Рішення

від 02.01.2019 по справі 906/681/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" січня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/681/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Антонова О.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Максименко Ю.Ф. - паспорт СО№674699 від 19.07.2011;

від відповідача: Чумак В.М. - довіреність № 57/1951 від 28.12.18,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М"

до Військової частини НОМЕР_1

про стягнення 153577,03 грн

(Представник позивача приймав участь в судовому засіданні в режимі відео конференції)

Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" звернулося до суду з позовом про стягнення з Військової частини А-3258 153577,03 грн, з яких: 112784,99 грн інфляційних втрат, 15421,48 грн 3% річних, 25370,56 грн пені.

Справа розглядається за правилами загального позовного провадження.

З метою належної підготовки справи для розгляду по суті, згідно з ч.3 ст. 177 ГПК України, за ухвалою суду від 05.10.2018 строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів.

В судовому засіданні 31.10.2018 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 27.11.2018.

У зв`язку з перебуванням судді Вельмакіної Т.М. на лікарняному, справа 27.11.2018 в засідання суду не вносилась.

Ухвалою суду від 04.12.2018 судове засідання призначено на 14.12.2018.

13.12.2018 через загальний відділ суду від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв`язку з його хворобою, про що надано медичну довідку. Судом ухвалено долучити вказаний документ до матеріалів справи.

Представник позивача в телефонному режимі повідомив про неможливість прийняття участі в судовому засіданні в режимі відео конференції, у зв`язку з виникненням технічних проблем.

У зв`язку з вищевказаним, хвалою суду 14.12.2018 відкладено розгляд справи на 03.01.2019.

17.12.2018 та 21.12.2018 до суду не врученими, з поштовою відміткою: "не розшукано", повернулися копії ухвал господарського суду Житомирської області від 04.12.2018 та від 14.12.2018, направлені позивачу за адресою м. Київ, вул. Дехтяренко, буд.19 (а.с. 127-130, 133-136).

03.01.2019 розпочато розгляд справи по суті. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та заяві №25/10 (а.с. 94). Наголосив на правомірності застосованої ним методики нарахування інфляційних.

Представник відповідача подав довідку Радомишльського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області за №2 від 02.01.2019, яку судом ухвалено долучити до матеріалів справи. Позов заперечив з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 31-33). Надав усні пояснення по справі.

Під час розгляду справи судом оглядалися матеріали справи № 906/1246/15.

Враховуючи завдання господарського судочинства, які, відповідно до ч.1 ст. 2 ГПК України, превалюють над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, керуючись ч.2, 4, 10 ст.2 ГПК України, судом неодноразово оголошувалися перерви та відкладався розгляд справи за клопотанням її учасників, з урахуванням ст. 202 та 216 ГПК України, зокрема ч.5 останньої. Судом враховано, що за ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

28 квітня 2012 між Військовою частиною № НОМЕР_1 (відповідач, сторона1) та МПП Фірма "Альфа" (позивач, сторона2) укладено мирову угоду № 1/4 (далі - Мирова угода) про реструктуризацію зобов`язань за мировою угодою №3/3 від 29.03.2010 та №2/3 від 01.04.2010 до Договору №112 від 25.07.2002 (а.с. 14-15). За умовами вказаної Мирової угоди відповідач зобов`язався погасити заборгованість в сумі 170366,17грн, з яких: 103116,69 грн - сума заборгованості, яка виникла за зобов`язаннями за мировою угодою №3/3 від 29.03.2010, укладеною щодо реструктуризації боргу згідно рішення Господарського суду Житомирської області від 16.01.2007 та постанови Житомирського апеляційного суду від 16.05.2007 у справі №4/3553 за зобов`язаннями за мировою угодою №15 від 28.08.2003 до Договору №112 від 25.07.2002 та 67249,48 грн - сума заборгованості, яка виникла за зобов`язаннями за мировою угодою №2/3 від 01.04.2010 до договору №112 від 25.07.2002 та затвердженої ухвалою Господарського суду Житомирської області від 15.04.2010 у справі №4/170, у терміни та на умовах, визначених цією угодою.

За умовами п. 2.1. вказаної Мирової угоди, сторона1 самостійно без пред`явлення рахунку стороною2 перераховує на поточний рахунок НОМЕР_2 суму боргу, вказану в п. 1.1. цієї угоди, до 31.10.2012 з урахуванням індексу інфляції за період з 01.03.2010 до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100% та трьох процентів річних за період з 01.03.2010, до дня перерахування згідно ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 4.1 мирової угоди №1/4 від 28.04.2012, при порушенні строків платежів позивач самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу до дня погашення боргу.

