Постанова

від 16.01.2019 по справі 2340/2848/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 2340/2848/18 Суддя (судді) першої інстанції: В.О. Гаврилюк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.

за участю секретаря судового засідання Пушенко О.І.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрспеценергозбут до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Укрспеценергозбут звернулося із позовом до Головного управління ДФС в Черкаській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.05.2018 № форми "В4" за № 0003931402, форми "П" № 0003911402, форми "Р" № 0003921402.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки, викладені в акті перевірки від 12.04.2018 № 155/23-00-14-0205/38553538, на підставі якого відповідачем прийняті оскаржувані повідомлення рішення, зроблені виходячи не з об'єктивного трактування приписів норм матеріального права, Податкового кодексу України, що фактично не відповідає дійсності, оскільки враховуючи в сукупності надані позивачем документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, докази оплати отриманих товарів, пояснення посадових осіб можна зробити висновок про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальне місце з відповідною їх фіксацією та наслідками, як в господарській діяльності позивача, так і в його бухгалтерському та податковому обліку, що є невід'ємною складовою для досягнення господарської та ділової мети під час їх (операцій) здійснення, що повністю відповідає умовам, які ставляться чинним законодавством до їх проведення та фіксації. Це підтверджує, що досліджувана в даному випадку частина господарської діяльності позивача здійснюється у загальній економічній сфері, документами доведено її економічні властивості з вартісною оцінкою і взаємооцінкою, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 р. адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 02.05.2018 № 0003931402, № 0003911402, № 0003921402.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи та прийняття оскаржуваного рішення, не враховано доводи відповідача, а також фактичні обставини у справі, що є порушенням ст. 242 КАС України. Так, на підтвердження реальності господарських операцій, з урахуванням особливостей придбаного товару, позивачем не надано документів, які передбачені Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України від 20.05.2008 р. № 281/171/578/155, Законом України Про перевезення небезпечних вантажів , що свідчить про фіктивність таких господарських операцій.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про необґрунтованість доводів зазначених в апеляційній скарзі, вважає господарські відносини реальними, а тому просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції-без змін.

До суду від представника позивача вх. № 1489 від 15.01.2019 р. надійшло клопотання про перенесення судового засідання у зв'язку із сімейними обставинами та відсутності представника по причині лікування. Зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази, якими позивач обґрунтовує своє клопотання, а також те, що його явка в судове засідання не визнавалася обов'язковою, колегія суддів приходить до висновку про можливість подальшого розгляду справи за відсутності останнього.

У відповідності до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційним судом розглянуто справу в порядку письмового провадження згідно частини 2 ст. 313, п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу Головного управління ДФС у Черкаській області від 28.03.2018 № 659 та направлення на перевірку від 28.03.2018 № 643/23-00-14-0209, посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за 2015 рік та ПДВ за липень 2015 року по взаємовідносинах з ТОВ Вієн ЛТД .

Під час перевірки встановлено порушення:

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 3.10 наказу Міністерства фінансів України від 28 березня 2013 року № 433 Про затвердження методичних рекомендацій щодо заповнення форм фінансової звітності , п. 7 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.12.1999 за № 860/4153, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 11 Зобов'язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за № 85/4306, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на суму 65646,00 грн.;

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 3.10 наказу Міністерства фінансів України від 28 березня 2013 року № 433 Про затвердження Методичних рекомендацій щодо заповнення форм фінансової звітності , п.7 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.12.1999 року за № 860/4153, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 11 Зобов'язання , затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за № 85/4306, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2015 рік на суму 69766 грн.;

- п. 198. 1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.99 № 996-XIV, п.п. 1.2 п.1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів Україна 24 травня 1995 року № 88, п.п. 1 п. 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 23.01.2015 № 966 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 № 13), в результаті чого завищено від'ємне значення з податку на додану вартість за липень 2015 року на суму 86782 грн.

За результатами проведеної перевірки посадовою особою відповідача складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Укрспеценергозбут з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за 2015 рік та ПДВ за липень 2015 року по взаємовідносинах з ТОВ Вієн ЛТД № 155/23-00-14-0205/38553538 від 12.04.2018 (далі - акт).

На підставі зазначеного акту та п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.05.2018: № 003931402 за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 86782 грн., № 0003911402 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 69766 грн. та №0003921402 за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 65646 грн.

Позивач, не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають критеріям правомірності рішень суб'єкта владних повноважень, які визначені частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на що останні підлягають визнанню протиправними і скасуванню. Фактично судом першої інстанції встановлено реальність господарських правовідносин між позивачем та його контрагентом.

Разом з тим, колегія суддів ознайомившись із матеріалами справи вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовано всі фактичні обставини у справі та застосовано не всі норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи з огляду на наступне.

Згідно із пп. 14.1.26 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України під витратами розуміють суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До валових витрат не включається сума ПДВ, сплаченого у зв'язку із придбанням таких товарів, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (ст.139 ПК України).

В свою чергу, пп. 14.1.181 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України).

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, що передбачено п. 198.1 ст.198 ПК України.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

У відповідності до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу наведених вище положень вбачається, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто, законодавець пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у платника податків виникає право на віднесення вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до складу витрат з метою визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та право на податковий кредит за наявності двох умов, а саме: фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до відомостей викладених в акті перевірки, 11.07.2015 р. між позивачем (покупець) та ТОВ Вієн ЛТД (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 01/07-15, за умовами якого продавець зобов'язувався передати, а покупець прийняти у власність і вчасно оплатити вартість нафтопродуктів мазут, пічне паливо.

Асортимент, ціна, кількість та загальна вартість товару при поставці кожної партії вважається узгодженою сторонами в рахунок (в момент здійснення покупцем попередньої оплати за товар) або в накладній (в момент передачі товару покупцю).

Форма оплата за даним договором - безготівковий розрахунок. Товар постачається покупцю автомобільним транспортом на умовах - СРТ франко - склад, відповідно до міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс-2010".

Судом першої інстанції також встановлено, що на підтвердження руху активів при здійсненні господарських операцій із названим контрагентом-постачальником позивачем надано копії: видаткових накладних, згідно з якими ним було придбано товар, зокрема, мазут, копії податкових накладних, рахунки-фактури, банківські-виписки, договір перевезення, акти здачі-прийняття робіт по наданню транспортних послуг, ТТН на відпуск нафтопродуктів.

На підтвердження обставин подальшого використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивачем надано договори, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, акти передачі мазуту паливного, договори постачання, договори купівлі-продажу відповідно до яких позивач передав третім особам суб'єктам підприємницької діяльності - ТОВ "Статусінвестбуд", ТОВ "Автомобільні дороги України" та ДП "Кіровоградський облавтодор філія Гайворонський райавтодор".

Натомість, як встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи містяться лише видаткові накладні на поставку мазуту, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання матеріальних цінностей, оборотно-сальдова відомість та акти передачі мазуту паливного.

Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м.Черкаси від 13.03.2017 р. по справі № 712/2938/17 в рамках кримінального провадження № 32016250000000055 було надано дозвіл на тимчасове вилучення оригіналів первинних бухгалтерських документів ТОВ Укрспеценергозбут .

Відповідно до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 11.04.2017 р. та Опису речей та документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді від 11.04.2017 р. у ТОВ Укрспеценергозбут було вилучено оригінали первинних бухгалтерських документів, а саме: рахунки-фактури, оборотно-сальдові відомості, прибуткові накладні, видаткові накладні, ТТН, акти, акти приймання-передачі, довіреності, накази, договори купівлі-продажу нафтопродуктів, податкові накладні.

Таким чином, з огляду на відсутність в матеріалах справи належним чином завірених первинних, бухгалтерських документів та договорів на поставку нафтопродуктів, колегія суддів виходить із інформації наявної в акті перевірки.

Так, в ході проведення перевірки та аналізу наданих позивачем первинних документів встановлено, що, зокрема, п. 4.1 договору від 01.07.2015 р. № 01/07-15 транспортування мазуту М-100 відбувалось на умовах СРТ франко-склад, відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів Інкотермс 2010 . Транспортні витрати на транспортування входять до вартості товару (п. 4.2 договору).

Пунктом 4.3 договору передбачено, що розвантаження товару здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України від 20.05.2008 №281/171/578/155.

До перевірки було надано договори про надання послуг по перевезенню вантажів: від 25.06.2015 р. № 25/06-15 з ФОП Ковтун Ю.О., від 01.03.2015 р. № 01/03-15 з ФОП Грузін О.С.; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) по наданню транспортних послуг, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти).

В той же час, Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 р. N 281/171/578/155 (надалі - Інструкція) визначено єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів. Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів.

Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Таким чином, роботи (послуги) з приймання, передачі нафтопродуктів повинні бути оформлені у відповідності до вимог вищевказаної Інструкції.

Підпунктами 5.1.1, 5.1.2 п. 5.1 Інструкції визначено, що приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо (далі - договір).

Забороняється здійснювати одночасно приймання та відпуск нафти і нафтопродукту з одного і того самого резервуара у випадках, коли за результатами вимірювань у резервуарах проводяться їх приймання та відпуск.

Пунктом 5.4 Інструкції визначено порядок приймання нафти та нафтопродуктів під час надходження автомобільним транспортом.

Так, перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568, та ГОСТ 27352-87 "Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования".

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом.

Маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

На всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою N 7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною (п. 6.1 Інструкції).

