Постанова

від 09.01.2019 по справі 41/233

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2019 р. Справа№ 41/233

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу б/н від 26.10.2018 (вх. №09.1-04.1/2086/18 від 13.11.2018) Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2018

у справі №41/233 (суддя - Спичак О.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал

до Житлово-будівельного кооперативу Сатурн-3

про стягнення 21 748,30 грн.

за участю представників учасників справи:

від позивача - Карандюк Ю.О. довіреність № 41 від 02.01.19

від відповідача - Бойков О.С. довіреність № б/н від 30.07.18

в с т а н о в и в:

Відкрите акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал в особі Розрахункового департаменту подав до Господарського суду міста Києва позов до Житлово-будівельного кооперативу Сатурн-3 про стягнення заборгованості у розмірі 21 748,30 грн., що становить заборгованість вартості послуг з постачання холодної (питної) води (по коду № 5-543) в сумі 2 411,72 грн, заборгованість вартості послуг з постачання холодної (питної) води, для виготовлення гарячої (по коду № 5-50543) в сумі 14 765,93 грн та 4 570,65 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення № 04460/4-05 від 11.06.2004 в частині оплати наданих послуг за період з 01.10.2005 по 01.07.2008.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, стверджує, що метою укладення договору від 11.06.2004 було постачання питної води для потреб населення і вказаний договір не пов'язаний з постачанням питної (холодної) води для виготовлення гарячої, тому відповідач вважає, що позивачем безпідставно здійснено нарахування за холодну воду, яка була використана для приготування гарячої води. Також звертає увагу на те, що позивачем при нарахуванні вартості послуг з водопостачання та водовідведення застосовувались тарифи, які не зареєстровані у встановленому законом порядку, відтак не набрали чинності

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 ПАТ Акціонерна компанія Київводоканал відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

Місцевий господарський суд посилаючись на приписи ст. ст. 204, 509, 525, 526, 629, 901, 903 ЦК України, ст.16 Закону України Про житлово-комунальні послуги , ст.ст. 1, 19, 32 Закону України Про питну воду та питне водопостачання , Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (Правила №65), які регулювали порядок користування питною водою з комунальних водопроводів та приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначали взаємовідносини між сторонами, дійшов висновку, що укладений між сторонами договір не регулює питання постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт споживання відповідачем холодної води для виготовлення гарячої. Крім того, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутня заборгованість за надані послуги холодного водопостачання та водовідведення, оскільки позивачем, при розрахунку вартості послуг застосовувалися тарифи, які у відповідності до приписів чинного законодавства України не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції, отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач - ПАТ Акціонерна компанія Київводоканал , 29.10.2018 подав апеляційну скаргу б/н від 26.10.2018 (вх. №09.1-04.1/2086/18 від 13.11.2018), просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 у справі №41/233 скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права та невідповідності висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

За твердженням апелянта, суд першої інстанції, відмовивши у застосуванні до спірних правовідносин тарифів, затверджених розпорядженням № 1127 від 28.08.2007, діяв не правомірно, що призвело до помилкових висновків про відсутність прострочення зобов'язання відповідача у сплаті вартості послуг.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, як то: копії маршрутних карт, наряду на заміну приладу обліку, що, за висновками позивача, свідчить про не повне дослідження доказів у справі.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2018 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Жук Г.А., суддів Мальченко А.О., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 у справі №41/233. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, та учасникам справи - заяв, клопотань, пояснень протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

30.11.2018 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу. У своєму відзиві відповідач зазначає, що доводи апелянта спростовуються висновками Верховного Суду України, а маршрутні листи, на які посилається позивач, не свідчать про наявність заборгованості та не узгоджувались сторонами.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 розгляд справи призначено на 09.01.2019 та доведено до відома учасників судового процесу, що нез'явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті.

26.12.2018 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що доводи відповідача не підтверджуються матеріалами справи.

Представник позивача в судовому засіданні 09.01.2019 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні 09.01.2019 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

11.06.2004 Державне комунальне об'єднання Київводоканал , правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал , (постачальник) та Житлово-будівельний кооператив Сатурн-3 (абонент) уклали Договір на послуги водопостачання та водовідведення № 04460/4-05 (надалі - Договір) (а.с.10-11,т.1).

Відповідно до п. 1.1 Договору, його укладено у відповідності до норм Закону України Про питну воду та питне водопостачання . За цим Договором постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва (надалі Дозвіл) приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (в подальшому місцеві правила приймання ), а абонент зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994 зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за №165/374, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації системи населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 р. за № 403/6691, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Згідно із п. 2.1.1 Договору облік спожитої води здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у Постачальника за абонентом або за узгодженим з постачальником розрахунком. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу визначається за кількістю води, що надходить з комунального водопроводу та інших джерел, згідно з показниками водо лічильників або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до правил користування.

