Ухвала

від 18.01.2019 по справі 160/481/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

18 січня 2019 р. Справа № 160/481/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Боженко Н.В., розглянувши в м.Дніпрі матеріали позовної заяви Фермерського господарства Свитязь до Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області про визнання протиправним і скасування рішення (окремих його положень), -

ВСТАНОВИВ:

17 січня 2019 року Фермерське господарство Свитязь звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області № 203-14/VII від 15.11.2018 року про припинення права постійного користування земельними ділянками в частині його положення щодо земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 46,0306 га:

- про припинення права постійного користування земельною ділянкою;

- про визначення земельної ділянки землею запасу сільськогосподарського призначення;

- про те, що відділу земельних відносин виконавчого комітету Миколаївської сільської ради, з метою впорядкування території громади, забезпечити внесення відповідних змін до державного земельного кадастру та до державного реєстру речових прав.

Згідно зі ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотримання правил підсудності.

Так, частиною 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно пп. 1 п. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, вирішуючи питання чи належить розглядати даний спір за правилами адміністративного судочинства, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У відповідності до приписів п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Інший порядок судового провадження встановлений, зокрема, положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Так, згідно з ч. 6 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Аналізуючи зазначені вище норми, суд приходить до висновку, що за загальним правилом у порядку господарського судочинства суди вирішують справи у спорах між суб'єктами господарювання щодо права власності чи іншого речового права на майно, вимоги щодо визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права).

Так, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Під час визначення предметної юрисдикції справи суд виходить із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Із матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує рішення Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області № 203-14/VII від 15.11.2018 року про припинення права постійного користування земельними ділянками в частині його положення щодо земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 46,0306 га., оскільки відповідач, на думку позивача, протиправно даним рішенням припинив право постійного користування землекористувача ОСОБА_1, у зв'язку з його смертю. Однак, позивач вважає, що фактично право постійного користування земельною ділянкою збереглось за ним, оскільки ОСОБА_1 був засновником, головою та членом фермерського господарства "Свитязь", тому позивач є землекористувачем даної земельної ділянки.

Відтак, суд зазначає, що предметом спору у даній справі є спір про право, який виник між Фермерським господарством "Свитязь" та Миколаївською сільською радою Васильківського району Дніпропетровської області, а позивач фактично має на меті захист свого інтересу щодо спірної земельної ділянки.

Отже, якщо порушення своїх прав позивач вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які він вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних або господарських правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або немайнових інтересів позивача, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних та/або господарських прав та інтересів.

Отже, вказаний спір не є публічно-правовим та не пов'язаний із захистом прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, заявлений спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а справа не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції і повинна вирішуватись в порядку господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України вказав, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі Занд проти Австрії висловлено думку, що термін судом, встановленим законом у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів .

Також, відповідно до приписів діючого процесуального законодавства до компетенції адміністративного суду не належить розгляд вимог про оскарження рішень органу місцевого самоврядування, коли вони є похідними від вимог у спорі про право.

Таким чином, позовні вимоги Фермерського господарства "Свитязь" не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а тому, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, у відкритті провадження слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 19, 170, 171, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Фермерського господарства Свитязь до Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області про визнання протиправним і скасування рішення (окремих його положень).

Роз'яснити позивачу, що розгляд справи має здійснюватися за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України.

Копію ухвали надіслати позивачу разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко