Постанова

від 17.01.2019 по справі 817/1346/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2019 року № 857/1363/18 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,

при секретарі судового засідання - Чопко Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2018 року у справі №817/1346/17 (суддя Друзенко Н.В., рішення ухвалено о 15/55 год, м.Рівне, повний текст складено 5 березня 2018 року) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Квасилівський ливарно-механічний завод до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Квасилівський ливарно-механічний завод (далі - КЛМЗ) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - ГУ) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) від 13.06.2017 №№0003511401, 0003521401.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано ППР від 13.06.2017: №0003511401 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2826275 грн, в т.ч. 1884183 грн за основним платежем та 942092 грн за штрафною санкцією; №0003521401 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 2707463 грн, в т.ч. 1804975 грн за основним платежем та 902488 грн за штрафною санкцією.

Присуджено КЛМЗ за рахунок бюджетних асигнувань ГУ судові витрати у вигляді пропорційної суми сплаченого судового збору в розмірі 83006,07 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог, його оскаржило ГУ, яке із покликанням на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати таке рішення у відповідній частині та в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В доводах апеляційної скарги наводячи вимоги Податкового кодексу України (далі - ПК) вказує, що податковим органом правомірно прийнято спірні ППР, оскільки у контрагентів позивача були відсутні активи та трудові ресурси для здійснення поставок у значних обсягах. Відсутні товарно-транспортні накладні (далі - ТТН), паспорти якості, сертифікати відповідності, журнали ввозу-вивозу товарно-матеріальних цінностей, картки рахунків на їх оприбуткування. У представлених документах відсутні важливі реквізити. За даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України, Єдиного реєстру податкових накладних встановлено відсутність придбання такими контрагентами в інших суб'єктів господарювання постановлених товарів. Господарські операції в дійсності не відбулися.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що КЛМЗ правомірно визначено фінансовий результат до оподаткування податком на прибуток та сформовано податковий кредит у перевіряємому періоді по взаємовідносинах із своїми контрагентами. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд вказав на їх безпідставність та не обґрунтованість.

Такі висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержання норм матеріального та процесуального права, з таких міркувань.

Апеляційним судом, з врахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджується матеріалами справи, що КЛМЗ зареєстроване як юридична особа Рівненською районною державною адміністрацією Рівненської області 25.02.2013, 26.02.2013 взято на податковий облік, є платником ПДВ відповідно до свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ від 01.05.2013 №2000120038 (а.с.15-16 т.1).

На підставі акта від 25.05.2017 №259/17-00-14-01/38623245 документальної планової виїзної перевірки КЛМЗ з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 (далі - Акт) ГУ було встановлено порушення позивачем вимог, зокрема:

- підпункту а пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК, в результаті чого занижено ПДВ всього на суму 1836154 грн, в т.ч. за: лютий 2015 року в сумі 29044 грн, березень 2015 року в сумі 74035 грн, квітень 2015 року в сумі 74505 грн, травень 2015 року в сумі 95800 грн, червень 2015 року в сумі 168083 грн, за жовтень 2015 року в сумі 37250 грн, січень 2016 року в сумі 31980 грн, березень 2016 року в сумі 29175 грн, квітень 2016 року в сумі 214527 грн, травень 2016 року в сумі 171867 грн, червень 2016 року в сумі 29000 грн, липень 2016 року в сумі 70000 грн, серпень 2016 року в сумі 189952 грн, за вересень 2016 року в сумі 124800 грн, жовтень 2016 року в сумі 60450 грн, листопад 2016 року в сумі 194450 грн, грудень 2016 року в сумі 241236 грн та встановлено завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2016 року у сумі 7276 грн (ряд.19);

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 ПК, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 1956710 грн, в т.ч. за 2015 рік в сумі 442066 грн, за 2016 рік в сумі 1514644 грн (а.с.15-131 т.1).

13.06.2017 ГУ на підставі Акта прийнято ППР:

№0003511401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 2932363 грн, в т.ч. за податковим зобов'язання 1956710 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 975653 грн;

№0003521401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ на 2754232 грн, в т.ч. за податковим зобов'язанням 1836154 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 918078 грн (а.с.13-14 т.1).

Позивач з прийнятими ППР не погодився, оскаржив такі в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження такі ППР залишено без змін, а скарги - без задоволення (а.с.132-144 т.1).