Позивач вказав, що у зв`язку з тим, що грошові зобов`язання за Мировою угодою № 1/4 від 28.04.2012 р. на 31.10.2012 р. не були виконані, з 01.11.2012 р. вони стали простроченими з наслідками, які з цього випливали.

Враховуючи невиконання боржником грошових зобов`язань в обумовлені Мировою угодою строки, позивач звернувся до суду з позовною заявою № 11/7 від 20.07.2015 про стягнення з в/ч А3258 боргу та фінансових санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 21.10.2015, залишеним в силі постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 у справі № 906/1246/15, стягнуто з в/ч А3258: - 56292,87 грн. втрат від інфляції, 9608,77 грн. - 3% річних та 1318,03 судового збору. При цьому, суд, в частині стягнення 95648,68 грн. провадження у справі припинив, а в частині стягнення 103510,60 грн. інфляційних втрат, 17593,96 грн. З % річних та інших нарахувань - відмовив у задоволенні вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2016 рішення господарського суду Житомирської області від 21.10.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 у справі № 906/1246/15 скасовано в частині припинення провадження у справі щодо стягнення 95648,68 грн. основного боргу та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 74717,49 грн. основного боргу, 32210,88 грн. пені, 103510,60 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 17593,96 грн. та передано справу на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Житомирської області. В решті позовних вимог (в частині стягнення 56292,87 грн. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 9608,77 грн. та відмови у стягненні 4498,60 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу) ВГС України рішення та постанову залишив без змін.

За результатами нового розгляду справи № 906/1246/15, рішенням Господарського суду Житомирської області від 01.07.2016 стягнуто з в/ч А3258: 170366,17 грн. основного боргу, 103510,60 грн. інфляційних втрат, 17593,96 грн. 3% річних, 9663,26 грн. пені, 7881,64 грн. судового збору, 8668,80 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги, 9457,96 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

За даними позивача, загальна сума витрат на одержання виконання - судових витрат за рішеннями Господарського суду Житомирської області від 21.10.2015 р. та від 01.07.2016 р. у справі № 906/1246/15 склала 27326,43 грн. ( 1318,03 + 7881,64 + 8668,80 + 9457,96).

Згідно розрахунків позивача (а.с. 7-9), суми грошових зобов`язань, які виникли з умов Мирової угоди № 1/4 від 28.12.2012, безпосередньо з актів цивільного законодавства та з рішень суду, з урахуванням проведених відповідачем оплат, станом на час звернення до суду з позовом у даній справі збільшились на 112784,99 грн інфляційних, 15421,48 грн 3% річних та на 25370,56 грн пені, які він просить стягнути.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зсилається на ст. 15, 16, 22, 75, 257, 258, 264, 509, 526. 530, 610, 611, 612, 623, 624, 625, 629 ЦК України, ст. 193, 230-232 ГК України, ст. 75, 123-130, 171, 176, 232, 236 ГПК України та умови Мирової угоди № 1/4 від 28.04.2012 р.

Додатково позивач зазначив, що згідно Висновку № 3876/3889 судово-економічної експертизи від 26.10.2015, проведеної за результатами проведеної завідувачем відділом економічних досліджень ЛЕТ та АТВД ОНДІСЕ Новиковою І.Б. на виконання Ухвали Апеляційного господарського суду Одеської області від 02 липня 2015 р. у справі № 916/1069/15-г, методологію, за якою МПП "Фірма "Альфа-М" виконує розрахунки суми збільшення боргу за рахунок індексу інфляції (інфляційних втрат) та інші розрахунки, визнано як такою, що відповідає вимогам, зокрема, статті 625 Цивільного кодексу України та методології, викладеній в листах Верховного суду України № 62-97р від 03.04.1997 та Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012. Постановою від 03.12.2015 р. у справі № 916/1069/15-г Апеляцій господарський суд Одеської області визнав зазначений Висновок належним доказом і на підставі цього змінив рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги про стягнення, зокрема, інфляційних втрат в повному обсязі.

