22-ц/804/173/19
Єдиний унікальний номер 264/945/18
Номер провадження 22-ц/804/173/19
Головуючий у 1-й інстанції Пустовойт Т.В.
Доповідач Биліна Т.І.
Категорія 53
ПОСТАНОВА
І м е н е м У к р а ї н и
09 січня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Биліни Т.І.,
суддів Лісового О.О., Мальцевої Є.Є.,
за участю секретаря Тулянкіної М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Маріупольський слідчий ізолятор про стягнення індексації заробітної плати, компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та матеріальної допомоги на оздоровлення, -
в с т а н о в и в :
22 лютого 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державної установи Маріупольський слідчий ізолятор (ДУ Маріупольський слідчий ізолятор ) про стягнення індексації заробітної плати, компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та матеріальної допомоги на оздоровлення. Позовна заява мотивована тим, що вона працювала у ДУ Маріупольський слідчий ізолятор з 02.02.2008 року, наказом підприємства №77/ос-17 від 17.08.2017 року її було звільнено за власним бажанням. Оскільки під час трудової діяльності не проводилась індексація заробітної плати у повному обсязі, не була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2009-2012 та 2017 роки, а після звільнення відповідач не здійснив з нею остаточного розрахунку, ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогою стягнути з відповідача на її користь заборгованість: по індексації заробітної плати за період з 01.05.2008 року до 18.08.2017 року, компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, середній заробіток за час затримки виплати належних сум з 19.08.2017 року по день винесення рішення, а також заборгованість по виплаті щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу за 2009 - 2012 роки та за 2017 рік.
04 жовтня 2018 року рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
З вказаним рішенням суду не погодилась позивач ОСОБА_1, та подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просила рішення скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідач не заперечував що позивачу не виплачена допомога на оздоровлення в 2009 - 2012 роках та в 2017 році з причини відсутності економії бюджетних коштів, проте на підставі яких доказів суд зробив такий висновок, та якими нормами яких документів при цьому керувався - незрозуміло. Під час трудової діяльності позивача на підприємстві з 02.02.2008 року по 18.08.2017 року при виплаті заробітної плати не проводилася в повному обсязі індексація, а як наслідок позивач набула право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки з 01.05.2008 року з боку роботодавця триває порушення трудових прав позивача та на середній заробіток у порядку ст.117 КЗпП з 19.08.2017 року по день постановлення рішення. Внаслідок допущених порушень прав позивача, відповідач повинен відшкодувати середній заробіток станом на день подання позову в сумі 33459,75грн.
У судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просила їх задовольнити.
У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Чигарев Є.В. просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, перевіривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що посада завідувача канцелярією, яку обіймала ОСОБА_1 з 02.02.2008 року до 18.08.2017 року, не належить до посад державних службовців. Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення керівниками слідчих ізоляторів працівникам, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, є правом, а не обов'язком відповідача і виплачується, лише в разі наявності фінансових ресурсів. Факту порушення відповідачем строків розрахунку належних ОСОБА_1 при звільненні виплат та інфляційних нарахувань також не встановлено.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції.
Судом першої інстанції було встановлено, що наказом ДУ Маріупольський слідчий ізолятор за №5/ос від 31.01.2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду завідувача канцелярією Маріупольського слідчого ізолятора та наказом за №77/ос-17 від 17.08.2017 року звільнено з установи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.
Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.
Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.1 Закону України Про оплату праці заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
Згідно вимог ст.33 Закону України Про оплату праці в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України Про індексацію грошових доходів населення та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.
Структуру заробітної плати визначено у ст.2 Закону України Про оплату праці , якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року №5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за №114/8713.
Таким чином, індексація є складовою частиною заробітної плати, є додатковою заробітною платою і, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до п.4 Постанови КМУ №1078 від 17.07.2003 року Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення , в редакції, що діяла в період працевлаштування позивачки, Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Пунктом 5 Постанови в цій же редакції, визначено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної допомоги сім'ям з дітьми, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення з наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги, що під час трудової діяльності позивача на підприємстві з 02.02.2008 року по 18.08.2017 року при виплаті заробітної плати не проводилася в повному обсязі індексація, а як наслідок позивач набула право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки з 01.05.2008 року з боку роботодавця триває порушення трудових прав позивача -непереконливі.
