Постанова

від 14.01.2019 по справі 915/745/17

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/745/17 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Таран С.В.

Суддів: Мишкіної М.А., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання І.М. Станковій,

за участю представників:

від позивача - участі не брали;

від відповідача (Фермерського господарства "Шепіт") - ОСОБА_1;

від відповідача (Арбузинської районної державної адміністрації) - участі не брали;

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2018, прийняте суддею Смородіновою О.Г., м. Миколаїв, повний текст складено 26.10.2018,

у справі № 915/745/17

за позовом: ОСОБА_2

до відповідачів:

-Фермерського господарства "Шепіт";

-Арбузинської районної державної адміністрації;

про визнання недійсним рішення, статуту та скасування реєстраційних дій

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017р. ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2) звернувся з позовом до Фермерського господарства "Шепіт" (далі - ФГ "Шепіт") та Арбузинської районної державної адміністрації, в якому просив:

-визнати недійсним повністю з моменту прийняття рішення учасників Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_2" (далі- СФГ "ОСОБА_2"), оформлене протоколом №1 від 05.12.2013;

-визнати недійсним статут ФГ "Шепіт", викладений в редакції, затвердженій рішенням учасників СФГ "ОСОБА_2", оформленим протоколом №1 від 05.12.2013, зареєстрований за №15021050005000135 від 10.12.2013;

-скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної ФГ "Шепіт" від 10.12.2013, запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №15021050005000135;

-скасувати державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу ФГ "Шепіт" від 13.12.2013, запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №15021070006000135;

-скасувати державну реєстрацію змін додаткової інформації про юридичну особу ФГ "Шепіт" від 03.02.2015, запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №15021060007000135;

-скасувати державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу ФГ "Шепіт" від 14.04.2015, запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №15021070008000135.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що участі у спірних загальних зборах не приймав, документи надані 10.12.2013 державному реєстратору для проведення державної реєстрації відповідних змін, зокрема реєстраційні картки не підписував та третіх осіб на такі дії не уповноважував, при цьому зазначив, що всі реєстраційні дії, проведені після 10.12.2013 не відповідають законодавству України, а тому підлягають скасуванню.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 27.07.2017 порушено провадження у справі № 915/745/17.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2018 у справі №915/745/17 (суддя Смородінова О.Г.) у задоволенні позовних вимог відмовлено в зв'язку зі спливом строку позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2018 у справі №915/745/17 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що висновки Господарського суду Миколаївської області про те, що початок перебігу строку позовної давності слід обрахувати з наступного дня від дня прийняття оспореного рішення засновників, тобто з 06.12.2013, а не з 12.09.2016, коли він дізнався про наявність рішення засновників, яким порушено його права та інтереси як засновників фермерського господарства, є такими, що не узгоджуються з нормами, які регулюють загальні засади застосування позовної давності.

ФГ "Шепіт" у відзиві на апеляційну скаргу висловило заперечення щодо її задоволення, посилаючись, зокрема, на те, що твердження ОСОБА_2 про те, що він не знав про спірне рішення загальних зборів і не мав можливості про них довідатися є не правдою. При цьому звертає увагу суду на те, що ОСОБА_2 станом на 05.12.2013 займав посаду голови фермерського господарства і за його ініціативою було скликано та проведено збори.

Арбузинська районна державна адміністрація власну правову позицію щодо апеляційної скарги в письмовому вигляді не виклала.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 10.12.2018 справу №915/745/17 призначено до розгляду на 14.01.2019 о 12год.

У судовому засіданні 14.01.2019 представник ФГ "Шепіт" проти задоволення апеляційної скарги висловив заперечення; представник позивача участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується матеріалами справи (том ІІІ а.с. 49,52), при цьому на адресу суду надіслав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із несприятливими погодними умовами та погіршенням стану доріг (снігові замети, ожеледиця).

Відповідно до частин дванадцятої, тринадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду апеляційної скарги задоволенню не підлягає, оскільки явка повноважних представників сторін в судове засідання 14.01.2019 обов'язковою не визнавалась, він був належним чином сповіщений про час та місце проведення судового засідання, відтак його неявка не перешкоджає розгляду справи, а правова позиція ОСОБА_2 щодо рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2018 викладена в його апеляційній скарзі.

Представник Арбузинської районної державної адміністрації участі в судовому засіданні 14.01.2019 не брав, хоча був належним чином сповіщений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується матеріалами справи (том ІІІ а.с. 49,51).

