Ухвала

від 22.01.2019 по справі 187/1913/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

22 січня 2019 р.Справа №187/1913/18 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши клопотання ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Петриківського районного суду Дніпропетровської області з адміністративним позовом до Миколаївської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області, в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення Миколаївської селищної ради від 28 листопада 2018 року №303-35/УІІ "Про схвалення проекту рішення селищної ради "Про добровільне об'єднання територіальних громад".

Разом із адміністративним позовом позивач звернувся із клопотанням про забезпечення адміністративного позову, в якому просить: зупинити дію рішення Миколаївської селищної ради від 28 листопада 2018 року №303-35/УІІ "Про схвалення проекту рішення селищної ради "Про добровільне об'єднання територіальних громад".

Позивач обґрунтовує свою заяву тим, що виконання оскаржуваного рішення призведе до очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам жителів селища Миколаївки, які проти об'єднання із селищем Обухівка. Вказане рішення має суспільний інтерес, у зв'язку з численними порушеннями при його прийнятті та з очікуванням безповоротних несприятливих наслідків.

Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2018 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування рішення передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2019 року справу передано на розгляд судді Неклеса О.М.

Розглянувши клопотання про забезпечення позову, суд приходить до висновку про відмову в його задоволенні, на підставі наступного.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано главою 10 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання постанови адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.

Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, в певний період наявних в справі встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

На підставі пунктів 3, 4 частини 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд відзначає, що обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності відповідних підстав, покладається саме на позивача. Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося запобігти.

При цьому, також і відповідно до абз.2 п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008р. "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ", в ухвалі про забезпечення позову, суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Позивачем не надані докази, які підтверджують необхідність вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а саме такі, що доводять існування реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача або ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Відсутні такі докази також в матеріалах справи.

Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи від 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" (Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Суд звертає увагу на те, що наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дій та/або бездіяльності може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу рівності сторін, як складової концепції справедливого судового розгляду та який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення у справах "Кресс проти Франції" (Kress v. France), "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy), "Т. проти Італії" (Т. v. Italy) та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria).

Необхідно звернути увагу на те, що у разі забезпечення позову, суд фактично надасть правову оцінку правомірності оскаржуваного рішення до розгляду справи по суті, що у свою чергу не відповідає завданням адміністративного судочинства.

Як зазначає Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року по справі №183/5864/17-ц забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Суд вважає, що доводи позивача не є достатньо обґрунтованими та змістовними для задоволення вказаного клопотання, крім того не підтверджені належними доказами, в зв'язку із чим у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування рішення, - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 256 та 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Повний текст ухвали складено та підписано 22 січня 2019 року.

Суддя О.М. Неклеса