Постанова

від 08.04.2019 по справі 816/3029/13-а

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2019 р.Справа № 816/3029/13-а Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бенедик А.П.,

Суддів: Донець Л.О. , Гуцала М.І. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Канигіна Т.С.) від 27.12.2018 року (повний текст рішення складено 08.01.2019 р.) по справі № 816/3029/13-а

за позовом Приватного підприємства "Тексфарт"

до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство "Тексфарт", звернувся до суду із адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, в якому просив визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.01.2013 № 0000782301/171, № 0000792301/172.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Зазначив, що оскільки у позивача в наявності всі необхідні первинні документи, якими документовані операції з контрагентом - Приватним підприємством "Анві продукт", то висновки перевіряючих про відсутність реального характеру вказаних операцій є помилковими.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2013 року, адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 30.01.2013 №№0000792301/172, 0000782301/17.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП "Тексфарт" витрати зі сплати судового збору в розмірі 626 гривень 13 копійок.

Постановою Верховного Суду від 19.06.2018 року касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області задоволено частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2013 скасовано повністю і передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції та направляючи справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд виходив з того, що висновки ОДПІ про порушення позивачем порядку ведення податкового обліку обґрунтований тим, що взаємовідносини між позивачем та первинні документи, складені за результатами господарських операцій між позивачем та ПП "Анві Продукт", носять фіктивний характер, є нікчемними. При цьому ОДПІ посилається на податкову інформацію щодо господарської діяльності ПП "Анві Продукт", що міститься у зведених автоматизованих системах та акті ДПІ Солом'янського району м. Києва від 05.09.2012 про результати проведення зустрічної звірки ПП "Анві Продукт", згідно з якою: відхилення задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту становили по взаємовідносинам із позивачем та ПП "Анві Продукт" становили 16564,00 грн; реальність господарських операцій ПП "Анві Продукт" з його контрагентами у період з 01.04.2011 по 31.11.2011 не підтверджена; порушена кримінальна справа стосовно громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо створення фіктивних підприємств з метою податковою мінімізації та їх реєстрації на підставних осіб, зокрема ПП "Анві Продукт"; директор та засновник ПП "Анві Продукт" ОСОБА_4 заперечує свою причетність до господарської діяльності зазначеного підприємства. Крім того, у ході перевірки встановлена відсутність у ПП "Тексфарт" товарно - транспортних накладних та сертифікатів якості товару. Докази, на які послалися суди в ухвалених рішеннях, вважаються обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визнання податкових зобов'язань, а податковий орган, приймаючи податкові повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив із того, що операції між позивачем та ПП "Анві Продукт" є фіктивними, вчинені без наміру створення правих наслідків, водночас, встановивши, що позивач занизив валовий дохід внаслідок оприбуткування товару на суму 99384,00 грн з подальшим його використанням. Суди повинні були з урахуванням сутності заперечень податкового органу проти позову витребувати у відповідача докази, які підтверджують його доводи щодо того, що наведені в податковій накладній відомості не відповідають дійсності. Якщо податковим органом таких доказів не надано або надані докази були недостатніми, суд керуючись частинами четвертою, п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи), зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі. Отже, наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди. Суди попередніх інстанцій ці обставини не врахували, доводи податкового органу про наявність кримінального провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення - фіктивне підприємництво залишили поза увагою і не дослідили, наявність вироку про притягнення винних осіб за скоєння злочину до відповідальності не перевіряли.

