Постанова

від 16.01.2019 по справі 914/881/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2019 р. Справа №914/881/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Кордюк Г.Т.

Кравчук Н.М.

при секретарі Михайлишин С. В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Галіція-Трейд", б/н від 30.10.2018 (вх. № ЗАГС 01-05/903/18 від 02.11.2018),

на рішення Господарського суду Львівської області від 02.10.2018 (повний текст складено та підписано 11.10.2018),

у справі №914/881/18, суддя Мазовіта А.Б.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ароніс Кодінг-Системи", м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Галіція-Трейд", м. Городок,

про: стягнення 482 088,63 грн,

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.10.2018 у справі №914/881/18 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ароніс Кодінг-Системи" - задоволено. З Товариства з обмеженою відповідальністю "Галіція-Трейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ароніс Кодінг-Системи" стягнуто 391 940 грн. 54 коп. - основного боргу, 60 037 грн. 81 коп. - пені, 8 723 грн. 32 коп. - 3% річних, 21 386 грн. 96 коп. - інфляційних, 7 231 грн. 33 коп. - судового збору.

02 листопада 2018 року на вказане рішення суду поступила апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Галіція-Трейд", б/н від 30.10.2018 (вх. № ЗАГС 01-05/903/18 від 02.11.2018), в якій останній просив скасувати рішення господарського суду першої інстанції в частині стягнення з нього пені та інфляційних витрат.

При цьому зазначив, що офіційний індекс інфляції, який розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти , а тому індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає, а норма частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. А у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Також вказав, що на його думку суд першої інстанції безпідставно відмовив йому в зменшенні нарахованих штрафних санкцій..

У відзиві на дану апеляційну скаргу, представник позивача заперечив проти її задоволення, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач та відповідач у судове засідання участі уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованих повідомлень.

Відповідно до п.п. 1,2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

17 липня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Ароніс Кодінг-Системи (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Галіція-Трейд (покупець) було укладено договір поставки №51/17.

За цим договором постачальник (позивач) зобов'язувався передати у власність покупцеві, а покупець (відповідач) оплатити товар в порядку, передбаченому даним договором, у кількості, якості, комплектності та за цінами, зазначеними в додатку № до даного договору.

Загальна вартість товару й робіт з монтажу становить 491 940,54 грн. (п. 4.1. договору).

На виконання умов вищевказаного договору, позивач поставив відповідачу по видатковій накладній №1096 від 04.09.2017 та довіреності на отримання ТМЦ №80 від 31.08.2017 (оригінали видаткової накладної та довіреності оглянуті в судовому засіданні, завірені копії долучені до матеріалів справи) товар на загальну суму 491 940 грн. 54 коп. Отримання відповідачем обладнання також підтверджується актом №04/09/17А1 від 04.09.2017 здачі-приймання товару.

Відповідно до п. 4.4. договору оплата за товар проводиться в такий спосіб:

- 20% - попередньої оплати оплачується протягом 10-ти банківських днів від дати підписання даного договору;

- 20% - на протязі 5-ти банківських днів від дати підписання акту здачі-приймання товару та проведення навчання відповідальних за роботу обладнання інженерів;

- 15% - на протязі 30 календарних днів з дати підписання акту здачі-приймання товару;

- 15% - на протязі 60 календарних днів з дати підписання акту здачі-приймання товару;

- 15% - на протязі 90 календарних днів з дати підписання акту здачі-приймання товару;

- 15% - на протязі 120 календарних днів з дати підписання акту здачі-приймання товару;

01.08.2017 відповідач здійснив часткову оплату вартості товару в розмірі 100 000 грн. 00 коп., що підтверджується випискою з банківського рахунку.

09.01.2018 позивач за вих. №0901/18-1 від 09.01.2018 надіслав відповідачу лист (претензію) про сплату вартості обладнання у розмірі 391 940 грн. 54 коп., яка залишена відповідачем без розгляду та задоволення.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості товару, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 391 940 грн. 54 коп. основного боргу, 60 037 грн. 81 коп. пені, 8 723 грн. 32 коп. 3% річних, 21 386 грн. 96 коп. інфляційних.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобовязання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно п. 7.3. договору, у випадку невиконання або неналежного виконання покупцем п. 4.2. даного договору покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виникнення зобов'язання, від простроченої суми за кожен календарний день прострочення.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 60 037 грн. 81 коп., 3% річних в сумі 8 723 грн. 32 коп. та інфляційні в сумі 21 386 грн. 96 коп. Розрахунки перевірені судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (ч. 1ст. 666 ЦК України).

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач висловлював претензії до дій позивача під час передачі та встановлення обладнання. Акт №04/09/17А1 від 04.09.2017 здачі-приймання товару був підписаний відповідачем без зауважень, в подальшому відповідач не звертався до позивача щодо нездійснення позивачем своїх обов'язків з навчання персоналу.

Наведене свідчить про те, що позивачем навчання було проведено у повному обсязі, відповідач використовує обладнання у своїй господарській діяльності без жодних обмежень.

Слід також зазначити, що за умовами договору належне виконання відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості обладнання не поставлено в залежність від проведення навчання персоналу відповідача, чи надання відповідачу відповідних підтверджуючих документів про проходження навчання. Також умовами договору не передбачено складення документів про проходження навчання.

Щодо заперечень апелянта з приводу стягнення з нього інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судами, зобов'язання сторін у даній справі було виражено у національній валюті, відповідач зобов'язаний був сплатити вартість обладнання за ціною, вираженою у гривнях.

У даній справі позивач не просить суд стягнути з відповідача суму боргу, збільшену на курсову різницю. Заявлені позивачем суми інфляційних втрат за прострочення відповідачем обов'язку з оплати поставленого товару нараховані на суму (заборгованість) 391 940 грн. 54 коп., яка визначена в договорі від 17.07.2017р. і не змінювалась з того моменту.

Відтак, вирішуючи даний спір в частині позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України, суд першої інстанції, встановивши прострочення виконання покупцем своїх зобов'язань за договором в частині своєчасної оплати поставленого товару, перевіривши наданий позивачем розрахунок сум, дійшов обґрунтованих висновків про задоволення позову в цій частині.

Дана позиція викладена в постанові Верховного суду України від 04.12.2018 року справа № 909/233/18.

Як зазначено у п. 8.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Згідно п. 8.2. вищевказаної постанови, якщо за умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов'язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то з моменту перерахунку боржник відповідно до частини другої статті 625 ЦК України зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Також відповідно до ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Апелянт, у своїх доводах не послався на відповідні виняткові обставини та не довів їх під час розгляду спору у даній справі. Щодо твердження апелянта про відсутність збитків у відповідача, то сам факт невиконання відповідачем зобов'язання у визначений договором строк позбавляє можливості використання позивачем недоотриманих грошових коштів у своїй господарській діяльності.

Слід також зазначити, що відповідач, уклавши договір поставки, погодився на запропоновані позивачем умови, в тому числі і умову про пеню.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи наведене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції та не вбачає підстав для зменшення суми пені.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України , no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України , покладаються на апелянта.

керуючись ст.ст. 86, 255, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Галіція-Трейд", б/н від 30.10.2018 (вх. № ЗАГС 01-05/903/18 від 02.11.2018) залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 02.10.2018 у справі №914/881/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.01.2019

Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Кордюк Г. Т.

Суддя Кравчук Н.М.