Постанова

від 08.04.2019 по справі 906/681/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

09 квітня 2019 року Справа № 906/681/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Мазур О.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М"

на рішення господарського суду Житомирської області від 03.01.2019 р.

(ухвалене о 15:07 год. у м. Житомирі, повний текст складено 14.01.2019 р.)

у справі № 906/681/18 (суддя Вельмакіна Т.М.)

за позовом Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М"

до Військової частини НОМЕР_1

про стягнення 153577,03 грн.

Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" звернулося з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення з 153577 грн. 03 коп., з яких: 112784 грн. 99 коп. інфляційних втрат, 15421 грн. 48 коп. 3% річних, 25370 грн. 56 коп. пені.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 03.01.2019 р. у справі № 906/681/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 111747 грн. 28 коп. інфляційних втрат, 14970 грн. 47 коп. 3 % річних та 1900 грн. 77 коп. судового збору. В стягненні 25370 грн. 56 коп. пені, 451 грн. 01 коп. 3% річних та 1037 грн. 71 коп. інфляційних втрат відмовлено.

При ухвалені вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що 28 квітня 2012 між Військовою частиною № НОМЕР_1 (сторона 1) та МПП Фірма "Альфа" (сторона 2) було укладено Мирову угоду № 1/4 про реструктуризацію зобов`язань за мировою угодою №3/3 від 29.03.2010 та №2/3 від 01.04.2010 р. до Договору №112 від 25.07.2002 р.

За умовами вказаної Мирової угоди № 1/4 відповідач зобов`язався погасити заборгованість в сумі 170366 грн. 17 коп., з яких: 103116 грн. 69 коп. - сума заборгованості, яка виникла за зобов`язаннями за мировою угодою №3/3 від 29.03.2010 р., укладеною щодо реструктуризації боргу згідно рішення господарського суду Житомирської області від 16.01.2007 та постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 у справі №4/3553 за зобов`язаннями за мировою угодою №15 від 28.08.2003 р. до Договору №112 від 25.07.2002 р. та 67249 грн. 48 коп. - сума заборгованості, яка виникла за зобов`язаннями за мировою угодою №2/3 від 01.04.2010 р. до договору №112 від 25.07.2002 та затвердженої ухвалою господарського суду Житомирської області від 15.04.2010 р. у справі №4/170, у терміни та на умовах, визначених цією угодою.

За умовами п. 2.1 Мирової угоди № 1/4, сторона1 самостійно без пред`явлення рахунку НОМЕР_2 перераховує на поточний рахунок НОМЕР_3 суму боргу, вказану в п. 1.1. цієї угоди, до 31.10.2012 р. з урахуванням індексу інфляції за період з 01.03.2010 р. до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100% та трьох процентів річних за період з 01.03.2010 р., до дня перерахування згідно ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 4.1 Мирової угоди №1/4 від 28.04.2012 р., при порушенні строків платежів позивач самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу до дня погашення боргу.

Враховуючи невиконання боржником грошових зобов`язань в обумовлені Мировою угодою строки, позивач звернувся до суду з позовною заявою № 11/7 від 20.07.2015 про стягнення з в/ч НОМЕР_1 боргу та фінансових санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 21.10.2015 р., залишеним в силі постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 р. у справі № 906/1246/15, стягнуто з в/ч А3258: - 56292 грн. 87 коп. втрат від інфляції, 9608 грн. 77 коп. - 3% річних та 1318 грн. 03 коп. судового збору. При цьому, суд, в частині стягнення 95648 грн. 68 коп. провадження у справі припинив, а в частині стягнення 103510 грн. 60 коп. інфляційних втрат, 17593 грн. 96 коп. 3 % річних та інших нарахувань - відмовив у задоволенні вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2016 р. рішення господарського суду Житомирської області від 21.10.2015 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 р. у справі № 906/1246/15 скасовано в частині припинення провадження у справі щодо стягнення 95648 грн. 68 коп. основного боргу та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 74717 грн. 49 коп. основного боргу, 32210 грн. 88 коп. пені, 103510 грн. 60 коп. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 17593 грн. 69 коп. та передано справу на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Житомирської області. В решті позовних вимог (в частині стягнення 56292 грн. 87 коп. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 9608 грн. 77 коп. та відмови у стягненні 4498 грн. 60 коп. збитків у вигляді неодержаного доходу) суд касаційної інстанції рішення та постанову залишив без змін.

За результатами нового розгляду справи № 906/1246/15, рішенням господарського суду Житомирської області від 01.07.2016 р. стягнуто з в/ч А3258: 170366 грн. 17 коп. основного боргу, 103510 грн. 60 коп. інфляційних втрат, 17593 грн. 96 коп. 3% річних, 9663 грн. 26 коп. пені, 7881 грн. 64 коп. судового збору, 8668 грн. 80 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги, 9457 грн. 96 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

03.05.2018 р. постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження №52087205 на підставі судового наказу №906/1246/15 від 22.07.2016 р.

Оскільки, станом на момент звернення до суду з позовом, стягнута за вказаним рішенням суду заборгованість не сплачена, вказане стало підставою для нарахування позивачем пені, 3% річних, інфляційних втрат на суму основного боргу та пені, виходячи з умов Мирової угоди №1/4 від 28.04.2012 р.

Проаналізувавши ст. ст. 509, 530, 604 ЦК України суд дійшов висновку про те, що укладення між сторонами Мирової угоди №1/4 від 28.04.2012 р. є новацією в розумінні ст. 604 ЦК України, оскільки при її укладенні сторони припинили первісні зобов`язання, строк виконання яких відповідачем вже закінчився, замінивши їх новими зобов`язаннями між тими ж сторонами.

Судом констатовано, що виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст. ст. 599, 600, 604-609 ЦК України, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Місцевим господарським судом встановлено, що за виконавчим провадженням №52087205 на депозитний рахунок Радомишльського РВ ДВС УДВС ГТУЮ від відповідача надходили кошти, які (за мінусом виконавчого збору та витрат) перераховано на рахунок позивача в такій послідовності:

- 36272 грн. 73 коп. згідно платіжного доручення №1230 від 20.09.2017 р.;

- 54903 грн. 53 коп. згідно платіжного доручення №70 від 10.01.2018 р.;

- 4545 грн. 45 коп. згідно платіжного доручення №1467 від 16.08.2018р.

Судом першої інстанції з посиланням на ст. 534 ЦК України вказано, що перераховані 18.09.2017 р. кошти в сумі 36272 грн. 73 коп. в першу чергу підлягають зарахуванню на погашення витрат по оплаті судового збору за рішенням господарського суду від 01.07.2016 р. у справі №906/1246/15 на суму 26008 грн 40 коп. (9457 грн. 96 коп. +8668 грн. 80 коп. +7881 грн. 64 коп.). Решта у розмірі 10264 грн. 33 коп. на погашення 9663 грн. 26 коп. пені за вказаним рішенням. Залишок у розмірі 601 грн. 07 коп. та 16992 грн. 89 коп. від наступної перерахованої 26.12.2017 р. суми (54903 грн. 53 коп.) на погашення 17593 грн. 96 коп. 3% річних за цим же рішенням від 01.07.2016 р.

Визначаючи порядок зарахування 37910 грн. 64 коп. залишку перерахованих 26.12.2017 р. коштів, суд наголосив, що в п. 2.1 Мирової угоди сторони за взаємною згодою вказали обов`язок відповідача, без пред`явлення рахунку, здійснювати перерахування суми боргу з урахуванням індексу інфляції, якщо останній перевищує 100% за період з 01.03.2010 р. до дня перерахування. Тобто, вказаною умовою сторони узгодили обов`язкове включення інфляційних (на умовах п. 2.1 Мирової угоди) до визначеної п. 1.1 Мирової угоди суми заборгованості. Тобто, у будь-якому випадку, до суми, строк сплати якої визначено Мировою угодою, незалежно від дати проведення платежу, відповідачем в обов`язковому порядку мають бути включені інфляційні, початок періоду нарахування яких - 01.03.2010.

За вказаного та враховуючи умови п.2.1 Мирової угоди, які узгоджуються з тим, що нарахування інфляційних є способом захисту коштів від знецінення, суд дійшов висновку, що залишок перерахованих 26.12.2017 р. коштів у розмірі 37910,64 грн. підлягає зарахуванню на погашення основного боргу та інфляційних пропорційно, виходячи з процентного співвідношення останніх відносно їх сумарного значення за рішенням суду від 01.07.2016 у справі №906/1246/15.

