ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.01.2019 Справа №914/1393/18
м. Львів
За позовом: ОСОБА_1, м. Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія хімічні технології , м. Львів
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Хімічні технології , м. Львів
про стягнення вартості частки учасника товариства з солідарного боржника.
Суддя Мороз Н.В.
при секретарі Забора Ю. П.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_3
Від відповідача: н/з
Від третьої особи:н/з
Суть спору:
Позовну заяву подано ОСОБА_1, м. Львів до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія хімічні технології , м. Львів за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Хімічні технології , м. Львів про стягнення вартості частки учасника товариства з солідарного боржника.
Ухвалою суду від 06.08.2018р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
Внаслідок усунення позивачем виявлених недоліків, ухвалою від 03.09.2018р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.09.2018р.
25.09.2018р. підготовче засідання відкладено на 08.10.2018р. з підстав, викладених у відповідній ухвалі.
Ухвалою від 08.10.2018 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Хімічні технології та витребувано від Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради реєстраційну справу ТзОВ Компанія хімічні технології , у зв'язку з чим підготовче засідання відкладено на 30.10.2018р.
На виконання вимог ухвали суду від 08.10.2018р., 25.10.2018р. від управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради надійшла реєстраційна справа Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія хімічні технології .
Ухвалою суду від 30.10.2018р. продовжено підготовче провадження та відкладено підготовче засідання на 27.11.2018р. з підстав, викладених у відповідній ухвалі.
Ухвалою суду від 27.11.2018р. підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.12.2018р.
В судовому засіданні 03.12.2018р. суд ухвалив оголосити перерву в розгляді справи по суті на 03.01.2019р., про що відповідачу та третій особі скеровано ухвалу про повідомлення про судове засідання, в порядку ст.120 ГПК України.
В судове засідання 03.01.2019р. представник позивача з'явився. Подав додаткові письмові пояснення по суті спору. Позов просить задоволити.
Відповідач та третя особа явку повноважних представників в судові засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату та час розгляду справи, причин неявки суду не повідомили.
Вимоги ухвали суду від 03.09.2018р. відповідач не виконав, відзиву на позов не подав.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, поданого позивачем на виконання вимог ухвали суду, ТзОВ Компанія хімічні технології та Товариство з обмеженою відповідальністю Хімічні технології зареєстровані за адресою: м.Львів, вул. Куліша, 46А, куди і скеровувались ухвали господарського суду від 08.10.2018р., 30.10.2018р., 27.11.2018р. та 03.12.2018р. рекомендованими листами з повідомленням про вручення, котрі повернуті з відміткою відділення поштового зв'язку: за закінченням терміну зберігання .
Згідно приписів п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011р. №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Аналогічної позиції дотримується Верховний суд у Постанові від 16.05.2018р. №910/15442/17.
Згідно п.1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та третьої особи або їх представників та за відсутності відзиву на позов, в порядку ст.165 ГПК України, за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.08.2016р. у справі №914/810/13-г за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ Хімічні технології про визначення справедливого розміру активів (майна), що належать до сплати при виході з товариства та його стягнення, позов задоволено повністю та стягнуто з ТзОВ "Хімічні технології" на користь ОСОБА_1 1 610 954, 53 грн. боргу по виплаті частки у статутному (складеному) капіталі відповідача, у зв'язку з виходом з числа учасників.
Водночас, вказаним рішенням встановлено, що 29.03.2011р. ОСОБА_1 заявою повідомив ТзОВ "Хімічні технології" про вихід з товариства та просив виділити йому вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. 29.06.2011р. загальними зборами засновників прийнято рішення про виключення ОСОБА_1 зі складу учасників товариства.
Зазначене рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили.
19.09.2016р. на примусове виконання рішення від 29.08.2016р., господарським судом Львівської області видано наказ у справі №914/810/13-г.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з інформаційної довідки про виконавче провадження, на виконання вказаного рішення господарського суду Залізничним ВДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області 26.09.2016р. відкрито виконавче провадження №52366993.
07.06.2018р. виконавчий документ повернено державним виконавцем стягувачу, у зв'язку з відсутністю майна боржника, тобто на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТзОВ "Компанія хімічні технології" є правонаступником ТзОВ "Хімічні технології".