Крім того, позивач повідомив, що методологію, за якою він виконував розрахунки інфляційних нарахувань, трьох процентів річних та пені, Вищий господарський суд України визнав правомірною постановами від 13.12.2016 р. у справі № 914/1141/16 та від 22.03.2017 у справі та № 916/940/16. До аналогічного висновку прийшов також і Рівненський апеляційний господарський суд, який Постановою від 11.08.2016 р. у справі № 906/320/16 змінив рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги, у тому числі і вимогу про стягнення пені за рік, який передував поданню позову.

Відповідач, у відзиві на позовну заяву (а.с. 31-33), з викладеними в останній обставинами не погоджується. Зокрема, зазначив, що на виконання рішень Господарського суду Житомирської області від 21.10.2015 та від 01.07.2016 у справі №906/1246/15 Радомишльським відділом Державної виконавчої служби Головного управління юстиції було відкрито виконавче провадження №50664688 від 01.03.2016 та №52087205 від 03.05.2017, відповідно. Вказав, що 09.12.2015, виконуючи рішення Господарського суду Житомирської області від 21.10.2015, управління казначейської служби України в Радомишльському районі перерахувало з рахунку військової частини НОМЕР_3 .58 кошти у розмірі 67219,67грн. на розрахунковий рахунок МПП "Фірма "Альфа-М".

При цьому представник позивача під час розгляду справи пояснив, що в результаті допущеної позивачем помилки в документах, зазначена сума помилково була перерахована на рахунок Малого приватного підприємства «Фірма «Альфа М» з ідентифікаційним кодом 30726900, керівником якого також є Максименко Ю.Ф., де знаходяться і на даний час.

Зауважив, що позивач не повідомив суд про відкриття зазначених виконавчих проваджень. Вважає, що даний позов подано до суду з приводу спору між сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав, які вже були розглянуті судом, за результатами якого винесено судове рішення, яке набрало законної сили та видано наказ.

Також відповідач не погоджується з наданими позивачем розрахунками позовних вимог, про що зазначив у власній довідці-розрахунку (а.с.87).

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників справи, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Житомирської області від 01.07.2016 у справі № 906/1246/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 березня 2017 року, у зв`язку з невиконанням умов Мирової угоди №1/4 від 28.04.2012, стягнуто з в/ч А3258: 170366,17 грн основного боргу, 103510,60 грн інфляційних втрат, 17593,96 грн 3% річних, 9663,26 грн пені, 7881,64 грн судового збору, 8668,80 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги, та 9457,96 грн судового збору за розгляд касаційної скарги.

В силу положень ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

03.05.2018 постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження №52087205 на підставі судового наказу №906/1246/15 від 22.07.2016 (а.с. 36).

Оскільки станом на момент звернення до суду з позовом, стягнута за вказаним рішенням суду заборгованість не сплачена, вказане стало підставою для нарахування позивачем пені, 3% річних, інфляційних втрат на суму основного боргу та пені, виходячи з умов мирової угоди №2/4 від 28.04.2012.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 604 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов`язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 7.2 мирової угоди №1/4 від 28.04.2012 визначає, що з моменту набрання чинності цієї мирової угоди втрачають чинність зобов`язання сторін, які виникли за мировими угодами 3/3 від 29.03.2010 та №2/3 від 01.04.2010 про реструктуризацію боргу, укладеними до договору №112 від 25.07.2012, згідно п.2 ст.604 Цивільного кодексу України.

Частина 2 ст. 604 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Таким чином суд дійшов висновку про те, що укладення між сторонами мирової угоди №1/4 від 28.04.2012 є новацією в розумінні ч.2 ст.604 ЦК України, оскільки при її укладенні сторони припинили первісні зобов`язання, строк виконання яких відповідачем вже закінчився, замінивши їх новими зобов`язаннями між тими ж сторонами.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Загальні умови припинення господарських зобов`язань визначено також ст. 202 Господарського кодексу України, за змістом якої господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, сум.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. (п.7.1. постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст.599, 600, 604-609 ЦК України, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Отже, навіть за умови прийняття судом рішення про стягнення боргу, до моменту повного виконання боржником грошового зобов`язання з його погашення перед кредитором, між сторонами продовжують існувати договірні правовідносини, а в боржника продовжує існувати грошове зобов`язання. Тобто прийняття рішення суду про стягнення боргу на підставі договору не припиняє правовідносин сторін за договором і не тягне виникнення нового грошового зобов`язання в більшому розмірі з урахуванням інфляційних втрат. В такому разі захист прав кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів з моменту винесення судом рішення до моменту фактичної сплати боргу може бути реалізований шляхом стягнення інфляційних нарахувань за вказаний період, нарахованих на суму основного боргу. Аналогічно підлягають нарахуванню і 3% річних.

