Постанова

від 08.01.2019 по справі 922/1581/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" січня 2019 р. Справа № 922/1581/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О. , суддя Пуль О.А. , суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фермерського господарства "Геніївське" (вх.№1010 Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2018, ухваленого у місті Харкові суддею Хотенцем П.В., повний текст складений 16.10.2018, у справі №922/1581/18

за позовом Фермерського господарства "Геніївське", с. Геніївка Зміївського району Харківської області

до Зміївської міської ради Харківської області, м. Зміїв Харківської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фермерське господарство "Строгого Олександра Федоровича", с. Геніївка

про визнання недійсним рішень,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2018 року позивач - Фермерське господарство "Геніївське", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Зміївської міської ради Харківської області, в якій просив суд:

- визнати недійсним рішення державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31992739 від 22.10.2016 про передачу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 в оренду Фермерському господарству "Строгого Олександра Федоровича";

- визнати недійсним рішення державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 32709321 від 04.12.2016 про передачу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 в оренду Фермерському господарству "Строгого Олександра Федоровича";

- визнати недійсним рішення державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31991791 від 22.10.2016 про передачу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3 в оренду Фермерському господарству "Строгого Олександра Федоровича";

- визнати недійсним рішення державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 32712911 від 05.12.2016 про передачу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_4 в оренду Фермерському господарству "Строгого Олександра Федоровича";

- визнати недійсним рішення державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 32666281 від 01.12.2016 про передачу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_5 в оренду Фермерському господарству "Строгого Олександра Федоровича";

- визнати недійсним рішення державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 32709182 від 04.12.2016 про передачу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_6 в оренду Фермерському господарству "Строгого Олександра Федоровича";

- визнати недійсним рішення державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31993145 від 22.10.2016 про передачу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_7 в оренду Фермерському господарству "Строгого Олександра Федоровича";

- визнати недійсним рішення державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 32694626 від 02.12.2016 про передачу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_8 в оренду Фермерському господарству "Строгого Олександра Федоровича";

- визнати недійсним рішення державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31780737 від 08.10.2016 про передачу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_9 в оренду Фермерському господарству "Строгого Олександра Федоровича".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.10.2018 у справі №922/1581/18 в задоволенні позову відмовлено.

Позивач з даним рішенням не погодився, та посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2018 року у даній справі, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Свою скаргу позивач обґрунтовує тим, що позиція суду першої інстанції викладена в оскаржуваному рішенні щодо обрання позивачем способу захисту свого порушеного права, який не є ефективним, не спрямована на захист порушеного відповідачем права позивача, оскільки вона, в порушення принципу диспозитивності штучно створює перешкоди для самостійного обрання позивачем такого, передбаченого законом способу захисту права, який на його особисте переконання є правильним чи найбільш дієвим чи найменш затратним. На думку, позивача, жодна зі статей ГПК України не дає суду підстав відмовляти у позові виключно з тих мотивів, що законна вимога позивача про захист порушеного права є не такою, якою мала би бути на думку суду, з тих чи інших підстав. За розгляд самостійно обраних позовних вимог позивач повністю сплатив шляхом перерахування до державного бюджету передбачену суму судового збору, а тому відповідні кошти можуть бути втрачені ним тільки в тому випадку, коли його позовні вимоги не ґрунтуються на законі, або не є доведеними.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2018 для здійснення розгляду справи №922/1581/18 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Фоміної В.О., судді Шевель О.В., судді Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Геніївське" на рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2018 у справі №922/1581/18 та повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 13.12.2018.

27.11.2018 до Східного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства "Строгого Олександра Федоровича" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 2019), в якому третя особа вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2018 у справі №922/1581/18 законним, у зв'язку з чим просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Фермерського господарства "Геніївське" в повному обсязі, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 в судовому засіданні оголошено перерву до 08.01.2019.

В судовому засіданні 08.01.2019 присутні представники сторін підтримали свої позиції по справі, надали відповідні пояснення. Представник позивача просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2018, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник третьої особи просив оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, у судове засідання Східного апеляційного господарського суду 08.01.2019 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх представників сторін, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, встановила наступне.

Звертаючись з даним позовом, позивач зазначає, що у 2007 році між ним та власниками земельних ділянок (фізичними особами - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10) укладені договори оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_10, кадастровий номер НОМЕР_4; договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_11, кадастровий номер НОМЕР_7; договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_12, кадастровий номер НОМЕР_8; договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_13, кадастровий номер НОМЕР_9; договір оренди земельної ділянки НОМЕР_15, кадастровий номер НОМЕР_5; договір оренди земельної ділянки НОМЕР_14, кадастровий номер НОМЕР_6; договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_16, кадастровий номер НОМЕР_2; договір оренди земельної ділянки НОМЕР_18, кадастровий номер НОМЕР_1; договір оренди земельної ділянки НОМЕР_17, кадастровий номер НОМЕР_3.

Вказані договори укладені на 15 років та зареєстровані у Зміївському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії Центру ДЗК.

У 2016 році між Фермерським господарством Строгого Олександра Федоровича та фізичними особами - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (наведені вище) укладені договори оренди наведених вище земельних ділянок.

Вказані договори зареєстровані державним реєстратором Зміївської міської ради Харківської області Калініною Л.М. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно протягом жовтня - грудня 2016 року.