Відповідно до рішення засновників ТзОВ "Хімічні технології" проведено реорганізацію товариства та утворено шляхом виділу ТзОВ Компанія хімічні технології , якому було передано активи ТзОВ "Хімічні технології".
Внаслідок виділу ТзОВ Компанія Хімічні технології , ТзОВ Хімічні технології продовжило свою діяльність за зменшеного обсягу активів і пасивів та не було виключено з реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно ст. 109 ГПК України, виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс.
Звертаючись до суду за захистом свого порушеного права, позивач у позовній заяві просить стягнути з ТзОВ "Компанія хімічні технології" як з солідарного боржника за зобов'язаннями ТзОВ Хімічні технології боргу по виплаті частки у статутному (складеному) капіталі ТзОВ Хімічні технології .
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Так, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК України).
Отже, вирішуючи спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.
Дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не порушено прав чи законних інтересів позивача з огляду на наступне.
Згідно ч.3 ст. 109 ЦК України, юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу.
Якщо після виділу неможливо точно встановити обов'язки особи за окремим зобов'язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов'язанням. (ч.4 ст.109 ЦК України).
Як вбачається з реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія хімічні технології , витребуваної на запит суду, для проведення реєстраційної дії Державна реєстрація юридичної особи шляхом виділу (в т.ч. за судовим рішенням) , товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Хімічні технології надано, зокрема Розподільчий баланс ТзОВ Хімічні технології на 15.10.2012р., затверджений Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Хімічні технології протоколом №8 від 15.10.2012р.
За даним розподільчим балансом точно визначено межі, розміри і обсяги майна, прав і обов'язків ТзОВ Компанія Хімічні технології , як правонаступника майна, прав і обов'язків ТзОВ Хімічні технології . З розподільчого балансу ТзОВ "Хімічні технології" вбачається, що у складі пасивів ТзОВ "Хімічні технології" відображені зобов'язання перед ОСОБА_1 У складі пасивів ТзОВ Компанія хімічні технології зобов'язання перед позивачем відсутні, тобто такі зобов'язання (їх частина) до ТзОВ Компанія Хімічні технології не переходили. Як зазначено в розподільчому балансі, після завершення реорганізації ТзОВ Хімічні технології , останнє не відповідає за зобов язаннями ТзОВ Компанія Хімічні технології , а ТзОВ Компанія Хімічні технології не відповідає за зобов язаннями ТзОВ Хімічні технології , крім тих, що перейшли до нього згідно з цим розподільчим балансом та крім випадків, визначених законодавством України.
Таким чином, з урахуванням положень розподільчого балансу, судового рішення по справі №914/810/13-г, якими встановлюється та підтверджується зобов язання ТзОВ "Хімічні технології" перед позивачем та в силу положень ст.109 ЦК України, у ТзОВ Компанія хімічні технології відсутня солідарна відповідальність перед позивачем за зобов'язанням ТзОВ "Хімічні технології", встановленим рішенням Господарського суду Львівської області від 29.08.2016р. у справі №914/810/13-г.
Посилання позивача на недостовірність даних розподільчого балансу судом до уваги не приймається з огляду на те, що станом на момент розгляду справи такий розподільчий баланс є дійсним, змін до нього у встановленому законом порядку не вносилось.
Частиною 4 ст.11 ГПК України внормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду по справі №910/13407/17 від 13.03.2018р.
Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права та інтересу не відповідає способам звернення за захистом до суду встановленим в законі, відтак наявність передбачених законом підстав для задоволення позову не була доведена суду у встановленому порядку належними та допустимими доказами. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку в позові відмовити.
Відповідно до ст.129 ГПК України, судові витрати залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В :
В позові відмовити повністю.
Повний текст рішення виготовлено 14.01.2019р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України .
Суддя Мороз Н.В.
Суд | Господарський суд Львівської області |
Дата ухвалення рішення | 03.01.2019 |
Оприлюднено | 15.01.2019 |
Номер документу | 79163467 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Західний апеляційний господарський суд
Галушко Наталія Анатоліївна
Господарське
Господарський суд Львівської області
Мороз Н.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні