Постанова

від 03.01.2019 по справі 388/1158/17

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 січня 2019 року

м. Кропивницький

справа № 388/1158/17

провадження № 22-ц/4809/57/19

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Кіселика С.А., Мурашка С.І.

секретар судового засідання Савченко Н.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - селянське (фермерське) господарство Павел ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 14 червня 2018 року в складі судді Баранського Д.М. за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства Павел про відшкодування шкоди завданої самовільним користуванням земельною ділянкою,-

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Селянського (фермерського) господарства Павел (далі СФГ Павел ), в якому з урахуванням уточнень позовних вимог просила стягнути суму збитків, пов'язаних із самовільним зайняттям з 2010 року включно по 2016 рік її земельної ділянки, в розмірі 113194,03 грн.; суму збитків, пов'язаних із самовільним зайняттям з 2010 року включно по 2016 рік земельної ділянки, з урахуванням індексів інфляції без врахування розміру орендної плати на суму 66844,46 грн.; суми збитків, пов'язаних із самовільним зайняттям з 2010 року включно по 2016 рік земельної ділянки, від простроченої суми сплати орендної плати - 3-х процентів річних -8506,19 грн.; понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником земельної ділянки площею 10,47895 га, що знаходиться на території Пишненської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.

09 жовтня 2009 року між позивачем і відповідачем укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, що зареєстрований у відділі Держкомзему у Долинському районі Кіровоградської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 352190004000690 (далі - Договір). Цей договір на підставі рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2016 року визнаний недійсним.

Вказані обставини підтверджують наявність протиправних дій селянського (фермерського) господарства Павел щодо самовільного зайняття спірної земельної ділянки протягом семи років. У зв'язку із самовільним зайняттям належної позивачеві земельної ділянки завдано матеріальної шкоди, що розрахована нею самостійно і підлягає стягненню з відповідача.

Розмір шкоди вона розрахувала пропорційно 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за період самовільного користування земельною ділянкою з 2010 по 2017 роки.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 14 червня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції зазначив про його безпідставність та необґрунтованість. При цьому послався на те, що ОСОБА_1 не здійснювались дії спрямовані на доказування відшкодування збитків, як передбачено ст. 623 ЦК України, що виникли внаслідок порушення зобов'язання боржником за правочином (договором оренди землі), що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а відтак відсутні підстави для відшкодування такої шкоди.

Також суд вказав, що зважаючи на підставу та предмет позову, оскільки у спірний період користування земельною ділянкою між сторонами існували договірні правовідносини згідно з укладеними правочинами, відсутні підстави для відшкодування шкоди внаслідок самовільного користування земельною ділянкою.

В апеляційній скарзі позивачем ставиться питання про скасування судового рішення з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права і ухвалення нового рішення, яким стягнути з відповідача СФГ Павел суми збитків, пов'язаних із самовільним зайняттям з 2010 року включно по 2016 рік її земельної ділянки, в розмірі 113194.03грн.; суми збитків, пов'язаних із самовільним зайняттям з 2010 року включно по 2016 рік земельної ділянки, з урахуванням індексів інфляції без врахування розміру орендної плати на суму 66844.46грн.; суми збитків, пов'язаних із самовільним зайняттям з 2010 року включно по 2016 рік земельної ділянки, від простроченої суми сплати орендної плати - 3-х процентів річних на суму 8506.19грн.; понесені судові витрати.

Зазначено, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Позивач стверджує, що користування СФГ Павел її земельною ділянкою, площею 10,47895 га у період з 2010 року було самовільним, договір оренди, на який посилається відповідач визнаний судом недійсним. Проте,суд першої інстанції не врахував рішення того ж Долинського районного суду Кіровоградської області від 08.06.2016 року (справа 388/1430/15-ц), яке відповідно вступило в законну силу 22.08.2017р. та відповідно є обов'язковим для виконання, відповідно ст.129-1 Конституції України.

