Постанова

від 29.07.2019 по справі 810/934/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Лапій С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2019 року Справа № 810/934/18

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Губської Л.В., Костюк Л.О.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача Вдовиченка А.В. ,

представника відповідача Загороднього С.С.

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року у справі

за позовом приватного підприємства Вітава

до Головного управління Державної фіскальної служби

у Київській області

про визнання протиправними та скасування

податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи.

Приватне підприємство Вітава (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.02.2018 р. № 0002291411, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем з ПДВ на 35 979,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року позов було задоволено в повному обсязі.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що операції позивача з ТОВ Сейто Груп підтверджуються відповідними первинними документами та є товарними і вирок, на який посилається податковий орган, не є доказом їх фіктивності, оскільки при його постановлені судом не досліджувалися операції позивача з вказаним контрагентом та оцінка діяльності ОСОБА_2 на посаді директора вказаного товариства не надавалася.

При цьому, судом було застосовано правові висновки Верховного Суду.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову, посилаючись на ймовірний розрив ланцюга постачання, на вирок суду, постановлений у відношенні директора контрагента позивача, та наполягаючи на фіктивності спірних операцій.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі, установлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на безпідставності доводів апелянта, стверджуючи про товарність спірних операцій та їх підтвердження первинними документами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, приватне підприємство Вітава (далі - ПП Вітава ) є юридичною особою та перебуває на податковому обліку як платник податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Основним видом діяльності позивача є оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткуванням (код КВЕД 46.61), а також: оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (код КВЕД 45.31), діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (код КВЕД 46.19).

Між ПП Вітава (покупець) і ТОВ Сейто Груп (постачальник) було укладено договір поставки від 07.08.2015 р. № 0708, за умовами якого постачальник зобов`язується у порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю (передавати у власність/повне господарське володіння) запасні частини.

Товарність операцій позивача та його контрагента за вказаним договором підтверджується рахунками-фактури, видатковими та податковими накладними, банківськими виписками.

ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП Вітава з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Сейто Груп (код ЄДРПОУ 39810691) за період з 01.08.2015 р. по 30.09.2015 р., за результатами якої складено акт від 09.01.2018 р. № 5/10 36-13-14-11/23245655.

У вказаному акті перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 28 783,00 грн., у т.ч. за серпень 2015 року на суму 24 106 ,00 грн., вересень 2015 року - 4 677,00 грн.

Такі висновки контролюючого органу обґрунтовані безтоварністю операцій позивача з ТОВ Сейто Груп .

На підставі висновків зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.02.2018 р. № 0002291411, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем з ПДВ на 35 979,00 грн., у т.ч. за податковим зобов`язання - 28 783,00 грн. та 7 196,00 грн. - штрафні санкції

Вважаючи таке податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-XIV).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У п.п. 134.1 ст. 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до п.п. 138.1, 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із:витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об`єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Пунктами 198.1-198.3, 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У ч. 1, 2 ст. 9 Закону №996-XIV закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов`язань з ПДВ належить з`ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, а також господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що реальність операцій позивача з ТОВ Сейто Груп підтверджується відповідними первинними документами, про що було зазначено вище.

Крім того, матеріалами справи підтверджується господарська мета вчинення спірних операцій між позивачем і зазначеним контрагентом, відповідність таких операцій видам господарської діяльності позивача і використання результатів наданих послуг (виконаних робіт) у господарській діяльності позивача.

Таким чином, оскільки господарські операції позивача із зазначеним контрагентом підтверджуються відповідними первинними документами, відображені у податкових накладних, зареєстрованих належним чином, розрахунки між сторонами доведені, господарська мета їх проведення, доцільність і економічний результат підтверджені, то колегія суддів вважає, що висновки податкового органу щодо фіктивності таких операцій є безпідставними та необґрунтованими.

Посилання апелянта на вирок Дарницького районного суду м. Києва у справі № 753/10768/16-к у відношенні директора контрагента позивача, є необґрунтованими, оскільки таким вироком не встановлено фіктивності безпосередньо операцій між позивачем і ТОВ Сейто Груп , зокрема у період, що є спірним у цій справі.

Також судова колегія звертає увагу, що відповідачем не доведено, що між позивачем та зазначеним контрагентом мали місце злагоджені узгоджені дії, спрямовані на формальне оформлення господарських операцій без їх фактичного вчинення для отримання податкових вигід.

Разом з тим, статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 р. по справі № 816/809/17, від 13.03.2018 р. по справі № 814/3520/13-а, а також є сталою у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 р. (2009 р., заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України , в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним

У рішеннях від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України , від 10 березня 2010 року у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Посилання апелянта на ймовірний розрив ланцюга постачання апеляційний суд також до уваги не приймає, оскільки відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тож у жодному разі не може засновуватися на припущеннях.

Доводи апелянта щодо недоліків первинної документації, складеної між позивачем та його контрагентом за результатами спірних операцій, зокрема коду ЄДРПОУ контрагента позивача, не надають достатніх підстав вважати спірні операції фіктивними, оскільки жодних доказів, які б виключали можливість допущення описки в договорі та фіктивності складання решти первинних документів на його підставі суду не надано.

Разом з тим, певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних документів та не позбавляють платника права на податкові пільги.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 р. по справі № 804/79/15.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16.

Надаючи оцінку всім доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та оцінивши докази у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і відповідачем, який є суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не доведено зворотного.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом повно і правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, апеляційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року - без змін.

Оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 29 липня 2019 року.

Головуючий суддя

Судді: