Рішення

від 03.01.2019 по справі 914/1631/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.01.2019 Справа №914/1631/17

м. Львів

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_1» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» - ОСОБА_2, м.Київ

до відповідача: Приватного підприємства «Петрос-Сервіс» , м. Львів

про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 487 873 279, 45 грн.

Суддя Мороз Н.В.

при секретарі Забора Ю. П.

Представники:

Від позивача: н/з

Від відповідача: ОСОБА_3

Суть спору:

Позовну заяву подано Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський ОСОБА_1» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» - ОСОБА_2, м.Київ до Приватного підприємства «Петрос-Сервіс» , м. Львів про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 487 873 279, 45 грн.

Ухвалою суду від 10.08.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в засіданні на 31.08.2017р.

31.08.2017р. розгляд справи відкладено на 19.09.2017р. з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.

Ухвалою суду від 19.09.2017р. позов залишено без розгляду.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2017р. ухвалу Господарського суду Львівської області від 19.09.2017р. у справі №914/1631/17 скасовано. Справу направлено до Господарського суду Львівської області для розгляду по суті.

15.12.2017р. набрала чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, викладена у розділі І Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017. N 2147-VIII, пунктом 9 розділу XI Перехідних положень якого встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження або позовного провадження (загального або спрощеного).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.01.2018р. справу №914/1631/17 прийнято до розгляду у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.02.2018р.

06.02.2018р. підготовче засідання відкладено на 20.02.2018р. з підстав, викладених у відповідній ухвалі.

Ухвалою від 13.02.2018р. провадження у справі зупинено у зв'язку з поданням ПП Петрос-Сервіс до Львівського апеляційного господарського суду касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2017р.

Постановою Верховного Суду від 03.07.2018р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2017р. у справі №914/1631/17 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.10.2018р. поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 16.10.2018р.

Ухвалою від 16.10.2018р. підготовче засідання відкладено на 29.10.2018р. з підстав, викладених у відповідній ухвалі.

Ухвалою суду від 29.10.2018р. продовжено підготовче провадження та відкладено підготовче засідання на 19.11.2018р.

Ухвалою від 19.11.2018р. підготовче засідання відкладено на 26.11.2018р. з підстав, викладених у відповідній ухвалі.

Ухвалою від 26.11.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 05.12.2018р.

В судовому засіданні 05.12.2018р. суд ухвалив оголосити перерву в розгляді справи по суті на 03.01.2019р., про що позивачу скеровано ухвалу про повідомлення про судове засідання, в порядку ст.120 ГПК України.

В судове засідання 03.01.2019р. представник позивача не з'явився. На поштову адресу господарського суду надіслав заяву на виконання вимог ухвали суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи документів (вх.№46907/18 від 07.12.2018р.), відповідь на відзив (вх.№47837/18 від 13.12.2018р.), а також клопотання про відкладення розгляду справи та участь в наступному судовому засіданні у режимі відеоконференції (вх.№49785/18 від 26.12.2018р.).

Представник відповідача в судове засідання з'явився. Через службу діловодства господарського суду подав клопотання про витребування доказів (вх.№253/19 від 03.01.2019). Щодо клопотання позивача про долучення документів до матеріалів справи заперечив посилаючись на пропуск останнім строку встановленого процесуальним законом. Крім того, дав пояснення по суті спору, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов.

Щодо заяви позивача про долучення документів до матеріалів справи та клопотання відповідача про витребування доказів суд зазначає наступне.

Розглянувши подані сторонами заяву та клопотання суд встановив, що останні були направлені на адресу суду та зареєстровані в документообігу суду 07.12.2018р. (вх.№46907/18) та 03.01.2019 (вх.№253/19), тобто після закінчення підготовчого провадження у справі, що суперечить приписам ст. 80 ГПК України.

Отже, заява позивача про долучення документів до матеріалів справи та клопотання відповідача про витебування доказів - подані до суду з порушення строків встановлених процесуальним законом. Так, ст.ст. 81, 118 ГПК України, передбачено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин заява позивача про долучення документів до матеріалів справи та клопотання відповідача про витребування доказів, які подані до суду з порушенням строків, встановлених ГПК України - залишаються без розгляду.

Однак, суд зазначає, що частина документів, які позивач просить долучити до матеріалів справи заявою від 07.12.2018р. (вх.№46907/18) - міститься в матеріалах справи та є продубльованими позивачем.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи та участь в наступному судовому засіданні у режимі відеоконференції задоволенню не підлягає з огляду на імперативно встановлені ГПК України строки вирішення спору.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки, в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування спору по суті, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника відповідача, вживши заходів до виконання обов'язкових вказівок Вищого господарського суду України, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив:

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов»язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Однією з підстав виникнення зобов»язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно ст.179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб"єктами господарювання або між суб"єктами господарювання і негосподарюючими суб"єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі (ст.345 ГК України).