За наслідками нового судового розгляду, ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2018 задоволено клопотання відповідача та замінено відповідача з Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Полтавській області.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2018 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 30.01.2013 №№0000792301/172, 0000782301/171.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 626 гривень 13 копійок.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2018 року та винести нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про неправомірність нарахування підприємству суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Зазначив, що оскільки контрагент позивача - ПП "Анві Продукт" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, то в ході перевірки ПП "Тексфарт" не підтверджено наявність здійснення послуг та передачі товарів одержаних від ПП "Анві Продукт", що свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в т.ч. щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Оскільки факт придбання товару у ПП „Анві Продукт" не підтверджується, проте товар було оприбутковано ПП "Тексфарт" на суму 99384 грн., у т.ч. ПДВ 16564 грн., і в подальшому використані, а фактичний продавець придбаних, згідно первинних документів товарів не встановлений, тобто, товари на підприємстві залишились безоплатно отриманими. Таким чином позивачем по взаємовідносинам з ПП „Анві Продукт" завищено валові витрати за 3 квартал 2011 року у сумі 82820 грн. та податковий кредит за серпень 2011 року на суму ПДВ 16564 грн.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що співробітниками Кременчуцькою ОДПІ у період з 06.12.2012 по 11.12.2012 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Тексфарт" по питанню взаємовідносин з ТОВ "Продсервіс 2012", ТОВ "Самі Груп", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Сі Гейт", ТОВ "Всеукраїнська творча спілка", ПП "Анві Продукт", ТОВ "Арвет", ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Печерський міст ЛТД", ПП "Дан Кремінь", ТОВ "Чєнгун", ТОВ "Економ-Ресурс", ТОВ "Імпекс Продгарант", ТОВ "Верес Груп", ТОВ "Спецпродсервіс", ТОВ "ПГ "Інтєксторг", ТОВ "Реал Інвест" за період з 01.01.2009 по теперішній час у зв'язку з неповним наданням пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ 30.11.2012 №38793/10/22-112, за наслідками якої складено акт №5485/22-209 від 14.12.2012.

Під час перевірки встановлено заниження ПДВ за серпень 2011 року у сумі 16564,00 грн. та заниження податку на прибуток на 41907,00 грн, чим порушено вимоги підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

На підставі висновків акту перевірки, контролюючим органом 30.01.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення

№0000792301/172, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 20705,00 грн, з яких: 16564,00 грн за основним платежем, 4141,00 грн - штрафні (фінансові) санкції;

№0000782301/171, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 41907,00 грн, з яких: 41907,00 грн за основним платежем.

Не погоджуючись із правомірністю вказаних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені судом фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарських операції між позивачем та його контрагентом - ПП "Анві Продукт", а тому висновки податкового органу про заниження позивачем ПДВ за серпень 2011 року у сумі 16564,00 грн та заниження податку на прибуток на 41907,00 грн. є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з положеннями статті 185 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 198.6 статті 198 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 ПК України, в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено під час судового розгляду справи, позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із контрагентом - ПП "Анві Продукт".

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру вищевказаних господарських операцій, які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як встановлено під час розгляду справи, 26.08.2011 між ПП "Тексфарт" (покупець) та ПП "Анві Продукт" (продавець) укладено договір №26/08, за умовами якого останній поставляв ПП "Тексфарт" товар, а саме: костюм захисний малярний одноразовий, розчинник Р-4, розчинник 646-БП, емаль ЕП-773/а.с.13, т.1/.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ПП "Анві Продукт" позивачем надано рахунок-фактуру від 26.08.2011 № 4/2608, видаткову накладну від 26.08.2011 №4/2608, копії яких долучено до матеріалів справи /а.с.14-15, т.1/.

На підтвердження оплати таких товарно-матеріальних цінностей до справи долучено засвідчену копію виписки по особовому рахунку /а.с. 17-18, т.1/.

На підставі господарських операцій з ПП "Анві Продукт" позивачем віднесено до валових витрат 82820,00 грн та сформовано податковий кредит у розмірі 16564,00 грн.

Підставою для формування позивачем податкового кредиту стала видана ПП "Анві Продукт" податкова накладна від 26.08.2011 № 18 /а.с. 16, т.1/.

Доказів анулювання свідоцтва платника ПДВ ПП "Анві Продукт" на час здійснення спірних господарських операцій з ПП "Тексфарт" відповідач не надав.