Так, згідно розрахунку суду, сумарне значення стягнутого основного боргу та інфляційних становить 273876 грн. 77 коп. Процентне співвідношення основного боргу - 62,21 %, інфляційних 37,79%. Відповідно 62,21% від залишку перерахованих 26.12.2017 р. коштів (37910 грн. 64 коп.) становить 23584 грн. 21 коп., а 37,79% - 14326 грн. 43 коп.

З наведеного вище, судом першої інстанції зроблено висновок, що станом на 26.12.2017 р. заборгованість з основного боргу за Мировою угодою № 1/4 склала 146781 грн 96 коп., залишок не сплачених інфляційних, стягнутих за період з 01.11.2012 р. по 30.06.2015 р. 89184 грн. 17 коп.

За вказаних обставин, судом констатовано, що позивач обґрунтовано заявив до стягнення інфляційні за період з 01.07.2015 р. по 25.12.2017 р. Однак, з урахуванням того, що сума основного боргу, визначеного п.1.1 .Мирової угоди, з 26.12.2017 р. по 30.06.2018 р. становила 146781 грн. 96 коп., а не 170366 грн. 17 коп., як вважає позивач, то сума, на яку правомірно нараховано інфляційні за період з січня 2018 року по червень 2018 року становить 400701 грн. 83 коп.

Згідно здійсненого судом першої інстанції перерахунку, суд дійшов висновку про обґрунтованість до стягнення 111747 грн. 28 коп., у зв`язку із чим в стягненні 1037 грн. 71 коп. інфляційних відмовив.

Також, беручи до уваги вищевказане, судом відмічено, що сума обґрунтовано заявлених 3% річних становить 14970 грн. 47 коп., а в стягненні 451 грн. 01 коп. 3% річних слід відмовити, оскільки їх також нараховано позивачем за період з 01.07.2015 р. по 30.06.2018 р. на всю суму основного боргу, без урахування часткової оплати 26.12.2017р.

Відмовляючи в стягненні 25370 грн. 56 коп. пені, нарахованої за період з 21.07.2017 р. по 20.07.2018 р., суд виходив з того, що встановивши Мировою угодою термін нарахування пені більший, ніж зазначено у ч.6 ст. 232 ГПК України, сторони не застосували приписи ч.2 ст. 259 ЦК України щодо збільшення позовної давності.

За вказаного, враховуючи імперативні приписи ч.5 ст.261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності та ст. 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності навіть за домовленістю сторін, суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача в цій частині.

Враховуючи вищевказане, судом було ухвалене рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Житомирської області від 03.01.2019 р. у справі № 906/681/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Зі змісту приписів статті 534 ЦК України випливає, що ними не встановлюється черговість погашення зобов`язань при виконанні судових рішень, а встановлюється черговість погашення частин всього зобов`язання незалежно від підстав виникнення цих частин цього зобов`язання.

Також, як вбачається із норм ст. 534 ЦК України незалежно від призначення платежу, зазначеного у платіжному документі (чи це ''сплата основного боргу", чи "інфляційних нарахувань", чи "трьох процентів річних", чи "пені"), у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання всього грошового зобов`язання, яке було з урахуванням всіх нарахувань на суму основного (первісного) боргу (інфляційні, 3% річних, пеня та інші) на час одержання кредитором цього платежу, у повному обсязі, у першу чергу погашаються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання, у другу чергу - нараховані проценти та пеня і тільки у третю чергу, тобто в останню, погашається сума основного боргу. І ця черговість, встановлена приписами статті 534 ЦК України, не залежить від того чи були судові рішення про стягнення частин цього грошового зобов`язання, чи ні, і є незмінною до дня погашення всієї суми цього грошового зобов`язання.

Тому, висновок суду про те, що приписами статті 534 ЦК України встановлено черговість погашення грошових зобов`язань саме при примусовому виконанню рішення суду в межах сум, зазначених в судовому рішенні з урахуванням призначення платежу, зазначеного в платіжному документі, та без урахування суми всього грошового зобов`язання, розрахованого на час цього платежу, до якого прийшов суд першої інстанції є помилковим.

