Рішення

від 27.12.2018 по справі 816/3029/13-а

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/3029/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Канигіної Т.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Скорика С.В.,

представника відповідача - Базавлук К.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом

позивача Приватного підприємства "Тексфарт" до відповідача: Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

22.05.2013 Приватне підприємство "Тексфарт" (надалі - ПП "Тексфарт") звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.01.2013 № 0000782301/171, № 0000792301/172, якими підприємству збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 41907,00 грн та з ПДВ - 20705,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що господарські операції з Приватним підприємством "Анві продукт" (далі - ПП "Анві продукт") підтверджені первинними бухгалтерськими документами. Під час господарських операцій з позивачем підприємство було зареєстроване платником ПДВ.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2013 позов Приватного підприємства "Тексфарт" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 30.01.2013 №№0000792301/172, 0000782301/171; стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Тексфарт" витрати зі сплати судового збору в розмірі 626 (шістсот двадцяти шести) гривень 13 (тринадцяти) копійок.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2013 № 816/3029/13-а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2013 у справі № 816/3029/13-а залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 19.06.2018 касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області задоволено частково: постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2013 скасовано повністю і передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції /а.с.132-139, т.1/.

Справа надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 10.08.2018 та за результатом проведення автоматизованого розподілу судову справу № 816/3029/13-а передано до провадження судді Канигіної Т.С.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2018 справу прийнято до провадження, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку загальної позовного провадження, а також призначено підготовче судове засідання на 06.09.2018 /а.с. 144-146, т.1/.

У письмових поясненнях, надісланих до суду електронною поштою 31.08.2018, позивач наполягав на недоведеності факту фіктивності підприємства контрагента, а саме: наявності вироку суду стсоовно посадових осіб ПП "Анві Продукт" /а.с. 149-151, т.1/.

У підготовчому засіданні 06.09.2018 задоволено клопотання відповідача та замінено відповідача з Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ), а також оголошено перерву до 20.09.2018.

У додаткових поясненнях, долучених у підготовчому засіданні 06.09.2018, відповідач наполягав на встановленні відхилення за перевіряємий період за податковим кредитом на загальну суму 16564 грн. Крім того, за результатами зустрічної звірки ПП "Анві Продукт" не підтверджено реальність здійснення господарських операцій. Наголошував на тому, що Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій, зазначав про неврахування доводів податкового органу про наявність кримінального провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення - фіктивне підприємництво /а.с. 157-158, т.1/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 відкладено підготовче засідання на 11.10.2018.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.10.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 31.10.2018.

31.10.2018 електронною поштою до суду надійшли додаткові пояснення представника позивача, відповідно до яких останній звертав увагу суду на той факт, що виходячи з аналізу свідків директорів ПП "Анві Продукт", які давали свої свідчення під присягою суду, підтверджено, що господарська діяльність такого підприємства не носила ознак фіктивності, як на це вказує відповідач у своїх запереченнях та додаткових поясненнях. За доводами позивача, висновки контролюючого органу щодо порушення суб'єктом господарювання ПП "Анві Продукт" вимог статей 20, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції, оскільки такі органи не наділені повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства; зважаючи на відсутність судових рішень про визнання угоди між ПП "Тексфарт" та ПП "Анві Продукт" недійсними, такі угоди є дійсними та законними /а.с. 34-40, т.2/.

31.10.2018 представник позивача надала клопотання про розгляд справи без її участі.

У підготовчому засіданні 31.10.2018 оголошено перерву до 08.11.2018.

08.11.2018 від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких зазначено про суперечливість наданих свідчень /а.с. 47-48, т.2/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.11.2018.

У зв'язку з перебуванням судді Канигіної Т.С. на лікарняному, судове засідання 29.11.2018 перенесено на 04.12.2018.

У судовому засіданні 04.12.2018 розгляд справи по суті відкладено на 18.12.2018 та постановлено ухвалу про витребування доказів у позивача.

17.12.2018 до суду надійшла заява позивача про подальший розгляд справи по суті без участі його уповноваженого представника /а.с. 103-104, т.2/.

17.12.2018 до суду надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких представником позивача пояснено щодо подальшого використання придбаних товарно-матеріальних цінностей та наголошено про недоведеність відповідачем фіктивності підприємства контрагента /а.с. 105-106, т.2/.

У судовому засіданні 18.12.2018 у зв'язку із задоволенням клопотання представника відповідача оголошено перерву до 27.12.2018.

27.12.2018 до суду надані додаткові пояснення відповідача, у яких останній зазначає про ненадання позивачем належних доказів оприбуткування товару, тому надана копія акта здачі-приймання товару не може бути доказом подальшого використання /а.с. 144, т.2/.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила суд відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

09.04.2008 ПП "Тексфарт" зареєстроване у якості суб'єкта господарювання виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, з 20.12.2010 підприємство зареєстроване платником ПДВ.

Видами економічної діяльності ПП "Тексфарт" є інші будівельно-монтажні роботи, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, оброблення металів та нанесення покриття на метали, неспеціалізована оптова торгівля, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до положень пункту 75.1 статті 75 та пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

У період з 06.12.2012 по 11.12.2012 згідно з наказом від №3121 від 05.12.2012 та відповідно до направлень від 05.12.2012 №5209/005209, №5210/005210, Кременчуцькою ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Тексфарт" по питанню взаємовідносин з ТОВ "Продсервіс 2012", ТОВ "Самі Груп", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Сі Гейт", ТОВ "Всеукраїнська творча спілка", ПП "Анві Продукт", ТОВ "Арвет", ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Печерський міст ЛТД", ПП "Дан Кремінь", ТОВ "Чєнгун", ТОВ "Економ-Ресурс", ТОВ "Імпекс Продгарант", ТОВ "Верес Груп", ТОВ "Спецпродсервіс", ТОВ "ПГ "Інтєксторг", ТОВ "Реал Інвест" за період з 01.01.2009 по теперішній час у зв'язку з неповним наданням пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ 30.11.2012 №38793/10/22-112.

Перевіркою встановлено заниження ПДВ за серпень 2011 року у сумі 16564,00 грн та заниження податку на прибуток на 41907,00 грн, чим порушено вимоги підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки Кременчуцькою ОДПІ складено акт перевірки №5485/22-209 від 14.12.2012 /а.с. 34-46, т.1/, на підставі якого Кременчуцькою ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 30.01.2013 №0000792301/172, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 20705,00 грн, з яких: 16564,00 грн за основним платежем, 4141,00 грн - штрафні (фінансові) санкції, а також №0000782301/171, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 41907,00 грн, з яких: 41907,00 грн за основним платежем /а.с. 11-12, т.1/.

Позивач, не погодившись із цими податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням суб'єкта владних повноважень та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.

Податковий кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з положеннями статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно з актом перевірки підставою для нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 41907,00 грн та з ПДВ у розмірі 16564,00 грн стали господарські правовідносини позивача з ПП "Анві Продукт".

З матеріалів справи вбачається, що 26.08.2011 між ПП "Тексфарт" (покупець) та ПП "Анві Продукт" (продавець) укладено договір №26/08, за умовами якого останній поставляв ПП "Тексфарт" товар, а саме: костюм захисний малярний одноразовий, розчинник Р-4, розчинник 646-БП, емаль ЕП-773 /а.с. 13, т.1/.

Відповідно до матеріалів справи, підставою для формування позивачем податкового кредиту стала видана ПП "Анві Продукт" податкова накладна від 26.08.2011 № 18 /а.с. 16, т.1/.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ПП "Анві Продукт" позивачем надано рахунок-фактуру від 26.08.2011 № 4/2608, видаткову накладну від 26.08.2011 № 4/2608, копії яких долучено до матеріалів справи /а.с.14-15, т.1/.

На підтвердження оплати таких товарно-матеріальних цінностей до справи долучено засвідчену копію виписки по особовому рахунку /а.с. 17-18, т.1/.

Згідно з пояснень позивача транспортування товару здійснювалось продавцем.