Під час перевірки ГУ надало оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентами ТОВ Протонн-груп , ТОВ Меркурі Інновейшн , ТОВ Тайміст , ТОВ Комерц-Лайт , ТОВ Агро Спектр , ТОВ Юнкер плюс , ТОВ Юнітек Компані , ТОВ Нью Сторі , ТОВ Кібер Дайнемікс , ТОВ Шелкрафт , ТОВ Моноліт Буд Сервіс , ТОВ Буд Транс Груп , ТОВ Авенсіс Груп , ТОВ Матрікс ЛТД , ТОВ Альт-Форум , ТОВ Ренткомпані , ТОВ Армі , ТОВ Гротекс Плюс , ТОВ Алім Тур Груп , ТОВ Маго Трейд , ТОВ Лоттус Груп , ТОВ Флейм А , ТОВ Макао Союз , ТОВ Панорама-Скай , ТОВ Будівельна компанія Профбуд-2015 , ТОВ Профбудкомплекс та зробило висновки про безтоварність (нереальність) господарських операцій між ними, спрямованих на надання податкової вигоди з метою штучного формування витрат та податкового кредиту.

Господарські операції між КЛМЗ та вказаними контрагентами були оформлені договорами постановки, договорами постачання, договорами купівлі-продажу, специфікаціями до них, договорами надання послуг (організація доставки автомобільними транспортом вантажу), видатковими та податковими накладними, актами надання послуг, окремими ТТН (а.с.145-250 т.1, а.с.1-71, 190-215 т.2).

Оприбуткування придбаної сировини стверджується картками рахунку 631 за січень 2014 року - грудень 2016 року, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 201, картками рахунку 201 (а.с.223-232 т.2, а.с.11-81 т.3).

На підтвердження факту використання придбаних у цих контрагентів товарів та послуг у власній господарській діяльності позивачем надано калькуляції (технологічні картки) на виготовлення профільної спеціалізованої продукції, інформацію щодо фактичної реалізації продукції за період 2014-2016 років та здійснення амортизаційних нарахувань на придбаний товар (а.с.184-189, 216-220 т.2, а.с.82-92 т.3).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із основним видом діяльності позивача.

Оцінивши подані платником докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ці документи оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій.

Відповідачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як вбачається із змісту Акта придбаний товар та послуги в переважній частині були оплачені КЛМЗ. Додатково в суді апеляційної інстанції позивачем долучено журнали реєстрації в'їзду і виїзду автотранспорту на/з територію КЛМЗ за 2015-2016 роки, паспорт на вимірювальний пристрій, акт надання послуг на повірку ваг, акти зважування придбаної сировини в розрізі видаткових накладних по кожному контрагенту (а.с.123-209 т.4).

Відповідно, судом першої інстанції також правильно враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагентів товари та послуги використані ним у своїй господарській діяльності при виконанні своїх договірних зобов'язань.

Відтак, твердження відповідача, що надані позивачем первинні документи оформлені неналежним чином, не підтверджують використання придбаних товарів та послуг в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності та не дають право на формування витрат та податкового кредит, є надуманими.

Наведені контрагенти на час укладення відповідних договорів із позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами, платниками ПДВ і мали право на складення податкових накладних (а.с.100-183 т.2).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів-постачальників.

Ці контрагенти належним чином задекларували податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операція з позивачем.

Аналогічно, податковим органом не представлено доказів участі позивача разом з цими контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

Щодо посилань відповідача на переважну відсутність ТТН, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що їх відсутність не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні , затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Правила) не встановлюють правил податкового обліку витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені Правилами, зокрема, ТТН, не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу послуг.

Аналогічно, правильно судом першої інстанції звернуто увагу на те, що в переважній більшості позивачем придбавались вироби б/в з метою їх використання в якості вторсировини під час виготовлення власної продукції.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-ХIV; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

За змістом пунктів 44.1, 44.2 статті 44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК об'єктом оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення витрат та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є наявність ділової мети.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Доводи апелянта є надумані, свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи в свою користь, довільне і неправильне трактування вимог податкового законодавства, правил бухгалтерського та податкового обліку.

Недоречними є посилання апелянта на не дослідження судом першої інстанції наданих позивачем доказів, адже цим судом були ретельно досліджені всі наявні в матеріалах справи докази і їм надана належна оцінка, а також були почуті сторони, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ; справа Проніна проти України ).

Заперечення відповідача з цього приводу зводяться передусім до переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року у справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика ЄСПЛ також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року у справі БУЛВЕС АД протии Болгарії (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Обачний платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової добросовісності за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у пункті 38 рішення від 9 січня 2007 року у справі Iнтерсплав проти України (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес,оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

В іншій частині - щодо відмови у задоволенні позову (з приводу не включення до податкових різниць створений резерв сумнівних боргів за 2015 рік в сумі 188190 грн, за 2016 рік в сумі 2530 грн, чим занижено фінансовий результат до оподаткування в сумі 190720 грн, а також помилково включено до податкових різниць малоцінні необоротні матеріальні активи (МНМА) за 2015 рік в сумі 30034 грн, за 2016 рік в сумі 182179 грн, чим занижено фінансовий результат до оподаткування в сумі 212213 грн), рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення. Крім того, рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом.

За статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених вище правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування чи зміни, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. Я. Качмар судді А. Р. Курилець О. І. Мікула Повне судове рішення складено 21 січня 2019 року.