З урахуванням викладеного, незалежно від призначення платежів, виконаних в/ч А3258 на рахунок ДВС за платіжними дорученнями № 565 від 15.09.2018 р. та № 861 від 22.12.2018 р., в яких зазначено, що призначення цих платежів - "оплата основного боргу" (тобто, перераховувались кошти на оплату саме основного грошового зобов`язання, яке виникло саме з умов п. 1.1 саме Мирової угоди № 1/4 від 28.04.2012 р., а не з рішення суду від 01.07.2016 р. у справі № 906/1246/15, яким визнано тільки правомірність цього зобов`язання та присуджено до примусового його стягнення), перераховані кошти повинні погашати зобов`язання у черговості, визначеній приписами ст. 534 ЦК України .

Згідно положень чинного законодавства днем виконання грошового зобов`язання є день зарахування коштів на розрахунковий рахунок або внесення їх в касу кредитора.

З урахуванням цього, суд першої інстанції неправильно визначив дати часткового виконання боржником грошових зобов`язань за Мировою угодою № 1/4 перед МПП "Фірма "Альфа-М", визначивши їх 18.09.2018 р. та 26.12.2018 р. за датами коли кошти, перераховані військовою частиною НОМЕР_1 за платіжними дорученнями № 565 від 15.09.2018 р. та № 861 від 22.12.2018 р., були зараховані на рахунок ДВС, який вже потім зазначені кошти платіжними дорученнями, відповідно, № 1230 від 20.09.2018 р. та № 70 від 10.01.2018 р., перерахував Кредитору, які були зараховані на його розрахунковий рахунок 21.09.2018 р. та 11.01.2019 р., відповідно.

Висновок суду першої інстанції про те, що позивач визначив суму основного боргу станом на час звернення до суду в розмірі 170366 грн. 17 коп. шляхом віднімання сплачених відповідачем коштів, від сум, що стягнуті за двома рішеннями судів у справі № 906/1246/15, не відповідає обставинам справи і тому є помилковим, оскільки позивач, розраховуючи суми частин грошового зобов`язання, які підлягають стягненню за цим позовом, від сум, нарахованих за весь час прострочення віднімав суми, які вже стягнуті судовими рішеннями.

Сторони в Мировій угоді не скористались своїм правом збільшити позовну давність на стягнення пені, але це нездійснення свого права на збільшення позовної давності з урахуванням приписів ст.ст. 6, 12, 212 та 627 ЦК України не є підставою для не нарахування пені до дня погашення боргу, на виконання умов, передбачених п. 4.1 Мирової угоди, а відтак. не є підставою для не стягнення її в судовому порядку в межах позовної давності в один рік для пені, визначеної ст. 258 ЦК України.

Тому, висновок суду про безпідставність позовної вимоги про стягнення пені за рік, який передував поданню позову, з посиланням на те, що сторони у Мировій угоді не передбачили збільшення позовної давності, та без урахування того, що право на позов про стягнення санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права, є помилковим.

Суд першої інстанції також не врахував те, що рішеннями судів різних інстанцій у справі № 906/1246/15 умови Мирової угоди № 1/4 від 28.04.2012 р. визнані правомірними і тому дійсними.

В справі у № 906/1246/15 розглянуто вимогу про стягнення пені за період з 01.07.2014 р. по 30.06.2015 р., а у справі № 906/681/18 розглядається вимога про стягнення пені за період з 21.07.2017 р. по 21.18.2018 р., відмова у стягненні пені з тієї підстави, що позивач реалізував право на стягнення пені за невиконання відповідачем умов Мирової угоди від час розгляду справи №906/1246/15 є неправомірною, адже в цих справах з урахуванням періодів нарахування пені, предмети позовних вимог є різними.

Враховуючи вищевикладене, Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" просить ухвалити нове рішення у даній справі.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу позивача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 28 квітня 2012 року між Військовою частиною № НОМЕР_1 (сторона 1) та МПП Фірма "Альфа" (сторона 2) було укладено Мирову угоду № 1/4 (далі - Мирова угода) про реструктуризацію зобов`язань за Мировою угодою №3/3 від 29.03.2010 р. та №2/3 від 01.04.2010 р. до Договору №112 від 25.07.2002 р. (а. с. 14-15).

Відповідно до п. 1.1. Мирової угоди сторона 1 зобов`язується погасити заборгованість в сумі 170366 грн. 17 коп., з яких: 103116 грн. 69 коп. - сума заборгованості, яка виникла за зобов`язаннями за мировою угодою №3/3 від 29.03.2010 р., укладеною щодо реструктуризації боргу згідно рішення господарського суду Житомирської області від 16.01.2007 та постанови Житомирського апеляційного суду від 16.05.2007 у справі №4/3553 за зобов`язаннями за мировою угодою №15 від 28.08.2003 р. до Договору №112 від 25.07.2002 р. та 67249 грн. 48 коп. - сума заборгованості, яка виникла за зобов`язаннями за мировою угодою №2/3 від 01.04.2010 р. до договору №112 від 25.07.2002 та затвердженої ухвалою господарського суду Житомирської області від 15.04.2010 р. у справі №4/170, у терміни та на умовах, визначених цією угодою.

Згідно із п. 2.1. Мирової угоди, сторона1 самостійно без пред`явлення рахунку стороною2 перераховує на поточний рахунок НОМЕР_3 суму боргу, вказану в п. 1.1. цієї угоди, до 31.10.2012 з урахуванням індексу інфляції за період з 01.03.2010 р. до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100% та трьох процентів річних за період з 01.03.2010 р., до дня перерахування згідно ст. 625 Цивільного кодексу України.

При порушенні строків платежів позивач самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу до дня погашення боргу (п. 4.1. Мирової угоди).

В п. 7.2. Мирової угоди №1/4 сторони погодили, що з моменту набрання чинності цієї Мирової угоди втрачають чинність зобов`язання сторін, які виникли за мировими угодами 3/3 від 29.03.2010 та №2/3 від 01.04.2010 про реструктуризацію боргу, укладеними до договору №112 від 25.07.2012, згідно п.2 ст.604 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що відповідач не виконав грошові зобов`язання за Мировою, позивач звернувся до суду з позовною заявою № 11/7 від 20.07.2015 р. про стягнення з в/ч А3258 боргу та фінансових санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань.

Відтак, рішенням господарського суду Житомирської області від 21.10.2015 р., залишеним в силі постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 р. у справі № 906/1246/15, стягнуто з в/ч А3258: - 56292 грн. 87 коп. втрат від інфляції, 9608 грн. 77 коп. - 3% річних та 1318 грн. 03 коп. судового збору. При цьому, суд, в частині стягнення 95648 грн. 68 коп. провадження у справі припинив, а в частині стягнення 103510 грн. 60 коп. інфляційних втрат, 17593 грн. 96 коп. 3 % річних та інших нарахувань - відмовив у задоволенні вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2016 р. рішення господарського суду Житомирської області від 21.10.2015 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 р. у справі № 906/1246/15 скасовано в частині припинення провадження у справі щодо стягнення 95648 грн. 68 коп. основного боргу та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 74717 грн. 49 коп. основного боргу, 32210 грн. 88 коп. пені, 103510 грн. 60 коп. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 17593 грн. 69 коп. та передано справу на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Житомирської області. В решті позовних вимог (в частині стягнення 56292 грн. 87 коп. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 9608 грн. 77 коп. та відмови у стягненні 4498 грн. 60 коп. збитків у вигляді неодержаного доходу) суд касаційної інстанції рішення та постанову залишив без змін.

За результатами нового розгляду справи № 906/1246/15, рішенням господарського суду Житомирської області від 01.07.2016 р. стягнуто з в/ч А3258: 170366 грн. 17 коп. основного боргу, 103510 грн. 60 коп. інфляційних втрат, 17593 грн. 96 коп. 3% річних, 9663 грн. 26 коп. пені, 7881 грн. 64 коп. судового збору, 8668 грн. 80 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги, 9457 грн. 96 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

На виконання вказаного рішення, господарським судом Житомирської області було видано наказ № 906/1246/15 (а. с. 3)

03.05.2018 р. постановою державного виконавця Радомишльського РВ ДВС УДВС ГТУЮ відкрито виконавче провадження №52087205 на підставі судового наказу №906/1246/15 від 22.07.2016 р. (а. с. 36)

Платіжними дорученнями № 1230 від 20.09.2017 р., № 70 від 10.01.2018 р., № 1467 від 16.08.2018 р. відповідачем було перераховано на депозитний рахунок Радомишльського РВДВС УДВС ГТУЮ, 36272 грн. 73 коп., 54903 грн. 53 коп. та 4545 грн. 45 коп. відповідно. (а. с. 67, 68, 70).