Приймаючи до уваги, що позивачем не здійснювалося транспортування товару, позивач не був вантажовідправником товару, у зв'язку з чим позивач не приймав участь у складанні первинних документів по такому транспортуванню.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з пунктом 8.26 цих Правил вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.

Підпунктом 11.1 пункту 11 цих Правил визначено, що товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів.

Водночас, суд зазначає, що транспортна накладна є первинним документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг; проте, товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару, та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до статті 545 ЦК України підтвердження факту та належності виконання зобов'язання є письмове підтвердження одержання такого виконання кредитором.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У даному випадку первинними документами, що підтверджують фактичність господарських операцій між ПП "Тексфарт" та ПП "Анві Продукт", є видаткові та податкові накладні.

На підставі господарських операцій з ПП "Анві Продукт" позивачем віднесено до валових витрат 82820,00 грн та сформовано податковий кредит у розмірі 16564,00 грн.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що в межах власної господарської діяльності придбаний у ПП "Анві Продукт" товар позивач використовував для виконання договірних зобов'язань перед ЗАТ "Запорізький завод важкого кранобудування" по очищенню та фарбуванню металоконструкцій, що підтверджується наявними у матеріалах справи актом здачі-приймання робіт (надання послуг), акт списання матеріалів, витрачених на виконання робіт /а.с. 19-22, т.1/.

Указані правовідносини, крім іншого, підтверджені долученими до матеріалів справи засвідченими копіями договору № 04/2024 від 20.01.2011, укладеного між ЗАТ "Запорізький завод важкого кранобудування" та ПП "Тексфарт", з його додатковими та додатковими угодами, а також податкових накладних, що надані у демонстраційному режимі (відповідно до пояснень представника позивача у зв'язку із закінчення терміну дії ліцензії підприємства на користування програмним забезпеченням "M.E.Doc") /а.с. 107-138, т.2/.

Щодо посилань відповідача про непідтвердження позивачем оприбуткування товару, придбаного у спірного контрагента, та спірності його використання при виконанні договірних зобов'язань перед ЗАТ "Запорізький завод важкого кранобудування", суд зауважує про їх неналежність з наступних підстав.

У силу частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, зважаючи, що такі обставини не ставились під сумнів під час проведення перевірки та не знайшли свого відображення в акті перевірки, а також у ході розгляду справи першою, апеляційною та касаційною інстанціями, суд не може вважати їх належними.

Доказів анулювання свідоцтва платника ПДВ ПП "Анві Продукт" на час здійснення спірних господарських операцій з ПП "Тексфарт" відповідач не надав.

Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 зазначав наступне.

Висновок ОДПІ про порушення позивачем порядку ведення податкового обліку обґрунтований тим, що взаємовідносини між позивачем та первинні документи, складені за результатами господарських операцій між позивачем та ПП "Анві Продукт", носять фіктивний характер, є нікчемними. При цьому ОДПІ посилається на податкову інформацію щодо господарської діяльності ПП "Анві Продукт", що міститься у зведених автоматизованих системах та акті ДПІ Солом'янського району м. Києва від 05.09.2012 про результати проведення зустрічної звірки ПП "Анві Продукт", згідно з якою: відхилення задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту становили по взаємовідносинам із позивачем та ПП "Анві Продукт" становили 16564,00 грн; реальність господарських операцій ПП "Анві Продукт" з його контрагентами у період з 01.04.2011 по 31.11.2011 не підтверджена; порушена кримінальна справа стосовно громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо створення фіктивних підприємств з метою податковою мінімізації та їх реєстрації на підставних осіб, зокрема ПП "Анві Продукт"; директор та засновник ПП "Анві Продукт" ОСОБА_5 заперечує свою причетність до господарської діяльності зазначеного підприємства. Крім того, у ході перевірки встановлена відсутність у ПП "Тексфарт" товарно - транспортних накладних та сертифікатів якості товару.

Докази, на які послалися суди в ухвалених рішеннях, вважаються обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визнання податкових зобов'язань, а податковий орган, приймаючи податкові повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив із того, що операції між позивачем та ПП "Анві Продукт" є фіктивними, вчинені без наміру створення правих наслідків, водночас, встановивши, що позивач занизив валовий дохід внаслідок оприбуткування товару на суму 99384,00 грн з подальшим його використанням /а.с. 44, т.1/.

Суди повинні були з урахуванням сутності заперечень податкового органу проти позову витребувати у відповідача докази, які підтверджують його доводи щодо того, що наведені в податковій накладній відомості не відповідають дійсності. Якщо податковим органом таких доказів не надано або надані докази були недостатніми, суд керуючись частинами четвертою, п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи), зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Отже, наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Суди попередніх інстанцій ці обставини не врахували, доводи податкового органу про наявність кримінального провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення - фіктивне підприємництво залишили поза увагою і не дослідили, наявність вироку про притягнення винних осіб за скоєння злочину до відповідальності не перевіряли.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про протиправне збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та ПДВ згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, сформульовані в результаті неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини п'ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

З урахуванням висновків Верховного Суду, дослідивши під час нового розгляду справи, суд першої інстанції встановив наступне.

Вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28.07.2014 у справі № 537/3617/13-к за результатами розгляду кримінального провадження № 32012180000000001 за обвинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч. 3 ст.358, ч.4 ст. 358, ч.5 ст.27, ч. 1 ст. 212, ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 209, ч.3 ст.212 КК України, зокрема, встановлено: визначаючи доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, суд виходить з наступного.

Так, ч. 2 ст. 205 КК України передбачено відповідальність за фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок здійснення підприємницької діяльності. Додатковим факультативним об'єктом можуть бути встановлений порядок оподаткування й отримання кредитних ресурсів, добросовісна конкуренція, право власності.

Об'єктивна сторона злочину виражається в одній з двох дій:

1) створення юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми - суб'єкта підприємницької діяльності;

2) придбання такої юридичної особи.

Одночасно діяльність, яку здійснює підприємство можна віднести до фіктивної, у випадку наявності наступних ознак: підприємство зареєстроване на підроблені або загублені документи; засновниками, учасниками та посадовими особами юридичної особи або фізичною особою - підприємцем є так звані "підставні особи", які не займаються господарською діяльністю, а лише містяться в документах; підприємство не сплачує податків чи зборів до державного чи місцевого бюджету; підприємство здійснює діяльність, яка не передбачена у статуті, без отримання відповідних дозволів та ліцензій; не ведеться порядок бухгалтерського обліку та податкової звітності; підприємство відсутнє за місцем знаходження; підприємство знаходиться за неіснуючою адресою, або за адресою масової реєстрації; засновники таких суб'єктів господарювання досить часто реєструють нові підприємства, які займаються аналогічною фіктивною діяльністю.

Що стосується саме придбання суб'єкта господарювання, то відповідальність за ч. 1 ст. 205 КК України несе спеціальний суб'єкт - власник юридичної особи, що прийняв рішення про створення або придбання юридичної особи.

Суб'єктом злочину може бути: осудна особа, яка досягла 16-річного віку і виступає як засновник або набувач суб'єкта підприємництва - юридичної особи або за допомогою чужих чи підроблених документів реєструє (придбаває) такий суб'єкт; службова особа підприємства або організації, яка прийняла рішення про створення чи придбання іншої юридичної особи; власник (засновник) юридичної особи, який прийняв таке ж рішення.

Під створенням суб'єкта підприємницької діяльності у контексті ст. 205 слід розуміти вчинення дій, результатом яких має стати юридичне заснування нової, раніше не існуючої організації, котра переслідує мету одержання прибутку. До таких дій належать, зокрема, розробка і прийняття установчих документів, оголошення підписки на акції створюваного акціонерного товариства, подання установчих документів до органів, які здійснюють державну реєстрацію суб'єктів підприємництва, власне державна реєстрація юридичної особи, відкриття банківських рахунків, постановка на облік у податкових органах, отримання дозволу на виготовлення штампів і печаток

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою - прикрити незаконну діяльність або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Незаконною діяльністю, прикрити яку прагнуть особи, винні у фіктивному підприємництві, визнається, зокрема: легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом; одержання кредитів нібито для здійснення підприємницької діяльності; ухилення від оподаткування; ведення недобросовісної конкурентної боротьби; монополізація ринку товарів і послуг; одержання в оренду приміщень і земельних ділянок з метою їх використання для інших потреб, відмінних від легального підприємництва; залучення коштів населення з їх подальшим використанням у власних інтересах, приховування ролі фактичного інвестора у придбанні певного об'єкта тощо.