За умовами п. 2.1. Мирової угоди №1/4 відповідач самостійно без пред`явлення рахунку позивача перераховує на поточних рахунок позивача суму боргу вказану в п. 1.1. до 31.10.2012 з урахуванням індексу інфляції за період з 01.03.2010 до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100% та 3% річних за період з 01.03.2010 до дня перерахування, згідно ст. 625 ЦК України.

Враховуючи, що рішенням суду у справі №906/1246/15 стягнуто інфляційні та 3% річних за період з 01.03.2010 по 30.06.2015, у позивача саме з 01.07.2015 виникло право продовжувати нараховувати річні та інфляційні за невиконання відповідачем грошового зобов`язання.

Оскільки нарахування слід здійснювати на фактичну суму існуючої у відповідний період заборгованості, судом проведено детальний аналіз обставин щодо її визначення та перевірено надані позивачем розрахунки заявлених до стягнення сум.

Так, з наведених у позовній заяві пояснень вбачається, що нарахування позивачем проводилося, виходячи з суми основного боргу за Мировою угодою, яку позивач визначив станом на час звернення до суду у розмірі 170366,17 грн, шляхом віднімання сплачених відповідачем коштів, від сум, що стягнуті за двома вищевказаними рішеннями суду у справі №906/1246/15. При цьому позивачем враховано приписи ст. 534 ЦК України щодо черговості погашення грошового зобов`язання.

Натомість, судом встановлено не врахування позивачем, при здійсненні розрахунків, що кошти, які надійшли від відповідача та зараховані на рахунки позивача (за виключенням 67219,67 грн, які сплачувалися на виконання рішення від 21.10.2015, однак помилково надійшли на рахунок іншої юридичної особи (а.с.45)), перераховувалися виключно на виконання наказу Господарського суду Житомирської області у справі №906/1246/15 від 22.07.2016, тому не підлягали зарахуванню на погашення інших сум, зокрема і стягнутих рішенням суду від 21.10.2015 у справі №906/1246/15.

При цьому, слід зауважити, що основна заборгованість за Мировою угодою, невиконання якої стало підставою для подальшого нарахування відповідачу інфляційних, річних та пені, була стягнута виключно рішенням господарського суду Житомирської області від 01.07.2016, на виконання якого і перераховувалися кошти, враховані позивачем у його розрахунках.

Представник позивача під час розгляду справи також не заперечував, що спрямовані відповідачем на виконання рішення господарського суду Житомирської області від 21.10.2015 кошти в сумі 67219,67 грн, внаслідок не вірно зазначеного в документах ідентифікаційного коду позивача, помилково було перераховано на рахунок іншого підприємства з аналогічною назвою, керівником якого також є Максименко Ю.Ф. Не заперечив також стосовно вказаних відповідачем обставин по відкриттю двох виконавчих проваджень з примусового виконання рішень у справі №906/1246/15.

Вище зазначене підтверджено листом Радомишльського РВДВС УДВС ГТУЮ у Житомирській області №6632 від 04.10.2018, згідно якого за виконавчим провадженням №52087205 на депозитний рахунок відділу від відповідача надходили кошти, які (за мінусом виконавчого збору та витрат) перераховано на рахунок позивача в такій послідовності:

- 36272,73 грн згідно платіжного доручення №1230 від 20.09.2017 (а.с. 70);

- 54903,53 грн згідно платіжного доручення №70 від 10.01.2018 (а.с. 68);

- 45454,45 грн згідно платіжного доручення №1467 від 16.08.2018(а.с. 67).

У вказаному листі також підтверджено, що станом на 04.10.2018 за виконавчим провадженням №50664688 жодних коштів на депозитний рахунок відділу не надходило.

Також в судовому засіданні представник відповідача надав лист Радомишльського РВДВС УДВС ГТУЮ у Житомирській області №2 від 02.01.2019, згідно якого за виконавчим провадженням №52087205 на депозитний рахунок від відповідача надійшли кошти, які (за мінусом виконавчого збору та витрат) перераховано на рахунок позивача в сумі 77845,51грн, згідно платіжного доручення №2462 від 26.12.2018 (а.с. 138).