07 жовтня 2015 року керівник СФГ Павел ОСОБА_2 на підставі довіреності, виданої 8 листопада 2005 року ОСОБА_1, що посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дацком Я.О (а.с.66), будучи представником ОСОБА_1 уклав дві угоди в інтересах ОСОБА_1 та СФГ Павел , які були підписані однією особою - ОСОБА_2, а саме: угоду про розірвання спірного договору оренди землі площею 10,47895 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_2, укладеного 9 жовтня 2009 року між ОСОБА_1 та СФГ Павел ; та договір оренди землі №082, кадастровий номер НОМЕР_2 на 49 років.

Вважає, що оскільки рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 02.02.2017 року (справа №388/743/16-ц) визнано договір оренди землі №082 від 07.10.2015 року недійсним на підставі ч.3 ст.238 ЦК України, з тих підстав, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом, і враховуючи, що угода про розірвання спірного договору оренди землі від 09.10.2009 року також була укладена ОСОБА_2 на підставі тієї ж довіреності, помилковими вважає викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду висновки про законність розірвання з 07.10.2015 року визнаного недійсним договору оренди землі від 09.10.2009 року, що стало підставою для відмови у задоволенні позову.

Також вважає, що по даній справі не можна керуватись висновком Верховного Суду України по справі №3-195гс15, який зазначено в мотивувальній частині рішення суду, оскільки у вказаній справі встановлені обставини, що сторони уклали договір оренди приміщення, його виконували та відповідно за взаємною згодою розірвали договір оренди, а орендар повернув орендодавцеві приміщення за актом приймання - передачі.

Зазначає, що орендодавець ОСОБА_1 взагалі не отримувала орендну плату - керівник СФГ Павел сам видавав орендну плату по видатковим касовим ордерам (а.с.62-64) та відповідно сам ії отримував від імені ОСОБА_1, що суперечить вимогам ч.3 ст.238 ЦК України.

Позивач звертає увагу, що не отримувала від СФГ Павел орендну плату і в матеріалах справи відсутній жодний документ, який би свідчив протилежне. Сама наявність в матеріалах справи копій видаткових касових ордерів від 03.10.2009р. на 2525.5грн.; від 05.10.2010р. на 2669.54грн.; від 09.08.2011р. на 2669.54грн.; від 30.08.2012р. на 4688грн.; від 24.07.2013р. на 4688грн.; від 26.07.2014р. на 4688грн.; від 01.08.2015р. на 5752грн. (а.с.62-64), у яких відсутні відомості кому видається орендна плата, а лише зазначені підписи керівника, головного бухгалтера та отримувача з підписом лише однієї особи - ОСОБА_2, не може свідчити про отримання нею плати за оренду спірної земельної ділянки з 2009 по 2015 роки.

СФГ Павел подано відзив на апеляційну скаргу, в якому ставиться питання про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін (а.с.145-149).

29 листопада 2018 року ОСОБА_1 подала до апеляційного суду заяву про відмову від позовних вимог про стягнення 66844,46 грн. суми індексації від інфляції без врахування розміру орендної плати, та 8506,19 грн. трьох відсотків річних. Зазначила, що наслідки відмови від частини позовних вимог їй відомі (а.с.169).

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 29 листопада 2018 року прийнято відмову ОСОБА_1 від частини позовних вимог про стягнення 66844,46 грн. інфляційних витрат та 8506,19 грн. - 3% річних, та визнано нечинним рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 14 червня 2018 року в частині вказаних вимог та закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до селянського (фермерського) господарства Павел про стягнення 66844,46 грн. інфляційних витрат, та 8506,19 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши пояснення позивача та її представника ОСОБА_4, які підтримали доводи апеляційної скарги, представника відповідача ОСОБА_5, який заперечував проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, виданого 30 жовтня 1998 року є власником земельної ділянки площею 10,47895 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Пишненської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, (а.с.5).

СФГ Павел у період з 2001 року по липень 2010 року користувалось вказаною земельною ділянкою на умовах оренди для сільськогосподарських потреб згідно з укладеними між сторонами договорами оренди землі: - від 24 січня 2001 року (а.с. 94-95) та - від 10 лютого 2005 року (а.с.96-97), що не оспорюється учасниками справи.

09 жовтня 2009 року між ОСОБА_1 та СФГ Павел укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки площею 10,47895 га, що зареєстрований у відділі Держкомзему у Долинському районі Кіровоградської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 352150004000690 від 25 листопада 2011 року (а.с.6,7).

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 18 Закону України Про оренду землі (в редакції на час укладення сторонами договору оренди землі) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Кіровоградської області від 7 вересня 2016 року та Вищого Спеціалізованого Суду України (а.с.8-9), визнано недійсним договір оренди землі укладений 09 жовтня 2009 року між ОСОБА_1 та СФГ Павел , зареєстрований у відділі Держкомзему у Долинському районі Кіровоградської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 352150004000690 від 25 листопада 2011 року (а.с.74-75) .

Вказаним судовим рішенням встановлено, що 07 жовтня 2015 року ОСОБА_2 діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, виданої 08 листопада 2005 року, посвідченої приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дацком Я.О., зареєстрованої у реєстрі за № 16470 уклав угоду про розірвання договору оренди землі, укладеного 09 жовтня 2009 року між ОСОБА_1 та СФГ Павел , зареєстрованого у відділі Держкомзему у Долинському районі Кіровоградської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 352150004000690 від 25 листопада 2011 року. Цього ж дня про розірвання правочину до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис за № 11502132.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано (частина 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (частина 2).

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Колегія суддів не погоджується також з висновками суду про те, що між сторонами в період з липня 2010 року по 2016 рік існували договірні правовідносини, і , що до спірних правовідносин не можна застосувати правила, що містяться у Главі 82 ЦК України та регулюють відносини внаслідок заподіяння шкоди (деліктні правовідносини).

Відповідно до частин 4 та 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Суд першої інстанції при розгляді даної справи, не врахував, що укладений 09 жовтня 2009 року між ОСОБА_1 та СФГ Павел договір оренди зазначеним рішенням Долинського районного суду визнаний недійсним, тому не мають правового значення для визначення законності користування спірною земельною ділянкою будь-які дії представника ваідповідача щодо припинення, в тому числі шляхом розірвання, недійсного договору.

Факт самовільного користування СФГ Павел спірною земельною ділянкою у період з липня 2010 року (після закінчення попереднього договору оренди) не спростований стороною відповідача, правомірність використання належної позивачеві земельної ділянки у власних інтересах не доведена відповідачем за допомогою належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів (ст.ст.77-80 ЦПК України).

Частиною другою статті 216 ЦК України передбачено, що якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Відповідно до статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом статті 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків і причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Суб'єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов'язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов'язку відшкодувати шкоду, в свою чергу, можуть виступати: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи (незавдавачі шкоди), на яких законом покладено обов'язок із відшкодування шкоди.

Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Наведений в позовній заяві розрахунок збитків, який було здійснено позивачем пропорційно 6% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за кожен рік користування землею, як неотриманий дохід від здачі земельної ділянки в оренду (в межах, встановленого Податковим кодексом України розміру орендної плати), може бути взятий до уваги і оцінений судом, оскільки в матеріалах справи наявний доказ - копія відповіді на ім'я ОСОБА_1 про відмову районної державної адміністрації розрахувати розмір завданих їй збитків (а.с.10).

За змістом статті 1166 ЦК України майнова шкода майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відхиляючи надані позивачкою докази завдання їй збитків, суд не звернув уваги на те, що у правовідносинах з відшкодування шкоди діє презумпція завдавача шкоди і саме відповідач має спростувати свою вину, і, заперечуючи проти доказів позивача щодо розміру шкоди, довести свої заперечення.