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

31.05.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський ОСОБА_1» (позивач, за договором - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Дилер Маркет (позичальник) укладено Кредитний договір № 66-2013 із подальшими змінами та доповненнями та з кінцевим строком погашення кредиту 24.11.2014р. включно.

Відповідно до умов вказаного договору, кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом 150 000 000, 00 грн., а позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, комісії, можливі штрафні санкції та інші платежі, передбачені цим договором, а також виконати інші обов'язки, визначені цим договором.

17.09.2013р. між сторонами укладено Договір про внесення змін №2 до кредитного договору №66-2013 від 31.05.2013року, згідно якого збільшено кредитний ліміт до 236 780 000, 00 грн.

На підставі Договору про внесення змін № 8 до Кредитного договору №66-2013 від 31 травня 2013року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський ОСОБА_1» (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю Дилер Маркет (позичальник) та Приватним підприємством Петрос-Сервіс (новий позичальник, відповідач) - здійснено заміну сторони позичальника в договорі, у зв'язку з чим, всі права та обов'язки позичальника за договором, які існують на момент укладення даного договору про внесення змін переходять від позичальника до нового позичальника з моменту вступу даного договору про внесення змін в силу, тобто з дати його підписання. Вказаним Договором про внесення змін №8, сторонами також, збільшено кредитний ліміт, відтак, загальна сума зобов'язань за договором, що переходять до нового позичальника, станом на дату укладення цього договору про внесення змін становить 237 285 995, 62 грн.

Позивач свої зобов'язання перед відповідачем згідно кредитного договору №66-2013 від 31.05.2013р. та додаткових договорів до нього виконав в повному обсязі.

Відповідач свої обов'язки з погашення кредиту не виконував, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 487 873 279, 45 грн.

Через неналежне виконання відповідачем обов'язку за кредитним договором, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

В судових засідання представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись, зокрема, на те, що факт укладення договору не свідчить про власне факт надання банком будь-яких грошових коштів. Вважає, що позивачем не доведено надання позичальнику кредитних коштів, оскільки Статтею 5 Кредитного договору №66-2013 встановлено порядок надання кредиту. Зокрема, даною нормою договору передбачено, що кошти по кредиту надаються за заявками позичальника на одержання коштів (за формою, що викладена в Додатку 1 до договору), після їхнього акцепту Банком.

Однак дане твердження відповідача суд оцінює критично з огляду на наступне.

Згідно п. 5.3 Кредитного договору №66-2013, кредит надається за цільовим призначенням шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позичальника або шляхом оплати наданих позичальником платіжних документів безпосередньо з позичкового рахунку.

Як доказ отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі, визначеному в Договорі про внесення змін № 8 до Кредитного договору №66-2013 від 31 травня 2013року, в матеріалах справи містяться відповідні меморіальні ордери, а також виписки по особових рахунках ПП Петрос-Сервіс , що оцінюються судом, як належний доказ, що підтверджує виконання банком зобов'язань перед відповідачем згідно кредитного договору №66-2013 та додаткових договорів до нього.

Посилання відповідача на ту обставину, що меморіальний ордер, який являється платіжним документом, складається виключно банком для оформлення операції щодо перерахування коштів з рахунку і в жодному разі не складається суб'єктом господарювання, а відтак не може виступати доказом факту надання грошових коштів позичальнику, судом до уваги не беруться, оскільки грунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права.

Відповідно до положень ст.2 Закону України Про банки і банківську діяльність , Постанови Правління Національного банку України від 29.12.2017р. №148 Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні , банківські документи - це письмове розпорядження клієнта чи відповідального працівника банку на проведення грошово-розрахункової операції або іншої операції в банку. За призначенням вони поділяються на розпорядчі, тобто такі, що містять дозвіл на виконання операції, і виконавчі. Документи надходять до банків від підприємств і установ, інших банків, а також складаються безпосередньо в банку і містять необхідну інформацію про характер операції, що дає змогу перевірити її законність і здійснити банківський контроль.

Таким чином, документ є письмовим підтвердженням виконання операції та підставою для відображення її в бухгалтерському обліку.

Форми документів, що підприємства подають банкам, а також документів, що вони отримують від банків на підтвердження виконання відповідних операції, включені в уніфіковану систему грошово-розрахункової документації. Вони затверджені Правлінням НБУ і стандартизовані. Для складання документів використовуються стандартні бланки встановленого зразка, виготовлені друкарським способом.

Відповідно до п.1.19-1 ст.1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Крім того, згідно п. 6.4 Кредитного договору №66-2013, сторони погоджуються, що остаточною підставою для визначення будь-яких грошових зобов'язань позичальника перед кредитором за цим договором є дані аналітичного обліку та рахунки, що ведуться установою кредитора.

Беручи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази - зокрема меморіальні ордери №1855366 від 31.05.2013р. та №736679 від 17.09.2013р., є належними, допустимими, достовірними, достатніми та, відповідно, такими, що підтверджують виконання банком зобов'язань перед відповідачем щодо надання позичальнику кредиту, згідно кредитного договору №66-2013 та додаткових договорів до нього.

Посилання ПП Петрос-Сервіс на відсутність в матеріалах справи оригіналів документів, долучених позивачем до позовної заяви судом оцінюється критично з огляду на наступне.

Як вбачається з письмових пояснень ПАТ Всеукраїнський ОСОБА_1 від 31.08.2017р., оригінал Кредитного договору № 66-2013 від 31.05.2007 року та договори про внесення змін до нього, а також оригінали інших документів даної кредитної справи передано до Служби безпеки України на запит начальника 3 відділення слідчого відділу Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 17.11.2014р. № 51/12-061/02.

Зазначені оригінали документів зберігаються як речові докази у матеріалах кримінального провадження у Головному слідчому управління МВС України.

Вказане підтверджується рішенням Господарського суду Львівської області від 11.10.2016 року у справі № 914/3191/15 за позовом ПАТ ВіЕйБі Банк до ПП Петрос- Сервіс про стягнення заборгованості за кредитним договором № 12-2014 від 08.01.2014 року, де під час судового розгляду справи за зверненням суду Головне слідче управління Національної поліції України листом від 28.09.2016р. № 20604/24/1/2-2016 підтвердило наявність вилучених документів у архівних матеріалах кримінального провадження.

Згідно вимог ч.2 ст. 91 ГПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не пердбачено цим Кодексом.

В силу ч. 5 ст. 91 ГПК України, учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 91 ГПК України в разі наявності сумнівів відповідності копії документа оригіналу суд може витребувати в особи оригінал. Однак мотивів таких сумнівів в своїх ухвалах судом першої інстанції не наведено. Водночас, Господарським судом Львівської області при розгляді справи №914/1631/17 встановлено, що документи, які додані до позовної заяви підтверджені позивачем підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що меморіальний ордер - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій. Даний документ складається лише в електронній формі. Особливістю складання меморіальних ордерів є те, що надати до суду його оригінал не є можливим тому, що він існує лише в електронній формі. До суду можливо надати тільки паперову роздруківку електронного розрахункового документа.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК України), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Отже, вирішуючи спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.

Дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не виконано передбаченого договором та законом обов'язку щодо виконання умов кредитного договору, чим було порушено право позивача на одержання коштів. Відтак, позивач в порядку захисту свого порушеного права вправі вимагати стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитним договором №66-2013 від 31.05.2013р.

За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 487 873 279, 45 грн. - заборгованості за кредитним договором, з яких:

- 169 840 995, 62 грн. - заборгованість за кредитом;

- 125 815 368, 36 грн. - заборгованість за процентами;

- 24 805 036, 49 грн. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту;

- 16 264 861, 30 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту;

- 11 139 708, 04 грн. - заборгованість по 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту;

- 5 190 665, 40 грн. - заборгованість по 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів;

- 98 739 271, 92 грн. - інфляційні збитки за несвоєчасну сплату кредиту;

- 36 077 372, 32 грн. - інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів за період з 25.11.2014р. по 31.01.2017р. - обґрунтовані належними та допустимими доказами, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем та підлягають задоволенню.

Частиною 4 ст.11 ГПК України внормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду по справі №910/13407/17 від 13.03.2018р.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Позов у даній справі подано Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський ОСОБА_1» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» - ОСОБА_2

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.03.2015р. № 63, розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ ВіЕйБі Банк провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_2.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 22.02.2016р. №213, строк здійснення процедури ліквідації ПАТ ВіЕйБі Банк та повноваження ліквідатора ПАТ ВіЕйБі Банк продовжено на два роки до 19.03.2020р. включно.

На момент подання позову позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п.22 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір , який передбачає: у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звільняється від сплати судового збору.

Відповідно до ч.2 ст. 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Петрос-Сервіс» , м. Львів, вул. Промислова, 53 (код ЄДРПОУ 33252667) на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_1» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» - ОСОБА_2, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27 Т (код ЄДРПОУ 19017842) - 487 873 279, 45 грн. - заборгованості за кредитним договором, з яких:

- 169 840 995, 62 грн. - заборгованість за кредитом;

- 125 815 368, 36 грн. - заборгованість за процентами;

- 24 805 036, 49 грн. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту;

- 16 264 861, 30 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту;

- 11 139 708, 04 грн. - заборгованість по 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту;

- 5 190 665, 40 грн. - заборгованість по 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів;

- 98 739 271, 92 грн. - інфляційні збитки за несвоєчасну сплату кредиту;

- 36 077 372, 32 грн. - інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Петрос-Сервіс» , м. Львів, вул. Промислова, 53 (код ЄДРПОУ 33252667) в дохід державного бюджету - 616 700, 00 грн. судового збору.

Рішення складено 14.01.2019р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України .

Суддя Мороз Н.В.