Рішення

від 19.12.2018 по справі 910/9932/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.12.2018Справа № 910/9932/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "Науково-консультативний і діагностичний центр "Головний біль" (49027, обл. Дніпропетровська, м. Дніпро, площа Жовтнева, 14; ідентифікаційний код 24445149)

до 1) Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" Шевченківського району міста Києва (04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, 10; ідентифікаційний код 38948312)

2) Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 24; ідентифікаційний код 37405111)

про визнання договору оренди недійсним

Представники сторін:

від позивача: Семко В.Ю. - представник

від відповідача-1: Дроздовський М.Г. - представник, Літовкіна О.О. - представник

від відповідача-2: Яременко М.О. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне підприємство "Науково-консультативний і діагностичний центр "Головний біль" з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" Шевченківського району міста Києва та Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання договору оренди №2334/8 від 01.10.2007 нежитлового приміщення площею 119,5 кв.м. (із подальшими змінами від 05.10.2011,17.09.2013,01.11.2013) щодо частини приміщення площею 16,1кв.м. недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що з 01.10.2007 до 31.01.2017 ним зайво сплачувалось за частину приміщення площею 16,1 кв.м., яке йому фактично не було надано в оренду. Крім того, як зазначає позивач, він зайво сплачував за кращу категорію приміщення (цокольний поверх), яке фактично, як про це вказує позивач, не було йому надане в оренду.

Наведене за переконанням позивача свідчить, що орендарю було надане приміщення, яке значно знижує його цінність та можливість використання за цільовим призначенням, а права та обов'язки сторін щодо оренди частини приміщення площею 16,1 кв.м. є фіктивними, що тягне за собою недійсність договору щодо частини приміщення площею 16, 1кв.м. відповідно до ст. 229, 230 та 234 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2018 відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 05.09.2018.

17.08.2018 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву від відповідача-1, в якому відповідач-1 заперечує щодо задоволення позовних вимог.

04.09.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив.

У підготовчому засідання 05.09.2018 судом було оголошено перерву до 19.09.2018 у порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2018 продовжено строк розгляду справи у підготовчому провадженні на 30 днів та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 17.10.2018 у порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України.

09.10.2018 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові заперечення відповідача-1.

11.10.2018 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву від відповідача-2, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

11.10.2018 до Господарського суду міста Києва надійшли від позивача додаткові докази до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.11.2018.

У судових засіданнях неодноразово оголошувались перерви з 21.11.2018 до 07.12.2018 та з 07.12.2018 до 19.12.2018.

У судовому засіданні 19.12.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення.

Представники відповідачів заперечили щодо задоволення позовних вимог та просили суд відмовити в задоволенні позову.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 19.12.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третіх осіб, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

13.08.2008 між Поліклінікою № 2 Шевченківського району місті Києва (далі - орендодавець) та Медичним центром "Головний біль" (надалі - орендар) укладено договір оренди, за яким орендодавець зобов'язувався передати орендарю в оренду нежитлове приміщення за адресою м. Київ, вул. Пимоненка, 10 для розміщення приватних закладів охорони здоров'я. Даний договір був зареєстрований в Головному управлінні охорони здоров'я та медичного забезпечення КМДА 19.08.2008 під № 2334/8. Сторонами було погоджено, що договір діє з 01.10.2007 до 30.09.2010, тому в подальших документах цей договір зазначається як договір № 2334/8 від 01.10.2007.

Відповідно п. 2.1 договору об'єктом оренди є нежиле приміщення на нульовому (цокольному) поверсі загальною площею 119,50 кв.м. згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору.

Додатковою угодою № 3-15п від 05.10.2011 строк дії договору був продовжений до 31.03.2012.

17.09.2013 між Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Приватним підприємством "Науково-консультативний і діагностичний медичний центр "Головний біль" (орендар) та Поліклінікою № 2 Шевченківського району м. Києва (підприємство) укладено угоду № 158/3 про внесення змін до договору оренди від 01.10.2007 №2334/8 пунктом 2 якої з метою приведення договору у відповідність до вимог Закону України Про оренду державного та комунального майна сторони дійшли згоди викласти договір в новій редакції та присвоїти йому новий номер.

17.09.2013 між Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Приватним підприємством "Науково-консультативний і діагностичний медичний центр "Головний біль" (орендар) та Поліклінікою № 2 Шевченківського району м. Києва (підприємство) укладений договір № 158/3 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.

Згідно п. 1.1. договору оренди орендодавець на підставі розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 16.07.2013 № 430, за погодженням постійної комісії Київради з питань власності протоколом від 13.05.2013 № 148, передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення) загальною площею 119,50 кв.м., що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пимоненка, 10, для розміщення приватних закладів охорони здоров'я (здійснення діагностики захворювань нервової системи).

Пунктом 1.2. договору оренди цей договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об'єктом оренди.

Відповідно до п. 2.1. договору оренди є нежиле приміщення на цокольному поверсі, загальною площею 119,50 кв.м., згідно викопіюванням з поверхового плану, що складає невід'ємну частину договору.

Умовами п. 2.2. договору оренди передбачено, що вартість об'єкта оренди згідно із затвердженим висновком про вартість майна станом на 31.01.2012 складає 1 049 454,00 грн. (без ПДВ).

Згідно п. 2.3. договору оренди опис технічного стану об'єкта оренди на дату передачі його орендареві, його склад зазначаються в акті приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною цього договору.

Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Поліклініки № 2 Шевченківського району м. Києва (п. 2.4. договору).

За користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату за перший місяць оренди без ПДВ: 78,09 грн. за 1 кв.м орендованої площі, що в цілому складає 9 331,65 грн. (п. 3.1. договору)

Відповідно п. 3.2. договору, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Згідно п. 3.5. орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача) Поліклініка № 2 Шевченківського району м. Києва, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

За умовами п. 4.1. договору, орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати, а орендар прийняти за актом приймання-передачі об'єкт оренди. Акт приймання-передачі об'єкта оренди підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством.

Пунктом 3.6. договору оренди передбачено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Відповідно до п. 4.2. договору оренди орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Умовами п. 3.8. договору передбачено, що вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо на підставі договорів, укладених орендарем з підприємством або організаціями, що надають такі послуги.

Згідно п. 4.9. орендар зобов'язаний самостійно сплачувати вартість фактично спожитих комунальних послуг постачальникам таких послуг, які надаються за окремими договорами, укладеними орендарем з цими організаціями (водопостачання, каналізація, газ, електрична та теплова енергія, вивіз сміття і т.п.), за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання, та пропорційну орендованій площі частку витрат на утримання прибудинкової території, на ремонт покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо та послуг з технічного обслуговування інженерного обладнання внутрішньобудинкових мереж. У місячний термін після укладання цього договору орендар повинен надати орендодавцю копії договорів, передбачених цим підпунктом.

Пунктом 4.15. договору, передбачено, що орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом 30 календарних днів передати майно за актом приймання-передачі підприємству. Акт приймання-передачі об'єкта оренди підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством.

Відповідно п. 7.6. договору, у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди підприємству у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням усіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан об'єкта оренди на дату повернення.

Договір діє з 17.09.2013 до 14.09.2016 (п. 9.1. договору).

Згідно п. 9.4. договору оренди договір припиняється в разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 9.7. договору оренди у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Додатковою угодою № 2 від 01.11.2013 сторони домовились в результаті реорганізації підприємства згідно рішення Київської міської ради № 141/9198 від 17.04.2013, правонаступником усіх прав та обов'язків Поліклініки № 2 Шевченківського району м. Києва є Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" Шевченківського району міста Києва", у зв'язку з чим набуває всіх прав та обов'язків за договором № 158/3 від 17.09.2013 та виклали преамбулу договору з урахуванням цих змін.

