Рішення

від 10.01.2019 по справі 916/2503/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" січня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2503/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 - адвокат

відповідача : ОСОБА_2 - довіреність

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: селянського фермерського господарства "Олеся" (буд. № 5 по вул. Молодіжна у м. Біляївка Одеської обл., 67600)

до відповідача: головного управління Держгеокадастру в Одеській області (буд. № 83 вул. Канатна, м. Одеса, 65107)

про визнання недійсним державного акту на право колективної власності на землю та скасування запису про його реєстрацію

ВСТАНОВИВ:

Селянське фермерське господарство "Олеся" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до головного управління Держгеокадастру у Одеській області, в якому просить суд визнати наказ про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення № 15-6954/13-17-СГ від 11.07.2017р. незаконним та скасувати.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

Селянське фермерське господарство "Олеся" є користувачем земельної ділянки загальною площею 30 га, що розташована за межами населеного пункту на території Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області та межує з земельними ділянками (кадастрові номери):

на півночі: 5121085600:01:001:0347, 5121085600:01:001:0350, 5121085600:01:001:0380, 5121085600:01:001:0383,

на сході: 5121010100:01:001:0136;

на півдні: 5121010100:01:001:0864, 5121010100:01:001:0878, 5121010100:01:001:0854;

на заході: 5121010100:01:001:0198, 5121010100:01:001:0197.

Позивач є користувачем вищевказаної земельної ділянки майже з заснування цього селянського фермерського господарства "Олеся", тобто близько з 1997 року по теперішній час.

Відповідно до протоколу Загальних Зборів №3 від 03.12.2002 року Головою СФГ став ОСОБА_3, який і по теперішній час продовжує виконувати функції Голови вищезазначеного СФГ.

На підставі заяви Голови СФГ "Олеся" ОСОБА_3 до Біляївської міської ради, було ухвалене рішення про надання згоди на вибір земельної ділянки Біляївської міської ради від 26 березня 2003 року.

Крім того, позивач зазначає увагу суду, що відповідно до п.2. резолютивної частини - вищевказане Рішення є дійсним до моменту виготовлення технічної документації на земельну ділянку.

В свою чергу з пояснень позивача, що виготовлення технічної документації досі триває, а тому наказ головного управління Держгеокадастру в Одеській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення №15-6954/13-17-СГ від 11.07.2017р. підлягає визнанню судом незаконним та скасуванню, що і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2018р., позовну заяву селянського фермерського господарства "Олеся" (вх.№2704/18) було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.11.2018р. позовну заяву селянського фермерського господарства "Олеся" (вх.№2704/18) прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заявлені позовні вимоги не визнає та просить суд закрити провадження з підстав зазначених у відзиві на позов (вх.№25784/18).

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, суд встановив:

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч.2 ст.16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

До того ж, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

В силу частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами ч.ч.1, 2 ст.20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема визнання наявності або відсутності прав.

Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної ОСОБА_4 України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений ст.16 ЦК України, але який встановлений законом або договором та є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст.15-1, ч.4 ст.122 Земельного кодексу України, підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, затверджене наказом Держгеокадастру №308 від 17.11.2016, Головне управління з 01.01.2013р. розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Одеської області.

Слід зазначити, що порядок набуття реалізації громадянами та юридичними особами прав на землю регулюється Земельним кодексом України.

Згідно ч.1 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ч.1 ст.118 Земельного кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим.

У відповідності до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частина 7 ст.118 Земельного кодексу України, встановлює, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Зі змісту п.п.А, Б ч.1 ст.121 Земельного кодексу України вбачається, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

З матеріалів справи вбачається, що 02.02.2017р. громадянка ОСОБА_5 звернулась до Головного управління із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2.00 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

За результатами розгляду даного клопотання Головним управлінням було прийнято наказ від 28.02.2017 №15-1764/13-17-СГ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована на території Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту).

В подальшому, за результатами розгляду клопотання ОСОБА_5 від 31.05.2017р. відповідачем було прийнято наказ 11.07.2017р. №15-6954/13-17-СГ про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення.

Суд зазначає, що реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

З цього приводу суд зазначає наступне:

По-перше , позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що відповідачем було надано гр. ОСОБА_5 земельну ділянку орієнтовною площею 2,0 га у власність, яка є частиною земельної ділянки, загальною площею 30,0 га, згоду на виділення якої отримав позивач для розширення фермерського господарства.

По-друге , позивач, станом на час звернення до суду, не здійснив оформлення відповідного права на земельну ділянку площею 30,0 га із земель запасу Біляївської міської ради, оскільки оформлення технічної документації на земельну ділянку не є підставою для виникнення такого права її користування, у зв'язку з чим, судом встановлено відсутність порушеного права позивача в межах даного позову.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Судом було досліджено всі докази, наявні в матеріалах справи та надано оцінку всім доводам сторін.

З врахуванням встановлення відсутності порушеного права позивача, у задоволенні позовних вимог селянського фермерського господарства "Олеся" суд відмовляє.

Крім того, суд зазначає, що судом не приймається до уваги заперечення відповідача на відзив, в яких останніх зазначає про необхідність закриття провадження у справі, оскільки даний спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки його вирішення вплине на права та обов'язки фізичної особи, з огляду на наступне:

Згідно ч.1 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поряд з цим, суд зазначає, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

У даній справі, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з рішенням головного управління Держгеокадастру в Одеській області про прийняття наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення №15-6954/13-17-СГ від 11.07.2017р., що свідчить про те, що даний спір є приватноправовим та з врахуванням суб'єктного складу підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Тобто між сторонами існує спір про право, оскільки позивач вважає, що в нього наявні права на користування цією земельною ділянкою.

У відповідності до ст.129 ГПК України, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 762,00 грн. слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст.13, 76, 86, 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У позові - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Повний текст рішення складено 21 січня 2019 р.

Суддя О.В. Цісельський