Отже, позивач вважає, що реєстрація договорів оренди, укладених з ФГ Строгого Олександра Федоровича відбулась з порушенням вимог чинного законодавства, при існуванні чинних договорів укладених у 2007 році з ФГ Геніївське та зареєстрованих у відділі ДЗК.

Зокрема, позивач посилається на положення Порядку доступу державних реєстраторів прав на нерухоме майно та користування відомостями Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2017 №509, норми якого передбачають механізм безпосереднього доступу державних реєстраторів прав на нерухоме майно до відомостей Державного земельного кадастру та користування такими відомостями під час проведення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки шляхом інформаційної взаємодії між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Державним земельним кадастром.

Позивач вважає, що державним реєстратором при реєстрації договорів оренди землі, укладених з ФГ Строгого Олександра Федоровича не здійснено жодних дій щодо встановлення факту відсутності або наявності вже зареєстрованих прав оренди землі щодо з'ясування наявності чи відсутності права оренди землі, що виникли до 01.01.2013.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд зазначив, що позовна вимога про визнання недійсним рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі яких було внесено записи про передачу земельних ділянок в оренду Фермерському господарству "Строгого Олександра Федоровича" є похідною від позовної вимоги про визнання договору оренди землі недійсним, оскільки підставою виникнення іншого речового права та винесення вказаного рішення були договори оренди землі. В матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними або розірвання договорів оренди землі, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Розглянувши вказане рішення на предмет правильного застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Названа норма передбачена задля можливості реалізації судами конституційного принципу верховенства права, тобто дає можливість визначити спосіб захисту порушеного права, який у суті своєї не буде суперечити загальній спрямованості і правовій визначеності нормативного акту.

У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

У пункті 145 Рішення Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного королівства" суд зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2015).

Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, договори або інші правочини.

Згідно п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Останньою частиною статті 6 вказаного закону передбачено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Тому, підставою виникнення права користування земельною ділянкою (права оренди) є договір, укладений між орендодавцем та орендарем.

Однією із правових підстав позову, позивачем визначено положення Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , проте ним наведені положення цього закону в редакції до 01.01.2016 року.

Однак, до застосування у спірних правовідносинах підлягають норми вказаного закону в редакції станом на жовтень 2016 року, адже державна реєстрація, яку позивач просить визнати недійсною відбулась у жовтні - грудні 2016 року.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно .

Згідно із частиною першою статті 18 наведеного закону, перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Даним порядком передбачено, що державна реєстрація прав проводиться, зокрема, на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Отже, державній реєстрації підлягає саме заявлене право і державна реєстрація права здійснюється суб'єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, встановлених законом, зокрема, на підставі заяви про державну реєстрацію прав, поданої особою, за якою здійснюється реєстрація права.

Обставини даної справи свідчать, що у 2016 році між ФГ Строгого Олександра Федоровича та фізичними особами - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 укладено договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_4; НОМЕР_7; НОМЕР_8; НОМЕР_9; НОМЕР_5; НОМЕР_6; НОМЕР_2; НОМЕР_1; НОМЕР_3.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Станом на час розгляду справи, вказані договори є чинними, недійсними в судовому порядку не визнані, відповідних доказів в матеріалах справи не має. Крім того, таких вимог у даній справі позивачем також не заявлено.

Державна реєстрація права оренди за ФГ Строгого Олександра Федоровича не є підставою виникнення права оренди земельними ділянками, оспорення (невизнання) якого (права оренди) фактично є підставою звернення ФГ Геніївське з даним позовом, визнання недійсними рішення державного реєстратора не призведе до поновлення права оренди позивача на спірні земельні ділянки, а тому не є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції з прав людини.

Тобто, в даному випадку визнання недійсними рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без визнання недійсними договорів оренди, укладених з ФГ Строгого Олександра Федоровича , не може бути ефективним способом захисту права, оскільки жодним чином не позбавляє ФГ Строгого Олександра Федоровича повторно звернутись до органу реєстрації для здійснення реєстрації права оренди, що виникло у ФГ Строгого Олександра Федоровича на підставі дійсних договорів.

Позивач посилається на не вжиття реєстратором дій, передбачених нормами чинного законодавства при проведенні державної реєстрації права оренди за ФГ Строгого Олександра Федоровича , та вказує на те, що останнім повинно було відмовлено у проведенні державної реєстрації, однак, зазначене на думку колегії суддів є предметом розгляду дій державного реєстратора при заявлені відповідних вимог до суду.

До того ж, позивач посилається на приписи Порядку доступу держаних реєстраторів прав на нерухоме майно та користування відомостями Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 12.07.2017 №509. Однак, положення цього порядку не можуть бути застосовані при вирішенні даних правовідносин, оскільки, рішення про державну реєстрацію прав, які позивач просить визнати недійсним, прийняті у жовтні-грудні 2016 року.

Колегія суддів зазначає, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України .

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Враховуючи наведене, та оцінюючи надані сторонами докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено наявність підстав для відновлення його порушеного права в контексті заявлених у справі позовних вимог. Відповідно, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та спростовуються доводами викладеними у мотивувальній частині постанови.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини викладену, зокрема, у Рішенні Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, колегія суддів зазначає, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Геніївське залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2018 у справі № 922/1581/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286- 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 11.01.2019

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.А. Пуль

Суддя О.В. Шевель