Стосовно вищевказаних дат проведення розрахунків та розміру сплачених сум сторони заперечень не висловлювали. Водночас, зважаючи на суперечності в твердженнях сторін щодо порядку та черговості зарахування сплачених відповідачем коштів, слід зазначити, що їх перерахування Радомишльським РВДВС УДВС ГТУЮ у Житомирській області здійснювалося з дотриманням приписів ЗУ "Про виконавче провадження", якими не визначається така черговість відносно складових стягнутої за рішенням у справі №906/1246/15 суми.

При цьому, ст. 534 ЦК України врегульовано, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

На вказаному наголошував позивач у позовній заяві та його представник у судовому засіданні.

За вказаного та враховуючи зазначене у платіжних дорученнях призначення платежу, суд дійшов висновку, що перераховані 18.09.2017 кошти в сумі 36272,73 грн в першу чергу підлягають зарахуванню на погашення витрат по оплаті судового збору за рішенням господарського суду від 01.07.2016 у справі №906/1246/15 на суму 26008,40 грн (9457,96 грн +8668,80 грн +7881,64 грн).

Решта у розмірі 10264,33грн на погашення 9663,26грн пені за вказаним рішенням. Залишок у розмірі 601,07грн та 16992,89 грн від наступної перерахованої 26.12.2017 суми (54903,53 грн) на погашення 17593,96 грн 3% річних за цим же рішенням від 01.07.2016.

Визначаючи порядок зарахування 37910,64 грн. залишку перерахованих 26.12.2017 коштів, суд вважає за доцільне наголосити, що у п. 2.1 Мирової угоди сторони за взаємною згодою вказали обов`язок відповідача, без пред`явлення рахунку, здійснювати перерахування суми боргу з урахуванням індексу інфляції, якщо останній перевищує 100% за період з 01.03.2010 до дня перерахування. Тобто, вказаною умовою сторони узгодили обов`язкове включення інфляційних (на умовах п. 2.1 Мирової угоди) до визначеної п. 1.1 Мирової угоди суми заборгованості. Тобто, у будь-якому випадку, до суми, строк сплати якої визначено Мировою угодою, незалежно від дати проведення платежу, відповідачем в обов`язковому порядку мають бути включені інфляційні, початок періоду нарахування яких - 01.03.2010.

Саме така структура нарахувань надала можливість позивачу, з дня прострочення, додатково нараховувати інфляційні на несплачену частину боргу за Мировою угодою, сума якої визначена згідно її п.2., і таке право встановлено до дня погашення основного боргу у повному обсязі.

За вказаного та враховуючи умови п.2.1 Мирової угоди, які узгоджуються з тим, що нарахування інфляційних є способом захисту коштів від знецінення, суд дійшов висновку, що залишок перерахованих 26.12.2017 коштів у розмірі 37910,64 грн. підлягає зарахуванню на погашення основного боргу та інфляційних пропорційно, виходячи з процентного співвідношення останніх відносно їх сумарного значення за рішенням суду від 01.07.2016 у справі №906/1246/15.

Так, згідно розрахунку суду, сумарне значення стягнутого основного боргу та інфляційних становить 273876,77 грн. Процентне співвідношення основного боргу - 62,21 %, інфляційних 37,79%. Відповідно 62,21% від залишку перерахованих 26.12.2017 коштів (37910,64 грн.) становить 23584,21, а 37,79% - 14326,43 грн.

Тому станом на 26.12.2017 заборгованість з основного боргу за Мировою угодою склала 146781,96 грн, залишок не сплачених інфляційних, стягнутих за період з 01.11.2012 по 30.06.2015 89184,17 грн.

Порядок зарахування коштів, перерахованих 03.08.2018 та 26.12.2018 судом не досліджується, оскільки не впливає на результат вирішення спору, враховуючи період нарахування заявлених до стягнення сум.

За вказаного, позивач обґрунтовано заявив до стягнення інфляційні за період з 01.07.2015 по 25.12.2017. Однак, з урахуванням того, що сума основного боргу, визначеного п.1.1 .Мирової угоди, з 26.12.2017 по 30.06.2018 становила 146781,96 грн, а не 170366,17 грн, як вважає позивач, то сума, на яку правомірно нараховано інфляційні за період з січня 2018 по червень 2018 становить 400701,83 грн. (424286,04 23584,21 грн. (таблиця 3.1, а.с.9)) Згідно здійсненого судом перерахунку, обґрунтовано заявленими до стягнення є 111747,28 грн. У стягненні 1037,71 грн. інфляційних слід відмовити.

