Постанова

від 11.06.2007 по справі 4/2782-11/452

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/2782-11/452

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

11.06.07                                                                                           Справа  № 4/2782-11/452

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді                                                                                  Краєвської М.В.

суддів:                                                                                                         Кордюк Г.Т.    

                                                                                                            Мурської Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ “Пивоварня Кубок” від 28.02.2007 р. вих. № 20

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.02.2007 р.

у справі № 4/2782-11/452

за позовом ВАТ “Роздільський пивоварний завод”, смт.Розділ Миколаївського р-ну Львівської обл.

до ТзОВ “Пивоварня Кубок”, м.Київ

про визнання недійсним договору схову з правом використання

За участю представників сторін:

від позивача –Ковч А.В. (адвокат, довіреність від 17.10.2006 р. без номера в матеріалах справи, а.с.33);

від відповідача –Мороз К.В. (представник, довіреність вих. № 226 від 12.09.2006 р. у матеріалах справи, а.с.37)

Представникам сторін роз”яснено їх права й обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України.

Оскільки жодна зі сторін не заявляла клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу, то протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст.81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2007 р.

Розпорядженням голови суду від 11.06.2007 р. проведено зміни в складі колегії суддів (знаходиться в матеріалах справи).

Заяв про відвід суддів не поступало.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.02.2007 р. у справі № 4/2782-11/452 (суддя Сало І.А.) позов задоволено повністю, визнано недійсним укладений між сторонами договір схову з правом використання від 03.01.2002 р. із застосуванням наслідків, передбачених ст.216 ЦК України.

Рішення суду мотивоване тим, зокрема, що ТзОВ “Пивоварня Кубок” як охоронець за договором не має належної правосуб”єктності, оскільки в нього немає на праві власності зерносховища, сертифікату на відповідність послуг із зберігання зерна і продуктів його переробки, який видається органами Державної хлібної інспекції, подвійного складського свідоцтва, простого складського свідоцтва та складської квитанції тощо. ВАТ “Роздільський пивоварний завод” було позбавлено можливості використовувати власне майно. Укладаючи даний договір, відповідач претендує на отримання додаткових грошових коштів. Таким чином, договір зберігання суперечить вимогам закону, що є підставою для визнання його недійсним.

Відповідач з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, доповнення й уточнення до неї, де просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, з підстав неправильного застосування норм матеріального права. Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, зокрема, що суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку, що між сторонами у справі укладено договір, за яким майно передавалось у тимчасове користування. Як вбачається з умов і змісту договору, між сторонами укладено договір схову, який не містить посилання та намір використовувати майно, передане на схов. Правовий зміст договору визначається, виходячи з умов договору, а не з назви останнього. Позивачем не подано жодних доказів використання відповідачем переданого на схов майна. До спірних правовідносин господарським судом безпідставно застосовані Закон України “Про зерно та ринок зерна в Україні” від 04.07.2002 р., Закон України “Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва” від 23.12.2004 р., Постанову Кабінету Міністрів України від 11.04.2003 р. № 510 “Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно”. Дані нормативно-правові акти набрали чиності після укладення договору схову з правом використання від 03.01.2002 р.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 3 січня 2002 року між ТзОВ „Пивоварня Кубок” (охоронець за договором, відповідач у справі) та ВАТ „Роздільський пивоварний завод” (власник за договором, позивач у справі) укладено договір схову з правом використання, згідно з п.1 якого охоронець зобов'язувався зберігати майно, передане йому власником відповідно до додатків до цього договору, і повернути це майно в цілості по першій вимозі, а власник зобов'язується оплатити охоронцю послуги по зберіганню вказаного майна (а.с.12).

Згідно з додатковою угодою № 2 до договору схову від 03.01.2002 р. останній діє до 31.12.2005 р. (а.с.15).

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу ТзОВ “Пивоварня Кубок” слід задоволити повністю, рішення Господарського суду Львівської області від 26.02.2007 р. у справі № 4/2782-11/452 скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

При цьому колегія виходила з наступного.

Оскільки умови спірного договору не передбачають права тимчасового користування відповідачем переданим йому на зберігання майном, то висновок місцевого господарського суду про те, що згідно з умовами договору позивач передав ТзОВ “Пивоварня Кубок” у тимчасове користування майно та додатково взяв на себе зобов'язання здійснювати оплату за зберігання цього майна є безпідставним і таким, що не відповідає обставинам справи.

Як вбачається з умов і змісту договору, між сторонами укладено договір схову, який не містить посилання та намір використовувати майно, передане на схов. Правовий зміст договору визначається, виходячи з умов договору, а не з назви останнього. Позивачем не подано жодних доказів використання відповідачем переданого на схов майна.

Відповідно до п.2.1.4 договору охоронець зобов'язаний повернути майно власнику по першій вимозі.

У матеріалах справи відсутні докази надсилання такої вимоги Позивачем на адресу апелянта, або вираження такої вимоги в будь-якій іншій формі. Так само відсутні докази отримання позивачем збитків як реальних, так і у формі упущеної вигоди, які виникли у позивача в зв'язку з укладенням та виконанням спірного договору. Наявність таких збитків позивач зобов'язаний  довести в силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України.