Заслухавши пояснення представника Фермерського господарства "Шепіт", обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1004856557 від 12.01.2019 станом на 05.12.2013 Селянське (фермерське) господарство "ОСОБА_2", ідентифікаційний код 20884857, зареєстровано 29.11.1993; керівник- ОСОБА_2, учасники- ОСОБА_4, ОСОБА_5; місцезнаходження юридичної особи: 55312, Миколаївська область, Арбузинський район, с. Садове, вул. Мира, 46.

Рішенням зборів членів Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_2", оформленим протоколом №1 від 05.12.2013, вирішено:

1.Ввести ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до членів господарства згідно з поданими заявами.

2.Обрати ОСОБА_1 головою Фермерського господарства "Шепіт".

3.Змінити організаційно-правову форму селянського (фермерського) господарства та його назву з СФГ "ОСОБА_2" на ФГ "Шепіт".

4.Затвердили нову редакцію статуту ФГ "Шепіт", здійснити його державну реєстрацію та уповноважити для підписання установчих документів голову фермерського господарства ОСОБА_1

В подальшому державним реєстратором Арбузинської районної державної адміністрації було проведено державну реєстрацію змін до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_2":

-державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 10.12.2013 запис №15021050005000135; зміна повного найменування, зміна скороченого найменування, зміна органу управління, зміна статутного або складеного капіталу, зміна складу або інформації про засновників;

-внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах; 13.12.2013 запис №15021070006000135; зміна видів діяльності, зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів;

-підтвердження відомостей про юридичну особу; 03.02.2015 запис №15021060007000135; зміна додаткової інформації;

-внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах; 14.04.2015 запис №15021070008000135; зміна додаткової інформації.

Із матеріалів справи також вбачається, що позивачем було складено розписки від 05.08.2001, в яких він відказується від землі, яка надана йому рішенням 11 сесії 21 скликання Садівської сільської Ради народних депутатів Арбузинського району Миколаївської області від 12 березня 1993 року для ведення фермерського господарства; земельна ділянка площею 50 гектарів Садівської сільської ради, державний акт даної землі зареєстровано в книзі реєстрації державних актів на право постійного користування землею за номером 489.

За цими ж розписками ОСОБА_2 зобов'язався переоформити Фермерське господарство "ОСОБА_2" на ОСОБА_1, уповноважив ОСОБА_1 та ОСОБА_9 представляти інтереси СФГ "ОСОБА_2", подавати відповідні заяви в компетентні органи, одержувати та подавати довідки та документи, вчиняти всі юридично значимі дії від імені господарства, розписуватися на всіх необхідних документах та заявах, підписувати від імені СФГ "ОСОБА_2" договори та виконувати всі інші дії, що пов'язані з діяльністю господарства.

У цих же розписках ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 та ОСОБА_9 право переоформити Селянське фермерське господарство "ОСОБА_2" на ОСОБА_1, підписати всі необхідні документи, які потрібні для переоформлення господарства.

В розписках від 05.08.2001 позивач також зазначив, що від цього дня господарство належить ОСОБА_1; до діяльності господарства претензій ОСОБА_2 ніяких не матиме, за що бере 3 тисячі американських доларів у ОСОБА_1 за земельну ділянку 50 гектарів, яка надана йому для ведення селянсько-фермерського господарства в межах Садівської сільської ради, а якщо з якихось причин ОСОБА_2 порушить домовленості, то він зобов'язався віддати 30 тисяч американських доларів.

Крім того, у матеріалах справи наявний висновок Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №226 від 31.03.2018, складений за результатами проведення судової почеркозначої експертизи, призначеної у справі №467/186/17 по кримінальному провадженню №12016150130000332 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частинами першою та четвертою статті 358 Кримінального кодексу України. Відповідно до вказаного висновку підписи від імені ОСОБА_2 у графах "підпис" на першій, другій, третій, четвертій сторінках реєстраційної картки на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 10.12.2013 виконані не ОСОБА_2, а іншою особою.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про визнання недійсними рішення зборів членів СФГ "ОСОБА_2", оформленого протоколом №1 від 05.12.2013, та статуту ФГ "Шепіт" у редакції, затвердженій вказаним рішенням, а також скасування державної реєстрації змін, що відбулися після проведення цих зборів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з підстав невідповідності прийнятого зборами членів господарства відповідача оспореного рішення вимогам Закону України "Про фермерське господарство", проте відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з підстав пропуску ним строку позовної давності.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

В силу частини першої статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною другою статті 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Відповідно до статті 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, установлених законом.

Позов у цій справі подано до юридичної особи приватного права- фермерського господарства.