З урахуванням зазначеного, сума обґрунтовано заявлених 3% річних становить 14970,47 грн. У стягненні 451,01 грн 3% річних слід відмовити, оскільки їх також нараховано позивачем за період з 01.07.2015 по 30.06.2018 на всю суму основного боргу, без урахування часткової оплати 26.12.2017.

Також суд вважає за доцільне зазначити, що заперечення відповідача стосовно подвійного нарахування річних та інфляційних за той самий період спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що стягнуті за рішеннями суду у справі №906/1246/15 їх суми виключені позивачем із заявлених у даній справі вимог.

Пеню в сумі 25370,56грн нараховано за період з 21.07.2017 по 20.07.2018. При цьому позивач у позовній заяві пояснив, що з урахуванням ст. 257 ЦК України, строк позовної давності в один рік встановлено для стягнення пені незалежно від умов договору, а Мировою угодою не змінено цей строк, тому судовим рішенням не може бути стягнута пеня за період більше одного року, який передував поданню цього позову. Виходячи з вказаного, суму пені за період з 21.07.2017 по 20.07.2018 позивач розрахував за рік, який передував поданню цього позову.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання ( ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо ін ше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Так, відповідно до п. 4.1 Мирової угоди №1/4 від 28.04.2012, при порушенні строків платежів позивач самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу до дня погашення боргу.

Тобто, Мировою угодою сторони сторони погодили інший термін її нарахування, а саме до дня погашення боргу.

Водночас, зважаючи на пояснення позивача щодо визначення ним періоду нарахування заявленої до стягнення суми пені в межах річного строку позовної давності, суд враховує наступне.

У ст. 258 ЦК України визначено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ч.5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 2 ст. 259 ЦК України обумовлено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Натомість, встановивши Мировою угодою термін нарахування пені більший, ніж зазначено у ч.6 ст. 232 ГПК України, сторони не застосували приписи ч.2 ст. 259 ЦК України щодо збільшення позовної давності.

За вказаного, враховуючи імперативні приписи ч.5 ст.261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності та ст. 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності навіть за домовленістю сторін, суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача в цій частині.

Аналогічний висновок містить Постанова Верховного суду України від 08.02.2017 у справі №910/29752/15, згідно якої положення глави 19 ЦК про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК, а тому право на позов про стягнення санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. ... Положення статті 266, частини другої статті 258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

При цьому судом враховується, що право позивача на стягнення пені за невиконання відповідачем умов Мирової угоди було реалізовано у справі господарського суду Житомирської області №906/1246/15, згідно рішення від 01.07.2016, у якій розглянуто вимогу про стягнення пені за період з 01.07.2014 по 30.06.2015, з урахуванням клопотання відповідача про застосування 3-х річного строку позовної давності.

Слід також зазначити, що заперечення відповідача про тотожність предмета та підстав позовів у справі №906/1246/15 із даною справою, спростовано тим, що предметом позову у справі №906/1246/15 було стягнення основної заборгованості за Мировою угодою, а також 3% річних, інфляційних за період з 01.03.2010 по 30.06.205 та пені за період з 01.07.2014 по 30.06.2015, а предметом позову в даній справі є вимоги про стягнення інфляційних, 3% річних, нарахованих за період з 01.07.2015 по 30.06.2018 та пені, нарахованої за період з 21.07.2017 по 20.07.2018.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають частковому задоволеннюна суму 126717,75грн, з яких: 111747,28 грн. інфляційних, 14970,47 грн 3 % річних. У стягненні 25370,56 грн пені, 451,01 грн 3% річних та 1037,71 грн. інфляційних суд відмовляє.

Судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (12200, Житомирська область, м. Радомишль, ід. код НОМЕР_4 ) на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" (04053, м. Київ, вул. Артема, 59а, кв.37, ід. код 16472681):

- 111747,28 грн. інфляційних;

- 14970,47 грн 3 % річних;

- 1900,77 грн. судового збору.

3. У стягненні 25370,56 грн пені, 451,01 грн 3% річних та 1037,71 грн. інфляційних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 14.01.19

Суддя Вельмакіна Т.М.

Віддрукувати:

1 - до справи;

2 - позивачу (на електронну адресу та на юридичну);

3 - відповідачу - рек. з пов. про вруч.