Як про це зазначає позивач, у травні 2016 балансоутримувач повідомив Приватне підприємство "Науково-консультативний і діагностичний медичний центр "Головний біль", що фактична площа приміщення, яке орендує останній є меншою на 16,1 кв.м., ніж за договором і що орендоване приміщення фактично знаходиться не на цокольному поверсі (як за договором), а в підвалі.

На запит позивача про фактичну площу орендованого нам приміщення в 2016 році орендодавець (Шевченківська РДА м. Києва) надав викопіювання з поповерхневого плану нежитлового приміщення, загальною площею 103,4 кв.м в підвальному приміщенні за адресою вул. Пимоненка, 10, а також підтвердив, що станом на 31.07.2016 та 30.11.2016 зазначене приміщення площею 103,4 кв.м орендував Медичний центр "Головний біль" відповідно до договору № 158/3 від 17.09.2013.

Розпорядженням Шевченківської РДА м. Києва № 705 від 30.11.2016 договір № 158/3 від 17.09.2013 продовжений на 2 роки 364 дні (графа 5 та 7 додатку до розпорядження). В розпорядженні зазначено площу орендованого приміщення - 103,4 кв.м. та категорію приміщення - підвал (графа 3 додатку до розпорядження).

На підставі цього розпорядження договір № 158/3 від 17.09.2013 був викладений у новій редакції від 31.01.2017, йому присвоєний новий номер - № 582/3.

Позивач вказує, що в 2017 році з'ясувалось, що на дату укладення договору поповерховий план будинку був відсутній, будинок не зданий в експлуатацію, проектна документація на будинок відсутня, документація БТІ на будинок відсутня, правовстановлюючі документи відсутні. Тому, будь які документи щодо площі орендованого приміщення та категорії приміщення на дату укладання договору на переконання позивача є недостовірними.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що з 01.10.2007 до 31.01.2017 орендар зайво сплачував частину приміщення площею 16,1 кв.м, яка йому фактично не була надана в оренду. Крім того, орендар зайво сплачував за кращу категорію приміщення (цокольний поверх), яке фактично також не було йому надано в оренду (надано підвальне приміщення). Наведене, на переконання позивача, свідчить, що орендарю було надане приміщення, яке значно знижує його цінність та можливість використання за цільовим призначенням, а права та обов'язки сторін щодо оренди частини приміщення площею 16,1 кв.м. є фіктивними, що тягне за собою недійсність договору щодо частини приміщення площею 16,1 кв.м відповідно до ст. 229, 230, 234 Цивільного кодексу України .

Із поданого відповідачем-1 відзиву вбачається, що останній заперечує щодо задоволення позовних вимог вказуючи, що обставини стосовно площі об'єкта оренди вже встановлювались господарськими судами у справі № 910/11686/17 за участі тих самих юридичних осіб. Також, відповідач-1 звертає увагу суду, що об'єкт оренди площею 119,50 кв.м. було повернуто орендодавцю 31.01.2017 без зауважень з окремим зазначенням факту припинення дії договору у зв'язку із закінченням.

Відповідач-2 у своєму відзиві просить суд відмовити у задоволенні позову фактично із тих же підстав, що й відповідач-1.

Відповідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п. 2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч. 1 ст. 220, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п. 18 Інформаційного листа № 01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відтак, дослідивши спірний договір, суд вказує, що оскільки сторонами в належній формі досягнуто згоди з усіх істотних його умов, то такий договір є укладеним.

Разом з тим, суд зазначає про те, що позивачем не обумовлюється визнання спірного договору недійсним з підстав вищевикладених норм законодавства.

