Рішення

від 18.01.2019 по справі 918/642/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.01.2019Справа № 918/642/18

За позовомФізичної особи-підприємця Гах Олега Васильовича доТовариства з обмеженою відповідальністю "Статус - Груп" простягнення 63069,73 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Гах Олег Васильович звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус - Груп" 63069,73 грн, з яких: 44260,21 грн основної заборгованості, 14933,52 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 3876,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №1891 від 02.01.2015 в частині здійснення розрахунків за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.10.2018 позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2018, після усунення позивачем обставин, які стали підставою для залишення позовної заяви без руху, судом відкрито провадження у справі №918/642/18, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 23.11.2018 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1.

Однак, конверт з ухвалою Господарського суду міста Києва був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Згідно з п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "за закінченням строку зберігання" свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.03.2018 в справі №911/1163/17.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду міста Києва в справі №910/14718/18 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус - Груп" про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

02.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Статус - Груп" (покупець, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Гах Олегом Васильовичем (постачальник, позивач) було укладено договір поставки №1891 (договір), згідно умов якого постачальник протягом дії даного договору зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця товар в асортименті, кількості, по номенклатурі та за цінами, що узгоджуються сторонами у видаткових накладних та/або рахунках на оплату, замовленнях, які є невід'ємною частиною даного договору (надалі товар), а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах, встановлених даним договором (п.1.1), поставка товару за цим договором здійснюється окремими партіями (п.2.1), приймання-передача товару здійснюється представниками обох сторін згідно наданих постачальником накладних на товар та з підписанням даних накладних представниками сторін. Отримання покупцем товару відбувається або на складі постачальника, що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.Київська, 98, або за узгодженням сторін, шляхом доставки товару покупцю. Умови та строк поставки товару узгоджується сторонами у кожному випадку окремо під час оформлення замовлення (п.2.6), право власності та всі ризики стосовно товару переходять від постачальника до покупця в момент фактичної передачі товару (п.2.7), ціна на товар встановлюється в національній валюті України - гривні (з урахуванням податку на додану вартість) і вказується у видаткових накладних та/або рахунках на оплату, що виписуються постачальником до відвантаження товару (п.3.1), загальна вартість договору складається з вартості всіх партій товарів, поставлених покупцю за цим договором (п.3.2), розрахунок за відвантажений товар здійснюється покупцем у національній валюті України - гривні (з урахуванням податку на додану вартість), шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Усі витрати, пов'язані з переказом коштів, несе покупець (п.3.3), датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів, сплачених покупцем за поставлену партію товару, на поточний рахунок постачальника (п.3.4), остаточний розрахунок з постачальником за поставлену партію товару здійснюється покупцем протягом 60 календарних днів з дати отримання покупцем відповідної партії товару. У випадку невиконання даного пункту договору у покупця виникає заборгованість перед постачальником (п.3.5), договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками та/або скріплення печатками обох сторін і діє до 31.12.2015.

Відповідно до видаткових накладних №БГО0004694 від 03.08.2015 на суму 53184,66 грн, №БГО0004694 від 06.08.2015 на суму 8983,89 грн, №БГО0005366 від 27.08.2015 на суму 65,18 грн, №БГО0008115 від 24.11.2015 на суму 2762,97 грн, №БГО0008164 від 24.11.2015 на суму 557,35 грн, №БГО0008116 від 24.11.2015 на суму 1437,98 грн, №БГО0008166 від 24.11.2015 на суму 3493,76 грн, №БГО0008918 від 11.12.2015 на суму 45,50 грн, №БГО0009002 від 14.12.2015 на суму 300,99 грн, №БГО0009049 від 14.12.2015 на суму 309,15 грн, №БГО0009100 від 15.12.2015 на суму 474,00 грн, №БГО0009140 від 16.12.2015 на суму 36,20 грн та №БГО0009227 від 18.12.2015 на суму 396,00 грн позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 72047,63 грн.

Як зазначив позивач у позовній заяві, відповідачем було оплачено 27787,42 грн по видатковій накладній №БГО0004694 від 03.08.2015.

Відповідно до гарантійного листа за вих.№13 від 22.03.2017 відповідач гарантував оплату заборгованості на суму 44260,21 грн у строк до 30.04.2017.

07.08.2018 позивачем було надіслано на адресу відповідача вимогу про оплату заборгованості за договором поставки №1891 від 02.01.2015, яку відповідач, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №3302709830993, отримав 09.08.2018.

За твердженнями позивача, відповідач відповіді на вказаний лист не надав, заборгованість не оплатив.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк, внаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов'язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 72047,63 грн, виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.3.5 договору поставки №1891 від 02.01.2015 за поставлений позивачем товар у строки, погоджені між контрагентами не оплатив, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус - Груп" виникла заборгованість. Строк виконання відповідачем обов'язку з оплати товару є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відтак, за висновками суду, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 44260,21 грн основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також за прострочення виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 3876,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 14933,52 грн за загальний період прострочки з 13.08.2018 по 06.11.2018 з урахуванням умов договору щодо строків оплати поставленого товару.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є законними та обґрунтованими.

За висновками суду, розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, які надані позивачем, є обґрунтованими та арифметично вірними, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати у розмірі 14933,52 грн та 3% річних у розмірі 3876,00 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Гах Олега Васильовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус - Груп" про стягнення 63069,73 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір у розмірі 1762,00 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус - Груп" (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 34761446) на користь Фізичної особи-підприємця Гах Олега Васильовича (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) основну заборгованість в сумі 44260 (сорок чотири тисячі двісті шістдесят) грн 21 коп., інфляційні втрати на суму 14933 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот тридцять три) грн 52 коп., 3% річних у розмірі 3876 (три тисячі вісімсот сімдесят шість) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ю.М. Смирнова