Постанова

від 07.05.2019 по справі 368/1754/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2019 року місто Київ.

Справа 368/1754/17

Апеляційне провадження № 22-ц/824/5547/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Желепи О.В.,

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.,

секретар судового засідання Гордійчук Ж.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 07 грудня 2018 року (у складі судді Іванюти Т.Є., повний текст рішення складено 17 грудня 2018 року

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, 3-тя особа- Ржищівська міська державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним договору про поділ спадщини, поділ земельної ділянки між спадкоємцями, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування державної реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_5, які по день смерті проживали у власному житловому будинку АДРЕСА_1

Спадкоємцями першої черги є вона та ОСОБА_1 , ОСОБА_3, які вчасно прийняли спадщину, як після смерті батька, так і після смерті матері.

До складу спадкового майна батька увійшли: земельний пай розміром 3.18 умовних кадастрових гектари із земель КСП Колос на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району, який успадкували в рівних частках, тобто по 1.06 умовних кадастрових гектарів, що відповідає 1/3частці кожному, дружина ОСОБА_5, ОСОБА_2 та старший син - ОСОБА_3 Після приватизації успадкованого паю, кожен з спадкоємців одержав державний акт на право власності на землю площею 0.9232га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

До складу спадщини після померлої матері ОСОБА_5 увійшли: житловий будинок АДРЕСА_1; земельна ділянка площею 2,4877га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1, розташована на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належала померлій ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_4, виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області 30 червня 2005року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010501400030; земельна ділянка площею 0.9232га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_2, розташована на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, яку вона успадкувала після смерті свого чоловіка.

З метою економії коштів вони попередньо між собою домовились, що оскільки ОСОБА_2 доглядала та хоронила матір, грошові вклади в Ощадбанку у сумі 1067,57 грн. дістаються їй, будинок ділять на трьох, ОСОБА_3 дістається земельна ділянка площею 0,9232га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_2, ОСОБА_1 - 2/3 частини земельної ділянки площею 2.4877га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1, а позивачці 1/3 частина цієї ж земельної ділянки.

Однак, коли довелося укладати договір про поділ спадщини у сім'ї ОСОБА_2 склалося важке матеріальне становище і просто не вистачило коштів на оплату всіх нотаріальних документів. Тому вона домовилися з братом ОСОБА_1, що земельна ділянка площею 2.4877га дістанеться йому, але з такою умовою, що він буде віддавати їй третю частину орендної плати за землю, а згодом її частину їй подарує. Однак брат жодного разу кошти їй не виплатив.А тому просила частково визнати недійсним договір про поділ спадщини, поділ земельної ділянки між спадкоємцями, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 07 грудня 2018 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, 3-тя особа- Ржищівська міська державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним договору про поділ спадщини, поділ земельної ділянки між спадкоємцями, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування державної реєстрації задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_1

Ржищівською міською державною нотаріальною конторою Київської області 21 жовтня 2015 року та зареєстроване в реєстрі за №2550, на земельну ділянку площею 2,4877га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належала померлій ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3, виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області 30 червня 2005року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010501400030. та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку.

Визнано частково недійсним договір про поділ спадщини від 21.10.2015року, а саме абзац 1 пункту 1 договору, що стосується отримання ОСОБА_1 в порядку спадкування земельної ділянки площею 2.4877 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1. розташована на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_4, виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області 30 червня 2005року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010501400030 .

Перерозподілено спадкову земельну ділянку площею 2.4877 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належала померлій ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3 виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області 30 червня 2005року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010501400030. таким чином: ОСОБА_2 отримує в порядку спадкування 1/3 частину земельної ділянки площею 2.4877 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1 що розташована на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, а ОСОБА_1 отримує в порядку спадкування 2/3 частини земельної ділянки площею 2.4877 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована на території Велико-ІІріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належала померлій ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3 виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області 30 червня 2005року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010501400030.

Не погоджуючись з рішенням ОСОБА_1 подав 11 лютого 2019 року апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвали нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2

Зазначає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує на те, що судом першої інстанції визнано тяжкими обставинами: здійснювання витрат на утримання матері, непрацездатність позивача та її чоловіка, тяжкий фінансовий стан. Разом з тим докази на підтвердження таких фактів суду подані не були.

Оскаржуване рішення ухвалено на неналежних, недопустимих та недостовірних доказах, а по факту - на припущеннях суду, заснованих виключно на словах позивача. Також звертає увагу, що позивач просила визнати недійсним лише абзац 1 пункту 1 договору про поділ спадщини та поділити лише ту частину спадщини, яка визначена даним пунктом. При цьому Позивач не просила визнати недійсним абз. 2 пункту 1 договору про поділ спадщини, за яким окремо визначена частина спадщини перейшла до відповідача-2. А відповідач-2 в свою чергу, як вбачається з рішення, підтримував позовні вимоги Позивача.

Ухвалою від 27 березня 2019 року Київським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження в даній справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Учасники справи не скористались свої правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалу про відкриття провадження , та повідомлення про розгляд справи усім учасникам справи було надіслано 29 березня 2019 року (а.с. 162), як того передбачає ст. 361 ЦПК України.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач заперечувала проти задоволення скарги, просила рішення суду залишити без змін.