В той час, в якості підстав з якими позивач пов'язує можливість визнання спірного договору оренди № 2334/8 від 01.10.2007 нежитлового приміщення площею 119, 50 кв.м. (із подальшими змінами від 05.10.2011, 17.09.2013 та 01.11.2013) недійсним, останній вказує, що оскільки, відповідачі навмисно ввели Приватне підприємство "Науково-консультативний і діагностичний медичний центр "Головний біль" в оману щодо площі та категорії орендованого приміщення, приховуючи відсутність проектної та експлуатаційної документації на будинок, та видаючи недостовірні документи щодо орендованої позивачем площі, категорії приміщення та характеристик будинку, то такий договір має бути визнаний недійсним.

Відповідно до ст. 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Приписами ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Згідно ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Відповідно до п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.

Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.

Аналогічні рекомендації містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Таким чином, суд зазначає, що позивач повинен був довести, що при укладанні договору оренди № 2334/8 від 01.10.2007 нежитлового приміщення площею 119, 50 кв.м. (із подальшими змінами від 05.10.2011, 17.09.2013 та 01.11.2013) він неправильно сприймав предмет зазначеного договору чи інші істотні умови, що вплинуло на його волевиявлення.

Суд також зазначає, що наявність факту навмисного введення однією із сторін іншої сторони в оману щодо обставин, які мають істотне значення, одночасно виключає наявність факту помилки щодо таких обставин.

Проте, позивачем не доведено обставин, які свідчать про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору оренди, зокрема, позивачем не надано жодних доказів того, що на час укладення спірного договору він неправильно сприймав та трактував предмет правочину та інші істотні умови останнього, що вплинуло на його волевиявлення.

Разом з тим, спірний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, а відтак, підписуючи дані договори та погоджуючись з їх умовами, сторони повинні були усвідомлювати весь спектр відповідальності та можливе настання негативних наслідків.

Відтак, твердження про наявність помилки є недоведеними, адже не ясно, які технічні характеристики (хибні/вірні) порівнює позивач станом на 01.10.2007 для обґрунтування наявності помилки в площі, при цьому, позивач лише посилається на відсутність технічних документів на час укладання (продовження) договору.

Крім того, як про це вказують відповідачі, та що у свою чергу встановлено судом, обставини щодо площі об'єкта оренди вже встановлювались господарськими судами у справі № 910/11686/17.

Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2018 у справі № 910/11686/17 за первісним позовом Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" Шевченківського району м. Києва до Приватного підприємства "Науково-консультативний і діагностичний медичний центр "Головний біль", третя особа: Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація про стягнення заборгованості за договором оренди та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Науково-консультативний і діагностичний медичний центр "Головний біль" до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" Шевченківського району м. Києва про стягнення переплати за оренду майна, первісний позов задоволено частково; у задоволенні зустрічного позову відмовлено в повному обсязі.

Вказане рішення залишене без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2018.

Судовими рішеннями встановлено наступне: "Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами і третьою особою, трьохсторонній акт приймання-передачі об'єкта оренди щодо передачі орендарю об'єкта оренди за договором № 158/3 від 17.09.2013 не складався і не підписувався. При цьому об'єкт оренди повернуто орендарем орендодавцеві 31.01.2017 за актом приймання-передачі нежилого приміщення.

Об'єкт оренди перебував у користуванні Приватного підприємства "Науково-консультативний і діагностичний медичний центр "Головний біль" з 01.05.2007, що підтверджується актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.05.2007 та не заперечується апелянтом.

Зі змісту договорів, які є підставою пред'явленого позову, з актів приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.05.20017 та від 31.01.2017, з актів прийняття-передачі наданих послуг за січень-жовтень 2016 вбачається, що Приватному підприємству "Науково-консультативний і діагностичний медичний центр "Головний біль" було передано нежиле приміщення на цокольному поверсі загальною площею 119,50 кв.м.

До того ж, Приватне підприємство "Науково-консультативний і діагностичний медичний центр "Головний біль" не заперечує, що об'єкт оренди перебував у нього в користуванні з жовтня 2007 року на підставі договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 2334/8 від 19.08.2008, де також не складався і не підписувався відповідний акт приймання-передачі об'єкта оренди. Як вбачається зі змісту цього договору, а також рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 419/3253 "Про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду переможцям конкурсу", на підставі якого його було укладено, загальна площа об'єкта оренди складала 119,50 кв.м.