Закон України "Про фермерське господарство" визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" в редакції, чинній на момент проведення спірних загальних зборів (далі- Закон України "Про фермерське господарство") фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

За приписами частини другої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Однією з особливостей фермерського господарства, яка відрізняє його від інших суб'єктів господарювання і пов'язана з особливим правовим статусом і метою, є передбачена законом можливість участі в його діяльності членів фермерського господарства. Ними можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом) (частина перша статті 3 Закону України "Про фермерське господарство").

Фермерське господарство має своє найменування, печатку і штамп. Фермерське господарство діє на основі статуту. У статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України (частини третя, четверта статті 1 Закону України "Про фермерське господарство").

Фермерське господарство відповідача за своєю організаційно-правовою формою не є ні господарським товариством, ні установою, ні виробничим кооперативом, а створене як юридична особа у передбаченій спеціальним Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" (Закон втратив чинність на підставі Закону України №973-ІV від 19.06.2003) формі фермерського господарства.

Водночас, приписами частини першої статті 8 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Господарськими товариствами згідно з статтею 79 Господарського кодексу України визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Як визначено у частині першій статті 1 Закону України "Про господарські товариства" та статті 113 Цивільного кодексу України, господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Відповідно до частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Тобто наявність статутного фонду фермерського господарства дає певний обсяг корпоративних прав особі, частка якої визначається у статутному фонді.

За змістом частини першої статті 88 Цивільного кодексу України статут юридичної особи є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень тощо. Тобто статут містить норми, які є обов'язковими для учасників (засновників, членів) товариства (господарства, установи), його посадових осіб та інших працівників.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Предмет доказування під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій складають факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Натомість обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як на підставу своїх позовних вимог позивач зазначав, що він не був повідомлений про проведення загальних зборів членів СФГ "ОСОБА_2", що відбулися 05.12.2013, та участі на зборах не приймав.

Суд першої інстанції встановив відсутність статуту у СФГ "ОСОБА_2" станом на грудень 2013 року, що виключає можливість дослідити умови статуту відповідача стосовно порядку повідомлення членів фермерського господарства про проведення зборів. Водночас колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зауважує, що Закон України "Про фермерське господарство" таких умов не містить.

Відтак відповідач не зобов'язаний вчиняти дії щодо такого повідомлення у спосіб, що не передбачений законодавством та не погоджений членами господарства, будь-який із способів повідомлення про проведення зборів може бути належним.

Докази повідомлення позивача про час та місце проведення зборів матеріали справи не містять, учасниками справи - не подані.

Між тим у протоколі зборів членів СФГ "ОСОБА_2" №1 від 05.12.2013 відображено, що позивач брав участь на зборах та разом з іншими членами одноголосно голосував за прийняті на таких зборах рішення.

Згідно зі статтею 4 Закону головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону. Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України. Голова фермерського господарства може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Колегією суддів враховується, що станом на час проведення зборів, рішення прийняті на яких оспорюється у цій справі, ОСОБА_2 відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1004856557 від 12.01.2019, був головою СФГ "ОСОБА_2", а відтак у разі проведення таких зборів саме він мав ініціювати питання про їх проведення.

У розписках від 05.12.2013 ОСОБА_2 зобов'язався переоформити ФГ "ОСОБА_2" на ОСОБА_1, уповноважив його представляти інтереси СФГ "ОСОБА_2" в компетентних органах, одержувати та подавати довідки та документи, надав ОСОБА_1 та ОСОБА_9 право переоформити СФГ "ОСОБА_2" на ОСОБА_1, підписати всі необхідні документи, які потрібні для переоформлення господарства.

Доказів заперечення позивача щодо написання таких розписок матеріали справи не містять, як не містять і документів, які б спростовували факт підписання скаржником зазначених розписок від 05.12.2013.

Згідно з висновком Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України судової почеркознавчої експертизи №226 від 31.03.2018, підписи від імені ОСОБА_2 у реєстраційній картці на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 10.12.2013 виконані не ОСОБА_2, а іншою особою.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з протоколом зборів №1 від 05.12.2013 участь у зборах 05.12.2013 брали наступні особи: ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_3, при чому останні чотири особи не були станом на день проведення зборів його учасниками, відтак не мали права брати участь у голосуванні.

Протокол зборів членів СФГ "ОСОБА_2" №1 від 05.12.2013 підписаний особами (голова зборів- ОСОБА_6, секретар -ОСОБА_7), які станом на 05.12.2013 не були членами вказаного фермерського господарства.

З урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача про проведення 05.12.2013 зборів, а протокол зборів складений та підписаний особами, які станом на час їх проведення, не мали ніякого відношення до СФГ "ОСОБА_2", з огляду на висновок Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України судової почеркознавчої експертизи №226 від 31.03.2018, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 брав участь у загальних зборах 05.12.2013, а тому Південно-західний апеляційний господарський суд не погоджується з висновком місцевого господарського суд про те, що позивачем не доведено того факту, що він участі у зборах 05.12.2013 не приймав. Дійшовши висновку про недоведеність позивачем того факту, що він не брав участі у зборах 05.12.2013, судом першої інстанції не мотивовано в чому в такому випадку полягало порушення прав ОСОБА_2, якщо він брав участь у зборах та особисто голосував за прийняття рішень відповідно до порядку денного.

Разом з цим колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що виходячи із сукупності обставин справи та аналізу правових норм, фактично 05.12.2013 на зборах членів СФГ "ОСОБА_2" при прийнятті рішень було порушено принцип родинного складу фермерського господарства, що свідчить про порушення приписів статті 3 Закону України "Про фермерське господарство".

За таких обставин, хоча і з іншою оцінкою наявних у матеріалах справи доказів, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок місцевого господарського суду щодо порушення оспореним рішенням прав позивача.

Підставним є також висновок місцевого господарського суду щодо пропуску позивачем строку позовної давності враховуючи таке.

В силу частини першої статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950р., ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) (далі-Конвенція). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою N 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до положень статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

22.08.2018 до винесення місцевим господарським судом рішення ФГ "Шепіт" було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Позивач факт пропуску ним строку позовної давності заперечує, посилаючись на те, що про наявність оспореного рішення він дізнався 12.09.2016.

Частинами четвертою та п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відтак, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Положеннями частини першої статті 261 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частинами четвертою та п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 27.05.2014 у справі №5011-32/13806-2012).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг починається від дня, коли особа повинна була довідатись про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в даному випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Південно-західний апеляційний господарський суд враховує, що наказом Міністерства юстиції України №2009/5 від 19.08.2011, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.08.2011, який набрав чинності з 09.09.2011, було впроваджено доступ фізичних та юридичних осіб до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців через веб-сайт Єдиного державного реєстру.

Враховуючи те, що з 09.09.2011 на веб-сайті Єдиного державного реєстру відображалась інформація в тому числі і стосовно господарства відповідача, з дати державної реєстрації змін до установчих документів ФГ "Шепіт", зареєстрованих на підставі оспореного рішення учасників СФГ "ОСОБА_2", оформленого протоколом №1 від 05.12.2013 ( 10.12.2013 запис №15021050005000135 ), позивач мав можливість отримати на веб-сайті Єдиного державного реєстру необхідну інформацію, в тому числі пов'язану зі зміною складу членів госпосподарства, зміною назви господарства, зміною керівника тощо, а тому колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що скаржник лише 12.09.2016 дізнався про наявність рішення зборів, яким порушено його права та інтереси.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Стаття 78 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно із статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу строку позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її права.

При цьому, норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права покладається на позивача.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що він не мав об'єктивної можливості протягом тривалого часу не знати про стан своїх суб'єктивних прав. Тим більше, що ОСОБА_2 станом на час проведення загальних зборів 05.12.2013 був не простим членом, а головою фермерського господарства і повинен був забезпечити виконання останнім покладених на нього Законом України "Про фермерське господарство" (стаття 15) обов'язків: використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням, сплачувати податки і збори, надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель тощо.

Посилання апелянта на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №914/758/17 до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки обставини, наведені у зазначеному процесуальному акті суду касаційної інстанції є суттєво відмінними від обставин у даній справі, зокрема стосовно наявності у позивача як у голови СФГ "ОСОБА_2" певних обов'язків.

Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач з позовом про визнання недійсним рішення зборів СФГ "ОСОБА_2" звернувся 26.07.2017, тобто з пропуском строку позовної давності, який сплив 10.12.2016.

При цьому колегією суддів враховано, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписами частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Між тим позивачем відхилялось припущення щодо пропуску строку позовної давності, поважність причин пропуску ним не обгрунтовувалась, а тому відповідне клопотання ним подано не було. Обставин, пов'язаних з перериванням або зупиненням строку позовної давності судом апеляційної інстанції не встановлено.

За таких обставин, враховуючи те, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення з позовом про визнання недійсним рішення зборів членів СФГ "ОСОБА_2", оформленого протоколом №1 від 05.12.2013, у господарського суду Миколаївської області були відсутні підстави як для задоволення цих позовних вимог, так і для задоволення решти позовних вимог, що носять похідний характер від зазначеної вимоги.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із чим дійшов обгрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності. Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при прийнятті судом першої інстанції рішення від 16.10.2018 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскарженого процесуального акту колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2018 у справі №915/745/17- без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_2.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 21.01.2019.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя М.А. Мишкіна

Суддя Л.В. Поліщук