Так, судом встановлено, що обвинувачений у період вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень займав посаду директора та бухгалтера таких юридичних осіб, як ТОВ "Спецпродсервіс", ТОВ "Реал Інвест", ТОВ "Верес Груп", ТОВ "Промислова група "Інтексторг".

Крім того, також встановлено, що він не являвся ні засновником, ні директором, ні жодною з посадових осіб наступних підприємств: ТОВ "Чєнгун", ТОВ "Печерський міст ЛТД", ПП "Анві продукт", ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Імпекс Продгарант", ПП "Дан-Кремінь", ТОВ "Економ-Ресурс".

Указані суб'єкти господарювання були засновані громадянами ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, покази яких викладені вище, які зокрема підтвердили факт реєстрації з власної ініціативи таких підприємств, про відсутність на них тиску будь-яких сторонніх осіб, підтвердили факт того, що рішення про створення та реєстрацію юридичних осіб приймалося ними самостійно, а також те, що право підпису мали також інші особи, згідно виданого на таке право доручення, зазначили про дійсність ведення господарської діяльності підприємств в період часу вчинення інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень. Крім того, свідки заперечили факт будь-якої причетності обвинуваченого до створення суб'єктів господарської діяльності, а гр. ОСОБА_8 вказав на те, що обвинуваченого взагалі до судового засідання жодного разу не зустрічав та не знає. Крім того, гр. ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в судовому засіданні підтвердили факт реального укладення та виконання угоди між ними як ФОП та ТОВ "Верес Груп", ТОВ "Промислова група "Інтексторг", ТОВ "Спецпродсервіс", ТОВ "Реал Інвест", засновником та директором яких був обвинувачений.

Крім того, стороною обвинувачення не стверджувалось та із наданих матеріалів кримінального провадження не встановлено, що будь-яка із вище перелічених осіб, а саме із засновників суб'єктів господарювання, була притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 205 КК України.

Судом у вказаному вироку також встановлено таке.

При вирішенні питання про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України за описаним в обвинувальному акті фактом та за встановлених органом досудового розслідування обставин, суд виходить з наступного.

Так, ч. 1 та 2 ст. 358 КК України передбачено відповідальність за підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут та за складання чи видача працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов'язків, підроблення з метою використання або збуту посвідчень, інших офіційних документів, що складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут чи збут завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи.

Частина 3 ст. 358 КК України передбачає відповідальність за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

За твердженням сторони обвинувачення обвинувачений ОСОБА_3 достовірно знаючи, що він не є службовою особою підприємств, підробив документи (договори поставки, договори підряду, акти здачі приймання робіт (наданих послуг), рахунки, рахунки-фактури, видаткові накладні, рахунки на оплату, податкові накладні) від імені ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Леда-Ком", ПП "Анві Продукт", ТОВ "Печерський міст ЛТД", ТОВ "Сі Гейт", ТОВ "Чєнгун" в адресу ТОВ "Софіт Люм" та завірив їх відбитками печатки, а саме: договори поставки, договори підряду, акти здачі-приймання робіт, рахунки на оплату, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні.

Так, об'єктом інкримінованого обвинуваченому злочину є встановлений законодавством порядок ведення, обігу і використання офіційних та деяких приватних документів, який забезпечує нормальну діяльність підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також прав і законних інтересів громадян, порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.

Предметом злочину є посвідчення або інший документ, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності, громадянином-підприємцем, приватним: нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має

право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків; печатки, штампи, бланки підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, інші офіційні печатки, штампи, бланки.

Враховуючи викладене, встановлені обставини справи, оцінивши в сукупності надані прокурором та досліджені безпосередньо судом докази в підтвердження винуватості обвинуваченого саме у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, суд дійшов висновку, що ці докази поза розумним сумнівом не доводять факт того, що обвинувачений, який не є службовою особою таких суб'єктів господарювання як ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Леда-Ком", ПП "Анві Продукт", ТОВ "Печерський міст ЛТД", ТОВ "Сі Гейт", ТОВ "Чєнгун" в адресу ТОВ "Софіт Люм", за попередньою змовою таких осіб як ОСОБА_4 та ОСОБА_11, що є директором ТОВ "Софіт Люм" будь-яким чином причетний до підроблення документів, в тому числі договорів поставки, договорів підряду, актів здачі приймання робіт, рахунків, рахунків-фактур, видаткових накладних, рахунків на оплату, податкових накладних від імені останніх на адресу ТОВ "Софіт Люм", стороною обвинувачення не надано доказів, тобто прокурором не доведено обставини, які відповідно до обвинувального акта складають об'єктивну сторону інкримінованого ОСОБА_3 злочину, що передбачений ч. 3 ст. 358 КК України, з огляду на наступне.

Так, згідно показів допитаних в якості свідків осіб, що займали посаду директорів таких підприємств як ПП "Анві Продукт", ТОВ "Печерський міст ЛТД", ТОВ "Чєнгун", ТОВ "Дан Кремінь", ТОВ "Інтекспромгарант", ТОВ "Анві Продукт" слідує, що ними особисто чи особами, яким згідно доручення було надано право підпису таких чи складалася первинна та бухгалтерська документація, а також документи та договори між суб'єктами господарювання. При цьому жоден із допитаних у судовому засіданні свідків не вказав на той факт, що обвинувачений ОСОБА_3 причетний до оформлення чи подачі податкової, бухгалтерської документації таких, чи до укладення документів, що стосуються саме господарської діяльності підприємств.

Крім того, згідно з висновком почеркознавчої експертизи від 29.12.2012 року № 128-3/12 у документації, наданій на дослідження, не встановлено, що підписи в такій виконані обвинуваченим.

Також суд не взяв до уваги як належний доказ, на який посилається в підтвердження сторона обвинувачення, вирок Київського районного суду м. Полтави від 27.11.2013 стосовно ОСОБА_4, яким останню засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 212, ч. 3 та ч. 4 ст. 358 КК України, в частині вчинення злочину обвинуваченим за попередньою змовою з засудженою ОСОБА_4, оскільки як слідує з мотивувальної частини такого, судом при його постановленні не описано обставин та підстав саме вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення за попередньою змовою з засудженою, окрім того в судовому засіданні стороною обвинувачення належним чином не доведено відповідно до прослуханих легалізованих записів телефонних розмов, факт належності голосів обвинуваченому ОСОБА_3 чи засудженій ОСОБА_4, при цьому стороною обвинувачення не заявлялося клопотання про призначення з даних підстав фоноскопічної експертизи, окрім того ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14.04.2014 року виключено з вказаного вироку суду вказівку про вчинення злочину за попередньою змовою з ОСОБА_3, вказуючи, що кримінальне правопорушення вчинене з особою, щодо якої справа виділена в окреме провадження.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_3 є склад кримінальних правопорушень, що передбачені ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 212, ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 209, ч.3 ст. 212 КК України, а тому обвинуваченого ОСОБА_3 необхідно визнати невинуватим по вказаним статтям пред'явленого обвинувачення та виправдати.

Судом, з урахування наведених доказів, які суд визнав належними та допустимими в рамках даного кримінального провадження, встановлено, що ОСОБА_3 винуватий у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

Указаним вироком суду обвинуваченого ОСОБА_3 визнано невинуватим по обвинуваченню у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч. 3 ст.358, ч.5 ст.27, ч. 1 ст. 212, ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 209, ч.3 ст.212 КК України та виправдано; обвинуваченого ОСОБА_3 визнано винним в скоєні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України та звільнено обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення даного злочину, у зв'язку із закінченням строків давності /а.с. 202-245, т.1/.