Додатковим підтвердженням метражу орендованого приміщення є висновок про вартість майна, зробленого суб'єктом оціночної діяльності ПП "Світкон" на замовлення Приватного підприємства "Науково-консультативний і діагностичний медичний центр "Головний біль" , який також засвідчує площу об'єкта оренди 119,50 кв.м.

Таким чином, суд дійшов висновку, що розмір об'єкту оренди (нежилого приміщення на цокольному поверсі), який перебував у користуванні Приватного підприємства "Науково-консультативний і діагностичний медичний центр "Головний біль", складав 119,50 кв.м.

Посилання Приватного підприємства "Науково-консультативний і діагностичний медичний центр "Головний біль" на лист за № 428/04 від 25.05.2016 як на доказ користування об'єктом оренди загальною площею 103,4 кв.м. суд вважає безпідставним, оскільки цей лист стосувався можливості укладення надалі іншого договору оренди з площею об'єкту оренди 103,4 кв.м.; до договору оренди № 158/3 від 17.09.2013 сторони не вносили відповідні зміни щодо зменшення площі об'єкта оренди (відповідних доказів суду не надано)".

Приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, оскільки обставини перебування об'єкта оренди площею 119,50 кв.м. в період з 1.05.2007 по 31.01.2017 встановлено Господарським судом Дніпропетровської області та Дніпропетровським апеляційним господарським судом, то вони не підлягають повторному доказуванню в даній господарській справі.

Крім того, як вказують відповідачі та що не було спростовано позивачем, користуватись нежитловим приміщенням загальною площею 119,50 кв.м. за адресою м. Київ, вул. М. Пимоненка, 10 орендар почав з 01.05.2007, що підтверджується актом прийому передачі від 01.05.2007.

В подальшому об'єкт оренди загальною площею 119,50 кв.м. перебував у орендаря на підставі договору від 01.10.2007 № 2334/8, який до 31.01.2017 подовжувався сторонами.

Об'єкт оренди було повернуто орендодавцеві 31.01.2017, що засвідчується актом приймання-передачі. Жодних інших (проміжних) актів прийому-передачі орендного приміщення за період 01.05.2007 по 31.01.2017 не складалось оскільки характеристики об'єкту оренди та сам орендар не змінювались.

Так, відповідно до умов трьохстороннього договору від 17.09.2013 № 158/3 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація виступає "орендодавцем" нежитлового приміщення загальною площею 119,50 кв.м. за адресою м. Київ, вул. М. Пимоненка, 10., яке знаходилось в оперативному управлінні Поліклініки № 2 Шевченківського району м.Києва (відповідно до договору оренди - "Підприємство"), а "орендарем" визначено Приватне підприємство "Науково-консультативний і діагностичний медичний центр "Головний Біль".

01.11.2013 була підписана додаткова угода № 2 про внесення змін до договору № 158/3 від 17.09.2013, де сторони домовились, що в результаті реорганізації, правонаступником усіх прав та обов'язків Поліклініки № 2 Шевченківського району м. Києва є Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" Шевченківського району м. Києва. Всі інші умови договору № 158/3 від 17.09.2013 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду залишились без змін, в тому числі, і загальна площа орендованого приміщення (119,50 кв.м.).

Таким чином, актами прийому передачі від 01.05.2007 та від 31.01.2017 документально підтверджується орендне користування Приватного підприємства "Науково-консультативний і діагностичний медичний центр "Головний біль" нежитловим приміщенням загальною 119,50 кв.м. за адресою м. Київ, вул. М. Пимоненка, 10.

Площа орендованих приміщень також підтверджується договором (з додатком план схема) від 01.10.2007 № 2334/8 на загальну площу 119,50 кв.м та планом розміщення Приватного підприємства "Науково-консультативний і діагностичний медичний центр "Головний біль".

