Постанова

від 08.01.2019 по справі 905/1420/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" січня 2019 р. Справа № 905/1420/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Дучал Н.М. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.

за участю представників сторін:

позивача - адвокат ОСОБА_1

відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної ПАТ "ПроКредит Банк" (вх.№1184Д/1) на рішення господарського суду Донецької області від 25.10.2018 у справі №905/1420/18 (повний текст якого складено та підписано 30.10.2018 в приміщенні зазначеного суду суддею Н.В. Величко)

за позовом ПАТ "ПроКредит Банк", м. Київ;

до ТОВ «Юзовка» , м. Донецьк;

про стягнення 404 234,5 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство !ОСОБА_2! звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Юзівка заборгованості в сумі 404.234,5 грн., що складається з:

- боргу за договором про надання траншу № 401.43438/FW401.415 від 24.12.2012 у розмірі 273.083,89 грн., з яких: 255.935,72 грн. капітал, 17.148,17 грн. проценти;

- боргу за договором про надання траншу №401.44028/FW401.415 від 30.09.2013 у розмірі 131.150,61 грн., з яких: 126.265,81 капітал, 4.884,80 грн. проценти.

Обґрунтовуючи позов, позивач вказував на невиконання грошових зобов'язань з повернення кредиту та сплати процентів ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) як позичальником за рамковою угодою № FW401.415 від 28.11.2011 та договорами про надання траншу до нього, і оскільки товариство з обмеженою відповідальністю Юзівка за договором поруки №207215-ДП1 від 28.11.2011 виступив поручителем в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором, тому такий поручитель є солідарним з позичальником боржником.

Правовими підставами позову визначено ст.ст.11, 14-16, 525, 526, 554, 589, 610-612, 625, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України.

На підтвердження позовних вимог надано: рамкову угоду № FW401.415 від 28.11.2011; договори про надання траншу №401.43438/ FW401.415 від 24.12.2012, №401.44028/ FW401.415 від 30.09.2013 з додатками; розрахунок заборгованості; банківські виписки; договір поруки №207215-ДП1 від 28.11.2011; відомості з ЄДРПОУ стосовно статусу та місцезнаходження відповідача.

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.10.2018 у даній справі у позові відмовлено повністю.

ПАТ "ПроКредит Банк" із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішенням господарського суду Донецької області у справі № 905/1420/18 від 25.10.2018 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "ПроКредит Банк" до ТОВ «Юзовка» у повному обсязі.

Так, в апеляційній скарзі апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості позичальника у заявленому до стягнення розмірі (не надав виписки з особового рахунку позичальника на підтвердження заборгованості за кредитом та процентами). Зокрема, апелянт зазначає, що свої вимоги ґрунтував на тому, що кредитні кошти, а також відсотки за користування ними не були повернені, на підтвердження чого надав детальний розрахунок заборгованості позичальника за кожним отриманим кредитом. Відповідно до п.7.8 Рамкової угоди, сторони погодилися, що належним та достатнім доказом наявності, безспірності та розміру заборгованості позичальника, наявності порушень договорів є письмова довідка кредитора. Розрахунки заборгованості за кредитними договорами містять інформацію про заборгованість позичальника, відтак за своїм змістом є довідкою, про яку йдеться у вищевказаному пункту Рамкової угоди, адже форма такої довідки сторонами угоди не встановлювалось. Таким чином, позивач вважає, що зі свого боку надав достатньо доказів, які підтверджують заявлені вимоги, і цим виконав приписи, передбачені ч. 1 ст. 74 ГПК України.

З метою підтвердження факту наявної у позичальника заборгованості, апелянт надав до суду апеляційної інстанції підтвердження заборгованості позичальника за капіталом та відсотками по наданим йому кредитам у вигляді виписок з рахунків банку, які відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого ПП НБУ № 89 від 11.09.2017 р. містять інформацію щодо заборгованості клієнтів банку, це зокрема рахунок 2203 - Довгострокові кредити на поточні потреби, що надані фізичним особам, рахунок 2208 -Нараховані доходи за кредитами на поточні потреби, що надані фізичним особам. Як вбачається з наданих виписок, вони містять ідентичну інформацію як і розрахунки заборгованості, що зайвий раз підтверджує правомірність заявлених вимог позивача.

