відповіді на свої звернення та трудової книжки позивач не отримала.

У зв'язку з наведеним позивач зверталась зі скаргами до начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Миколаївській області (02 червня 2017 р.), Прокуратури Миколаївської області (26 червня 2017 р.) на керівництва ліцею, а саме - непроведення її звільнення, нездійснення розрахунку та невидачу трудової книжки та просила усунути порушення її прав.

26 червня 2017 р. директор Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу Жовтоножко Р.О. повідомив позивача про те, що трудова книжка знаходиться в ліцеї та позивач має змогу її отримати.

26 липня 2017 р. та 27 липня 2017 р. працівниками Департаменту освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації проведено перевірку, в ході якої встановлено, що 31 травня 2017 р. директором Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу видано наказ Про передачу справ та матеріальних цінностей бухгалтером ОСОБА_1 та відновлено дію наказу від 25 квітня 2017 р. №53к/тр та дано розпорядження про підготовку та передачу справ і документації у термін до 15 червня 2017 р.

Відповідно до Повідомлення Департаменту освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації від 18 серпня 2017 р., адресованого позивачу, вбачається, що в ході перевірки відповідача встановлено, що трудові книжки звільнених працівників видаються з порушенням вимог законодавства. Так, ОСОБА_1 звільнена із займаної посади 28 квітня 2017 р. без повернення її трудової книжки, яка станом на 26 липня 2017 р. знаходилась у закладі, а адміністрація ліцею вжила заходів для повернення трудової книжки позивачу лише 26 червня 2017 р.

З наданої позивачем копії запису у трудовій книжці вбачається, що відповідачем зроблений запис про звільнення ОСОБА_1 з Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу 28 квітня 2017 р. за п. 1 ст. 36 КЗпП України, що суперечить встановленим судом обставинам та наявним у справі доказам.

З урахуванням викладених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначена дата звільнення не відповідає дійсності, а позовні вимоги щодо внесення відповідних змін у дату звільнення підлягають задоволенню.

Однак суд помилково визначив, що останнім робочим днем ОСОБА_1 було 31 травня 2017 р., тоді як наявними у справі доказами підтверджується, що вона працювала 01 червня 2017 р. і ці обставини визнані сторонами, а тому в силу ч.1 ст. 82 ЦПК України не потребують доказування.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, необхідно зазначити таке.

В силу ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із п. 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджених наказом N 58 від 29 липня 1993 р. Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі - Інструкція) записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (ч. 5 ст. 235 КЗпП України).

В силу пунктів 4.1, 4.2 Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Оскільки у день припинення трудових відносин - 01 червня 2017 р. позивачу трудова книжка не була видана з вини відповідача, суд обґрунтовано встановив, що трудові права позивача порушені і з відповідача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Як встановлено судом, трудова книжка позивачу не була видана в останній день її роботи - 01 червня 2017 р. 26 червня 2017 р. відповідач повідомив позивача про можливість отримати трудову книжку.

З урахуванням принципу диспозитивності (ч. 1 ст. 13 ЦПК України), в межах заявлених позивачем вимог, зазначених вище обставин, колегія суддів вважає за необхідне встановити, що днем звільнення позивача є 01 червня 2017 р. (останній робочий день позивача), період вимушеного прогулу становить з 01 червня 2017 р. по 26 червня 2017 р. (день повідомленні позивача про можливість отримати трудову книжку) та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 червня 2017 р. по 26 червня 2017 р.

Доводи про наявність вини позивача у неотриманні трудової книжки спростовуються наступним.

Так, законодавець саме на роботодавця покладає обов'язок забезпечити вручення звільненому працівникові трудової книжки у день звільнення та здійснити передбачені заходи у разі неможливості вчинення таких дій, а отже виходячи із загальних принципів трудового законодавства, положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України відповідач має довести відсутність своєї вини у затримці видачі трудової книжки.

З огляду на встановлені судом порушення вимог трудового законодавства, допущені відповідачем у процесі звільнення позивача за п. 1 ст. 36 КЗпП України, що призвело до правової невизначеності становища працівника ОСОБА_1, наявні у матеріалах справи звернення позивача з приводу оформлення її звільнення та отримання трудової книжки до відповідача, Територіальної державної інспекції з питань праці у Миколаївській області, Прокуратури Миколаївської області, колегія суддів вважає доведеним, що саме з вини відповідача трудова книжка не була вручена у передбачений законом термін.

Надані відповідачем докази таких висновків не спростовують.

Зокрема, не є доказом ухилення ОСОБА_1 від отримання трудової книжки звернення до органів внутрішніх справ з приводу зникнення працівника, її розшуку, оскільки такі дії не відповідають вимогам Інструкції, якою передбачений порядок дій роботодавця для вручення трудової книжки в разі відсутності працівника на роботі.

Щодо посилань відповідача на скоєння позивачем прогулу, таке колегія суддів не бере до уваги, оскільки позивача звільнено з інших підстав.

Однак, колегія суддів погоджується з аргументами відповідача щодо помилкового розрахунку судом середнього заробітку, розмір якого має сплатити роботодавець за вимушений прогул.

Алгоритм розрахунку середньої заробітної плати передбачений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. № 100 (далі - Порядок).

Зокрема, відповідно до абзаців 3, 4 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу п. 4 цього Порядку.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

В силу пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням

заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, суд правильно, у відповідності до Порядку, відомостей щодо отриманої ОСОБА_1 заробітною платою на підставі розрахункових листів за два повні останні місяці роботи (а.с. 103) визначив, що середньоденна заробітна плата позивача становить 216 грн. 08 коп.

Між тим, суд при здійсненні розрахунку помилково виходив з кількості календарних днів вимушеного прогулу (хоча зазначив, що виходить з кількості робочих днів), тоді як слід взяти для розрахунку кількість робочих днів за період вимушеного прогулу (з 02 по 26 червня 2017 р.), що становить 17 робочих днів, а тому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 3 673 грн. 36 коп. (216,08 грн. х 17 робочих днів).

За такого колегія суддів приходить до висновку, що суд припустився неправильного застосування норм матеріального права, а тому рішення суду в силу п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України необхідно змінити.

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів не вбачає підстав для зміни рішення суду, оскільки з урахуванням зміни рішення суду першої інстанції, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача, залишився незмінним відповідно до ставок, визначених Законом України Про судовий збір .

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2018 року змінити в частині покладення обов'язку змінити дату звільнення, записів у трудовій книжці та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу з 28 квітня 2017 року на 01 червня 2017 року .

Зобов'язати Миколаївський професійний ліцей торгівлі та ресторанного сервісу змінити дату звільнення ОСОБА_1 з 28 квітня 2017 року на 01 червня 2017 року та внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1.

Стягнути з Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу, ЄДРПОУ 01566423, на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в розмірі 3 673 (три тисячі шістсот сімдесят три) грн. 08 коп. з подальшим утриманням податків та інших обов'язкових платежів.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: В.В. Коломієць

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 09 січня 2019 року