З огляду на вищевказане, не відповідає матеріалам справи висновок суду першої інстанції про те, що позивач, окрім того, що був позбавлений можливості використовувати власне майно, що могло б принести прибуток підприємству, ще й змушений був оплачувати грошову суму за „використання” апелянтом майна позивача, що завдало збитків останньому.

Апеляційний господарський суд не погоджується з висновком господарським суду про те, що спірний договір укладений всупереч меті, вказаній  в п. 2.1 Статуту позивача та за межами видів діяльності, визначених у п. 3.7 цього ж Статуту.

Так відповідно до ч.2 ст.67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов”язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Аналогічні положення містяться і в ст.627 ЦК України. Згідно з ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідність договору нормам матеріального права перевіряється станом на час його укладення (в даному випадку 03.01.2002 р., тобто час дії ЦК УРСР).

Таким чином судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин норми ЦК України в редакції 2003 року, ГК України, Закон України “Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва” від 23.12.2004 р., Постанову Кабінету Міністрів України від 11.04.2003 р. № 510 “Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно”. Дані нормативно-правові акти набрали чиності після укладення договору схову з правом використання від 03.01.2002 р., вони не мають зворотньої дії в часі, а тому їх норми не можуть братись до уваги при визначенні дійсності чи недійсності угоди.

Необґрунтованим та безпідставним є висновок Господарського суду Львівської області про  те, що позовна заява поступила з дотриманням строків позовної давності, оскільки про своє порушене право позивач дізнався 18.10.2006 р.

ВАТ „Роздільський пивоварний завод” був стороною спірного договору, здійснював дії щодо передачі майна ТзОВ „Пивоварня кубок” (відповідні акти прийому- передачі як додатки  до спірного договору наявні в матеріалах справи), тому твердження про те, що позивач дізнався про наявність свого порушеного права лише 18.10.2006 р., є безпідставним та спростовується матеріалами справи.

Матеріали справи вказують, що позивачу як юридичній особі  про укладення спірного договору було відомо з моменту його підписання 03.01.2002 р. і саме з цього часу починається перебіг строку позовної давності, який відповідно спливав 03.01.2005 р.

Згідно зі ст.76 ЦК УРСР за загальним правилом право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.  

Стаття 83 ЦК УРСР встановлює перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. Як вбачається зі змісту даної норми, вимога про визнання договору недійсним не входить до цього переліку, іншими законодавчими актами не передбачена. Тому до вимоги про визнання договору недійсним застосовується загальний строк позовної давності.

Згідно з ст.71 ЦК УРСР загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду рішень у справах, пов'язаних із застосуванням позовної давності (постанова ВСУ від 25.05.2004 р. у справі N 14/278).

На відміну від ЦК України  (ч.3 ст.267) відповідно до ст.75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Стаття 75 ЦК УРСР є нормою імперативного характеру. Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, 05.12.2006 р. подано позов про визнання недійсним спірного договору схову від 03.01.2002 р. (а.с.2).

Умови договору само собою повинні виконуватися, а право звернення до господарського суду про визнання недійсним договору повинно обмежуватися позовною давністю, терміном її застосування (3 роки).

Згідно із статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю з підстав неправильного застосування норм матеріального права –пропуску строку позовної давності.

Щодо висновку господарського суду про те, що в спірному договорі відсутня така істотна умова як місце зберігання, то колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст.153 ЦК УРСР, чинного на момент укладення спірного договору, істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.

Норми глави 36 „Схов” ЦК УРСР не визнавали істотною умовою договору схову місце зберігання майна, отже, наявність такої умови не є необхідною для спірного договору.

Тому, враховуючи відсутність у матеріалах справи заяви про досягнення згоди сторін про місце зберігання, висновок місцевого господарського суду про відсутність істотної умови (місця збереження майна) є безпідставним та не може бути підставою для визнання недійсним спірного договору.

В силу ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, що в даному випадку позивачем зроблено не було. Як суду першої, так і суду апеляційної інстанції позивачем не було подано будь-яких доказів використання відповідачем майна, а також доказів відмови в поверненні майна, ВАТ “Роздільський пивоварний завод” не звертався з вимогою до ТзОВ “Пивоварня Кубок” про повернення зерна.

Отже, з огляду на вищевикладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області не відповідає матеріалам справи, не грунтується на чинному законодавстві, а доводи апелянта підлягають задоволенню.

Керуючись ст.49, ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ТзОВ “Пивоварня Кубок” задоволити повністю.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 26.02.2007 р. у справі № 4/2782-11/452 скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

3. Судові витрати за перегляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на позивача.

Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

          4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

6. Справу повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя                                                                                                      М.В.Краєвська

Суддя                                                                                                        Г.Т.Кордюк                                                                        

Суддя                                                                                                      Х.В.Мурська