Оскільки, станом на момент звернення до суду з позовом в справі № 906/681/18, стягнута рішенням господарського суду Житомирської області в справі № 906/1246/15 заборгованість не сплачена, вказане стало підставою для нарахування позивачем пені, 3% річних, інфляційних втрат на суму основного боргу та пені, виходячи з умов Мирової угоди №1/4 від 28.04.2012 р.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Як вище було встановлено апеляційним господарським судом, рішенням господарського суду Житомирської області від 01.07.2016 у справі № 906/1246/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 березня 2017 року, у зв`язку з невиконанням умов Мирової угоди №1/4 від 28.04.2012 р., стягнуто з в/ч А3258: 1703667 грн. 17 коп. основного боргу, 103510 грн. 60 коп. інфляційних втрат, 17593 грн. 96 коп. 3% річних, 9663 грн. 26 коп. пені, 7881 грн. 64 коп. судового збору, 8668 грн. 80 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги, та 9457 грн. 96 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

За приписами ч. ч. ч. 1,2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст. 604 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов`язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначалося вище, відповідно до п. 7.2. Мирової угоди №1/4 від 28.04.2012 р. з моменту набрання чинності цієї Мирової угоди втрачають чинність зобов`язання сторін, які виникли за мировими угодами 3/3 від 29.03.2010 та №2/3 від 01.04.2010 про реструктуризацію боргу, укладеними до договору №112 від 25.07.2002, згідно п.2 ст.604 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 604 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З огляду на вище встановлені обставини справи та положення законодавства, судом констатується, що уклавши Мирову угоду №1/4 від 28.04.2012 р. змінили первісне зобов`язання на нове та відповідно припинили первісні зобов`язання.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Як передбачено, ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що у випадку не виконання судового рішення про стягнення з боржника коштів фактично, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

З аналізу ч. 1 ст. 598, ст.599, 600, 604-609 ЦК України вбачається, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Тобто, за умови прийняття судом рішення про стягнення боргу, до моменту повного виконання боржником грошового зобов`язання з його погашення перед кредитором, між сторонами продовжують існувати договірні правовідносини, а в боржника продовжує існувати грошове зобов`язання.

За таких обставин, кредитор з метою захисту свого права від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів з моменту винесення судом рішення до моменту фактичної сплати боргу може бути реалізований шляхом стягнення інфляційних нарахувань за вказаний період, нарахованих на суму основного боргу та відповідно і 3% річних.

Як зазначено вище, відповідно до п. 1.2. Мирової угоди відповідач самостійно без пред`явлення рахунку позивача перераховує на поточних рахунок позивача суму боргу вказану в п. 1.1. до 31.10.2012 р. з урахуванням індексу інфляції за період з 01.03.2010 р. до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100% та 3% річних за період з 01.03.2010 р. до дня перерахування, згідно ст. 625 ЦК України.

Беручи до уваги встановлений судом апеляційної інстанції факт стягнення з відповідача 3% річних за період з 01.03.2010 р. по 30.06.2015 р. на підставі рішення господарського суду Житомирської області в справі №906/1246/15, то у позивача саме з 01.07.2015 р. виникло право продовжувати нараховувати річні та інфляційні за невиконання відповідачем грошового зобов`язання.

Враховуючи, що нарахування річних та інфляційних на суму існуючої у відповідний період заборгованості, то слід дослідити правильність її визначення позивачем.

Із позовної заяви та доданих до неї розрахунків, апеляційним господарським судом встановлено, що нарахування позивачем проводилося, виходячи з суми основного боргу за Мировою угодою, яку позивач визначив станом на час звернення до суду у розмірі 170366 грн. 17 коп., шляхом віднімання сплачених відповідачем коштів, від сум, що стягнуті за двома вищевказаними рішеннями суду у справі №906/1246/15. При цьому позивачем враховано приписи ст. 534 ЦК України щодо черговості погашення грошового зобов`язання.

Однак, судом апеляційної інстанції не встановлено, що позивачем було включено до розрахунків коштів, які надійшли від відповідача та зараховані на рахунки позивача (за виключенням 67219 грн. 67 коп., котрі сплачувалися на виконання рішення від 21.10.2015 р., однак помилково надійшли на рахунок іншої юридичної особи), перераховувалися виключно на виконання наказу Господарського суду Житомирської області у справі №906/1246/15 від 22.07.2016 р., а тому не підлягали зарахуванню на погашення інших сум, зокрема і стягнутих рішенням суду від 21.10.2015 р. у справі №906/1246/15.