Крім того, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів пред'явлення поручителю вимог у порядку і строки, визначені п.4 ст. 559 Цивільного кодексу України та/або вжиття будь-яких заходів з приводу пред'явлення таких вимог, оскільки позичальник та поручитель обидва мають зареєстровані місце проживання та місцезнаходження у м. Донецьку, у позивача відсутня об'єктивна можливість пред'явити їм вимоги про виконання зобов'язання, як на те вказує суд першої інстанції, оскільки місто Донецьк є тимчасово окупованою територією, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Через те, що позичальник та поручитель всіляко ухилялись протягом контакту із Кредитором та врегулювання питання заборгованості мирним шляхом, жодних можливих засобів пред'явлення вимог не існує. Надсилання листів засобами ДП "Укрпошта" є також неможливим, оскільки відповідно до інформаційного листа, розміщеного на офіційному веб-ресурсі підприємства, поштові відділення на тимчасово окупованій території призупинили свою діяльність (копію повідомлення надаємо).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2018 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою, відповідачу встановлено строк для подання відзиву з доказами його надсилання позивачу в порядку ст. 263 ГПК України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 розгляд даної справи призначено на 08.01.2019.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав, в судове засідання, призначене на 08.01.2019, свого представника не направив, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Так, 18.12.2018 у зв'язку з неможливістю направлення ухвали Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 у справі № 905/1420/18 на адресу відповідача, який знаходиться у м. Донецьку, що підтверджується актом Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 № 13-42/111, на офіційному сайті Судової влади за веб-адресою http://court.gov.ua/fair/ було розміщено повідомлення у справі № 905/1420/18, в якому повідомлено про те, що розгляд даної справи відбудеться 08.01.2019 об 10:30 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 115.

З опублікуванням такого оголошення, судом апеляційної інстанції вжито всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення відповідача про розгляд апеляційної скарги ТОВ «Юзовка» на рішення господарського суду Донецької області від 25.10.2018 у справі №905/1420/18.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Враховуючи, що учасники судового процесу були повідомлені належним чином, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи сторони, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено колегією суддів, що 28.11.2011 між позивачем (банк, кредитор) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено рамкову угоду № FW401.415, відповідно до п. 2.1 якої кредитор на підставі угоди зобов'язується здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов'язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов'язань, а також належно виконувати усі інші зобов'язання, передбачені угодою та кредитними договорами.

Пунктом 2.2 угоди встановлено, що на підставі угоди встановлюються наступні ліміти умов кредитування позичальника: ліміт суми кредитування еквівалент 200000,00 доларів США; ліміт строку кредитування 120 місяців; максимальний розмір процентів 40% річних.

Угода набирає чинності з моменту її підписання двома уповноваженими особами кредитора і позичальником. Угода та кредитні договори будуть вважатися належно підписаними з боку кредитора як у випадку наявності двох підписів уповноважених осіб кредитора на одному документі, так і при наявності по одному підпису на різних, але ідентичних по змісту документах з текстом угоди чи кредитних договорів або їх копіях (факсограмах) з одним підписом. Угода укладена на строк дії ліміту строку кредитування, встановленого п. 2.2 угоди. Закінчення строку дії угоди є наслідком лише припинення її умов щодо можливості укладення з позичальником нових кредитних договорів та видачі нових кредитів на підставі угоди. Усі інші умови угоди, зобов'язання сторін, що виникли на підставі угоди і були неналежно виконані чи не виконані, зобов'язання щодо відповідальності, а також права та обов'язки сторін продовжують діяти до повного належного виконання таких зобов'язань та реалізації прав.

24.12.2012 між позивачем (банк, кредитор) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір про надання траншу №401.43438/FW401.415, відповідно до пп.1 якого кредитор на підставі та умовах рамкової угоди №FW401.415 від 28.11.2011, а також цього договору зобов'язався надати позичальнику кредит, а позичальник належно виконати усі умови, необхідні для його отримання, належно здійснювати погашення грошових зобов'язань та виконання усіх інших зобов'язань, передбачених рамковою угодою та цим договором.