Підпунктами 7.5.1, 7.5.2, 7.5.3, 7.5.4, 7.5.5 п. 7.5 Інструкції визначено, що нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання.

Відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості здійснюється лише за наявності свідоцтва про її повірку. За наявності простроченого свідоцтва про повірку відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості забороняється.

Міри повної місткості з нафтопродуктами під час їх відвантаження мають пломбуватись вантажовідправником (якщо інше не передбачено договором).

Нафтопродукти відпускаються у технічно справну та чисту тару відповідно до вимог ДСТУ 4454 після пред'явлення представником вантажоодержувача доручення і свідоцтва про повірку автоцистерни.

На вимогу вантажоодержувача може застосовуватись вибіркове контрольне зважування розфасованих нафтопродуктів. За відсутності розбіжностей у вимірюванні маси брутто із зазначеною на тарі маса нафтопродукту визначається за трафаретом на тарі.

Підпунктами 7.5.7, 7.5.8, 7.5.9, 7.5.10, 7.5.11 Інструкції передбачено, що ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства.

Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.

У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Заміну однієї марки та виду нафти або нафтопродукту іншою або дописування у ТТН нових найменувань і марок нафтопродуктів заборонено.

ТТН на відпущені зі складу нафту або нафтопродукти здаються до бухгалтерської служби не пізніше першої половини наступного дня разом з реєстром, який складається у двох примірниках. Реєстр підписують начальник цеху (старший оператор) та бухгалтер.

На відпущені нафту або нафтопродукти за заданою дозою на автоматизованих системах наливання ТТН оформлюється після завершення наливання за фактичними показниками лічильних механізмів.

Відповідно до п. 1.2 договору від 01.07.2015 р. № 01/07-15, якість товару повинна відповідати вимогам державних стандартів або технічних умов, що діють на території країни та підтверджуватися сертифікатом відповідної якості.

При цьому слід врахувати, що положеннями ст. 7 Закону України Про перевезення небезпечних вантажів від 6 квітня 2000 року N 1644-III (надалі - Закон N 1644-III) відправник небезпечних вантажів зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи щодо фізичного захисту, охорони і безпеки небезпечних вантажів до передачі їх перевізнику; надавати перевізнику необхідні документи з достовірною інформацією про небезпечний вантаж, а в разі дорожнього перевезення - аварійну картку; забезпечувати підготовку вантажу до відправлення, подавати перевізнику небезпечний вантаж у відповідному пакуванні (тарі, крупногабаритній тарі, контейнерах середньої вантажопідйомності для масових вантажів), контейнері, цистерні та засобі пакування; забезпечувати у певних випадках фізичний захист, охорону і супроводження небезпечного вантажу під час перевезення; забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які займаються відправленням небезпечних вантажів, та їх медичного огляду; надавати в установленому порядку необхідну інформацію про відправлення небезпечних вантажів іншим суб'єктам перевезення та органам, зазначеним у статтях 10, 15 і 16 цього Закону; здійснити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів.

Відповідно до ст. 8 цього Закону перевізник небезпечних вантажів зобов'язаний, зокрема, приймати небезпечні вантажі до перевезення, якщо вантаж і документи на нього відповідають встановленим вимогам; забезпечувати перевезення небезпечних вантажів у встановленому порядку визначеними транспортними засобами; у разі дорожнього перевезення розробити та погодити з органами Національної поліції, маршрути і режими перевезення небезпечних вантажів; забезпечити своєчасний огляд транспортних засобів територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, та отримання відповідного свідоцтва про допуск до перевезення небезпечного вантажу; під час перевезення не відхилятися від узгодженого маршруту, додержуватися безпечних умов руху та постійно контролювати стан транспортного засобу і вантажу.

Відповідно до ст. 9 Закону N 1644-III одержувач небезпечних вантажів зобов'язаний, зокрема, своєчасно прийняти небезпечний вантаж, що надійшов на його адресу, та документи на нього; здійснювати заходи щодо збереження та забезпечення безпеки небезпечних вантажів; забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які займаються прийманням небезпечних вантажів, та їх медичного огляду; надавати в установленому порядку необхідну інформацію про одержання небезпечних вантажів іншим суб'єктам перевезення та органам, зазначеним у статтях 10, 15 і 16 цього Закону; здійснити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів.

Перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту (ст. 20 Закону N 1644-III).

Таким чином, на підтвердження поставки нафтопродуктів має бути надано акт приймання-передачі за якістю за формою № 14/НК, паспорт якості нафти та/або нафтопродукту вантажовідправника і копія сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання іноземного сертифіката (якщо продукт підлягає обов'язковій сертифікації в Україні); транспортний документ (накладна); документ, що підтверджує повноваження учасників у прийманні нафти та/або нафтопродуктів за якістю; паспорт якості, виданий випробувальною лабораторією згідно з результатами випробувань нестандартних нафти та/або нафтопродуктів, та або акт відбирання проби тощо; документ, що підтверджує страхування вантажу.