Поруч з тим, основна заборгованість за Мировою угодою, невиконання якої стало підставою для подальшого нарахування відповідачу інфляційних, річних та пені, була стягнута виключно рішенням господарського суду Житомирської області від 01.07.2016 р. на виконання якого і перераховувалися кошти, враховані позивачем у його розрахунках.

Відповідно до листа Радомишльського РВДВС УДВС ГТУЮ у Житомирській області №6632 від 04.10.2018 р. за період перебування на виконанні виконавчого провадження № 52087205 на депозитний рахунок Радомишльського РВДВС УДВС ГТУЮ у Житомирській області боржником було перераховано, зокрема на погашення боргу: 36272 грн. 73 коп. (платіжне дорученням № 1230 від 20.09.2017 р.), 54903 грн. 53 коп. (платіжне доручення № 70 від 10.01.2018 р.), 4545 грн. 45 коп. (платіжне доручення № 1467 від 16.08.2018 р.). Також зазначено, що станом на 04.10.2018 р. за виконавчим провадженням №50664688 жодних коштів на депозитний рахунок відділу не надходило. (а. с. 66-68, 70).

Окрім того, Радомишльський РВ ДВС УДВС ГТУЮ у Житомирській області листом №2 від 02.01.2019 р. повідомив, що за виконавчим провадженням №52087205 на депозитний рахунок від відповідача надійшли кошти, які (за мінусом виконавчого збору та витрат) перераховано на рахунок позивача в сумі 77845 грн. 51 коп., згідно платіжного доручення №2462 від 26.12.2018 (а. с. 138).

Відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Апеляційним господарським судом констатується, що одними із видів витрат кредитора, пов`язані з одержанням виконання є зокрема судовий збір та інші витрати пов`язані з розглядом справи і дані витрати можуть виникати лише при виконанні рішення суду чи іншого виконавчого документа.

За таких обставин, перераховані 18.09.2017 р. кошти в сумі 36272 грн. 73 коп. в першу чергу підлягають зарахуванню на погашення витрат по оплаті судового збору за рішенням господарського суду від 01.07.2016 р. у справі №906/1246/15 на загальну суму 26008 грн. 40 коп. (9457 грн. 96 коп. +8668 грн. 80 коп. +7881 грн. 64 коп.).

Решта у розмірі 10264 грн. 33 коп. (36272 грн. 73 коп. 26008 грн. 40 коп.) підлягають зарахуванню на погашення 9663 грн. 26 коп. пені за рішенням господарського суду від 01.07.2016 р. у справі №906/1246/15. Залишок у розмірі 601 грн. 07 коп. та 16992 грн. 89 коп. від наступної перерахованої 26.12.2017 платіжним дорученням № 70 суми (54903 грн. 53 коп.) на погашення 17593 грн. 96 коп. 3% річних за вказаним рішенням господарського суду від 01.07.2016 р.

Відносно залишку в розмірі 37910 грн. 64 коп., то в п. 2.1 Мирової угоди сторони за взаємною згодою вказали обов`язок відповідача, без пред`явлення рахунку, здійснювати перерахування суми боргу з урахуванням індексу інфляції, якщо останній перевищує 100% за період з 01.03.2010 до дня перерахування.

Тобто, вказаною умовою сторони узгодили обов`язкове включення інфляційних (на умовах п. 2.1 Мирової угоди) до визначеної п. 1.1 Мирової угоди суми заборгованості.

За таких обставин, у будь-якому випадку, до суми, строк сплати якої визначено Мировою угодою, незалежно від дати проведення платежу, відповідачем в обов`язковому порядку мають бути включені інфляційні, початок періоду нарахування яких - 01.03.2010 р.

Саме така структура нарахувань надала можливість позивачу, з дня прострочення, додатково нараховувати інфляційні на несплачену частину боргу за Мировою угодою, сума якої визначена згідно її п.2., і таке право встановлено до дня погашення основного боргу у повному обсязі.