Під час розгляду справи встановлено, що в межах власної господарської діяльності придбаний у ПП "Анві Продукт" товар позивач використовував для виконання договірних зобов'язань перед ЗАТ "Запорізький завод важкого кранобудування" по очищенню та фарбуванню металоконструкцій, що підтверджується наявними у матеріалах справи актом здачі-приймання робіт (надання послуг), акт списання матеріалів, витрачених на виконання робіт /а.с. 19-22, т.1/.

Указані правовідносини підтверджені долученими до матеріалів справи засвідченими копіями договору № 04/2024 від 20.01.2011, укладеного між ЗАТ "Запорізький завод важкого кранобудування" та ПП "Тексфарт", з його додатковими угодами, а також податкових накладних, що надані у демонстраційному режимі (відповідно до пояснень представника позивача у зв'язку із закінчення терміну дії ліцензії підприємства на користування програмним забезпеченням "M.E.Doc") /а.с. 107-138, т.2/.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що під час судового розгляду підтверджено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій.

Надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання вказаних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.

За приписами статті 4 Закону України №996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про непідтвердження позивачем оприбуткування товару, придбаного у спірного контрагента та спірності його використання при виконанні договірних зобов'язань перед ЗАТ "Запорізький завод важкого кранобудування", оскільки такі обставини не ставились під сумнів під час проведення перевірки та не знайшли свого відображення в акті перевірки.

З приводу посилання скаржника на відсутність ТТН, колегія суддів зазначає наступне.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції у цілому.

Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 11.09.2018 року у справах №804/4787/16, №815/6105/17 та №820/477/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач під час розгляду справи зазначив, що транспортування товару здійснювалось продавцем. Приймаючи до уваги, що позивачем не здійснювалося транспортування товару, позивач не був вантажовідправником товару, у зв'язку з чим позивач не приймав участь у складанні первинних документів по такому транспортуванню.

Таким чином враховуючи, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність ТТН не може свідчити про відсутність реального характеру господарської операції.

На виконання ч. 5 ст. 353 КАС України, з урахуванням висновків Верховного Суду з яких скасовано рішення, при новому розгляді справи встановлено наступне.

Вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28.07.2014 у справі №537/3617/13-к за результатами розгляду кримінального провадження №32012180000000001 за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч. 3 ст.358, ч.4 ст. 358, ч.5 ст.27, ч. 1 ст. 212, ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 209, ч.3 ст.212 КК України, зокрема, встановлено: визначаючи доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, судом встановлено, що обвинувачений у період вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень займав посаду директора та бухгалтера таких юридичних осіб, як ТОВ "Спецпродсервіс", ТОВ "Реал Інвест", ТОВ "Верес Груп", ТОВ "Промислова група "Інтексторг".

Крім того, також встановлено, що він не являвся ні засновником, ні директором, ні жодною з посадових осіб наступних підприємств: ТОВ "Чєнгун", ТОВ "Печерський міст ЛТД", ПП "Анві продукт", ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Імпекс Продгарант", ПП "Дан-Кремінь", ТОВ "Економ-Ресурс".

Указані суб'єкти господарювання були засновані громадянами ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які зокрема підтвердили факт реєстрації з власної ініціативи таких підприємств, про відсутність на них тиску будь-яких сторонніх осіб, підтвердили факт того, що рішення про створення та реєстрацію юридичних осіб приймалося ними самостійно, а також те, що право підпису мали також інші особи, згідно виданого на таке право доручення, зазначили про дійсність ведення господарської діяльності підприємств в період часу вчинення інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень. Крім того, свідки заперечили факт будь-якої причетності обвинуваченого до створення суб'єктів господарської діяльності, а гр.ОСОБА_7 вказав на те, що обвинуваченого взагалі до судового засідання жодного разу не зустрічав та не знає. Крім того, гр. ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судовому засіданні підтвердили факт реального укладення та виконання угоди між ними як ФОП та ТОВ "Верес Груп", ТОВ "Промислова група "Інтексторг", ТОВ "Спецпродсервіс", ТОВ "Реал Інвест", засновником та директором яких був обвинувачений.