Відповідно до п.п. 2.2.1, 2.2.2 Договору постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата за надані послуги, може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за наданні послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Згідно із п. 2.2.3 Договору в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Відповідно до п. 2.2.4 Договору відповідач у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг зобов'язується у десятиденний термін з дня направлення позивачем платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтованими документами для проведення звірки та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Положеннями п. 7.1 Договору визначено, що цей договір діє протягом всього часу надання послуг до моменту його розірвання. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

З наданих позивачем до матеріалів справи документів вбачається, що для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення за договором № 04460/4-05 від 11.06.2004 позивачем було відкрито відповідачу код № 5-543.

З метою обліку послуг з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів заявником було відкрито код № 5-50543.

За даними позивача заборгованість відповідача за договором № 04460/4-05 від 11.06.2004 за кодом № 5-50543 становить 14 765,93 грн. (послуги з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів), яка виникла за період з жовтня 2005 по червень 2008.

При цьому, за твердженням позивача він надав відповідачу послуги за кодом 5-50543 у період з 01.10.2005 по 30.06.2008 на суму 18 139,68 грн. (з урахуванням знижки 5,5 % - 949,56 грн., перерахунок - 873,25 грн.), з яких відповідачем оплачено лише 1 550,94 грн., відтак розмір заборгованості по оплаті вартості послуг з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів становить 14 765,93 грн.

За приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з водопостачання та водовідведення між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними Законами України Про житлово-комунальні послуги та Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення .

Згідно ст. 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст.16, ч.1 ст. 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Згідно приписів ст.ст. 1, 4 Закону України Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення питне водопостачання - діяльність, пов'язана з виробництвом, транспортуванням та/або постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та/або систем питного водопостачання; водовідведення - діяльність із збирання, транспортування та очищення стічних вод за допомогою систем централізованого водовідведення або інших споруд відведення та/або очищення стічних вод. Суб'єктами відносин у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення є: органи державної влади, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання та водовідведення; органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання та водовідведення; підприємства питного водопостачання та централізованого водовідведення; споживачі питної води та/або послуг з водовідведення.

Відповідно до статті 19 Закону України Про питну воду та питне водопостачання послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті. Тобто, Закон України Про питну воду та питне водопостачання передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу вимог ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як правильно вказав у своєму рішенні суд першої інстанції, у заявлений до стягнення період (01.10.2005-01.08.2008) до 27.06.2008 року були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 № 65. Пунктом 12.17 Правил № 65 передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом. Отже, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 р. № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися проводяться відповідно Правил № 65.

Як правомірно зазначено місцевим господарським судом матеріали справи не містять первинних доказів споживання відповідачем гарячої води.

Умовами Договору № 04460/4-05 від 11.06.2004 не регулюється питання постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом 5-50543.

Відповідач заперечив укладення між сторонами додаткової угоди до даного договору про постачання питної води, що йде на підігрів, доказів внесення змін до Договору № 04460/4-05 від 11.06.2004 щодо постачання відповідачу крім питної води, води, що йде на підігрів сторонами не надано.

В пункті 2.1.1 Договору сторонами обумовлено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Проте матеріали справи № 41/233 не містять доказів реєстрації ПрАТ АК Київодоканал водолічильників ЖБК Сатурн-3 , а посилання позивача на наряд на заміну приладу обліку не свідчить про наявність його реєстрації постачальником. В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач, у відповідності до вимог п. 12.2 Правил № 65, звертався до позивача із заявою про постачання гарячої води на підставі укладеного договору та присвоєння йому коду для обліку споживання води, яка йде на підігрів.

Укладений між сторонами у даній справі договір не регулює відносини з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, при цьому й інші договори, які б регулювали відносини між сторонами щодо поставки холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої, суду надані не були. Таким чином, позивачем не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні договірні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води.

Враховуючи наведене колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що, позивач належними та допустимими доказами не довів факт споживання відповідачем питної води для підігріву по коду 5-50543

Місцевий господарський суд правомірно посилаючись на ст. 275 ГК України, ст. 1 Закону України Про теплопостачання зауважив, що теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу і постачається споживачам за договором енергопостачання, за яким енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.