Встановлено, що 08 листопада 2005 року ОСОБА_1 видала довіреність (а.с.66), якою уповноважила ОСОБА_2 бути її представником у всіх державних та недержавних органах та організаціях з питань реалізації права власності на земельну ділянку площею 10,47895 га, зокрема розписуватися в отриманні грошей або натуроплати на документах, а також вчиняти всі інші юридично значимі дії пов'язані з реалізацією наданих цією довіреністю повноважень в межах та обсязі передбачених чинним законодавством України.

На підставі вищезазначеної довіреності, ОСОБА_2, від імені ОСОБА_1, 09 жовтня 2009 року уклав із СФГ Павел договір оренди земельної ділянки, який рішенням суду визнано недійсним, а також згідно з видатковими касовими ордерами від 03 жовтня 2009 року, від 05 жовтня 2010 року, від 09 серпня 2011 року, від 30 серпня 2012 року, від 24 липня 2013 року, від 26 липня 2014 року, від 01 серпня 2015 року, отримував орендну плату від за користування СФГ Павел земельною ділянкою, в яких поставив підписи від імені орендаря і особи, яка отримує орендну плату (а.с.62-65).

Позивач обгрунтовано стверджує, що СФГ Павел безпідставно користувався належною їй земельною ділянкою і отримував від цього дохід,надала розрахунок завданих їй збитків, спричинених самовільним зайняттям з липня 2010 року по 2016 рік її земельної ділянки, розмір яких визначила в сумі 113194,03 грн. як неодержаний дохід у вигляді орендної плати за період 2010 -2016 років - 6% від нормативної оцінки землі (а.с. 31-32).

Відповідач в свою чергу не спростував свою вину у самовільному зайнятті земельної ділянки, належної на праві власності ОСОБА_1, та не навів свого розрахунку розміру шкоди, заподіяної порушенням прав останньої, не надав доказів, що сума збитків є меншою ніж пред'явлено до стягнення позивачем, лише зазначив про фактичне отримання ОСОБА_1 77675,58 грн. за використання ним належної їй земельної ділянки (а.с. 92, 146).

Посилання відповідача на копії видаткових касових ордерів про одержання ОСОБА_2 від СФГ "Павел" (керівник ОСОБА_2.) орендної плати (а.с.62-65) та розписку про отримання коштів за фактичний продаж земельної ділянки (а.с.67) як на доказ передачі коштів ОСОБА_1 за користування спірною земельною ділянкою є безпідставним і не спростовує доводів позивача щодо розміру завданих їй збитків, про відшкодування яких вона ставить питання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, на підставі ст. 376 ЦПК України, рішення суду в частині відмови у стягненні суми збитків пов'язаних із самовільним зайняттям з липня 2010 року по грудень 2016 року земельної ділянки ОСОБА_1 в розмірі 113194,03 грн. підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення цих позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та Закону України "Про судовий збір" з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 2829,85 грн.

Заява ОСОБА_1 щодо постановлення апеляційним судом окремої ухвали стосовно судді Долинського районного суду Кіровоградської області Баранського Д.М. не підлягає задоволенню, оскільки відсутні підстави, передбачені ст. 262 ЦПК України, доводи заявника про порушення суддею норм моралі і постановлення завідома незаконного рішення грутунуються на припущеннях.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 14 червня 2018 року в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства Павел , ЄДРПОУ 31217730, місце знаходження: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1, ІНПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1 збитки пов'язані із самовільним зайняттям з липня 2010 року по 2016 рік її земельної ділянки в сумі 113194,03 грн.

У відшкодування понесених судових витрат стягнути з Селянського (фермерського) господарства Павел , ЄДРПОУ 31217730, місце знаходження: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1, ІНПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1 2829,85 грн. сплаченого судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.М. Єгорова

Судді: С.А. Кіселик

С.І. Мурашко