Стороною обвинувачення не стверджувалось та із наданих матеріалів кримінального провадження не встановлено, що будь-яка із вище перелічених осіб, а саме із засновників суб'єктів господарювання, була притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 205 КК України.

При вирішенні питання про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України за описаним в обвинувальному акті фактом та за встановлених органом досудового розслідування обставин, суд при ухваленні вказаного вироку виходив з того, що за твердженням сторони обвинувачення, обвинувачений ОСОБА_2 достовірно знаючи, що він не є службовою особою підприємств, підробив документи (договори поставки, договори підряду, акти здачі приймання робіт (наданих послуг), рахунки, рахунки-фактури, видаткові накладні, рахунки на оплату, податкові накладні) від імені ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Леда-Ком", ПП "Анві Продукт", ТОВ "Печерський міст ЛТД", ТОВ "Сі Гейт", ТОВ "Чєнгун" в адресу ТОВ "Софіт Люм" та завірив їх відбитками печатки, а саме: договори поставки, договори підряду, акти здачі-приймання робіт, рахунки на оплату, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши в сукупності надані прокурором та досліджені безпосередньо судом докази в підтвердження винуватості обвинуваченого саме у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, суд дійшов висновку, що ці докази поза розумним сумнівом не доводять факт того, що обвинувачений, який не є службовою особою таких суб'єктів господарювання як ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Леда-Ком", ПП "Анві Продукт", ТОВ "Печерський міст ЛТД", ТОВ "Сі Гейт", ТОВ "Чєнгун" в адресу ТОВ "Софіт Люм", за попередньою змовою таких осіб як ОСОБА_3 та ОСОБА_10, що є директором ТОВ "Софіт Люм" будь-яким чином причетний до підроблення документів, в тому числі договорів поставки, договорів підряду, актів здачі приймання робіт, рахунків, рахунків-фактур, видаткових накладних, рахунків на оплату, податкових накладних від імені останніх на адресу ТОВ "Софіт Люм", стороною обвинувачення не надано доказів, тобто прокурором не доведено обставини, які відповідно до обвинувального акта складають об'єктивну сторону інкримінованого ОСОБА_2 злочину, що передбачений ч. 3 ст. 358 КК України, з огляду на наступне.

Так, згідно показів допитаних в якості свідків осіб, що займали посаду директорів таких підприємств як ПП "Анві Продукт", ТОВ "Печерський міст ЛТД", ТОВ "Чєнгун", ТОВ "Дан Кремінь", ТОВ "Інтекспромгарант", ТОВ "Анві Продукт" слідує, що ними особисто чи особами, яким згідно доручення було надано право підпису таких чи складалася первинна та бухгалтерська документація, а також документи та договори між суб'єктами господарювання. При цьому жоден із допитаних у судовому засіданні свідків не вказав на той факт, що обвинувачений ОСОБА_2 причетний до оформлення чи подачі податкової, бухгалтерської документації таких, чи до укладення документів, що стосуються саме господарської діяльності підприємств.

Крім того, згідно з висновком почеркознавчої експертизи від 29.12.2012 року № 128-3/12 у документації, наданій на дослідження, не встановлено, що підписи в такій виконані обвинуваченим.

Також суд не взяв до уваги як належний доказ, на який посилається в підтвердження сторона обвинувачення, вирок Київського районного суду м. Полтави від 27.11.2013 стосовно ОСОБА_3, яким останню засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст.212, ч. 3 та ч. 4 ст. 358 КК України, в частині вчинення злочину обвинуваченим за попередньою змовою з засудженою ОСОБА_3, оскільки як слідує з мотивувальної частини такого, судом при його постановленні не описано обставин та підстав саме вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення за попередньою змовою з засудженою, окрім того в судовому засіданні стороною обвинувачення належним чином не доведено відповідно до прослуханих легалізованих записів телефонних розмов, факт належності голосів обвинуваченому ОСОБА_2 чи засудженій ОСОБА_3, при цьому стороною обвинувачення не заявлялося клопотання про призначення з даних підстав фоноскопічної експертизи, окрім того ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14.04.2014 року виключено з вказаного вироку суду вказівку про вчинення злочину за попередньою змовою з ОСОБА_2, вказуючи, що кримінальне правопорушення вчинене з особою, щодо якої справа виділена в окреме провадження.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_2 є склад кримінальних правопорушень, що передбачені ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 212, ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 209, ч.3 ст. 212 КК України, а тому обвинуваченого ОСОБА_2 необхідно визнати невинуватим по вказаним статтям пред'явленого обвинувачення та виправдати.