За умовами п. 3 угоди кредит видається у дату, вказану в Графіку повернення кредиту і сплати процентів, що є додатком №1 до цього договору за умови сплати комісії за видачу кредиту. Дата підписання графіка та дата видачі кредиту не можуть виходити за межі 10 банківських днів після набуття чинності цим договором.

Повернення кредиту та сплата процентів здійснюється періодичними платежами, сума і строк сплатити яких визначені Графіком в черговості, встановленій Рамковою угодою (п. 4 договору).

Погашення усіх грошових зобов'язань позичальника за цим договором здійснюється шляхом зарахування коштів на визначені кредитором рахунки у черговості, вказаній рамковою угодою (п. 5 договору).

Даний договір є невід'ємною частиною рамкової угоди, умови якої вважаються умовами цього договору і регламентують усі відносини між сторонами, що виникли на підставі цього договору (п. 7 договору).

В додатку №1 до договору траншу №401.43438/FW401.415 від 24.12.2012 сторонами визначено графік повернення кредиту та сплати процентів. Згідно цього графіка сторонами погоджено 36 платежами строк погашення суми кредиту та процентів з кінцевим строком24.12.2015.

30.09.2013 між позивачем (банк, кредитор) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір про надання траншу №401.44028/FW401.415, відповідно до пп.1 якого кредитор на підставі та умовах рамкової угоди №FW401.415 від 28.11.2011, а також цього договору зобов'язався надати позичальнику кредит, а позичальник належно виконати усі умови, необхідні для його отримання, належно здійснювати погашення грошових зобов'язань та виконання усіх інших зобов'язань, передбачених рамковою угодою та цим договором.

За умовами п. 3 договору кредит видається у дату, вказану в Графіку повернення кредиту і сплати процентів, що є додатком №1 до цього договору за умови сплати комісії за видачу кредиту. Дата підписання графіка та дата видачі кредиту не можуть виходити за межі 10 банківських днів після набуття чинності цим договором.

Повернення кредиту та сплата процентів здійснюється періодичними платежами, сума і строк сплатити яких визначені Графіком в черговості, встановленій Рамковою угодою (п. 4 договору).

Погашення усіх грошових зобов'язань позичальника за цим договором здійснюється шляхом зарахування коштів на визначені кредитором рахунки у черговості, вказаній рамковою угодою (п. 5 договору).

Даний договір є невід'ємною частиною рамкової угоди, умови якої вважаються умовами цього договору і регламентують усі відносини між сторонами, що виникли на підставі цього договору (п. 7 договору).

В додатку №1 до договору траншу №401.44028/FW401.415 від 30.09.2013 сторонами визначено Графік повернення кредиту та сплати процентів, згідно якого сторонами погоджено погашення суми процентів та кредиту 24 платежами з кінцевим строком 01.10.2015, а саме: з 01.11.2013 по 01.09.2015 по 10620,00грн., та 01.10.2015 0633,01грн. кредиту та до 01.10.2015 всього 54893,01грн. проценти.

Договори про надання траншу №401.43438/ FW401.415 від 24.12.2012, №401.44028/FW401.415 від 30.09.2013 підписані обома сторонами.

Дослідивши зазначені договори, колегія суддів дійшла висновку, що сторонами в даних кредитних договорах погоджені всі істотні умови, відсутні докази їх припинення або визнання недійсними, тому зазначені договори є укладеними та обов'язковими для виконання сторонами.

За умовами ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст.525-526 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що банком належним чином виконані умови договорів про надання траншу щодо надання кредитних коштів, що підтверджується відповідними банківськими виписками по особовим рахункам, які наявні в матеріалах справи (а.с. 23, 29), а саме: 24.12.2012 за договором №401.43438/FW401.415 від 24.12.2012 перераховано 411600,00грн. та 30.09.2013 за договором №401.44028/FW401.415 від 30.09.2013 перераховано відповідачу 200000,00грн.

Відповідно до ч.3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З урахуванням умов про надання траншу, позичальник мав повернути кредитні кошти за договором №401.43438/FW401.415 від 24.12.2012 - 24.12.2015, а за договором №401.44028/FW401.415 від 30.09.2013 - 01.10.2015.

