Постанова

від 21.01.2019 по справі 826/4678/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/4678/18 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Ганечко О.М.,

Сорочка Є.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Натуре" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Натуре" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Натуре" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0010331401, №0010341401, №0064581409 від 13.12.2017 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Натуре" подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилися та про причини неявки суд не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Натуре" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлень від 28.09.2017 року №1051/26-15-14-01-01, №1052/26-15-14-01-01, №1053/26-5-14-09, №3326/26-15-14-03-04, №3319/26-15-14-03-02, №2252/26-15-14-06-05 посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві було проведено планову виїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Натуре" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року, валютного законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року, питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.

За результатом вказаної перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві складено акт №458/26-15-14-01-01/36355992 від 26.10.2017 року, яким встановлено рід порушень ТОВ "Натуре". На підставі висновків вищевказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.12.2017 року:

- №0010331401, яким позивачу за порушення п.44.1, п. 44.2 ст. 44, пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), п.5 П(с) БО№11, п.5 П(с) БО№15, п.5 П(с) БО№16 Витрати збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 120000 грн.;

- №0010341401, яким позивачу за порушення пп. 198.1, пп. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями) збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 357 500 грн., з яких: 238333 грн. за податковим зобов'язанням, 119167 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штраф);

- №0064581409, яким до позивача за порушення п.2.8 гл.2, п. 3.5 гл. 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 20 000 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем подано до ДФС України скаргу від 26.12. 2017 року № 26/12/02, за наслідками розгляду якої прийнято рішення від 22.02. 2018 року №6644/6/99-99-11-01-01-25 про залишення скарги без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.16.1.4. ст.16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно зі ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до акту перевірки встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з товариством з обмеженою відповідальністю Трансойлтрейд та товариством з обмеженою відповідальністю БК ЕКВАТОР .

Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Поряд з цим, ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону Про бухгалтерський облік і фінансову звітність встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема: з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно з пунктом 198.2. статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи вбачається, що необхідними та достатніми підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є придбання ним товару/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Згідно з вимогами пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата складання податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; код товару згідно з УКТ ЗЕД.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту має бути наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т. ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Крім того, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи в контексті наведених норм, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав вважати такі документи первинними бухгалтерськими документами, які б підтверджували фактичне придбання позивачем товарів у контрагента - ТОВ Трансойлтрейд чи виконання робіт у контрагента ТОВ БК ЕКВАТОР .

При цьому, суд зауважує, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані, зокрема, на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників.

Разом з тим, позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не надано жодних доказів наявності у контрагентів трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного чи іншого обладнання. Відтак, господарські операції, що відбулися оформлені лише документально.

Суд вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову вигоду у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що головною метою, яку переслідували сторони при укладенні договору, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України, що суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, з урахуванням чого, вказаний Договір є нікчемним відповідно до ст. 228 ЦК України.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0064581409, відповідно до якого до позивача застосовано суму штрафних санкцій (штрафів) в розмірі 20 000 грн., суд зазначає наступне.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою регулюються Положенням про ведення касових операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за №40/10320 (далі - Положення №637).

Пунктом 2.7 Положення №637 передбачено, що виходячи з потреби прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) відповідно до вимог глави 5 цього Положення.

У розумінні пункту 1.2 вказаного Положення, ліміт залишку готівки в касі (далі також - ліміт каси) - це граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час.

Пунктом 2.8 Положення №637 передбачено, що підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб.

Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням платіжних пристроїв та через пункти приймання готівки) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством надано право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

Відповідно до пункту 3.1 Положення №637 - касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Згідно із пунктом 3.4 вказаного Положення видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.

Пунктом 3.5 Положення №637 встановлено, що у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Згідно з пунктом 7.24 Положення №637 у разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абзац другий пункту 3.5 цього Положення), сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновки щодо порушення позивачем Положення про ведення касових операцій в національній валюті України здійсненні на підставі того, що перевіркою встановлено наявність понадлімітного залишку у касі на суму 10 000,00 грн. Разом з тим, у видатковому касовому ордері від 22.05.2015 року №32 відсутній підпис одержувача готівкових коштів ФОП ОСОБА_3.

Отже, підсумовуючи все вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Всі наведені апелянтами доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду в суді апеляційної інстанції) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243 , 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Натуре" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Сорочко Є.О.