Рішення

від 14.01.2019 по справі 910/15010/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.01.2019Справа № 910/15010/18

Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Скай Полімер", м. Київ

до Приватного підприємства "Немо МБ", м. Київ

про стягнення 393 758,30 грн., -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "Скай Полімер" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Немо МБ" (відповідач) суми заборгованості за Договором поставки № 171-15/09/2016 від 15.09.2016р. у розмірі 393 758,30 грн. з урахуванням штрафних та фінансових санкцій, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною на підставі п. 2 ч. 5 ст. 12 ГПК України, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та серед іншого запропоновано відповідачу у строк до п'яти днів з дня вручення даної ухвали подати заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Будь-яких заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження у запропонований судом строк від відповідача до суду не надходило.

При цьому, вказаною ухвалою суду, зокрема, відповідачу було запропоновано у строк до п'ятнадцяти днів з дня її вручення подати відзив на позовну заяву, надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази чого надати суду.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, 14.11.2018р. ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.11.2018р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03148, м. Київ, вул. Я.Коласа, буд. 29, кв. 210.

21.11.2018р. до суду повернулось поштове повідомлення про вручення 20.11.2018р. поштового відправлення відповідачеві (ухвали суду від 13.11.2018р.).

Відтак, в силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення є днем вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву не подав до суду, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у період з 26.12.2018р. по 11.01.2019р. у відпустці, а 12.01.2019р. - 13.01.2019р. є вихідними днями, суд підписує рішення у перший робочий день після виходу з відпустки - 14.01.2019р.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.09.2016р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки № 171-15/09/2016 (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити на умовах, передбачених даним договором, товар (партію товару) в кількості, асортименті та за цінами, вказаними в накладних на відпуск товару, які є невід'ємною частиною даного договору.

За умовами п. 1.2. Договору сторони визнають, що видаткова накладна, підписана сторонами, є узгодженням асортименту товару, його кількості та ціни, прирівнюється до специфікації і є невід'ємним додатком до договору.

Як передбачено в п. 1.3. Договору право власності на товар (партію товару), яка постачається за договором переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару (партії товару), що підтверджується підписом уповноваженого покупцем представника у видатковій накладній.

За змістом п. 3.1. Договору ціна за одиницю товару та вартість партії товару встановлюється при поставці кожної партії товару та вказується у видатковій накладній, яка підписується сторонами.

Сума договору складається з суми вартості партій товару, поставлених постачальником на протязі строку дії цього договору (п. 3.2. Договору).

У відповідності до п. 5.1. Договору розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати 100% вартості товару, що поставляється у безготівковому порядку на рахунок постачальника. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній (акту прийому передачі і тому подібне). Підтвердженням факту поставки товару є підписана покупцем видаткова (товарно-транспортна накладна).

В п. 6.2. Договору сторони погодили, що підписання накладної покупцем (його представником) свідчить про приймання ним товару (партії товару) за якістю і кількістю без зауважень.

Як видно з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору на замовлення відповідача було поставлено останньому товар на загальну суму 677 399,94 грн., що підтверджується належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, а саме:

- № 2567 від 11.07.2018р. на суму 214 999,98 грн.;

- № 2608 від 12.07.2018р. на суму 42 000,00 грн.;

- № 2705 від 20.07.2018р. на суму 205 399,98 грн.;

- № 2837 від 27.07.2018р. на суму 214 999,98 грн.

Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписами директора відповідача (копії довіреностей на отримання матеріальних цінностей від позивача у справі) та відтиском печатки останнього у зазначених вище видаткових накладних.

У матеріалах справи також містяться належним чином засвідчені копії виставлених (виписаних) позивачем рахунків на оплату вартості товару та товарно-транспортних накладних з відмітками відповідача (підпис представника та відтиск печатки) про отримання товару.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2016р. Зобов'язання сторін по взаємних грошових розрахунках у будь-якому випадку діють до їх повного виконання. Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення його дії, за відсутності заперечень постачальника (п. 10.1. Договору).

Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, протягом дії договору відповідачем було проведено часткові оплати вартості поставленого позивачем товару на загальну суму 402 399,96 грн. (Довідка АТ "ОТП Банк" вих. № 008-01/1347 від 07.11.2018р. про надходження коштів від відповідача у період з 11.07.2018р. по 05.11.2018р., а також бухгалтерська довідка № 5 від 07.11.2018р. у матеріалах справи).

Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання за договором щодо здійснення своєчасної та у повному обсязі оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму 274 999,98 грн.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, останній звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості у розмірі 393 758,30 грн., з яких 274 999,98 грн. сума основного боргу, 56 307,72 грн. пені, 57 225,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 5 225,00 грн. інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За відсутності у матеріалах справи доказів зворотного, на підставі п. 10.1. Договору, укладений між сторонами договір є пролонгованим, зокрема, на 2018р. (протягом якого здійснювались спірні поставки товару) та такий договір з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину є належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару на загальну суму 677 399,94 грн. та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи директора відповідача та відтиски печатки останнього у зазначених вище видаткових накладних, що останнім при розгляді даної справи не заперечується.

Прийняття товару відповідачем також підтверджується наявними у матеріалах справи товарно-транспортними накладними.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При вирішенні спору суд виходить з того, що з огляду на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які обумовлюються.

З огляду на положення п. 5.1. Договору обов'язок відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем товару мав бути виконаний на умовах попередньої оплати 100% вартості товару, що поставляється у безготівковому порядку на рахунок постачальника, а прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості товару за вказаними вище видатковими накладними у останнього виникло з наступного дня за днем поставки.

Суд встановив факт здійснення відповідачем часткової оплати вартості поставленого позивачем товару на загальну суму 402 399,96 грн., будь-які інші оплати вартості товару відповідачем матеріалами справи не підтверджуються і останнім не надано суду доказів зворотного.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки невиконання зобов'язання відповідача за договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 274 999,98 грн. суми основного боргу визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем за прострочення оплати відповідачем вартості поставленого товару до стягнення з останнього заявлено 56 307,72 грн. пені, 57 225,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 5 225,00 грн. інфляційних втрат.

Суд встановив, що відповідач у передбачений Договором строк свого обов'язку з оплати вартості поставленого позивачем товару не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно п. 7.2. Договору в разі невиконання або неналежного виконання покупцем зобов'язань по оплаті за даним договором, він несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд перевірив наведений у матеріалах справи розрахунок пені за заявлений позивачем період (12.07.2018р. - 05.11.2018р.) та встановив, що нараховані позивачем штрафні санкції не перевищують розрахованих судом сум, відтак, виходячи з заявлених позовних вимог, до стягнення з відповідача також підлягає пеня у розмірі 56 307,72 грн. за розрахунком позивача.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами на суму, суд зазначає наступне.

У ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

За приписами ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У п. 7.2. Договору сторони погодили, що в разі прострочення сплати більш ніж на три календарних дні покупець зобов'язаний сплатити постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36% річних від вартості неоплаченого у строк товару (партії товару) з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати.

Таким чином, оскільки при розгляді спору суд встановив порушення відповідачем як покупцем за договором строку оплати товару більш ніж на три календарні дні, нарахування позивачем до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами згідно умов укладеного між сторонами договору є обґрунтованим.

Суд також перевірив розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами за заявлений позивачем період (12.07.2018р. - 05.11.2018р.) та погоджується з ним як в частині розміру та періоду нарахування процентів (виходячи з умов договору), так і визнає нараховані суми процентів арифметично вірними, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 57 225,60 грн. також підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд перевірив наведений у матеріалах справи розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період (28.07.2018р. - 06.11.2018р.) та встановив, що нарахована позивачем сума фінансових санкцій не перевищує розрахованої судом суми таких нарахувань, відтак, виходячи з заявлених позовних вимог, до стягнення з відповідача також підлягає 5 225,00 грн. інфляційних втрат за розрахунком позивача.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, контррозрахунку заявлених до стягнення з нього сум суду не надано.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/15010/18 підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 274 999,98 грн. суми основного боргу, 56 307,72 грн. пені, 57 225,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 5 225,00 грн. інфляційних втрат.

Судовій збір в розмірі 5 906,37 грн., відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Немо МБ" (ідентифікаційний код 36113896, місцезнаходження: 03148, м. Київ, вул. Я.Коласа, буд. 29, кв. 210) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Скай Полімер" (ідентифікаційний код 40735618, місцезнаходження: 02095, м. Київ, вул. Трускавецька, буд. 2А, прим. 7) 274 999,98 грн. (двісті сімдесят чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 98 коп.) суми основного боргу, 56 307,72 грн. (п'ятдесят шість тисяч триста сім гривень 72 коп.) пені, 57 225,60 грн. (п'ятдесят сім тисяч двісті двадцять п'ять гривень 60 коп.) процентів за користування чужими грошовими коштами, 5 225,00 грн. (п'ять тисяч двісті двадцять п'ять гривень 00 коп.) інфляційних втрат та 5 906,37 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот шість гривень 37 коп.) судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 14.01.2019р.

Суддя С.М. Морозов