В забезпечення належного виконання умов рамкової угоди №FW401.415 від 28.11.2011 та договорів про надання траншу, між публічним акціонерним товариством ПроКредит Банк (банк, кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю Юзовка (поручитель, відповідач) укладений договір поруки №207215-ДП1 від 28.11.2011, відповідно до п. 2.1 якого поручитель поручився перед кредитором за виконання усіх зобов'язань позичальника у їх повному обсязі як солідарний із позичальником боржник.

Умови договору поруки наступні.

Розмір зобов'язань позичальника визначається відповідно до кредитних договорів. При цьому розмір зобов'язань, які виникають з рамкової угоди і укладених на її підставі кредитних договорів, визначається з урахуванням усіх існуючих та майбутніх кредитів, виданих в межах лімітів умов кредитування, що на момент укладення договору становлять: ліміт суми кредитування еквівалент 200000,00доларів США; ліміт строку кредитування до 28.11.2021; максимальний розмір процентів 40% річних (п. 2.2 договору поруки).

Згідно п. 2.3 договору порука у повному обсязі поширюється на зобов'язання позичальника із врахуванням усіх кредитних договорів, а також змін та/або доповнень до кредитних договорів з моменту набрання ними чинності.

Якщо зміна та/або доповнення (далі зміни) до рамкової угоди стосуватимуться збільшення вказаних п. 2.2 договору лімітів умов кредитування, то порукою будуть забезпечуватися зобов'язання позичальника з врахуванням таких змін за умови отримання на те попередньої чи наступної згоди поручителя. Така згода може бути надана шляхом внесення змін до договору або вчинення поручителем погоджувального підпису на договору про внесення змін до рамкової угоди або подання поручителем письмової згоди у формі листа.

У випадку відсутності вказаної згоди порукою будуть забезпечуватися зобов'язання позичальника в межах лімітів умов кредитування, які діяли до внесення таких змін до рамкової угоди.

Поручитель погоджується, що усі зміни кредитних договорів та/чи інші зміни до будь-якої рамкової угоди, а також укладення нових кредитних договорів на підставі рамкової угоди не є такими, що збільшують обсяг його відповідальності, а тому порукою будуть забезпечуватися зобов'язання позичальника з врахуванням таких змін і кредитних договорів без необхідності їх попереднього чи наступного ознайомлення чи погодження з поручителем.

Згідно п. 3.3 договору поручитель зобов'язується не рідше ніж щомісячно протягом усього часу дії договору отримувати у позичальника чи кредитора інформацію щодо стану виконання зобов'язань позичальника.

Для виконання зобов'язань поручителя за договором поручитель безвідклично уповноважує та доручає кредитору здійснювати договірне списання на користь кредитора коштів у розмірі, еквівалентному розміру зобов'язань поручителя з рахунків поручителя у кредитора, реквізити яких вказані чи будуть вказані у договорах, на підставі яких поручителю відкрито чи буде відкрито у майбутньому рахунки у кредитора (рахунки поручителя). Право договірного списання у кредитора виникає з моменту виникнення зобов'язань поручителя та діє до моменту їх повного виконання (п. 3.5 договору).

Порука діє з моменту укладення договору протягом усього часу дії, встановленого рамковою угодою ліміту строку кредитування, та до моменту, що наступить пізніше: припинення строку дії рамкової угоди чи належне виконання усіх вимог кредитора. Припинення окремих кредитних договорів чи погашення заборгованості позичальника до моменту припинення строку дії рамкової угоди, а також непред'явлення кредитором вимоги про погашення поручителем заборгованості позичальника не тягне за собою припинення поруки (п. 4.1 договору).

Договір вступає в силу з моменту його укладення, діє протягом усього часу дії, встановленого рамковою угодою ліміту строку кредитування та до моменту, що наступить пізніше: припинення строку рамкової угоди, належного виконання усіх зобов'язань позичальника за кредитними договорами та поручителя за договором (п. 4.2 договору).