Відповідачі до апеляційного суду не з'явились, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів поданої апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведеним вимогам рішення районного суду не відповідає.

Відповідно до вимог ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із вимогами ст. 203 ЦК України, для чинності правочину, його зміст не може суперечити нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі: правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог встановлених частинами третьою (вільність волевиявлення учасників правочину та відповідність його їх внутрішній волі), п'ятою (реальність настання правових наслідків, що обумовлені ним) ст. 203 ІДК України.

Відповідно до ч.1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину . Відповідно до судової практики суд задовольняє позов про визнання такого правочину недійсним, якщо мають місце дві умови: 1) особа вчиняє правочин під впливом тяжкої для неї обставини, під якою розуміють важке майнове становище, яке виражається у відсутності засобів, необхідних для нормального існування людини і це може стосуватися як самої фізичної особи, так і членів її сім'ї; 2) умови правочину вкрай невигідні для цієї особи.

Задовольняючи позов суд вважав встановленими такі обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_5, які по день смерті проживали у власному житловому будинку АДРЕСА_1

Спадкоємцями першої черги відповідно до ст. 1261 ЦК України є їхні діти ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які вчасно прийняли спадщину, як після смерті батька, так і після смерті матері.

Так до складу спадкового майна батька увійшов земельний пай розміром 3.18 умовних кадастрових гектари із земель КСП Колос на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району, який успадкували в рівних частках, тобто по 1.06 умовних кадастрових гектарів, що відповідає 1/3частці кожному, дружина ОСОБА_5, ОСОБА_2 та старший син - ОСОБА_3 Після приватизації успадкованого паю кожен з спадкоємців одержав державний акт на право власності на землю площею 0.9232га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

До складу спадщини після померлої матері ОСОБА_5 увійшли: житловий будинок АДРЕСА_1; земельна ділянка площею 2,4877га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1, розташована на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належала померлій ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_4, виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області 30 червня 2005року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010501400030; земельна ділянка площею 0.9232га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_2, розташована на території Велико-Пріцьківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, яку вона успадкувала після смерті свого чоловіка.

ОСОБА_2 проживала недалеко від батьків у сусідньому с. Панікарча, а відповідачі в інших областях, вона постійно допомагала, а згодом доглядала за мамою, тому була найбільш обізнана із останньою їх волею. Адже і батько і мати наказували, щоб все їхнє майно було мирно розділено на трьох. Тому, приймаючи спадщину після матері сторони вирішили укласти договір про поділ спадщини, щоб виконати волю батьків. Однак, з метою економії коштів вони попередньо між собою домовились, що оскільки ОСОБА_2 доглядала та хоронила матір, грошові вклади в Ощадбанку у сумі 1067,57 грн. дістаються позивачці, будинок ділять на трьох, ОСОБА_3 дістається земельна ділянка площею 0,9232га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_2, ОСОБА_1 - 2/3 частини земельної ділянки площею 2.4877га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером НОМЕР_1, а позивачці 1/3 частина цієї ж земельної ділянки.

Таким чином, після смерті батьків кожен із спадкоємців матиме по 1/3 частині житлового будинку, а також: ОСОБА_3 2/3 частини батькового паю, ОСОБА_1 - 2/3 частини материного паю, а позивачка 1/3 частину батькового та 1/3 частину материного паю.

Однак, коли довелося укладати договір про поділ спадщини у сім'ї ОСОБА_2 склалося важке матеріальне становище, а саме чоловік не працював, а на утриманні перебувало двоє неповнолітніх дітей, а тому не вистачило коштів на оплату всіх нотаріальних документів. Тому, після домовленості з братом ОСОБА_1, що земельна ділянка площею 2.4877га дістанеться йому, але з такою умовою, що він буде віддавати позивачці третю частину орендної плати за землю, брат отримав свідоцтво про право власності на цю земельну ділянку лише на себе. Але домовленість не виконує, частину орендної плати відповідач не надає.

Так на підставі ст. 1300 ЦК України ОСОБА_2 восени 2017 року звернулася до нотаріуса Ржищівської міської державної нотаріальної контори Київської області з проханням внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

Однак позивачці було усно відмовлено та роз'яснено, що оскільки був укладений договір поділу спадкового майна, спочатку потрібно звернутися до суду про визнання частково недійсним цього договору, здійснити поділ земельної ділянки між спадкоємцями в судовому порядку, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_1 на земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію його права власності на цю земельну ділянку.

У 2015 році у сім'ї ОСОБА_2 склалися тяжкі обставини, які виразилися у відсутності засобів для існування, а саме : на початку 2015 року дуже хворіла мати, на лікування якої йшли всі кошти, потім її захоронення також потягло значні матеріальні витрати, крім того ні позивачка ні її чоловік не працювали, а на утриманні мали двоє малолітніх дітей. Те, що умови правочину були для позивачки вкрай невигідними, суд вважаю очевидним, так як вона втратила право власності на 1/3 частину спадкової земельної ділянки і відповідно орендну плату за неї. Тому, даний договір про поділ спадщини позвачка вчинила всупереч своїй внутрішній волі під впливом тяжкої обставини, що склалася в її сім'ї, та цей договір не був спрямований на реальне настання тих правових наслідків, що обумовлені ним. В даний час ОСОБА_2 працює і має змогу та хоче це виправити.

Дане встановлено на підставі копій свідоцтв про смерть, договору про поділ спадщини, свідоцтвами про право на спадщину за законом, витягу з ДРРПНМ про реєстрацію права власності, заявами про прийняття спадшини, довідками сільської ради.

Визнаючи недійсним договір про розподіл спадщини, суд вважав доведеною та встановленою обставину, що позивачка уклала вказаний догові під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних для себе умовах, а також що спадковий договір в частині поділу землі був укладений без наміру настання реальних наслідків.

Визнавши недійсним договір, суд визнав недійсними свідоцтва, що видавались на підставі нього та перерозподілив спадщину.

Дослідивши надані позивачем докази, апеляційний суд встановив, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими доведені не були.

Як роз'яснив Пленум ВСУ у п.23 постанови Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

ч. 1 ст. 233 ЦК України, передбачено, що правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини, це - правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Ті обставини, які районний суд встановив, як тяжкі обставини не були доведені належними та допустимими доказами. Так, сам по собі факт хвороби та смерті особи похилого віку, в том числі і родича позивача, не є тяжкою обставиною. Необхідність здійснення та саме по собі здійснення витрат саме позивачем на лікування матері позивачем не підтверджено. Матір позивача як пенсіонер отримувала пенсію, рішення про обов'язок позивача утримувати матір відсутнє, що свідчить про можливість матері Позивача утримувати себе самостійно. Також позивачем не підтверджено, що нею здійснювалися витрати на утримання матері.

Стосовно того, що позивач та її чоловік ніде не працювали та мали на утриманні двох дітей не є тяжкими обставинами, так як у випадку відсутності роботи мали можливість стати на облік в центрі зайнятості та отримувати допомогу по безробіттю. Однак, в центрі зайнятості позивач та її чоловік не зареєструвалися, з чого вбачається, що позивач недовів фінансового становища.

Стосовно твердження позивача про те, що на дату укладення договору про поділ спадкового майна, остання не мала фінансової можливості оформити необхідні документи, слід вказати, що законодавство не вимагає від спадкоємця оформляти спадщину відразу після спливу шестимісячного строку прийняття спадщини. Прийнята спадкоємцем спадщина може бути оформлена і через досить тривалий час, а тому твердження про скрутне матеріальне становище Позивача, як підстави укладення договору про поділ спадкового майна від 21.10.2015 р., є припущеннями.

Стосовно того, що договір про поділ спадщини було укладено для економії коштів, то позивачем не зазначено, в чому полягала економія коштів. Саме по собі твердження для економії коштів не доводить самої обставини економії коштів. Окрім того позивачем не вказано, які кошти було зекономлено укладенням оспорюваного договору.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Докази, подані на підтвердження конкретної обставини, мають бути, зокрема, належними, достовірними та достатніми.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. З ст. 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається зі змусту оскаржуваного рішення, наявність тяжких обставин та факт не укладення договору про поділ спадщини у разі відсутності таких обставин у даному конкретному випадку було встановлено на підставі копій свідоцтв про смерть, договору про поділ спадщини, свідоцтва про право на спадщину за законом, витягу з ДРРПНМ про реєстрацію права власності, заявами про прийняття спадщини, довідками сільської ради . Вказані документи не є належними, допустимими та достовірними доказами обставин, якими суд обгрунтовув рішення, так як не підтверджують жодну із визначених ч. 1 ст. 233 ЦК України обставин для визнання недійсним частини договору про поділ спадщини.

За п.п. 1-5 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Ч. 6 ст. 81 встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В даній справі саме позивач повинна були надати докази, що вона дійсно перебувала у скрутному фінансовому становищі, надати документи, які могли б дані обставини підтвердити.

Проте, жодних процесуальних дій на захист своїх прав в передбаченому Законом порядку ОСОБА_2 не вчинила.

Решта позовних вимог, які були задоволені судом є похідними від задоволення вимог про визнання спадкового договору недійсним

Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вказані норми, а також те, що суд вважав встановленими обставини, які позивачем доведені не були, під час розгляду справи порушив норми процесуального права, рішення районного суду необхідно скасувати, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України з позивача необхідно стягнути на користь відповідача ОСОБА_1, судовий збір за подачу апеляційної скарги - 2880 грн. (а.с. 223 а т.1)

Керуючись ст.ст. 141, 367, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1- задовольнити.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 07 грудня 2018 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, 3-тя особа- Ржищівська міська державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним договору про поділ спадщини, поділ земельної ділянки між спадкоємцями, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування державної реєстрації- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (проживає за адресою АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 ( проживає за адресою АДРЕСА_3) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 2880 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 13 травня 2019 року.

Головуючий Желепа О.В.

Судді Рубан С.М.

Іванченко М.М.