Таким чином, гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Як було з'ясовано місцевим господарським судом ЖБК Сатурн-3 не є підприємством, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду та споживає холодну воду для вироблення гарячої води. Матеріалами справи не доведено, що на балансі ЖБК Сатурн-3 є тепловий пункт, до якого здійснюється подача води, для виготовлення гарячої води, а укладений між сторонами Договір не регулює відносини постачання питної води для виготовлення гарячої води. Враховуючи те, що позивачем не доведено споживання відповідачем холодної води, що йде на підігрів, підстави для стягнення 14 765,93 грн відсутні.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 25.05.2017 зі справи № 910/31573/15 та Верховний Суд в постановах від 15.02.2018 зі справи № 910/973/16, від 16.04.2018 зі справи № 910/1541/16, від 12.06.2018 зі справи №910/20226/16, від 20.11.2018 року зі справи № 910/17959/17.

Щодо заявлених позивачем позовних вимог про стягнення заборгованості по сплаті вартості послуг з постачання холодної (питної) води (за кодом № 5-543) в сумі 2 411,72 грн місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки позивачем вартість послуг за кодом № 5-543 за травень-червень 2008 визначалась з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007 (розрахунок а.с.74,т.1), яке не пройшло обов'язкової реєстрації в органах юстиції, у відповідності до вимог ст. 632 Цивільного кодексу України, ст.28 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , п.3 Указу Президента України від 03.10.1992 року № 493/92 Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади , тому не набрало чинності, відтак розмір заборгованості споживача із застосуванням даного тарифу не є доведеним.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України Про місцеві державні адміністрації голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст.1 Указу №493/92 від 03.10.1992 Президента України Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно пунктів 1, 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою №731 від 28.12.1992 Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 по справі №21-470а14.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007 не було подане на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано у спосіб визначений наведеними нормативно-правовими актами, а отже не набрало чинності у встановленому законом порядку.

За таких обставин, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування тарифі, які затверджені Розпорядженням № 1127 від 28.08.2007, оскільки дане розпорядження не зареєстроване в установленому порядку, не набрало чинності та не відповідає законодавству України.

Як вказувалось вище, згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Одночасно, частиною 4 вказаної статті унормовано, що якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Судом було встановлено вище, що в травні-черні 2008 у визначеному чинним законодавством порядку тарифів на водопостачання та водовідведення затверджено не було, що фактично вказує на наявність підстав для застосування для визнання ціни товару за спірним правочином приписів ч.4 ст.632 Цивільного кодексу України.

Слід зауважити, що ч.3 ст.32 Закону України Про питну воду та питне водопостачання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об'єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.

У спірний період тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення формувалися у відповідності до вимог встановлених Постановою № 959 від 12.07.2006 Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення п. 4 якого визначено, що формування тарифів підприємствами здійснюється відповідно до річних планів виробництва і надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення і економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, встановлених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції.

При цьому, Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення втратило чинність на підставі Розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації , проте, інші тарифи, які б було затверджено Київською міською державною адміністрацією та набули чинності у відповідності до вимог чинного законодавства у період з травня 2008 по червень 2008 відсутні, позивачем не доведено існування чинних тарифів у спірний період і до матеріалів справи не надано.

При цьому місцевий господарський суд зазначив, що Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення не було визнано у передбаченому чинним законодавством України незаконним, тому суд дійшов висновку що для розрахунку вартості послуг за спірний період можливо застосування тарифів визначених Розпорядженням КМДА № 1680 від 28.08.2002 Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення . Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн. (без ПДВ) за 1 куб.м наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн. (без ПДВ) за 1 куб.м наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Відповідно до здійсненого перерахунку вартості послуг з водопостачання та водовідведення холодної води на підставі тарифів, що затверджені Розпорядженням КМДА № 1680 від 28.08.2002, з урахуванням здійснених оплат, у відповідача було відсутнє прострочення виконання зобов'язань за надані послуги холодного водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код № 5-543), у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення заборгованості у визначеному позивачем розмірі.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи відсутність заборгованості відповідача по сплаті вартості послуг наданих позивачем за період з 01.10.2005 по 01.07.2008 за договором 04460/4-05 від 11.06.2004 судом правомірно відмовлено у задоволені позову про стягнення 4 570,65 грн інфляційних втрат згідно розрахунку (а.с.74-75.т.1)

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Враховуючи обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами, наявності заборгованості відповідача за спірний період, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 у справі №41/233 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Судові витрати в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта (позивача).

Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 у справі №41/233 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 у справі №41/233 залишити без змін.

3. Справу № 41/233 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко

Повний текст постанови складено 18.01.2019