Також, відповідно до додаткової угоди від 05.10.2011 до договору від 01.10.2007 № 2334/8 складено акт в якому зазначається, що майно перебуває в фактичному користуванні орендаря.

Крім того, підтвердженням надання послуг оренди на 119,50 кв.м. є первинні документи - акти наданих послуг за період з квітня 2015 року по листопад 2016 року, які підписані сторонами без зауважень і не спростовані в ході розгляду зазначених судових спорів.

Разом з тим, як про це вказують відповідачі, та що не було спростовано позивачем, об'єкт оренди було повернуто орендодавцеві 31.01.2017, що засвідчується актом приймання-передачі. Жодних інших (проміжних) актів прийому-передачі орендного приміщення за період 01.05.2007 по 31.01.2017 не складалось оскільки характеристики об'єкту оренди та сам орендар не змінювались.

Водночас, Верховний Суд України вказує на можливість визнання договору оренди недійсним лише на майбутнє.

Такий висновок випливає з постанови від 01.07.2015 у справі № 3-195гс15, у якій Верховний Суд України вказує про відсутність підстав для визнання недійсним на майбутнє договору оренди, оскільки останній було розірвано сторонами. Верховний Суд України у своїй постанові від 01.07.2015 у справі № 3-195гс15, вказуює на можливість визнання договору оренди недійсним лише на майбутнє. Своє рішення суд вищої інстанції мотивує тим, що фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює (у разі його недійсності) проведення між сторонами двосторонньої реституції, а тому, з огляду на ч. 3 ст. 207 ГК України, такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.

Позивач у відповіді на відзив не визнає дійсність акту прийому передачі приміщення від 01.05.2007. Водночас, вказаний документ підписаний повноважними представниками сторін і має всі обов'язкові реквізити первинного документу, а отже, підтверджує факт здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний' документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином вказаний документ підтверджує факт передачі приміщення площею 119,50 кв.м. позивачу.

Суд погоджується з доводами відповідача-1, що посилання позивача на відсутність договору між сторонами станом на 01.05.2007 не скасовує дійсність акту-прийому передачі як первинного документа. При цьому, інших документів про початок оренди у розумінні ст. 795 Цивільного кодексу України позивачем не надано.

Нормами ст. 795 Цивільного кодексу України закріплено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Оскільки позивач не надав такого документу не зрозуміло з якого моменту позивач обраховує перебіг порушення свого права.

Суд також зазначає, що позивач в своїй відповіді на відзив посилається на договір оренди 2008 року, проте, в позові просить визнати недійсним договір оренди за 2007 рік.

Судом не враховуються доводи позивача щодо невідповідності категорії (цокольне/підвальне) приміщення, адже це не є предметом даного позову.

Суд акцентує увагу, на тому, що по суті позову позивач просить визнати спірний договір (із подальшими змінами ) не дійсними в частині площі 16,1 кв.м, проте, таких частин (саме на 16,1 кв.м.) у вказаних договорах не має.

Крім того, позивач взагалі не зазначає, які саме частини (пункти договору) необхідно визнати недійсними.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене вище, наведені позивачем обставини з якими останній обумовлює визнання спірного договору недійсним не мають своїм наслідком визнання такого договору недійсним у розумінні положень ст. 229, 230, 234 Цивільного кодексу України, оскільки, останній не навів, а суд не встановив обставин з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість визнання правочинів та/або його частин недійсними.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Приватного підприємства "Науково-консультативний і діагностичний центр "Головний біль" до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" Шевченківського району міста Києва та Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання недійсним договору оренди № 2334/8 від 01.10.2007 нежитлового приміщення площею 119, 50 кв.м. (із подальшими змінами від 05.10.2011, 17.09.2013 та 01.11.2013) щодо частини нежитлового приміщення площею 16,1 кв.м. - відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору позивачу не відшкодовуються.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 14.01.2019

Суддя Д.О. Баранов