Рішення

від 07.12.2018 по справі 368/1754/17

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/1754/17

Рішення

Іменем України

"07" грудня 2018 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Іванюти Т.Є.

при секретарі Вареник О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кагарлику справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-тя особа - Ржищівська міська державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним договору про поділ спадщини, поділ земельної ділянки між спадкоємцями, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування державної реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_6, які по день смерті проживали у власному житловому будинку АДРЕСА_1

Спадкоємцями першої черги є іхні діти ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які вчасно прийняли спадщину, як після смерті батька, так і після смерті матері.

Так до складу спадкового майна батька увійшов земельний пай розміром 3.18 умовних кадастрових гектари із земель КСП Колос на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району, який успадкували в рівних частках, тобто по 1.06 умовних кадастрових гектарів, що відповідає 1/3частці кожному, дружина ОСОБА_6, ОСОБА_1 та старший син - ОСОБА_3 Після приватизації успадкованого паю. кожен з спадкоємців одержав державний акт на право власності на землю площею 0.9232га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

До складу спадщини після померлої матері ОСОБА_6 увійшли: житловий будинок АДРЕСА_1 земельна ділянка площею 2,4877га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1 розташована на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належала померлій ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2,. виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області 30 червня 2005року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010501400030; земельна ділянка площею 0.9232га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_3, розташована на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, яку вона успадкувала після смерті свого чоловіка.

З метою економії коштів вони попередньо між собою домовились, що оскільки ОСОБА_1 доглядала та хоронила матір, грошові вклади в Ощадбанку у сумі 1067,57 грн. дістаються їй, будинок ділять на трьох, ОСОБА_3 дістається земельна ділянка площею 0,9232га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_3, ОСОБА_2 - 2/3 частини земельної ділянки площею 2.4877га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1 а позивачці 1/3 частина цієї ж земельної ділянки.

Однак, коли довелося укладати договір про поділ спадщини у сім'ї ОСОБА_1 склалося важке матеріальне становище і просто не вистачило коштів на оплату всіх нотаріальних документів. Тому вона домовилися з братом ОСОБА_2, що земельна ділянка площею 2.4877га дістанеться йому, але з такою умовою, що він буде віддавати їй третю частину орендної плати за землю, а згодом її частину їй подарує. Однак брат жодного разу кошти їй не виплатив.

А тому просить частково визнати недійсним договір про поділ спадщини, поділ земельної ділянки між спадкоємцями, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали.

Відповідач ОСОБА_3 надіслав до суду відзив в якому з позовом згідний і просив суд його задоволити. Також просив слухати справу у його відсутність.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання неодноразово не з являвся, надіслав відзив в якому проти позову заперечив та посилається на те, що дійсно ІНФОРМАЦІЯ_2 померла їхня мати ОСОБА_6 На час смерті матері всі спадкоємці проживали окремо від матері. Згідно ч.3 ст. 1267 ЦК України передбачено, що спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це не стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Тож скориставшись правом, наданим спадкоємцям чинним законодавством, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та він вирішили змінити розмір часток кожного у спадковому майні, оформивши свою домовленість нотаріальним договором. На час укладення договору поділу спадкового майна від 21.10.2015 року внутрішня воля спадкоємців ОСОБА_6 повністю відповідала тій моделі поділу спадкового майна, яка висвітлена в договорі поділу спадкового майна від 21.10.2015 року. Що стосується твердження позивачки про те, що вона мала скрутне матеріальне становище, як підстави укладення договору про поділ спадкового майна від 21.10.2015 року , є виключно спробою ввести в оману суд стосовно фактичних обставин справи. А тому просить суд у задоволенні позову відмовити.

Третя особа ОСОБА_7 пояснила суду, що дійсно вона оформляла спадщину сторонам після померлих батьків та посвідчувала договір про поділ спадщини.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов слід задоволити з слідуючих підстав.

Відповідно положень до ст.ст. 15 , 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона може здійснити шляхом звернення до суду у визначеному ЦПК України порядку (ст. 4 ЦПК України ) і що також гарантовано ст.124 Конституції України .

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України , суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 81 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України ).

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов'язків учасниками справи, у тому числі й в частині подання ними доказів та заяви клопотань з приводу забезпечення доказів.

Так під час розгляду справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_5, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_6, які по день смерті проживали у власному житловому будинку АДРЕСА_1

Спадкоємцями першої черги відповідно до ст. 1261 ЦК України є іхні діти ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які вчасно прийняли спадщину, як після смерті батька, так і після смерті матері.