Судом, з урахування наведених доказів, які суд визнав належними та допустимими в рамках даного кримінального провадження, встановлено, що ОСОБА_2 винуватий у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

Указаним вироком суду обвинуваченого ОСОБА_2 визнано невинуватим по обвинуваченню у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч. 3 ст.358, ч.5 ст.27, ч. 1 ст. 212, ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 209, ч.3 ст.212 КК України та виправдано; обвинуваченого ОСОБА_2 визнано винним в скоєні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України та звільнено обвинуваченого ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення даного злочину, у зв'язку із закінченням строків давності /а.с. 202-245, т.1/.

У частині результатів судового розгляду матеріалів кримінального провадження №32013180000000025 стосовно ОСОБА_3Л, обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч.5 ст.27, ч. 2 ст. 212, ч.3 та 4 ст. 358 КК України вироком Київського районного суду м. Полтави від 27.11.2013 та ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14.04.2014 у справі № 552/1498/13-к встановлено наступне.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_3, діючи повторно, у жовтні 2011 року придбала суб'єкт підприємницької діяльності - Приватне підприємство "Анві Продукт" (код ЄДРПОУ 37106984, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Леніна, 94, зареєстроване Солом'янською районною у м. Києві Державній адміністрації 07.05.2010), разом з усіма документами, що стосуються державної реєстрації підприємства, печаткою, бухгалтерською та податковою звітною документацією.

При цьому, ОСОБА_3, реалізовуючи свій злочинний намір, направлений на придбання суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, і з метою в подальшому уникнути за це кримінальної відповідальності оформила його на підставну особу - мешканця м. Кременчук, Полтавська область ОСОБА_11 При цьому ОСОБА_3 усвідомлювала, що ОСОБА_11 ніякого відношення до ведення фінансово-господарської діяльності ПП "Анві Продукт" не матиме, і планувала після придбання даного суб'єкта підприємницької діяльності та переоформлення його на зазначену підставну особу одноособово використовувати його у задуманій нею незаконній діяльності.

Так, 03.10.2011 ОСОБА_3, скориставшись тим, що ОСОБА_11 був безробітним, перебував у скрутному матеріальному положенні, не мав джерела доходів, а також відсутністю у нього спеціальної економічної освіти, досвіду, навиків ведення підприємницької діяльності, його необізнаністю щодо процедури створення, придбання, реєстрації підприємств, привела його до приватного нотаріуса Кременчуцького нотаріального округу Полтавської області Ганночки В.М. у м. Кременчук, де він підписав картку із зразками підписів та відбитка печатки.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_3, з метою отримання можливості доступу до банківських рахунків ПП "Анві Продукт" звернулась до ПАТ "Марфін Банк" (МФО 328168) із заявою про відкриття поточного рахунку від 06.10.2011, оформленою від імені ОСОБА_11, на підставі чого 06.10.2011 даною банківською установою було відкрито рахунок НОМЕР_1, для використання його в подальшому для незаконного транзиту безготівкових грошових коштів та переведення їх у готівку.

Для відкриття зазначеного рахунку ОСОБА_3 надала до ПАТ ПАТ "Марфін Банк" необхідні для цього документи: завірену копію статуту ПП "Анві Продукт" (нова редакція), затвердженого рішенням власника ПП "Анві Продукт" №4 від 25.07.2011, копію довідки про взяття на облік платника податків від 04.08.2011, копію Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ "Анві Продукт" від 07.05.2010, копію рішення ПП "Анві Продукт" №4 від 25.07.2011, копію паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру ОСОБА_11, на підставі яких було укладено договір банківського рахунку №71882 від 06.10.2011.

