Постанова

від 15.01.2019 по справі 710/1243/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/35/19Головуючий у 1-й інстанції Побережна Н.П. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т.Л. Категорія: 302090000

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів цивільної палати:

судді-доповідача Фетісової Т.Л.

суддів Гончар Н.І., Сіренка Ю.В.

секретар Торопенко Н.М.

учасники справи:

позивач (скаржник) - ОСОБА_3,

відповідач - СФГ ОСОБА_6

третя особа - Лебединська сільська рада,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 25.09.2018 (ухвалене у залі судових засідань Шполянського районного суду, повний текст складено 05.10.2018, суддя в суді першої інстанції - Побережна Н.П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до СФГ ОСОБА_6 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, на стороні позивача - Лебединська сільська рада, про визнання недійсним договору оренди землі та витребування земельної ділянки, :

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернувся 14.11.2017 до суду з вищевказаним позовом, яким, після послідуючого уточнення, просив визнати недійсним договір оренди землі від 20.11.2009, укладений між орендодавцем ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та орендарем СФГ ОСОБА_6., щодо земельної ділянки площею 3,28 га, вартістю 96078,00 грн., яка розташована в адмінмежах Лебединської сільської ради, який зареєстрований у Шполянському відділі ЦРФДП Центр ДЗК у Державному реєстрі земель від 04.12.2009 під №0409799000418, з моменту його укладення 20.11.2009; зобов'язати СФГ ОСОБА_6. повернути позивачу земельну ділянку, площею 3,28 га, кадастровий НОМЕР_1, з моменту вступу в законну силу рішення суду, та стягнути з відповідача на корить позивача понесені судові витрати в розмірі 3122,40 грн.

В обґрунтування вказано на те, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.12.2015, позивач є власником земельної ділянки площею 3,28 га, яка розташована в межах Лебединської сільської ради Шполянського району, кадастровий НОМЕР_1. Мати позивача ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Однак спірний договір оренди землі нею нібито укладено 20.11.2009, тобто після її смерті. Отже його укладено з порушенням вимог законодавства за відсутності волі однієї зі сторін на його підписання. Тому договір має бути визнано недійсним з моменту його вчинення і відповідач повинен відшкодувати вартість того, що одержано ним за час використання земельної ділянки. Факт того, що мати позивача до часу своєї смерті і позивач в 2016 році отримували орендну плату не може бути підставою узаконення даного договору.

Зазначені фактичні обставини стали підставами для звернення з цим позовом до суду.

Відповідачем при розгляді справи в суді першої інстанції заявлено про застосування до позовних вимог наслідків спливу строків позовної давності.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 25.09.2018 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строки позовної давності для звернення з цим позовом до суду, адже орендну плату на підставі спірного договору позивач одержував з 2009 року, що свідчить про обізнаність з існуванням такого правочину.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано 29.10.2018 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановою задовольнити позовні вимоги в справі. Скаржник зазначає, що про спірний договір він дізнався в листопаді 2017 року. Суд не вказав з якого моменту позивач пропустив строк позовної давності. Свідоцтво про право власності на спадщину позивач одержав лише в 08.12.2015, отже саме з цього моменту він мав право захищати свою власність у виді земельного паю. Суд не надав оцінку показам свідка ОСОБА_6. про те, що дату укладення у спірному договорі було проставлено під час його державної реєстрації, а не під час укладення. Рішеннями судів у інших справах за аналогічних фактичних обставин позовні вимоги було задоволено.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив відхилити апеляційну скаргу, вважаючи її доводи незаконними та належним чином не обґрунтованими та рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

При розгляді справи встановлено, що 20.11.2009 було укладено договір оренди землі (спірний договір) між орендодавцем ОСОБА_5 та орендарем СФГ ОСОБА_6. щодо земельної ділянки площею 3,28 га, яка розташована в адмінмежах Лебединської сільської ради, зареєстрований у Шполянському відділі ЦРФДП Центр ДЗК у Державному реєстрі земель від 04.12.2009 №040979900418 з моменту його укладення 20.11.2009 (а.с.198-199).

При цьому ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, актовий запис №59, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 28.09.2009, виданим виконавчим комітетом Лебединської сільської ради Шполянського району (а.с.7).

Позивач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, яка фігурує у спірному договорі оренди землі, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08.12.2015 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №49353254 від 08.12.2015.

Згідно з довідкою СФГ ОСОБА_6. про сплату орендної плати по оренді землі за 2009-2016 роки ОСОБА_3 згідно укладеного договору про оренду земельної ділянки від 20.11.2009 отримував таку орендну плату: в 2009 році - 366,00 грн., в 2010 році - 366,00 грн., в 2011 році - 450,00 грн., в 2012 році - 750,00 грн., в 2013 році - 1200,00 грн., в 2014 році - 2474,00 грн., в 2015 році - 4000,00 грн., в 2016 році - 4600,00 грн., що ним не оспорюється та підтверджується підписами напроти імені ОСОБА_5 та в 2016 навпроти імені ОСОБА_3 (а.с.47-54).