У частині результатів судового розгляду матеріалів кримінального провадження № 32013180000000025 стосовно ОСОБА_4, обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч.5 ст.27, ч. 2 ст. 212, ч.3 та 4 ст. 358 КК України вироком Київського ра йонного суду м. Полтави від 27.11.2013 та ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14.04.2014 у справі № 552/1498/13-к встановлено наступне.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_4, діючи повторно, у жовтні 2011 року придбала суб'єкт підприємницької діяльності - Приватне підприємство "Анві Продукт" (код ЄДРПОУ 37106984, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Леніна, 94, зареєстроване Солом'янською районною у м. Києві Державній адміністрації 07.05.2010), разом з усіма документами, що стосуються державної реєстрації підприємства, печаткою, бухгалтерською та податковою звітною документацією.

При цьому, ОСОБА_4, реалізовуючи свій злочинний намір, направлений на придбання суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, і з метою в подальшому уникнути за це кримінальної відповідальності оформила його на підставну особу - мешканця м. Кременчук, Полтавська область ОСОБА_12 При цьому ОСОБА_4 усвідомлювала, що ОСОБА_12 ніякого відношення до ведення фінансово-господарської діяльності ПП "Анві Продукт" не матиме, і планувала після придбання даного суб'єкта підприємницької діяльності та переоформлення його на зазначену підставну особу одноособово використовувати його у задуманій нею незаконній діяльності.

Так, 03.10.2011 ОСОБА_4, скориставшись тим, що ОСОБА_12 був безробітним, перебував у скрутному матеріальному положенні, не мав джерела доходів, а також відсутністю у нього спеціальної економічної освіти, досвіду, навиків ведення підприємницької діяльності, його необізнаністю щодо процедури створення, придбання, реєстрації підприємств, привела його до приватного нотаріуса Кременчуцького нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_13 у м. Кременчук, де він підписав картку із зразками підписів та відбитка печатки.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_4, з метою отримання можливості доступу до банківських рахунків ПП "Анві Продукт" звернулась до ПАТ "Марфін Банк" (МФО 328168) із заявою про відкриття поточного рахунку від 06.10.2011, оформленою від імені ОСОБА_12, на підставі чого 06.10.2011 даною банківською установою було відкрито рахунок НОМЕР_1, для використання його в подальшому для незаконного транзиту безготівкових грошових коштів та переведення їх у готівку.

Для відкриття зазначеного рахунку ОСОБА_4 надала до ПАТ ПАТ "Марфін Банк" необхідні для цього документи: завірену копію статуту ПП "Анві Продукт" (нова редакція), затвердженого рішенням власника ПП "Анві Продукт" №4 від 25.07.2011, копію довідки про взяття на облік платника податків від 04.08.2011, копію Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ "Анві Продукт" від 07.05.2010, копію рішення ПП "Анві Продукт" №4 від 25.07.2011, копію паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру ОСОБА_12, на підставі яких було укладено договір банківського рахунку №71882 від 06.10.2011.

У період часу з жовтня 2011 року по 04.07.2012 ОСОБА_4, імітуючи фінансово-господарську діяльність ПП "Анві Продукт", використовувала реквізити, установчі документи, печатку даного суб'єкта підприємницької діяльності для оформлення від його імені в адресу інших підприємств первинних бухгалтерських та податкових документів про нібито виконані роботи, надані послуги, поставлені товарно-матеріальні цінності, яких фактично не було, для незаконного формування їх податкового кредиту та валових витрат, а також його банківський рахунок для транзиту безготівкових грошових коштів, отриманих від інших суб'єктів підприємницької діяльності, в якості оплати за товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, які фактично ПП "Анві Продукт" для них не поставляло та не виконувало, та подальшого їх переведення у готівку шляхом їх зняття за грошовими чеками /а.с. 1-25, т.2/.

При цьому суд зазначає, що правовідносини, що стали підставою для встановлення порушення податкового законодавства, та, як наслідок, винесення спірних податкових повідомлень-рішень, відбувались у період серпня 2011 року. Водночас, злочинні дії ОСОБА_4 щодо господарської діяльності ПП "Анві Продукт" розпочались у жовтні 2011 року, а вирок суду не містить посилань на попередні періоди діяльності такого суб'єкта господарювання, що мали б ознаки фіктивності.