Так до складу спадкового майна батька увійшов земельний пай розміром 3.18 умовних кадастрових гектари із земель КСП Колос на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району, який успадкували в рівних частках, тобто по 1.06 умовних кадастрових гектарів, що відповідає 1/3частці кожному, дружина ОСОБА_6, ОСОБА_1 та старший син - ОСОБА_3 Після приватизації успадкованого паю кожен з спадкоємців одержав державний акт на право власності на землю площею 0.9232га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

До складу спадщини після померлої матері ОСОБА_6 увійшли: житловий будинок АДРЕСА_1 земельна ділянка площею 2,4877га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1 розташована на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належала померлій ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області 30 червня 2005року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010501400030; земельна ділянка площею 0.9232га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_3, розташована на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, яку вона успадкувала після смерті свого чоловіка.

ОСОБА_1 проживала недалеко від батьків у сусідньому селі Панікарча, а відповідачі в інших областях, вона постійно допомагала, а згодом доглядала за мамою, тому була найбільш обізнана із останньою їх волею. Адже і батько і мати наказували, щоб все їхнє майно було мирно розділено на трьох. Тому, приймаючи спадщину після матері сторони вирішили укласти договір про поділ спадщини, щоб виконати волю батьків. Однак, з метою економії коштів вони попередньо між собою домовились, що оскільки ОСОБА_1 доглядала та хоронила матір, грошові вклади в Ощадбанку у сумі 1067,57 грн. дістаються позивачці, будинок ділять на трьох, ОСОБА_3 дістається земельна ділянка площею 0,9232га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_3, ОСОБА_2 - 2/3 частини земельної ділянки площею 2.4877га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1 а позивачці 1/3 частина цієї ж земельної ділянки.

Таким чином, після смерті батьків кожен із спадкоємців матиме по 1/3 частині житлового будинку, а також: ОСОБА_3 2/3 частини батькового паю, ОСОБА_2 - 2/3 частини материного паю, а позивачка 1/3 частину батькового та 1/3 частину материного паю.

Однак, коли довелося укладати договір про поділ спадщини у сім'ї ОСОБА_1 склалося важке матеріальне становище, а саме чоловік не працював, а на утриманні перебувало двоє неповнолітніх дітей, а тому не вистачило коштів на оплату всіх нотаріальних документів. Після домовленості братом ОСОБА_2, що земельна ділянка площею 2.4877га дістанеться йому, але з такою умовою, що він буде віддавати позивачці третю частину орендної плати за землю, а згодом її частину їй подарує. Але частину орендної плати відповідач не надає.

Так на підставі ст. 1300 ЦК України ОСОБА_1 восени 2017 року звернулася до нотаріуса Ржищівської міської державної нотаріальної контори Київської області з проханням внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

Однак позивачці було усно відмовлено та роз'яснено, що оскільки був укладений договір поділу спадкового майна, спочатку потрібно звернутися до суду про визнання частково недійсним цього договору, здійснити поділ земельної ділянки між спадкоємцями в судовому порядку, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2 на земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію його права власності на цю земельну ділянку.

Відповідно до вимог ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із вимогами ст. 203 ЦК України, для чинності правочину, його зміст не може суперечити нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі: правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог встановлених частинами третьою (вільність волевиявлення учасників правочину та відповідність його їх внутрішній волі), п'ятою (реальність настання правових наслідків, що обумовлені ним) ст. 203 ІДК України.

Відповідно до ч.1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину . Відповідно до судової практики суд задовольняє позов про визнання такого правочину недійсним, якщо мають місце дві умови: 1) особа вчиняє правочин під впливом тяжкої для неї обставини, під якою розуміють важке майнове становище, яке виражається у відсутності засобів, необхідних для нормального існування людини і це може стосуватися як самої фізичної особи, так і членів її сім'ї; 2) умови правочину вкрай невигідні для цієї особи.

У 2015 році у сім'ї ОСОБА_1 склалися тяжкі обставини, які виразилися у відсутності засобів для існування, а саме : на початку 2015 року дуже хворіла мати, на лікування якої йшли всі кошти, потім її захоронення також потягло значні матеріальні витрати, крім того ні позивачка ні її чоловік не працювали, а на утриманні мали двоє малолітніх дітей. Те, що умови правочину були для позивачки вкрай невигідними, суд вважаю очевидним, так як вона втратила право власності на 1/3 частину спадкової земельної ділянки і відповідно орендну плату за неї. Тому, даний договір про поділ спадщини позвачка вчинила всупереч своїй внутрішній волі під впливом тяжкої обставини, що склалася в її сім'ї, та цей договір не був спрямований на реальне настання тих правових наслідків, що обумовлені ним. В даний час ОСОБА_1 працюю і маю змогу та хоче це виправити.

Дане встановлено на підставі копій свідоцтв про смерть, договору про поділ спадщини, свідоцтвами про право на спадщину за законом, витягу з ДРРПНМ про реєстрацію права власності, заявами про прийняття спадшини, довідками сільської ради.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним(оспорюваний правочин). А тому, згідно з вимогами ст. 215 ЦК України, я. як Позивач, вважаю, що є всі законні підстави визнати цей договір, як оспорюваний правочин. недійсним.

Відповідно до ст. 1280 ЦК України передбачено перерозподіл спадщини між спадкоємцями.

Відповідно до цивільного законодавства України та судової практики суб'єктами перерозподілу спадщини можуть виступати виключно спадкоємці (незалежно від виду спадкування: за заповітом чи законом). При цьому, вимагати перерозподілу може спадкоємець, який прийняв спадщину після спливу строку для її прийняття або має право на перерозподіл з інших підстав. Вимога про перерозподіл спадщини адресується спадкоємцям, які прийняли спадщину і розподілили її між собою.

Перерозподіл може здійснюватись у добровільному порядку, тобто за взаємною згодою спадкоємців шляхом звернення до нотаріуса за внесенням змін до свідоцтва про право на спадщину (ч. 1 ст. 1300 ЦК України) або у судовому порядку, тобто шляхом звернення до суду з вимогою про перерозподіл спадщини. Перерозподіл спадщини судом здійснюється у тому випадку, коли між спадкоємцями відсутня взаємна згода щодо внесення змін до свідоцтва про право на спадщину або ж нотаріус відмовляє у внесенні змін до свідоцтва.

Так, на практиці правила про перерозподіл спадщини, передбачені ст.. 1280 ЦК України застосовуються до цілого ряду випадків, в тому числі і у випадку визнання недійсною угоди про зміну розміру часток у спадщині, визнання недійсним договору про поділ спадщини між спадкоємцями (ст. 1267 ЦК України), у випадку визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину (ст. 1301 ЦК України), оскільки інших наслідків недійсності наведених правочинів та документів про право на спадщину ІДК не встановлює.

Згідно із витягом №46010366 від 21.10.2015 року право власності на зазначену спірну земельну ділянку відповідача ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як того вимагають Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Закон України Про нотаріат , інші нормативно-правові документи, якими керувався нотаріус під час видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Тому, необхідно скасувати не тільки свідоцтво про право на спадщину за законом, а і державну реєстрацію цього права.

Дане встановлено на підставі копій свідоцтв про смерть, договору про поділ спадщини, свідоцтвами про право на спадщину за законом, витягу з ДРРПНМ про реєстрацію права власності, заявами про прийняття спадшини, довідками сільської ради.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 10, 89, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. 15,16, 215, 233, 1267, 1280,1300 суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 ОСОБА_4 міською державною нотаріальною конторою Київської області 21 жовтня 2015 року та зареєстроване в реєстрі за №2550, на земельну ділянку площею 2,4877га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1 розташовану на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належала померлій ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області 30 червня 2005року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010501400030. та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку.

Визнати частково недійсним договір про поділ спадщини від 21.10.2015року, а саме абзац 1 пункту 1 договору, що стосується отримання ОСОБА_2 в порядку спадкування земельної ділянки площею 2.4877 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1. розташована на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належала ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області 30 червня 2005року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010501400030 .

Перерозподілити спадкову земельну ділянку площею 2.4877 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1 що розташована на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належала померлій ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області 30 червня 2005року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010501400030. таким чином: ОСОБА_1 отримує в порядку спадкування 1/3 частину земельної ділянки площею 2.4877 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1 що розташована на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, а ОСОБА_2 отримує в порядку спадкування 2/3 частини земельної ділянки площею 2.4877 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1 що розташована на території Велико-ІІріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належала померлій ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області 30 червня 2005року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010501400030.

Рішення набуває законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом 30 днів.

Повний текст рішення виготовлено 17.12.2018 року.

Суддя: Т.Є. Іванюта