Позивач стверджує про те, що спірний договір оренди землі є недійсним в силу того, що орендодавець не мала волі на його укладення, так як на дату укладення цього договору померла.

Апеляційний суд враховує, що правовідносини сторін у справі регламентуються наступними правовим нормами.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У свою чергу ч.4 ст.25 ЦК України передбачено, що цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) фізичної особи припиняється у момент її смерті; ч.1 ст.30 ЦК України - цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

З системного аналізу вказаним норм цивільного матеріального права вбачається, що особа, яка померла та цивільна правоздатність якої в цей момент припинилася не може укладати правочини, що має місце в даній справі, отже відповідні доводи позивача про недійсність спірного договору оренди землі заслуговують на увагу.

Також ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно п 21. Постанови Пленуму ВССУ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.

Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК.

Статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Отже у зв'язку з недійсністю спірного договору оренди землі позовні вимоги про витребування у відповідача земельної ділянки, яка є предметом оренди за цим договором, на користь її власника є обґрунтованими.

Одночасно апеляційний суд враховує, що відповідач заявив про застосування до позовних вимог у справі наслідків спливу строків позовної давності, тому розглядаючи вірність висновків суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строків позовної давності колегія суддів виходить з наступного.

Так згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Вищевказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16.11.2016 року по справі № 6-2469цс16.

В Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування від 16.05.2013 року зазначено, що при розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину (ст. 1297 ЦК) або не здійснено державну реєстрацію права на спадщину (ст. 1299 ЦК), слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК було встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК).

Згідно до правової позиції, викладеної Верховним судом України у постанові від 06.09.2017 року по справі за № 6-496цс17 випливає, що у спадкоємця, який у встановленому порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушенні права володіння та користування спадковим майном у відповідності до глави 29 Цивільного кодексу України.

Отже, майнові права на земельну ділянку, яка є предметом оренди за спірним договором, належали позивачу з моменту відкриття спадщини, тобто з 25.09.2009 року. Тому, незважаючи на отримання ним свідоцтва про право на спадщину лише 08.12.2015 року, позивач набув права володіння та користування спадковим майном з моменту відкриття спадщини, відповідно міг захистити своє порушене право у судовому порядку

Поскільки позивач в цій справі, якому належали спадкові права на спірне нерухоме майно з моменту відкриття спадщини, отримував орендну плату за спірним договором починаючи з грудня 2009 року, що ним не оспорюється, та достовірно знав про те, що одержані кошти від СФГ ОСОБА_6. є орендною платою, а з позовом в цій справі він звернувся в листопаді 2017 року, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строки позовної давності для звернення з цим позовом до суду та не вказав поважні причини, які б свідчили про можливість поновлення цього строку.

Апеляційний суд відхиляє апеляційні доводи про те, що про спірний договір він дізнався в листопаді 2017 року, адже одержуючи орендну плату він достовірно знав, що ці кошти СФГ ОСОБА_6. йому виплачує саме як орендну плату на підставі певного договору оренди землі, про зміст якого він мав бути обізнаний, як спадкоємець переданої в оренду земельної ділянки.

Апеляційний суд звертає увагу скаржника, що за встановлених у цій справі фактичних обставин, початок відліку перебігу строку позовної давності до позовних вимог у справі слід обліковувати з часу першого одержання позивачем орендної плати за спірним договором у грудні 2009 році, що відповідатиме вимогам ч.1 ст.261 ЦК України.

При цьому апеляційний суд враховує, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, одержуючи кошти, як орендну плату, позивач, як власник землі, повинен був та мав об'єктивну можливість з'ясувати походження цих коштів, а саме те, за оренду якого саме майна та з якої саме правової підстави виплачуються йому кошти відповідачем.

Слід відхилити доводи скаржника про те, що згідно показів свідка ОСОБА_6. про те, що дату укладення у спірному договорі було проставлено під час його державної реєстрації, а не під час укладення, як і доводи з посиланням на рішення судів у інших справах за аналогічних фактичних обставин, адже вони не спростовують факт звернення з цим позовом до суду поза межами строку позовної давності.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 25.09.2018 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, що подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 25.09.2018 у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до СФГ ОСОБА_6 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, на стороні позивача - Лебединська сільська рада, про визнання недійсним договору оренди землі та витребування земельної ділянки - залишити без змін.

Судові витрати за розгляд справи в апеляційному суді залишити за особою, що подала апеляційну скаргу.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 16.01.2019 року.

Суддя-доповідач

Судді