Щодо посилання Кременчуцької ОДПІ стосовно відсутності сертифікатів якості, суд вказує про неналежність тверджень відповідача про протиправність формування позивачем валових витрати та податкового кредиту у зв'язку із відсутністю сертифікатів, з огляду на наступне.

Податковим кодексом України та Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначають підстави та перелік первинних документів, які дають підстави для виникнення у платника податків права на віднесення сум ПДВ по взаємовідносинах із контрагентами до податкового кредиту. Указані положення законодавства не містять такої вимоги, як наявність у платника податків станом на момент проведення перевірки сертифікатів якості. Зауваження представника відповідача щодо відсутності сертифікатів відносяться до характеристики належності та допустимості вказаних документів, як доказів щодо якості продукції, стосовно якої видані вказані сертифікати. Однак, суд звертає увагу, що до повноважень Кременчуцької ОДПІ не належать права проводити перевірку якості продукції та відповідність її відповідним документам, у тому числі сертифікатам якості.

Стосовно посилання контролюючого органу на податкову інформацію щодо господарської діяльності ПП "Анві Продукт", що міститься у зведених автоматизованих системах та акті ДПІ Солом'янського району м. Києва від 05.09.2012 про результати проведення зустрічної звірки ПП "Анві Продукт", згідно з якою: відхилення задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту становили по взаємовідносинам із позивачем та ПП "Анві Продукт" становили 16564,00 грн, суд зауважує наступне.

Відповідно до абзаців першого та другого підпункту 2 пункту 4 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 за № 727 (надалі - Порядок) в описовій частині акту перевірки, крім іншого, зазначається: у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

- зазначити первинні документи , на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Так, відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктом 5 вказаного розділу ІІ Порядку передбачено, що факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з підпунктом 14 пункту 4 розділу ІІІ Порядку описова частину акту перевірки, крім іншого, складається таким чином: в акті (довідці) документальної перевірки відображається інформація про направлення запитів на проведення зустрічних звірок, запитів до інших органів державної влади, до страхових компаній та банківських установ, запитів до уповноважених органів іноземних країн тощо (у разі їх направлення). Також в акті (довідці) документальної перевірки відображається інформація, отримана на запити, та результати проведення зустрічних звірок (у разі їх проведення)

При цьому, суд першої інстанції під час нового розгляду даної справи звертає увагу, що в ході розгляду цієї справи, при розгляді справи попередніми судами ця податкова інформацію до матеріалів справи не долучалась, не надавалась для повного та всебічного дослідження і з'ясування обставин справи.

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способи здійснення податкового контролю наведені у статті 62 цього Кодексу, за приписами пункту 62.1 якої податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом: інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань (пункти 74.1, 74.2 статті 74 Податкового кодексу України).

Процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов'язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням та сплатою податків.

Таким чином, висновки перевірки, які ґрунтуються лише на даних податкової інформації по спірному контрагенту без проведення зустрічних звірок із реальним дослідженням первинної документації контрагенту, суд вважає безпідставними.

Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування, чи формувати валові витрати.

Інші доводи відповідача у сукупності не спростовують протиправність прийнятого ним рішення.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не доказав правомірності своїх рішень, що є підставою для задоволення позову.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, сплачені позивачем за подання цього позову.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Приватного підприємства "Тексфарт" (пров. А. Гайдара, 7/10, кім. 203, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ідентифікаційний код 35869034) до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Троїцька, 76, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ідентифікаційний код 39780421) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 30.01.2013 №№0000792301/172, 0000782301/171.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Троїцька, 76, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ідентифікаційний код 39780421) на користь Приватного підприємства "Тексфарт" (пров. А. Гайдара, 7/10, кім. 203, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ідентифікаційний код 35869034) витрати зі сплати судового збору в розмірі 626 (шістсот двадцяти шести) гривень 13 (тринадцяти) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повний текст рішення складено 08.01.2019.

Суддя Т.С. Канигіна