Враховуючи викладене, залишок перерахованих 26.12.2017 р. коштів у розмірі 37910 грн. 64 коп. підлягає зарахуванню на погашення основного боргу та інфляційних пропорційно, виходячи з процентного співвідношення останніх відносно їх сумарного значення за рішенням суду від 01.07.2016 у справі №906/1246/15.

Вираховуючи відсоткове співвідношення, суд виходить з того, що загальна сума стягнутого основного боргу та інфляційних, стягнутих за рішенням господарського суду від 01.07.2016 р. становить 273876 грн. 77 коп. (170366 грн. 17 коп. + 103510 грн. 60 коп.), то відповідно процентне співвідношення основного боргу - 62,21% (37910,64 грн.), а інфляційних 37,79% (14326 грн. 43 коп.)

Тобто, станом на 26.12.2017 р. заборгованість з основного боргу за Мировою угодою склала 146781 грн 96 коп., а залишок не сплачених інфляційних, стягнутих за період з 01.11.2012 р. по 30.06.2015 р. - 89184 грн. 17 коп.

Підсумовуючи вище вказане, суд приходить до висновку, що позивачем вірно встановлено період нарахування інфляційних з 01.07.2015 р. по 25.12.2017 р., однак невірно визначено заборгованість (170366 грн.17 коп. замість 146781 грн. 96 коп.)

Здійснивши перерахунок інфляційних, апеляційний господарський суд погоджується із твердження місцевого господарського суду про стягнення з відповідача інфляційних в розмірі 111747 грн. 28 коп., у зв`язку із чим в стягненні 1037 грн. 71 коп. інфляційних слід відмовити.

З аналогічних підстав, судом здійснено перерахування заявлених 3% річних, у зв`язку із чим, судом апеляційної інстанції встановлено, що вказана позовна вимога підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 14970 грн. 47 коп., а в стягненні 451 грн. 01 коп. 3% річних слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення 25370 грн. 56 коп. пені за період з 21.07.2017 р. по 20.07.2018 р., апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Як зазначено Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" в позовній заяві, з урахуванням ст. 257 ЦК України, строк позовної давності в один рік встановлено для стягнення пені незалежно від умов договору, а Мировою угодою не змінено цей строк, тому судовим рішенням не може бути стягнута пеня за період більше одного року, який передував поданню цього позову. Виходячи з вказаного, суму пені за період з 21.07.2017 по 20.07.2018 позивач розрахував за рік, який передував поданню цього позову.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За приписами ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України унормовано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Сторонами в п. 4.1 Мирової угоди №1/4 від 28.04.2012 р. було погоджено, що при порушенні строків платежів позивач самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу до дня погашення боргу.

Тобто, Мировою угодою сторони погодили інший термін її нарахування, а саме до дня погашення боргу.

Щодо тверджень позивача щодо визначення ним періоду нарахування заявленої до стягнення суми пені в межах річного строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 2 ст. 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін (ст. 260 ЦК України).

Відповідно до ч.5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Однак, встановивши Мировою угодою термін нарахування пені більший, ніж зазначено у ч.6 ст. 232 ГПК України (шість місяців), сторонами не було виконано вимоги ч.2 ст. 259 ЦК України, а саме не укладеного договір, яким би сторони збільшили позовну давність.

За таких обставин, беручи до уваги положення ч.5 ст.261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності та ст. 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності за домовленістю сторін, апеляційний господарський суд погоджується із твердженнями суду першої інстанції про безпідставність вимоги про стягнення 25370 грн. 56 коп. пені за період з 21.07.2017 р. по 20.07.2018 р.

Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції констатує, що позовні вимоги про стягнення 153577 грн. 03 коп. підлягають частковому задоволенню, а саме 111747 грн. 28 коп. інфляційних та 14970 грн. 47 коп. 3 % річних, а в стягненні 25370 грн. 56 коп. пені, 451 грн. 01 коп. 3% річних та 1037 грн. 1 коп. інфляційних слід відмовити

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано належних, допустимих та достатніх доказів у розумінні ст. ст. 76, 77, 79 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

В той же час, відсутні підстави передбачені ст. 277 ГПК України для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Житомирської області від 03.01.2019 р. у справі № 906/681/18 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 03.01.2019 р. у справі № 906/681/18 - без змін.

2. Справу № 906/681/18 надіслати до господарського суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "09" квітня 2019 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.