Постанова

від 15.01.2019 по справі 761/45183/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №761/45183/16-ц головуючий у І інстанції:Притула Н.Г.

провадження 22-ц/824/ 2197/2019 доповідач: Сліпченко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 січня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: судді-доповідача Сліпченка О.І., суддів Іванової І.В., Мельника Я.С.,

за участю секретаря: Пітенко І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Золотоворітське до ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа: Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про зняття арешту з нерухомого майна.

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Золотоворітське (надалі позивач та/або ТОВ) звернулось з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ТОВ є власником квартири №16 по вул. Золотоворітській в м. Києві та йому стало відомо про накладення арешту на квартиру на підставі постанови головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Гречух О.Я. від 30.09.2014 року.

Позивач просив: скасувати заборону відчуження вказаної квартири виданого 30.09.2014 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Гречух О.Я..

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, обґрунтовуючи її тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини справи, порушив порядок повідомлення учасників справи.

Крім того, посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають істотне значення.

У відзиві, ТОВ Золотовортське не погоджується з доводами апеляційної скарги. Зазначає, що скарга є надуманою та безпідставною.

В судове засідання сторони не з'явились.

У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що підстави для арешту майна позивача відсутні.

Колегія суддів погодитись з таким висновком не може з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями статті 319 ЦК України передбачено право власника володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Звертаючись до суду з даним позовом за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з під арешту, позивач посилався, що його вимоги ґрунтуються на праві власності на майно.

Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю Золотоворітське на підставі Свідоцтва про право власності від 05.05.2009 року.

Як вбачається, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 27.05.2016 року, на підставі постанови 44189954, ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 30.09.2014 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2, відповідно номер запису про обтяження: 7174288 від 30.09.2014 року.

Разом з тим, згідно з відповіддю відділу ДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві від 01.12.2016 року, у виконавчому провадженні за виконавчим написом № 1012, виданого 25.07.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. по якому боржником була ОСОБА_2 було накладено арешт на квартиру, так як вона належала боржнику на праві власності, а тому на підставі зазначеного відмовлено у знятті арешту з квартири.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, посилався на те, що його майно незаконно утримується під арештом.

Згідно із ч. 2 ст. 50 Закону України Про виконавче провадження в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Статтею 48 Закону України Про виконавче провадження в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а також ч. 1 ст. 49 цього Закону передбачені підстави повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав та підстави закінчення виконавчого провадження.

Отже, державний виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника в разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі).

В нашому випадку такі данні відсутні.

Враховуючи вказані вимоги закону, суд першої інстанції, дійшов не правильного висновку про задоволення позову, оскільки відсутній сам предмет спору, а доводи позивача про те, що він є власником спірного майна не дає підстав для задоволення його позовних вимог, оскільки в даному випадку позивач не позбавлений можливості звернутись з відповідною скаргою на дії чи бездіяльність відповідних органів.

Крім того, доводи апеляційної скарги в частині неналежного повідомлення також заслуговують на увагу, з таких підстав.

Відповідно до ч.6 ст. 128 ЦПК судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Відповідно до ч.8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, приписи ЦПК України, не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення за закінченням терміну зберігання не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, призначеної на 13 год. 00 хв, 22 червня 2018 року (а.с. 82-85).

За таких обставин, рішення суду першої інстанції не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права та процесуального права та відповідно до ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, на користь апелянта необхідно стягнути понесені судові витрати.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2018 рокускасувати та ухвалити нове рішення.

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю Золотоворітське до ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа: Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про зняття арешту з нерухомого майна - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Золотоворітське (код ЄДРПОУ 32984156) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 1033 (одна тисяча тридцять три гривні) грн. 50 коп..

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: