Рішення

від 18.01.2019 по справі 520/11653/18

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2019 р. № 520/11653/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії -

В С Т А Н О В И В:

19 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, в якому, з підстав протиправності дій, просить суд:

- визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо призупинення нарахування та виплати належної ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_4) пенсії з 01.06.2018 року;

- визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо припинення виплати належної ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_4) пенсії з 01.10.2018 року;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_4) та виплатити заборгованість, що виникла з 01.06.2018 р. з урахуванням раніше виплаченої пенсії за вересень місяць 2018 року;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова у встановлений судом строк надати звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач протиправно, на думку позивача, позбавив ОСОБА_1 права на отримання пенсії.

Відповідач, Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є пенсіонером та має право на отримання пенсії, що підтверджується пенсійним посвідченням серія НОМЕР_5

Відповідно до довідки № НОМЕР_2 від 03.12.2018 року позивач є внутрішньо переміщеною особою.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова.

Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова листом №20486/301301 від 23.10.2018 року на адвокатський запит повідомило, що ОСОБА_1 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа, перебуває на обліку на підставі довідки про взяття на облік особи з тимчасово окупованої території України, районів проведення антцтерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення від 01.06.2014 року № НОМЕР_3 та отримує пенсію за віком згідно Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування . ОСОБА_1 була взята на облік в управлінні з 01.10.2014 року із наявною заборгованістю із виплати пенсії за період з 01.07.2014 по 30.09.2014 року. На даний час заборгованість за цей період виплачена. З 01.10.2014 року пенсія виплачувалась щомісячно в повному обсязі. ОСОБА_1 було призупинено нарахування та виплату пенсії з 01.06.2018 згідно підпунктів 4 і 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, у зв'язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а саме: на підставі Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон Аркан та понад 60 днів перебувають на непідконтрольній території України. Поновлення виплати пенсій здійснюється у Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальц виплат внутрішньо переміщеним особам. Згідно протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат при Управлінні праці та соціального захисту населенні адміністрації Московського району Харківської міської ради від 11.07.2018 року № 87 та особистої заяви від 20.06.2018 року заявниці поновлена виплата пенсії з 01.06.2018 року за матеріалами електронної пенсійної справи (особистого рахунку) вивантаженої із центральної бази даних одержувачів пенсій. В вересні 2018 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено пенсію місячному розмірі. Виплата доплати за минулий час внутрішньо переміщеної особи, в даному випадку за період з червня по серпень 2018 року включно, відповідно листа ПФУ № 17495/02-02 від 22.05.2018 року, буде провадитися за окремим порядком після його затвердження Кабінету Міністрів України. Відповідно протоколу № 95 від 12.09.2018 засідання комісії з питанії призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 скасовано (не підтверджено місце фактичного проживання), відповідної виплату пенсії тимчасово припинено з 01.10.2018 року.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон України № 1058) цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Частиною 1 статті 4 Закону України № 1058 встановлено, що Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 3 статті 4 Закону України № 1058 визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України № 1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Отже, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України № 1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України № 1058, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Частиною 1 статтею 49 Закон України № 1058 визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Таким чином, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України № 1058. Доказів прийняття відповідного рішення про припинення виплати позивачу пенсії відповідачем до суду не надано.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03.05.2018 року у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі № 805/402/18.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що виплата заборгованості позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, керуючись підзаконним нормативно-правовим актом постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365", з огляду на наступне.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", зокрема, пункт 15 викладено в наступній редакції "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Наразі такого окремого порядку не існує.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не заперечується, однак зазначене право було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законам України. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено.

За таких обставин, враховуючи відсутність факту прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії.

З огляду на викладене, суд вважає, що в даному випадку наявні протиправні дії відповідача щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.06.2018 року та з 01.10.2018 року.

Враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправність припинення виплати пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених права ОСОБА_1, вважає за необхідне зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.06.2018 року з урахуванням раніше виплаченої пенсії за вересень місяць 2018 року.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова виплатити ОСОБА_1 заборгованість, що виникла з 01.06.2018 року, суд зазначає наступне.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, що виплату та нарахування пенсії ОСОБА_1 було припинено з 01.06.2018 року.

В подальшому відповідачем було виплачено пенсію за вересень 2018 року, а з 01.10.2018 року нарахування та виплату пенсії позивача було припинено.

Згідно наданої до суду відповідачем довідки про нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, пенсія позивача у період з травня 2018 року по серпень 2018 року та з жовтня 2018 року не нараховувалась.

Заборгованість зі сплати пенсії у даному випадку утворилась би в результаті не виплати нарахованої пенсії відповідачем.

Позивачем не надано до суду доказів не виплати нарахованої пенсії.

Таким чином, заборгованість по сплаті пенсії перед ОСОБА_1 на час розгляду даної справи не утворилась.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова виплатити ОСОБА_1 заборгованість, що виникла з 01.06.2018 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в частині виплати пенсії позивачу у межах суми за один місяць.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі, суд зазначає, що згідно приписів ч.1 ст. 382 КАС України, встановлення такого контролю є правом, а не обов'язком суду, відповідно до фактичних обставин справи.

В даній справі суд не вбачає підстав для застосування судового контролю.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (61170, м.Харків, вул. Валентинівська, 22б) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо призупинення нарахування та виплати належної ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_4) пенсії з 01.06.2018 року.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо припинення виплати належної ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_4) пенсії з 01.10.2018 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_4) з 01.06.2018 року з урахуванням раніше виплаченої пенсії за вересень місяць 2018 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Звернути рішення до негайного виконання в частині присудження виплати пенсії в межах стягнення суми за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.