У період часу з жовтня 2011 року по 04.07.2012 ОСОБА_3, імітуючи фінансово-господарську діяльність ПП "Анві Продукт", використовувала реквізити, установчі документи, печатку даного суб'єкта підприємницької діяльності для оформлення від його імені в адресу інших підприємств первинних бухгалтерських та податкових документів про нібито виконані роботи, надані послуги, поставлені товарно-матеріальні цінності, яких фактично не було, для незаконного формування їх податкового кредиту та валових витрат, а також його банківський рахунок для транзиту безготівкових грошових коштів, отриманих від інших суб'єктів підприємницької діяльності, в якості оплати за товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, які фактично ПП "Анві Продукт" для них не поставляло та не виконувало, та подальшого їх переведення у готівку шляхом їх зняття за грошовими чеками /а.с. 1-25, т.2/.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що правовідносини, які стали підставою для встановлення порушення податкового законодавства, та, як наслідок, винесення спірних податкових повідомлень-рішень, відбувались у період серпня 2011 року. Водночас, злочинні дії ОСОБА_3 щодо господарської діяльності ПП "Анві Продукт" розпочались у жовтні 2011 року, а вирок суду не містить посилань на попередні періоди діяльності такого суб'єкта господарювання, що мали б ознаки фіктивності.

Крім того, оскільки положення ПК України та Закону України №996-XIV не містять такої вимоги, як наявність у платника податків станом на момент проведення перевірки сертифікатів якості, то зауваження представника відповідача щодо їх відсутності відносяться до характеристики належності та допустимості вказаних документів, як доказів щодо якості продукції, стосовно якої видані вказані сертифікати. Однак, суд звертає увагу, що до повноважень Кременчуцької ОДПІ не належать права проводити перевірку якості продукції та відповідність її відповідним документам, у тому числі сертифікатам якості.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання контролюючого органу на податкову інформацію щодо господарської діяльності ПП "Анві Продукт", що міститься у зведених автоматизованих системах та акті ДПІ Солом'янського району м. Києва від 05.09.2012 про результати проведення зустрічної звірки ПП "Анві Продукт", згідно з якою: відхилення задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту становили по взаємовідносинам із позивачем та ПП "Анві Продукт" становили 16564,00 грн, виходячи з наступного.

Відповідно до абзаців першого та другого підпункту 2 пункту 4 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 за № 727 (надалі - Порядок) в описовій частині акту перевірки, крім іншого, зазначається: у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

- зазначити первинні документи , на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

При цьому, в ході розгляду цієї справи, при розгляді справи попередніми судами ця податкова інформацію до матеріалів справи не долучалась, не надавалась для повного та всебічного дослідження і з'ясування обставин справи.

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способи здійснення податкового контролю наведені у статті 62 цього Кодексу, за приписами пункту 62.1 якої податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом: інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань (пункти 74.1, 74.2 статті 74 ПК України).

Процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов'язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням та сплатою податків.

Таким чином, висновки перевірки, які ґрунтуються лише на даних податкової інформації по спірному контрагенту без проведення зустрічних звірок із реальним дослідженням первинної документації контрагенту, є безпідставними.

Колегія суддів зазначає, що стан виконання податкових обов'язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення не те, які зобов'язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - "ЄСПЛ").

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії, ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагента позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.

На підставі викладеного, колегія суддів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності в діях позивача порушення вимог законодавства та, як наслідок, неправомірності нарахування за вказані порушення суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності визначення позивачу суми грошового зобов'язання колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зазначене, беручи до уваги висновки і мотиви з яких скасовано рішення, які згідно ч. 5 ст. 353 КАС України є обов'язковими при новому розгляді справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2018 року по справі №816/3029/13-а за позовом Приватного підприємства "Тексфарт" до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик Судді (підпис) (підпис) Л.О. Донець М.І. Гуцал Повний текст постанови складено 15.04.2019 року.