Позивач в своєму розрахунку не врахувала підвищення посадового окладу у квітні та вересні та жовтні 2008 року, внаслідок чого індексація грошових коштів за цей місяць не проводиться. Підвищення посадового окладу відбувалося і в вересні 2012 року, 2015 року, у грудні 2015 року, у травні та грудні 2016 року та січні 2017 року.
Внаслідок зазначеного колегія суддів апеляційної інстанції не приймає до уваги розрахунок індексації проведений позивачем, за вище вказаний термін, оскільки в ньому не враховано перевищено чи ні розмір підвищення грошового доходу суми індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, так як сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.(а.с.6, 27-35)
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проводилася індексація заробітної плати позивача за вказаний нею період, те що розрахунок відповідачем проведено невірно доказів позивачем не надано та не знайдено ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги, стосовно незгоди з висновками суду першої інстанції в частині обґрунтованості не виплати допомоги на оздоровлення в 2009 - 2012 роках та в 2017 році колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до Схеми тарифних розрядів посад (професій) професіоналів, фахівців, а також керівників і технічних службовців окремих структурних підрозділів установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, інших установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, що передбачена Наказом Міністерства юстиції України №957/5 від 17.06.2014 року Про впорядкування умов оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.06.2004 року за № 660/25437), завідувач канцелярії відноситься саме до вказаної категорії посад та має 5-8 тарифний розряд.
Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 84 від 11.11.2005 року Про впорядкування умов оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.11.2005 року за № 1380/11660), який втратив чинності 11.07.2014 року, проте діяв з листопада 2005 по липень 2014 року, керівникам установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та організацій Державної кримінально-виконавчої служби України в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків, надано право надавати працівникам матеріальну допомогу, в тому числі на оздоровлення, у сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік, крім матеріальної допомоги на поховання.
Аналогічні норми закріплені в п.9 Наказу Міністерства юстиції України №957/5 від 17.06.2014 року Про впорядкування умов оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань , (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.06.2004 року за № 660/25437), який є чинним з 11.07.2014 року.
Матеріальна допомога на оздоровлення є складовою частиною заробітної плати, а саме додатковою заробітною платою і, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому суми матеріальної допомоги без обмеження будь-яким строком.
Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення працівниками бюджетної сфери чітко регламентована законами України, постановами Уряду, галузевими наказами. В обов'язковому порядку матеріальна допомога на оздоровлення має виплачуватися певним категоріям працівників. Зокрема державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування, педагогічним та науково-педагогічним працівникам, педагогічним працівникам закладів сфери культури, працівникам музеїв і бібліотек, медичним працівникам, працівникам протитуберкульозних закладів. Розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не має перевищувати середньомісячної зарплати.
Якщо виплата матеріальної допомоги на оздоровлення не передбачена в обов'язковому порядку, її надання оформляється на підставі заяви працівника. У разі наявності фінансових ресурсів і позитивного рішення про надання такої допомоги видається відповідний наказ керівника.
Позивач не довела, що вона зверталася до керівника із заявою про видачу матеріальної допомоги на оздоровлення і що у вказані нею роки, а саме в 2009 -2012 роках та в 2017 році мали місце фінансові ресурси для її виплати.
З матеріалів справи, а саме з кошторису на 2017 рік вбачається, що в 2017 році матеріальні ресурси на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення були відсутні. (а.с.152,153) Інформація щодо бухгалтерських документів за період часу з 2009 по 2012 роки в установі відсутня, так як згідно наказу №578/5 від 12.04.2012 року Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів строк їх зберігання складає 5 років.(а.с.147,148)
Доводи апеляційної скарги, що вона має право на компенсацію за час затримки виплати та на середній заробіток у порядку ст..117 КЗпП з 19.08.2017 року по день постановлення рішення безпідставні, так як вони є похідними від вимог в задоволенні яких позивачу рішенням суду першої інстанції відмовлено.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції постановлено згідно вимог чинного законодавства та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
У відповідності до ст.375 ЦПК України суд апеляційної Інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Повний текст постанови виготовлено 14 січня 2019 року.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 жовтня 2018 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1057(одна тисяча п'ятдесят сім) гривень 20 копійок за подачу апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення суду.
Головуючий: Т.І. Биліна
Судді: Є.Є. Мальцева
О.О. Лісовий
Суд | Донецький апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 09.01.2019 |
Оприлюднено | 15.01.2019 |
Номер документу | 79158671 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Донецький апеляційний суд
Биліна Т. І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні