Рішення

від 21.01.2019 по справі 810/934/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2019 року справа № 810/934/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Вітава" до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство "Вітава" з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.02.2018 № НОМЕР_1.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу, покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, є безпідставними, оскільки господарські відносини між ПП Вітава і ТОВ Сейто Груп мали реальний характер - товари поставлені контрагентом та оплачені позивачем. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача надав суду письмовий відзив на позов, у якому заперечив проти його задоволення з тих підстав, що аналіз фінансово-господарської діяльності позивача та його контрагента відповідно до наявної інформації вказує на здійснення нереальних (безтоварних) господарських операцій.

До судового засідання представники сторін, належно повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не прибули.

Представники сторін звернулись до суду зі спільною письмовою заявою про розгляд справи за їх відсутності.

На підставі ч. 3 ст. 194 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Посадовими особами ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП Вітава з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Сейто Груп (код ЄДРПОУ 39810691) за період з 01.08.2015 по 30.09.2015, за результатами якої складено Акт від 09.01.2018 №5/10 36-13-14-11/23245655 (а.с. 17 - 28, далі - Акт перевірки).

Згідно висновків Акту перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 28 783 грн., у т.ч. за серпень 2015 року на суму 24 106 грн., вересень 2015 року - 4 677 грн.

На підставі висновків Акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.02.2018 № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 35 979,00 грн., у т.ч.: за податковим зобов'язання - 28 783,00 грн., та 7 196,00 грн. - штрафні санкції (а.с. 34).

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його оскарження.

Зі змісту Акту перевірки та письмового відзиву відповідача на позов слідує, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог закону, які призвели до заниження податку на додану вартість ґрунтуються на відсутності реальності вчинення господарських операцій між ПП Вітава і ТОВ Сейто Груп .

Так, податковий орган посилається на те, що контрагент позивача - ТОВ Сейто Груп не подав контролюючому органу: податкову декларацію по податку на прибуток підприємства за 2015рік; звіт про фінансовий результат за 2015рік; податкові розрахунки сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку (форма 1ДФ) за весь період діяльності; звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (форма 4Д) за весь період діяльності.

Також відповідач вказує на те, що у нього відсутня інформація про кількість працюючих контрагента та на відомості ІС Податковий блок і Реєстр суб'єктів фіктивного підприємництва , відповідно до яких ТОВ Сейто Груп зареєстровано в органах держреєстрації 15.01.2016 з подальшою передачею у володіння чи управління підставним (неіснуючим) особам, що не мали намір провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження. Крім того, 08.12.2015 СУ ФР ДПІ у Дарницькому районі внесено відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України та початок кримінального провадження №3201500020000163; наявність вироку Дарницького районного суду м. Києва у справі №753/10768/16-к.

Проте, суд вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими у зв'язку з наступним.

Як встановлено судом, основним видом діяльності позивача є оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткованням (код КВЕД 46.61), а також: оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (код КВЕД 45.31), діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (код КВЕД 46.19).

Так, з матеріалів справи слідує, що Між ПП Вітава (Покупець) і ТОВ Сейто Груп (Постачальник) було укладено договір поставки від 07.08.2015 № 0708 (а.с. 38 - 40).

Відповідно до п.1.1 Договору Постачальник зобов'язується у порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти Покупцю (передавати у власність/повне господарське володіння) запасні частини.

На виконання умов п. 3.3. Договору Постачальник направив Покупцю рахунки-фактури (а.с. 41 - 45):

- № СГ-0000006 від 07.08.2015 на суму 50 100,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 8 350,00 грн.),

- № СГ-0000007 від 07.08.2015 на суму 48 948,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 8 158,00 грн.),

- № СГ-0000008 від 07.08.2015 на суму 45 588,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 7 598,00 грн.),

- № СГ-00003 від 08.09.2015 на суму 28 062,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 4 677,00 грн.),

- № СГ-00016 від 21.09.2015 на суму 23 200,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 3 866,67 грн.),

Згідно умов п. 4.1 Договору передача-приймання Товару проходила у місці здійснення поставки кожної окремої партії Товару, з обов'язковим оформленням видатково-прибуткової накладної.

Так, позивачем отримано від Постачальника видаткові накладні (а.с. 46 - 46):

- № СГ-0000006 від 07.08.2015 на суму 50 100,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 8 350,00 грн.),

- № СГ-0000007 від 07.08.2015 на суму 48 948,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 8 158,00 грн.),

- № СГ-0000008 від 07.08.2015 на суму 45 588,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 7 598,00 грн.),

- № СГ-00003 від 08.09.2015 на суму 28 062,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 4 677,00 грн.),

- № СГ-00016 від 21.09.2015 на суму 23 200,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 3 866,67 грн.),

Позивачем здійснено оплату за отримані запчастини, що підтверджується наявними у матеріалах справи фотокопіями банківських виписок (а.с. 51 - 52).

За наслідком виконання умов Договору Постачальником виписано на адресу позивача податкові накладні на загальну суму 144 636,00 грн., у т.ч. ПДВ - 24 106,00 грн. (а.с. 53 - 57):

- № 16 від 21.09.2015 на суму 23 200,00 грн., у т.ч. ПДВ - 3 866,67 грн.,

- № 3 від 08.09.2015 на суму 28 062,00 грн., у т.ч. ПДВ - 4 677,00 грн.,

- № 8 від 07.08.2015 на суму 45 588,00 грн., у т.ч. ПДВ - 7 598,00 грн.,

- № 7 від 07.08.2015 на суму 48 948,00 грн., у т.ч. ПДВ - 8 158,00 грн.,

- № 6 від 07.08.2015 на суму 50 100,00 грн., у т.ч. ПДВ - 8 350,00 грн.

Зі змісту Акту слідує, що позивачем надано до перевірки перелічені документи (а.с. 21 - 23).

Суми ПДВ сплачені позивачем за наслідком вказаного правочину включені ним до податкового кредиту за відповідні періоди.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, згідно ч. 1 ст. 234 ЦК України є фіктивним.

Згідно ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається недійсним судом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦКУ. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як встановлено судом, Договір, укладений між позивачем та його контрагентом, не визнаний недійсним у встановленому законом порядку, і його недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаного правочину, а також наявність взаємних прав та обов'язків за такою угодою.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки відповідно цією особою, а тому несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про відсутність відповідних господарських операцій.

Поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань

Оскільки наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару (надання послуг) входить до предмету доказування у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що реальність виконання договору підтверджується належними первинними документами.

При цьому, законом не передбачено обов'язку суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагентів.

Податковим органом не надано суду будь-яких доказів того, що позивач діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускаються його контрагентом, або що самостійною діловою метою здійснення господарської операції було одержання позивачем підприємством податкової вигоди.

У Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) Європейський суд чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Отже, позивач як добросовісний платник податків не може нести відповідальність за можливі негативні наслідки господарської діяльності його контрагентів, а тим більше за відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частинами 1, 2 ст. 9 даного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідачем не заперечується наявність у позивача усіх необхідних, у т.ч. податкових, бухгалтерських, банківських, документів.

Згідно пп. а п. 198.1. ст. 191 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, нормами ПК України встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Суд зазначає, що відсутність таких документів у позивача перевіркою не встановлено. Навпаки, на час перевірки були надані податкові накладні, які у повній мірі відповідають вимогам закону.

При цьому, позивач та його контрагент були зареєстровані як платники податку на додану вартість на час укладання та виконання правочину, мали статус платників податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем.

Оскільки зазначений вище Договір не був оскаржений у судовому порядку, він є дійсним, і на його підставі виникли права та обов'язки сторін Договору.

Згідно ст. 3 ГК України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст.ст. 626 - 628 ЦК України під договором слід розуміти домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Власне ж оцінка доцільності укладання того чи іншого правочину перебуває поза компетенцією податкового органу, позаяк стосуються діяльності позивача, як самостійного суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Оскільки зазначений Договір укладено і виконано, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, він є дійсним та не був оскаржений у судовому порядку, суд зазначає про відсутність правових підстав вважати його нікчемним, та, відповідно, збільшувати позивачу грошові зобов'язанні по сплаті податків і застосовувати штрафні санкції.

Верховний суд у постанові від 17.04.2018 у справі № 808/2459/17 вказав, що під час розгляду справи суд повинен враховувати зміст вироку за статтею 205 КК України, оскільки сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Також у постанові від 16.05.2018 у справі № 2а-0870/12052/11 Верховний Суд зазначив, що посилання податкового органу на наявність вироку є недоречним, якщо встановлена ним обставина не має значення для податкового спору, тобто не стосується предмету доказування даної адміністративної справи.

Дійсно, згідно наявної в матеріалах справи фотокопії вироку Дарницького районного суду м. Києва від 04.07.2016 у справі № 753/10768/16-к особи здійснили злочинний намір, направлений на придбання суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ Сейто Груп з метою здійснення неконтрольованих державою фінансових операцій (а.с. 74 - 83).

Проте при постановленні вказаного вироку судом не досліджувались господарські операції між ПП Вітава і ТОВ Сейто Груп , а встановлені ним обставини не мають значення саме для податкового спору, оскільки оцінка діяльності ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ Сейто Груп не надавалась.

Очевидним є той факт, що у разі, коли вирок взагалі не містить конкретних обставин щодо господарських операцій, періодів їх здійснення, даних посадових осіб, що підписували первинні документи , він не може бути належним доказом нереальності господарських операцій відповідного підприємства з контрагентами та не може свідчити про наявність податкового правопорушення під час формування податкового кредиту (постанова Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 805/649/15-а).

Крім того, суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій (постанова Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 826/1571/16).

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновки податкового органу, покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, є необґрунтованими.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки про порушення позивачем вимог закону, і не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому останні підлягають скасуванню.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 1 762,00 грн. (квитанція від 26.02.2018 № РМ-89002).

Також, згідно розрахунку судових витрат позивача, фактично понесені судові витрати також включать 5 758,40 грн., з яких 5 638,40 грн. - вартість послуг згідно Договору про надання правової допомоги від 19.02.2018 № 01/1902/2018, та 120 грн. - витрати, що пов'язані із прибуттям представника позивача суду (а.с. 87 - 96).

Щодо очікуваних (прогнозованих) судових витрат позивача у сумі 6 703,20 грн. суд не вбачає підстав для їх відшкодування, оскільки позивачем не надано суду доказів їх понесення.

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у загальній сумі 7 520,40

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 239, 242, 244, 245, 246, 250 КАС України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 06.02.2018 № НОМЕР_1.

Стягнути на користь Приватного підприємства "Вітава" (09108, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Івана Кожедуба, 359в, код 23245655) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а, ідентифікаційний код 39393260) судові витрати у сумі 7 520 (сім тисяч п'ятсот двадцять) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.