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно п. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Позивач посилається на те, що всупереч приписам закону та умовам договорів, позичальник взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, отримані кошти у встановлені строки не повертав, плату за кредит своєчасно та в повному обсязі не сплачував, та до теперішнього часу так і не сплатив, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості з поручителя.

Дослідивши обставини справи і надані позивачем докази, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про недоведеність позовних вимог і невідповідність вимог приписам закону, при цьому зазначає наступне.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності (ст.86 ГПК України).

Згідно ч.1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, відповідно до п.7.8 рамкової угоди, сторони погодилися, що належним та достатнім доказом наявності, безспірності та розміру заборгованості позичальника, наявності порушень договорів є письмова довідка кредитора розрахунками заборгованості. Такий розмір заборгованості сторони погоджуються вважати безспірним доки позичальником не буде доведене протилежне.

Як вбачається, в матеріалах справи містяться банківські виписки по особовим рахункам, які підтверджують надання банком позичальнику кредитних коштів.

Водночас, банківські виписки на підтвердження заборгованості позичальника за кредитом та процентами позивач до суду першої інстанції не надав, що повністю унеможливлює арифметичну перевірку судом розміру позовних вимог.

На думку колегії суддів, в разі неможливості перевірки (доведення або спростування) розміру позовних вимог, вони не можуть бути задоволені судом, оскільки рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Надані позивачем до суду апеляційної інстанції з метою підтвердження факту наявності у позичальника заборгованості за капіталом та відсотками виписки з рахунків банку не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції у якості доказів наявності заборгованості, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Оскільки позивачем не надано доказів неможливості подання зазначених виписок з банківських рахунків до суду першої інстанції, колегія суддів не приймає їх в якості доказу.

Посилання апелянта на те, що розрахунки заборгованості за кредитними договорами містять інформацію про заборгованість позичальника відтак за своїм змістом є довідкою, про яку йдеться у п. 7.8 Рамкової угоди, адже її форми сторонами угоди не встановлювалось, колегія суддів вважає позбавленими належної переконливості, оскільки в п.7.8 йдеться саме про довідку кредитора, а не про розрахунок суми заборгованості. Оскільки розрахунок заборгованості ґрунтується на розмірі боргу (розмір боргу є базою розрахунків), то відповідно, письмовий розрахунок є похідним доказом від довідки про розмір основної заборгованості.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність . Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

З урахуванням того, що банк не надав виписки з особового рахунку позичальника на підтвердження заборгованості за кредитом та процентами до суду першої інстанції, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості позичальника у заявленому до стягнення розмірі, що зумовлює відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з поручителя, як солідарного боржника.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що самостійною підставою відмови у задоволенні позовних вимог і відсутність вимоги до поручителя у порядку і строки, визначені ст. 559 Цивільного кодексу України.

Так, ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачено три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позов до поручителя.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора та суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не має права.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію цього виду забезпечення виконання зобов'язань, застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення пред'явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки, необхідно розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду. Зокрема, керуючись положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України, Верховний Суд в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові по справі № 2-1283/11 від 21.03.2018 зробив висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців із часу настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, установленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинно бути погашено одноразовим платежем).

Отже, закінчення строку, установленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлено, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року в справі № 6-53цс14 та від 14 вересня 2016 року в справі № 6-1451цс16.

Опираючись на викладене, колегія суддів зазначає, що у позивача протягом строку, встановленого ч.4 ст. 559 ЦК України, були відсутні будь-які перешкоди до подання позову, в тому числі пов'язані із розташуванням поручителя в м. Донецьк, на тимчасово окупованій території. Сам факт подання даного позову є доказом відсутності будь-яких перешкод.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що позивачем пропущено строк пред'явлення вимоги, а саме подання позовної заяви, про стягнення спірної заборгованості, що, в силу преклюзивного характеру строку, встановленого ч.4 ст. 559 ЦК України, тягне припинення даного зобов'язання.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки місцевого господарського суду, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "ПроКредит Банк" на рішення господарського суду Донецької області від 25.10.2018 у справі № 905/1420/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 25.10.2018 у справі № 905/1420/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 14.01.2019.

Постанова суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя Н.М. Дучал

Суддя В.С. Хачатрян