Натомість вищевказані документи позивачем суду надано не було.

Окрім того, судова колегія звертає увагу на те, що надані позивачем товарно-транспортні накладні складені з порушенням Інструкції, оскільки не містять адреси пунктів навантаження, розвантаження; номеру резервуара, об'єму, густини, температури нафтопродукту, часу виїзду автоцистерни з підприємства.

Щодо посилання відповідача про те, що від оперативного управління ГУ ДФС у Херсонській області отримано протокол допиту, який оформлено в ході досудового розслідування кримінального провадження від 26.10.2016 за №32016230000000100, в якому гр. Поєрель повідомив, що зареєстрував на своє ім'я ТОВ Вієн ЛТД за грошову винагороду, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що належними доказом, в даному випадку, який би підтверджував факт фіктивності господарських взаємовідносин, які відбулися між товариствами в період, що перевірявся може бути вирок у кримінальній справі відносно посадових осіб контрагента позивача, який набрав законної сили. Матеріали акту перевірки не містять жодних посилань на такий вирок, не зміг надати жодного підтвердження його існуванні і представник відповідача.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься протокол допиту директора ТОВ Вієн Лтд гр. Поєрель, який власним підписом засвідчив, що не має відношення до господарської діяльності вказаного товариства, первинні та бухгалтерські документи не підписував.

Вказаний протокол судова колегія розцінює як доказ в розумінні ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства, який підлягає оцінці у сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами та поясненнями сторін.

З наведеного слід дійти висновку, що первинні та бухгалтерські документи надані позивачем суду підписані особою, яка заперечує своє відношення до господарської діяльності товариства, а відтак їх неможна вважати належними та достовірними.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України , суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення Бендерський проти України , відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з продажу товарів та надання послуг фактично не мали реального характеру, замовлення та виконання робіт оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Враховуючи вищенаведене, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, а, відтак, позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

З наданих позивачем первинних та бухгалтерських документів вбачається лише фактичний рух активів та формальне документування господарських операцій на папері.

Оцінюючі надані позивачем первинні документи, суд вважає їх недостатніми та такими, що не можуть бути достовірними та належними доказами для встановлення товарності господарських операцій.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності передбачає наявність розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності в цілому, а відтак і в кожній господарській операції, з яких складається господарська діяльність платника.

Тобто господарські операції є такими, що вчинені у межах господарської діяльності, лише за наявності розумних економічних причин (ділової мети). Операція, позбавлена таких економічних причин, не підлягає відображенню в податковому обліку.

Слід зазначити, що платник, плануючи господарську діяльність, повинен прагнути до отримання економічного ефекту за рахунок приросту (збереження) активів, а не від мінімізації податкових платежів та зменшення податкового навантаження. Відповідно, операція, яка збільшує витрати платника податків за наявності об'єктивної можливості для їх скорочення, має кваліфікуватися як така, що позбавлена розумної економічної причини.

При цьому при визначенні податкових наслідків господарських операцій необхідно враховувати, що ділова мета господарської операції є недобросовісною у разі домінування податкової мети (зниження податкового навантаження, одержання податкових пільг та переваг тощо) над комерційною метою.

Сукупність установлених судом фактичних даних зі спору свідчить про те, що позивачем оформлювалися операції з надання послуг лише з метою руху активів без їх реального отримання.

На підставі цього суд приходить до висновку про відсутність у спірних операцій ділової мети, що виключає можливість їх відображення у податковому обліку товариства та зумовлює правомірність оспорюваного нарахування.

Тому наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до Податкового кодексу України та Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні , що є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту (податкових накладних, актів виконаних робіт тощо) сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, оскільки судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Під час розгляду справи позивачем не доведено реальне виконання спірних господарських операцій, реальна мета укладення договорів. При цьому наведений аналіз копій первинних документів, досліджених у судовому засіданні не дозволяє зробити висновок про реальність оформлених, відповідно до наданих документів господарських відносин.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України позивачем занижено податок на прибуток за 2015 рік на суму 65646,00 грн.; пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України - завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2015 рік на суму 69766 грн.; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України - завищено від'ємне значення з податку на додану вартість за липень 2015 року на суму 86782 грн.

Враховуючи те, що судом не встановлено підстав для скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Черкаській області від 02.05.2018 № 0003931402, № 0003911402, № 0003921402, відповідно, відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог.

Суд визнає, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2018 року скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина

Судді: Л.О.Костюк

О.Є.Пилипенко